Господарські відносини — предмет господарського права

Правова регламентація господарської діяльності в наш час — у період переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки — повинна спрямовуватися на закріплення в законодавстві економічно обгрунто­ваних принципів її функціонування в умовах конкуренції.

Світовий досвід свідчить, що на саморегулюючий механізм ринку не можна повністю покластися. Він сам по собі не може забезпечити здо­рових суспільних відносин і не гарантує довготермінової економічної стабільності. Держава повинна всіляко підтримувати малий і середній бізнес, забезпечувати громадське взаємопорозуміння у справах справед­ливого розподілу прибутків, використовуючи такі правові засоби, під впливом яких посилюється мотиваційне значення тих чи інших цілей господарської діяльності.

У Господарському кодексі України дається визначення господар­ської діяльності як діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, надання послуг, виконання робіт вартісного характеру, що мають ціно­ву визначеність¹. До цього слід додати, що господарювання означає Здійснення економічно значущої діяльності, метою якої є здобуття гос­подарської вигоди, тобто не тільки одержання прибутку, а й задоволення суспільних потреб. Адже задоволення суспільних потреб є кінцевою метою виготовлення продукції у виробничій системі з використанням природних ресурсів. Саме потреби є рушійною силою розвитку вироб­ництва, збереження і відтворення природних ресурсів.

Процес ведення господарської діяльності, суспільні відносини, що при цьому виникають, потребують правової регламентації. І хоча втру-

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144.

чання держави в цю діяльність законодавством не допускається, така регламентація не може обмежитися загальною вимогою про те, що ви­користання при її здійсненні будь-ким своєї власності не може завда­вати шкоди правам громадян, інтересам суспільства, погіршувати еко­номічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41 Конституції України). Сукупність відносин, що виникають при здійсненні господарської діяльності, потребує правового регулювання і є предметом господар­ського права, а останнє — системою правових норм, які регулюють гос­подарські відносини.

У процесі виробництва і господарювання проявляються приватні інтереси, інтереси товаровиробників, суспільства і держави, трудових колективів, споживачів. Виникає необхідність у їх узгодженні. Для цьо­го слід використовувати правові регулятори таким чином, щоб не допус­тити зниження підприємницьких інтересів внаслідок, скажімо, надмір­них податків, а з іншого боку — щоб суб'єкти господарювання додержу­валися норм природокористування, стандартизації, конкуренції тощо.

Посилаючись на традицію торгового права дореволюційної Росії, за якою і банкір, і видавець, і аптекар, і нерідко сільський господар — усі визнавалися купцями, деякі правники висунули пропозицію зберегти, або відновити таку галузь права, як торгове право¹. Але якщо тодішній купець був фактично підприємцем, а точніше — суб'єктом господарю­вання, то така невідповідність понять, за словами відомого російсько­го правника Г. Ф. Шершеневича, виникла внаслідок широкого юридич­ного уявлення про торгівлю, яке поступово наближалося до поняття взагалі економічної діяльності².

Якщо здійснити таке «відновлення», то створиться така ж невід­повідність понять, адже комерційна (від лат. соттагсіит — торгівля) діяльність — це діяльність на товарних ринках (купівля-продаж в інтере­сах матеріально-технічного постачання і збуту виготовленої продукції); діяльність, пов'язана з експортом та імпортом товарів; діяльність на фон­дових ринках (купівля-продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів); посередницька діяльність³.

Така діяльність тісно пов'язана з виробничою, але не повинна ото­тожнюватися з нею. До переходу до ринкової економіки матеріально-технічне забезпечення виробничого процесу здійснювалося в цент­ралізованому порядку, який складався з кількох етапів. Починався він з вияву потреб виробників у матеріально-технічних ресурсах, виділен­ня фондів міністерствам і розподілу цих фондів підприємствам-спожи-вачам.

¹ Чанкин В. В. Торговеє право: современньїе тенденции // Государство й
право. - 1993. - № 2.

² Шершеневич Г. Ф. Курс торгового права. - СПб., 1908. -ТІ.- С. 140.

³ Круглова М. Ю. Хозяйственное право. — М., 1997. — С. 45.

Потім органами матеріально-технічного забезпечення здійснювало­ся прикріплення підприємств-споживачів до постачальників і видача актів на поставку продукції. І на заключному етапі на підставі одержаних нарядів, планів прикріплення та інших планових документів підпри­ємства укладали договори на поставку продукції.

Перехід до ринкових відносин означає відмову від адміністративно-наказових методів господарювання, втручання держави в господарську діяльність підприємств. З іншого боку, комерційну діяльність в умовах ринку не можна зводити, як було раніше, лише до організації збуту про­дукції. В цих умовах вироблена продукція знайде збут лише тоді, коли буде задовольняти попит споживачів.

Тому завданням виробника є аналізувати, за допомогою кваліфіко­ваних працівників, кон'юнктуру ринку, виявляти незадоволені потре­би, знаходити споживачів своєї продукції і на цій основі формувати асортиментну політику підприємства здійснювати розробку нової про­дукції, налагоджувати системи сервісного обслуговування.

Таким чином, якщо раніше спочатку планувалася в централізовано­му порядку виробнича діяльність, а потім укладалися договори зі спо­живачами про збут виробленої продукції, то тепер основу планів вироб­ництва продукції становлять державні замовлення та договори, укладені із її споживачами (покупцями) і постачальниками матеріально-техніч­них ресурсів.

Виходячи з вищенаведеного, слід визначити відносини, що вини­кають при здійсненні виробничої і комерційної діяльності, відносина­ми господарськими, оскільки виробнича і комерційна діяльність тісно пов'язані і становлять у цілому діяльність господарську, яка потребує окремої правової регламентації.

Характерною ознакою господарських відносин, як зазначається в законодавстві, є поєднання в них виробничих, організаційних і внут­рішньогосподарських відносин (ст. З ГК України). Господарські відно­сини являють собою такі відносини між суб'єктами господарювання (підприємствами, підприємцями) і органами управління, між суб'єкта­ми господарювання і державними та громадськими організаціями, що є споживачами продукції, робіт, послуг, які складаються в процесі орга­нізації і здійснення господарської діяльності.

Господарювання — це і господарське управління, і господарське відання. Господарювання здійснюється різноманітними суб'єктами: державою, територіальними самоврядними системами, підприємства­ми, бюджетними та іншими організаціями, які не мають на меті одер­жання прибутку, окремими громадянами.

У юридичний науці таке регламентування виокремлюється в госпо­дарське право. Процес переходу економіки України до ринку вимагає перегляду концепцій галузевого правового регулювання і відповідного

законотворення. Це стосується як «традиційних» галузей права — цивіль­ного, адміністративного, кримінального, — так і господарського.

Ринкова економіка і державне регулювання, як зазначається в прав­ничій літературі¹, мають тісний зв'язок та взаємообумовленість. Вони відображають реальне співвідношення між публічним і приватним пра­вом. Аналіз цього процесу привів учених до необхідності по-іншому поглянути на проблему дуалізму права. На стику публічного і приват­ного права була розроблена теорія господарського права.

У колишньому СРСР ці ідеї набули великого поширення і розвитку. Досить згадати концепцію «двохсекторного права», довоєнну концепцію, яка була висунута в 30-ті роки Я. Я. Гінцбургом та Є. Б. Пашуканісом. Представниками так званої післявоєнної концепції господарського права є В. В. Лаптєв, В. К. Мамутов, І. Г. Побірченко, Г. А. Знаменськийтаінші².

Господарське право можна розглядати в кількох аспектах: як галузь права, як галузь законодавства, як науку і як навчальну дисципліну. І якщо з приводу визначення господарського законодавства, а також на­уки господарського права і відповідної навчальної дисципліни особли­вих розбіжностей серед вчених до останнього часу не існувало³, то пи­тання про господарське право як окремої галузі права було і залишається до цього часу дискусійним.

Одні вчені визначали господарське право, виходячи з розуміння його предмета як господарських відносин, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (відносини за горизонталлю), та керівництвом нею (відносини за вертикаллю — господарсько-управлін­ські відносини) між організаціями, а також між їх підрозділами і ор­ганізацією в цілому (внутрішньо-господарські відносини). Це точка зору прихильників розуміння господарського права як самостійної галузі права⁴.

Інші вчені висували концепцію господарського права як комплекс­ної галузі права⁵.

¹ Бельїх В. С. Теория хозяйственного права в условиях становлення й раз-
вития рьшочньїх отношений // Государство й право. - 1995. - № 11.

² Докладніше про це див.: Хозяйственное право: Учебник / Под редакци-
ей В. К. Мамутова. - К._; 2002. - С. 81-94.

³ За винятком хіба що статті Т. К. Матвєєва «Зкономическая реформа й коди-
фикация гражданского законодательства: к истории многолетней дискуссии» //
Государство й право. — 1992. — № 5.

⁴ Теоретические проблеми хозяйственного права. - М. 1975. - С. 5-31;
Мартемьянов В. С. Хозяйственное право: история й современность // Право-
ведение. - 1992. - № 2. - С. 102-103; Мартемьянов В. С. Хозяйственное пра­
во. - М., 1994. - Т. 1. - С. 1-6.

⁵ Толстой Ю. К. Проблемн совершенствования хозяйственного законода­
тельства // Правовое регулирование хозяйственньїх отношений. — М., 1978. —
С. 31-50.

Дехто з авторів, не визнаючи господарське право як комплексну га­лузь права, вважали, що нормативні акти, які регулюють господарські відносини, становлять комплексну галузь законодавства¹.

За існування командно-адміністративної системи заперечення про­ти визнання господарського права як галузі права зводилися до неви­знання існування його предмета.

Всі правовідносини у сфері організації господарювання можуть бути поділені, як зазначає В. А. Рахмилович, на дві великі групи: 1) верти­кальні, тобто владовідносини, в яких один із учасників наділений ком­петенцією з владного управління іншим учасником цих відносин; 2) горизонтальні, позбавлені ознак влади і підкорення, в яких взаємні пра­ва і обов'язки, здебільшого майнового характеру, виникають із дого­ворів, правопорушень та інших юридичних фактів. Друга група — це або безпосередньо самі товарно-грошові відносини або похідні від них і ними обумовлені відносини²..

Якщо такі висловлювання ще можна зрозуміти в умовах, коли то­варно-грошові відносини не мали всеохоплюючого характеру, прита­манного ринковій економіці, то навряд чи треба повторювати «посту­лати» про чітке розмежування відносин господарювання на вла­довідносини та «горизонтальні», безпосередньо самі товарно-грошові відносини в умовах переходу до ринкової економіки, як це зроблено, наприклад, Т. К. Матвєєвим³, коли товарно-грошовий характер поши­рюється і на вертикальні відносини, коли в господарських відносинах застосовуються договори вертикального типу, що набувають все більшо­го поширення на практиці.

У той же час важко погодитися з твердженням, що при переході від планово-адміністративної до ринкової економіки господарська діяль­ність стає діяльністю підприємницькою і це визначає новий зміст гос­подарського права, яке стає правом підприємницької діяльності⁴.

Як слушно зазначається в літературі, в колах як економістів, так і юристів, спостерігається надто спрощене розуміння економічної суті підприємництва, яке ототожнює підприємництво практично з будь-якими формами господарської діяльності і бізнесу, тобто в теорії і на

¹ Яковлев В. Ф., Якушев В. С. Правовне основи регулирования хозяйствен-
ной деятельности. - Свердловск, 1979. - С. 15.

² Рахмилович В. А. О хозяйственном праве й путях развития хозяйственного
законодательства// Советское государство й право. - 1989. - № 10. - С. 48-49.

³ Матвеев Т. К. Зкономическая реформа й кодификация гражданского за­
конодательства: к истории многолетней дискуссии // Государство й право. —
1992. - № 5.

⁴ Лаптев В. В. Хозяйственное право - право предпринимательской деятель­
ности //Государство й право.- 1993.- № 1. -С. 33-43 ;БьІков А.Г. Предприни-
мательское право: проблеми формирования й развития. — Вестник МГУ. —
Серия № Ц (Право). - 1993. - № 6. - С. 3-Ю.

практиці має місце підміна І змішування понять «підприємницька діяльність» і «господарська діяльність»¹.

Підприємницька діяльність — це особлива господарська діяльність, творчо-пошукова, новаторська, пов'язана з виробленням нових ідей і заходів для досягнення мети. Вона відрізняється від просто репродуктив­ної діяльності для одержання відомих результатів відомими заходами.

Підприємцями, зазначав відомий німецький економіст Й. Шумпе-тер, ми називаємо суб'єктів господарювання, функцією яких є не що інше, як здійснення нових комбінацій факторів виробництва, здійснен­ня реалізації нововведень і тим самим забезпечення економічного рос­ту², їх характеризують за допомогою таких понять, як ініціатива, авто­ритет, дар передбачення тощо. Тому терміни «просто господарі» і «підприємці» ми можемо уявити собі у вигляді антитези двох таких суб'єктів господарювання³.

Отож господарська діяльність, охоплюючи підприємницьку, до неї не зводиться. Ряд авторів «далекого зарубіжжя» теж зазначає, що підприємницьке право — це важлива частина (але лише частина) гос­подарського права⁴.

На думку В. В. Лаптєва, предмет підприємницького права — це три групи відносин: 1) відносини, що складаються при здійсненні підпри­ємницької діяльності (відносини за горизонталлю) між автономними учасниками цивільного обороту, 2) відносини з урегулюванням підпри­ємницької діяльності, що виникають між суб'єктами, які займаються підприємництвом, і державними органами (відносини за вертикаллю); 3) внутрішньогосподарські відносини, між відокремленими підрозділа­ми підприємства, що діють на засадах господарського розрахунку⁵. Та ці ж групи відносин становлять і господарське право, частиною якого є право підприємницьке.

Висуваючи міркування про формування підприємницького права як самостійної галузі, А. Г. Биков зазначає, що оскільки цивільне право, як і торгове, органічно не припускає державного підприємництва, то, отже, об'єктивно виникає потреба в сучасному варіанті торгового права, яке ми називаємо підприємницьким правом⁶. При цьому він посилається на ви­словлювання зарубіжних вчених, зокрема на Р. Давида, який у книзі «Ос-

¹ Господарські і підприємницькі відносини в економіці України та їх пра­
вове забезпечення // Право України. —1996. — № 12. — С. 38.

² Шумпетер Й. Теория зкономического развития. - М., 1982. - С. 169-170.

³ Шумпетер Й. Теория зкономического развития. — С. 178.

⁴ Див., наприклад: Хойер Вольфганг. Как делать бізнес в Европе. - М., 1991.
- С. 28.

⁵ Лаптев В. В. Предпринимательское право: понятий й субьектьі. — М.,
1997. - С. 22-23.

⁶ БьїковА. Г. Предпринимательское право: проблеми формирования й раз­
вития // Вестник МГУ. - Серия № 11 (Право). - 1993. - № 6. - С. 7.

новні правові системи сучасності» (М., 1988), маючи на увазі явну обме­женість сучасного торгового права, прямо зазначав, що праці з торгового права дають урізане уявлення про його предмет, бо не виходять за тра­диційні межі торгового права і залишають без уваги цілу низку суттєвих для цієї сфери діяльності засобів (податковий режим, регламентацію зовніш­ньої торгівлі та ін.) • Тому є суттєвим перетворення торгового права на «гос­подарське право», у якому переважають установки політичного і соціаль­ного плану і якнайтісніше переплетені право приватне і право публічне.

Отож і такі авторитетні зарубіжні вчені, як Р. Давид, визначають, що сучасний варіант торгового права і є господарським правом.

Метод господарського права

Метод правового регулювання — це сукупність способів регулятив­ного впливу норм права на поведінку суб'єктів правовідносин.

У концепції господарського права до цього часу вирізняли три ме­тоди регулювання: метод обов'язкового припису, метод автономних рішень (метод узгодження) та метод рекомендацій. Найважливіше зна­чення в умовах планової економіки мав метод обов'язкових приписів. З переходом до ринкової економіки і розвитком підприємництва, зазна­чає В. В. Лаптєв¹, основним у господарському праві стає метод автоном­них рішень (метод узгодження). Підприємець сам вирішує питання своєї діяльності або узгоджує свої дії з контрагентами на договірних засадах.

Розкриваючи сутність трьох наведених методів, В. С. Щербина додає, що концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному («дозволено все, що не забороне­но законом»), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язу-вальному («суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиня­ти те, що на них покладено законом»). Цей принцип в основному сто­сується органів державного управління економікою².

В. С. Мартем'янов з цього приводу зазначав, що метод, який засто­совується в господарському праві, характеризується складним поєднан­ням двох способів впливу на поведінку суб'єктів, що і дало привід ствер­джувати, що в господарському праві існує не один, а кілька методів пра­вового регулювання. Однак, на його думку, це дві взаємопов'язані сторони єдиного методу, що пояснюється складною тканиною госпо­дарських відносин, у регулюванні яких частки обов'язкового і автоном­ного можуть бути різними³.

¹ Лаптєв В. В. Хозяйственное право — право предпринимательской дея-
тельности // Государство й право. - 1993. - № 1.

² Щербина В. С. Господарське право України. - К., 1999. - С. 33.

³ Мартемьянов В. С. Хозяйстаенное право. - М., 1994. - Т. 1. - С. 10-12.

При реалізації директивних актів застосовуються обов'язкові при­писи (наприклад, приписи антимонопольних органів). Однак внаслідок переходу до переважно економічних методів регулювання відносин у сфері економіки владні приписи в ряді випадків трансформуються в диспозитивні чи рекомендаційні або реалізуються на основі договору. З іншого боку, навіть застосування владних велінь допускає оспорюван­ня некомпетентного припису (наприклад, за ст. 74 ГК України в разі ви­дання державним органом чи органом місцевого самоврядуванням акта, який було визнано судом неконституційним або недійсним і внаслідок виконання якого державному підприємству завдано збитки, вони підля­гають відшкодуванню зазначеними органами).

Слушною, на наш погляд, є думка про те, що господарські відноси­ни між суб'єктами господарювання характеризує їх взаємодія. Проте наказ про виконання будь-яких господарських завдань — це теж госпо­дарське відношення, але своєрідне, таке, що його і відношенням не на­звеш. При цьому в одного з суб'єктів практично зникають риси суб'єкта господарювання. З організатора-ініціатора він перетворюється на ор-ганізатора-виконавця, а тому відношення «наказ — виконання — це вже не зовсім відношення між суб'єктами господарювання, яких ми вва­жаємо все ж таки ініціаторами»'.

Завваживши, що деякі правники навіть думки не допускають про те, що можуть якось сполучатися метод обов'язкових приписів і метод ав­тономних рішень, автори підручника «Хозяйственное право» твердять, що з філософської точки зору зазначені методи дійсно є протилежнос­тями, антиноміями. Однак у філософській науці ще в гегелівські часи була поставлена проблема «зняття» суперечностей. Тоді ж з'явилась ідея про те, що розв'язати їх можна за допомогою залучення «серединного», чи «третього», елемента, який має якості, які знімають суперечності.

У нашому випадку (при виявленні сутності методу господарського пра­ва) вельми корисна роль «третього» елемента може бути відведена понят­тю «суспільний господарський порядок», під яким слід розуміти заведений у суспільстві спосіб матеріального виробництва, заснований на положен­нях Конституції, нормах права, моральних принципах, ділових правилах та звичаях, схвалених законодавчою владою в стратегічних економічних рішеннях, що забезпечує гармонізацію приватних і публічних інтересів і створює партнерські і добропорядні взаємовідносини в господарюванні².

Можливо, це занадто узагальнений чинник, здатний інтегрувати всі інші методи господарського права, але йому належить важлива роль у регламентації господарської діяльності в умовах змішаної економіки, якій притаманне поєднання публічно-правового і приватно-правового регулювання господарських відносин.

¹ Осипав Ю. М. Опит философии хозяйствования. - М., 1990. - С. 140-141.

² Хозяйственное право: Учебник / Под редакцией В. К. Мамугова. - К.,
2002.-С. 30-31.