Управління операційним грошовим потоком

Управління грошовим потоком від операційної діяльності ха­рактеризується певними особливостями.

Серед них можна виокремити такі:

операційний грошовий потік формується в результаті взає­модії великої кількості вхідних та вихідних грошових потоків, що визначає складну структуру інформаційно-методологічної під­тримки управлінських фінансових рішень;

операційний грошовий потік є основним джерелом покриття потреби підприємства у капіталі;

управління операційними грошовими потоками характеризу­ється необхідністю глибокої деталізації інформаційної бази управ­лінського фінансового обліку (наприклад, на основі АВС/М) та орієнтацією, переважно, на короткострокову перспективу.

Управління операційними грошовими потоками базується на використанні касових розривів, що формуються внаслідок розбі­жності у строках генерування вихідних грошових потоків (на­приклад, закупівля сировини, оплата праці виробничого та адмі­ністративного персоналу) та вхідних грошових потоків (насам­перед, виручка від реалізації товарів, виконання робіт та надання послуг). Касовий розрив формується у безпосередній залежності від фінансового та операційного циклів підприємства, основні елементи якого відображені на рис. 3.9.

 

 

Рис. 3.9. Критичні фактори формування фінансового циклу

 

У спрощеному вигляді формування касового розриву в ре­зультаті основної діяльності підприємства наведені на рис. 3.10.

Управління операційними грошовими потоками підприємства на основі касового розриву передбачає здійснення сукупності за­ходів щодо контролю за кожним із складових такого розриву. Та­кий контроль має на меті забезпечити своєчасність та повноту формування окремих (як вхідних, так і вихідних) грошових пото­ків від операційної діяльності підприємства з метою формування позитивних передумов стабільності основної діяльності підпри­ємства, а також прийнятного рівня ліквідності активів такого підприємства та його платоспроможності. Загалом управління операційними грошовими потоками підприємства має здійснюва­тися із дотриманням певних принципів та виконання таких кри­теріїв.

 

 

 

 

Рис. 3.10. Визначення касового розриву

 

По-перше, скорочення тривалості касового розриву шляхом:

прискорення оборотності робочого капіталу, а також окремих його складових — виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції; при цьому передбачається забезпечення вива­женого компромісу між потребами у скороченні абсолютної вели­чини оборотного капіталу й необхідністю стабільного забезпечення виробничого процесу з метою зростання обсягів виробництва та па­ралельне стимулювання збуту готової товарної продукції;

прискорення інкасації дебіторської заборгованості, а також використання послуг фінансово-кредитних установ щодо рефіна­нсування боргових вимог підприємства до третіх осіб (покупців), зокрема — облік векселів, факторинг та форфейтинг;

оптимізації відповідно до встановлених критеріїв умов по­ставки сировини на підприємство — узгодження строків оплати рахунків постачальників з іншими параметрами господарських договорів із постачальниками, такими як строки поставки, ціна, знижки та ін.

По-друге, забезпечення стабільності формування резерву лікві­дності підприємства (залишку грошових коштів на рахунках та в касі підприємства) із відповідним його коригуванням у кожному плановому періоді, прив’язуючи таке коригування до зміни, на­приклад, валюти балансу підприємства або абсолютної величини його доходів (чистих доходів) від реалізації товарної продукції.

По-третє, забезпечення відповідності абсолютної величини резерву ліквідності підприємства потребам фінансового забезпе­чення касового розриву.

По-четверте, здійснення мобілізації фінансових ресурсів (фор­мування вхідного грошового потоку від фінансової діяльності) у випадку тимчасової неспроможності підприємства покрити вихідні операційні грошові' потоки в межах касового розриву за рахунок резерву ліквідності (покриття дефіциту ліквідності) на строк, що не менший величини касового розриву. Це має на меті забезпечи­ти підтримання платоспроможності підприємства на прийнятно­му рівні шляхом генерування вхідних грошових потоків у рамках фінансового циклу, за рахунок яких і буде здійснено погашення основної суми заборгованості, що була створена при мобілізації капіталу.