Порядок зміни та розірвання господарських договорів

За умов дотримання процедури укладення господарських договорів, порядку, способу, форми і змісту, про що вже йшлося, він набуває чин­ності і сторони відповідно до його умов виконують взяті на себе права та обов'язки.

Проте зміни в економіці, різноманітні події та обставини — засуха чи, навпаки, повені, пожежі і т. ін., банкрутство однієї із сторін до­говірних відносин, невідповідність деяких умов договору чинному за­конодавству, яка може виявитися в процесі виконання договору, інші обставини, що позбавляють сторону можливості належним чином ви­конати зобов'язання, тощо — можуть поставити перед сторонами гос­подарського договору питання про необхідність зміни чи його розірван­ня. Ці обставини є підставою зміни чи розірвання договору, якщо вони суттєві настільки, що, коли б сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або укладали б його на інших умовах.

Договір може бути змінений чи розірваний за вимогою однієї із сторін господарського договору у випадках суттєвого порушення його

яругою стороною і в інших випадках, встановлених договором чи зако­ном. Суттєвим чинне законодавство визнає таке порушення договору, коли внаслідок заподіяної ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 188 ГК України, ст. 11 Господарського процесуаль­ного кодексу України, сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні. Зазначене положення пояснюється неприпустимістю односторонньої відмови від виконання господарського договору.

Сторона, яка одержала пропозицію (заяву) про зміну чи розірван­ня договору, повинна відповісти на неї не пізніше двадцяти днів (без урахування часу поштового обігу) після одержання¹. До закінчення цьо­го строку вона зобов'язана визначитися відносно даного договору і прийняти або відхилити отриману пропозицію.

Якщо сторони не досягнуть згоди щодо зміни умов договору чи його розірвання, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк, зацікавлена сторона має право передати такий спір на вирішення гос­подарського суду.

У разі розірвання господарського договору за вимогою будь-якої із сторін господарський суд визначає наслідки розірвання договору, вихо­дячи із необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з частковим виконанням даного договору.

Зміна господарського договору у зв'язку із суттєвими змінами об­ставин допускається за рішенням господарського суду у виняткових випадках, якщо розірвання договору суперечить суспільним інтересам чи спричинить для сторін шкоду, яка значно перевищує витрати, не­обхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У разі зміни чи розірвання господарського договору господарські зо­бов'язання змінюються чи припиняються з моменту досягнення згоди про зміну чи розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або не обумовлене характером його зміни. Якщо договір змінюється чи здійс­нюється його розірвання в судовому порядку, зобов'язання змінюються чи припиняються з моменту набрання відповідним рішенням законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було вико­нано ними за зобов'язаннями на час зміни чи розірвання договору, якщо Інше не встановлено договором чи законом. Якщо договір змінений чи розірваний у зв'язку з суттєвим порушенням договору однією зі сторін, Друга сторона може вимагати відшкодування збитків, спричинених зміною чи розірванням договору.

Зміна чи розірвання договору здійснюється в такій же формі, в якій "Ув укладений договір, котрий змінюється або ж здійснюється його Розірвання, якщо інше не встановлене договором чи законом.

Основним доказом додержання строків надсилання і одержання заяви про Розірвання чи зміну договору є поштовий конверт, в якому надсилалася заява, ьідтисками поштових печаток з відповідними датами.

Глава 15. Ціни і ціноутворення в системі господарювання

Ціни в ринковій економіці

Державного впливу в умовах переходу до ринку потребують різно­манітні процеси, що відбуваються в економіці, в тому числі і ціноутворен­ня. В ринковій економіці ціна є найпоширенішою категорією, тобто ціну мають усі види продукції, робіт та послуг. За допомогою цін визначаються різноманітні показники й вимірюються економічні величини: обсяги ви­робництва і споживання, основні і оборотні фонди та інші ресурси. Ціна, за Господарським кодексом, є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання (ст. 189).

Ціна являє собою одну з найскладніших економічних категорій. Вона є грошовим вираженням вартості, тобто визначенням за допомо­гою грошей субстанції ціни. У ринковій економіці ціна є загальним ре­гулятором процесу суспільного виробництва, вплив якого на діяльність суб'єктів господарювання доповнюється іншими регуляторами, що застосовуються державою (податками, дотаціями, валютним курсом і т. ін.)

Що ж лежить в основі ринкових цін і відтак в основі мінових пропорцій в обміні товарів? Історія розвитку ринкової економіки і економічної науки позначилася багатьма теоріями вартості й ціни¹. Найвідомішими з них є, насамперед, теорія трудової вартості, розроблена фундаторами класичної політичної економіки, англійськими економістами В. Петті, А. Сміттомта Д. Рікардо і завершена в працях К. Маркса. Вона виходить з того, що суб­станція і величина вартості як основи мінової вартості та ціни визначається затратами праці на виробництво товарів.

Приблизно одночасно з теорією трудової вартості виникла і теорія витрат виробництва, яка визначає їх як основу мінової вартості і цін (ви­сунута представником французької класичної політекономії Ф. Кене). Оскільки, однак, величина витрат виробництва, у свою чергу, залежить від цін на окремі види витрат (палива, сировини, матеріалів, робочої сили), то використання витрат як основи цін означає, по суті, пояснен­ня цін на продукцію цінами на елементи витрат.

Серед перших теорій вартості також набула поширення так звана те­орія трьох факторів виробництва. Ця теорія пояснювала формування вар­тості в процесі виробництва впливом сукупності витрат його трьох основ­них факторів: труда, капіталу (в розумінні засобів виробництва) і землі (як головного природного фактору). Ця теорія вперше була обґрунтована в працях французьких економістів Ж.-Б. Сея і Ф. Бастіа.

¹ Ціноутворення і ціни в ринковій економіці. Лібералізація цін при пере­ході до ринку // Економіка України. - 1992. - № 8. - С. 63.

Наприкінці XIX століття набули розвитку теорії вартості, які у ви­значенні величини вартості наголошували на потребі, — так звані теорії граничної корисності. Вони були обгрунтовані представниками австрійської, англійської та швейцарської шкіл. Спільними рисами цих теорій було те, що в процесі ринкової взаємодії попиту і пропозиції, яка визначає рівень ринкових цін, вирішального значення надавалося попиту. Вартість розглядалась як суб'єктивна категорія, наслідок оцінки індивіду­умом споживчих благ залежно від інтенсивності потреб і рідкості блага.

Близькими до цих теорій є теорії вартості, які визначають вартість, а також ціну самим лише коливанням попиту і пропозиції. Слабкістю теорій попиту і пропозиції є те, що вони не дають відповіді на запитан­ня, чим визначаються ціни в разі збігу попиту і пропозиції, а також не вра­ховують того факту, що і попит та пропозиція залежать від цін товарів.

Найбільший вплив на сучасні теорії вартості і цін має неокласична теорія англійського економіста кінця XIX — початку XX століття А. Маршала, яка поєднувала теорію класиків політекономії про визна­чальну роль витрат виробництва і теорії граничної корисності, попиту і пропозиції у формуванні і рухові цін.

У сучасних теоріях ціноутворення панівне становище належить ви­кладеному А. Маршалом підходу, згідно з яким теорія вартості вже не посідає центрального місця, як це було до XX століття. На передній план вийшла теорія ціни, яка комплексно вивчає вплив різноманітних фак­торів, що утворюють ціну. Вони впливають на ціни завдяки зміні попиту і пропозиції на ринках як товарів, так і факторів виробництва. Рух цін, згідно з нею, в сучасному виробництві являє собою наслідок дії склад­ного комплексу факторів: руху ефективної праці і виробництва, стану грошового обігу, платіжного балансу і державних фінансів, характеру державного регулювання тощо.

Короткий огляд теорій ціноутворення ілюструє складність, неодно­значність процесів, що в умовах ринку призводять до формування цін. Цим пояснюється і складність процесу переходу від адміністративного установлення цін за адміністративно-планово-командної системи до ринкового ціноутворення. Звільнення цін від адміністративного регу­лювання, їх лібералізація є невід'ємною передумовою введення ринко­вого механізму в економіці.

Визначаючи шлях, або «модель», переходу України до ринкової еко­номіки, Верховна Рада схвалила концепцію¹, в якій з трьох основних видів моделей, вироблених світовим досвідом, — еволюційної, «шоко­вої терапії» та жорсткого регулювання, зупинилася на еволюційній, але обставини як внутрішнього, так і особливо зовнішнього порядку спо-нукали до застосування шокової терапії, за якої здійснюється швидкий Радикальний перехід від адміністративно-розподільної системи до рин-

Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки, схвалена, основному, Верховною Радою Української РСР 1 листопада 1990 року.

кової, до вільного ціноутворення, яке є необхідним засобом створення ринкових структур, формування незалежних товаровиробників, виник­нення ринкової конкуренції.

Швидке звільнення цін призвело, як відомо, до інфляції і навіть гіперінфляції — неприємних супутників «шокової терапії». Переборо­ти ці наслідки держава змогла тільки завдяки цілій низці вжитих нею заходів, в тому числі і частковому регулюванню ціноутворення. У зв'язку з цим виникли різні види цін залежно від ступеня державного втручан­ня і прав суб'єктів господарювання в їх установленні.