Об'єкти інтелектуальної власності, що використовуються у сфері господарювання

Відповідно до статей 41, 54 Конституції України, кожному гаран­тується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, право володіти, користуватися та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності й захист майнових і немайнових прав та інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелекту­альної діяльності. Зазначене конституційне положення знайшло своє закріплення й у чинному Господарському кодексі України (ст. 5). Резуль­тати інтелектуальної, творчої діяльності та права на них можна розгля­дати як один з ключових чинників розвитку господарських відносин і господарської діяльності в цілому.

Правовому регулюванню використання в господарській діяльності об'єктів права інтелектуальної власності присвячена велика кількість нормативно-правових актів. Окрім згадуваних статей Основного Зако­ну України, цьому питанню присвячені глава 16 ГК України, книга чет­верта Цивільного кодексу України та низка спеціальних законів Укра­їни, які регламентують особливості правового регулювання відносин з використання окремих об'єктів права інтелектуальної власності. Відпо­відно до ст. 154 ГК України, відносини, пов'язані з використанням у гос­подарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, ре­гулюються ГК України та іншими законами. Положення ЦК України підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, що передбачені ГК України та іншими законами.

З метою детальнішого врегулювання відносин з використання об'єктів права інтелектуальної власності Кабінетом Міністрів України

¹ Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки. — К., 2002. — С. 7.

² Ми б загинули, коли б не гинули (під рубрикою: «Економіка: «за» і «про­
ти») // Урядовий кур'єр. - 2003. - 18 жовтня.

та іншими центральними органами державної виконавчої влади затвер­джено ще цілу низку підзаконних нормативно-правових актів, що рег­ламентують порядок здійснення окремих процедур.

Загальний перелік об'єктів права інтелектуальної власності, що ви­користовуються в господарській діяльності, містить ч. 1 ст. 155 ГК Укра­їни. Однак слід зазначити, що запропонований законодавцем перелік не є вичерпним, і це надає можливість суб'єктам господарювання ви­користовувати й інші результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності, з огляду на існуючу сутнісну спіль­ність ряду об'єктів та традиційність законодавчого регулювання відносин з їх використання, розподіляється на кілька інститутів, першим з яких, теж за вже усталеною традицією, визнається так зване «авторське право».

Незважаючи на той факт, що об'єктом регулювання авторського пра­ва є відносини з реалізації прав на використання результатів творчої діяль­ності у сфері науки, літератури і мистецтва, якими визнаються відповідно наукові, літературні чи мистецькі твори, останні мають безпосереднє зна­чення й для здійснення господарської діяльності в таких сферах госпо­дарювання, як, наприклад, видавнича діяльність, діяльність засобів ма­сової інформації тощо. Окрім того, не слід ігнорувати й ту обставину, що правове регулювання використання такого об'єкта права інтелектуаль­ної власності, як комп'ютерні програми, які прямо зазначаються у ст. 155 ГК України, нині здійснюється в межах авторського права. Ви­ходячи з цього, можна стверджувати про наявність достатніх підстав для висновку про віднесення об'єктів авторського права до тих об'єктів, які використовуються в господарській діяльності.

Основним нормативно-правовим актом, що регламентує відносини з використання результатів творчої діяльності у сфері науки, літератури та мистецтва, є Закон України від 23 грудня 1993 року «Про авторське право і суміжні права»¹ (в редакції Закону від 11 липня 2001 року²). Щодо відповідних сфер господарської діяльності та різновидів об'єктів автор­ського права підлягають застосуванню також закони України «Про кіне­матографію» від 13 січня 1993 року³, «Про видавничу справу» від 5 черв­ня 1997 року⁴, «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 23 березня 2000 року⁵ та низка підзаконних нор­мативно-правових актів, зокрема постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року «Про державну реєстрацію авторського права і до­говорів, які стосуються права автора на твір», постанова Кабінету Мі­ністрів України від 28 вересня 1998 року «Про державний реєстр видавців,

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 13. - Ст. 64.

² Там само. - 2001. - № 43. - Ст. 214.

³ Там само. - 1998. - № 22. - Ст. 114.

⁴ Там само. - 1997. - № 32. - Ст. 206.

⁵ Там само. - 2000. - № 24. - Ст. 183.

виготівників І розповсюджувачів видавничої продукції» та постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 року «Про державний реєстр виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів».

Результат інтелектуальної творчості у сфері науки, літератури та ми­стецтва (твір) є охороноздатним за наявності таких критеріїв: по-перше, він повинен бути результатом творчої діяльності, по-друге, повинен існу­вати в будь-якій об'єктивній формі. Визначальним у цьому тандемі кри­теріїв охороноздатності творів є критерій творчості, якою визнається розумова (інтелектуальна) діяльність особи, що закінчується створенням творчо самостійного результату у сфері науки, літератури чи мистецтва. Така діяльність ще називається продуктивною, на відміну від діяльності, яка пов'язана лише з відтворенням уже відомих думок, зразків і т. ін. за правилами формальної логіки або іншими відомими закономірностями. Ця діяльність називається репродуктивною. Таким чином, на практиці визначення творчості в основному полягає у встановленні факту са­мостійності створення нового результату розумової діяльності.

Суб'єктами авторського права, відповідно до ст. 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права», є: автори творів, тобто фізичні особи, які своєю творчою працею створили твір, та інші особи, які от­римали права на використання твору на підставах, передбачених чин­ним законодавством України. Для суб'єктів господарювання такою підставою переважно є договір, відповідно до якого вони придбавають або отримують у користування той чи інший об'єкт авторського пра­ва. Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 429 ЦК України, майнові права інтелек­туальної власності можуть виникнути в суб'єкта господарювання і на підставі дії кількох умов, а саме, наявності трудових відносин між ним та автором і відсутності домовленості між ними про те, що майнові права на створений під час виконання трудових обов'язків результат творчої діяльності будуть належати виключно творцеві тощо.

У межах авторського права зазначеними вище нормативно-право­вими актами регламентується також використання в господарській діяльності об'єктів суміжних прав, до яких, незалежно від призначен­ня, змісту, оцінки, способу і форми вираження, відповідно до ст. 35 За­кону «Про авторське право і суміжні права» та ст. 449 ЦК України, нале­жать такі об'єкти як: виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів, фонограми, відеограми та програми (передачі) організацій мовлення.

Суб'єктами суміжних прав є: по-перше, виконавці творів, вироб­ники фоно- та відеограм, організації мовлення, по-друге, особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань, фонограм, відеограм чи передач (програм) організацій мовлення.

Момент виникнення прав на об'єкти авторського права та суміжних прав, строки їх чинності тощо визначаються відповідними положення­ми Закону України «Про авторське право і суміжні права» та ЦК України.

Важливим інститутом права інтелектуальної власності є так зване «пра­во промислової власності», або «патентне право», що регламентує викори­стання у сфері господарювання таких об'єктів, як винахід, корисна модель та промисловий зразок. Головними критеріями, що послугували об'єднан­ню вказаних об'єктів права інтелектуальної власності в межах одного інсти­туту, є, по-перше, те, що ці результати творчої діяльності обов'язково по­винні бути промислове придатними, тобто мати змогу використовувати­ся в промисловості, а по-друге — що охороняються ці об'єкти та права на них за допомогою однієї й тієї ж правової форми — патенту, у зв'язку, влас­не, з чим і використовується інша назва цього інституту: «патентне право».

Відносини у сфері здійснення та захисту прав на об'єкти права промис­лової власності регламентуються відповідними положеннями Господар­ського та Цивільного кодексів України, Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року¹, Законом Укра­їни «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 року² та низкою підзаконних нормативно-правових актів, зокрема: Положен­нями «Про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винаходи» від 12 квітня 2001 року, «Про Державний реєстр декла­раційних патентів України на корисні моделі» від 20 червня 2001 року, «Про Державний реєстр патентів України на промислові зразки» від 12 квітня 2001 року, «Про Державний реєстр патентів і деклараційних па­тентів України на секретні винаходи» від 14 листопада 2001 року, «Про Державний реєстр деклараційних патентів України на секретні корисні моделі» від 14 листопада 2001 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», під винаходом розуміють результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології, що являє собою кон­кретне технічне вирішення завдання у сфері практичної діяльності. Зва­жаючи на ту обставину, що відмінність між винаходом та корисною моделлю полягає лише у відсутності у останньої такої ознаки, як ви­нахідницькій рівень, ці об'єкти традиційно в науці та законодавстві роз­глядаються та коментуються разом. Під самими ж корисними моделями, згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», розуміються нові та такі, що підлягають промисловому засто­суванню результати інтелектуальної, творчої діяльності, які належать до конструктивного виконання засобів виробництва, предметів споживан­ня чи їх складових частин. Об'єктом винаходу (корисної моделі), пра­вова охорона якому (якій) надається згідно з Законом України «Про охо­рону прав на винаходи і корисні моделі», може бути: продукт (пристрій, конструкція, виріб, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рос­лини і тварини тощо), процес (спосіб), а також нове застосування відо­мого продукту чи процесу у сфері технологій (ч. 2 ст. 6).

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 32.

² Там само. - Ст. 34.

З використанням різних критеріїв винаходи та корисні моделі мо­жуть бути диференційовані на види. Якщо винахід (корисна модель) містить інформацію, віднесену до державної таємниці, то винахід (ко­рисна модель) є секретним. У разі, коли винахід (корисна модель) ство­рено працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця та з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, то йдеться про так званий «службовий» винахід (корисну модель), за умови, що трудо­вим договором (контрактом) не передбачено інше.

У свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», під промисловим зразком розуміють новий та промис­лове придатний результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання будь-якого виробу. Об'єктами промислового зразку можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення ес­тетичних та ергономічних потреб (ч. 2 ст. 5 згаданого Закону).

Охорона надається правам на винахід, корисну модель та промисловий зразок, що не суперечать публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідають умовам патентоздатності. Під патентоздатністю розуміють наявну внаслідок інтелектуальної творчої діяльності у сфері технічного вирішення завдання чи художнього конструювання виробів здатність до набуття якості самостійного об'єкту правової охорони за до­помогою видачі патенту. Кожен з об'єктів права промислової власності має свій перелік умов патентоздатності, які, разом з тим, мають схожі риси.

Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислове придатним. Корисна модель відповідає умовам патентоздатності, якщо вона є новою і промислове придатною. Винахід чи корисна модель визнаються новими, якщо вони не є частиною рівня техніки, що включає всі відомості, які стали загаль­нодоступними у світі до дати подання заявки до патентного відомства, або, якщо заявлено пріоритет, до дати їх пріоритету. Рівень техніки включає також зміст будь-якої іншої заявки на видачу в Україні патен­ту (у тому числі міжнародної заявки, в якій зазначена Україна) у тій ре­дакції, в якій цю заявку було подано раніше.

Винахід, корисна модель визнаються промислова придатними, якщо їх може бути використано в промисловості або в іншій сфері господарсь­кої діяльності.

Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця цей рівень не є очевидним, тобто не випливає явно із рівня техніки. Слід звернути увагу, що йдеться про так званий «середній» рівень фахової оцінки на­явності чи відсутності в об'єкта винахідницького рівня, тобто до нього не повинно ставитися завищених вимог.

Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність

його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подан­ня заявки до патентного відомства, або, якщо не заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.

Відповідно до законів України «Про охорону прав на винаходи і ко­рисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки», патент ви­значається як охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Залежно від різновиду об'єкта права промислової власності, на який видається патент, та рівня експертного дослідження винаходів, розріз­няють: патент на винахід, патент на секретний винахід, деклараційний патент на винахід, деклараційний патент на секретний винахід, декла­раційний патент на корисну модель, деклараційний патент на секрет­ну корисну модель, патент на промисловий зразок. При цьому відмін­ність між патентом на винахід та деклараційним патентом на винахід полягає в тому, що деклараційний патент видається за результатами формальної експертизи заявки на винахід, тоді як для отримання патен­ту потрібно проведення також і так званої кваліфікаційної експертизи положень заявки.

Ще одним інститутом права інтелектуальної власності є інститут засобів індивідуалізації учасників господарських відносин та їх товарів (робіт, послуг), який об'єднує такі об'єкти, як: комерційне (фірмове) най­менування, торговельна марка (знак для товарів та послуг), географічне зазначення походження товарів.

Регламентують використання в господарській діяльності вказаних об'єктів права інтелектуальної власності відповідні положення ГКта ЦК України, Закони України «Про охорону прав на знаки для товарів і по­слуг» від 15 грудня 1993 року¹ та «Про охорону прав на зазначення похо­дження товарів» від 16 червня 1999 року², Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і по­слуг, затверджені наказом Держпатенту України від 28 липня 1995 року № 116 (в редакції наказу Держпатенту № 72 від 20 серпня 1997 року), Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України № 576 від 3 серпня 2001 року, Положення про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походжен­ня товарів, затверджене наказом цього ж Міністерства від 13 грудня 2001 року.

Окрім вищеназваних результатів творчої, інтелектуальної діяльності, є ще ряд об'єктів права інтелектуальної власності, які можуть бути ви-

¹ Відомості Верховної Ради. - 1994. - № 7. - Ст. 36.

² Там само. - 1999. - № 32. - Ст. 267.