Загальні умови виконання господарських зобов'язань



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальні умови виконання господарських зобов'язань



Виконання господарського зобов'язання боржником характери­зується тими діями, які він повинен здійснювати відповідно до змісту зобов'язання. Вони зводяться до передачі речей у власність чи тимча­сове користування кредитора, до виплати йому грошових сум, виконан­ня робіт, надання послуг тощо. Виконання зобов'язання може прояв­лятись і в утриманні від здійснення визначених дій, якщо саме воно ста­новить обов'язок боржника.

Процес виконання господарського зобов'язання залежно від його характеру інколи полягає в здійсненні одноманітної дії, але частіше всього він є складним і довгим, включаючи велику кількість різно-


манітних дій, кожна з яких повинна бути здійснена в установлені стро­ки, в передбаченому місці і т. ін.

Дії, які належить виконати, є різноманітними і залежать від конкрет­ного змісту зобов'язального відношення.

Виконання господарського зобов'язання підпорядковується певним принципам, тобто встановленим законом основним положенням, яких необхідно дотримуватися в процесі виконання зобов'язання.

Чинне законодавство передбачає такі принципи виконання зо­бов'язань: принцип належного виконання і принцип реального вико­нання. Стосовно господарських зобов'язань, то вони характеризують­ся і конкретизуються в договірній дисципліні, під якою слід розуміти необхідність точного і своєчасного виконання сторонами договору всіх своїх обов'язків відповідно до умов договору і вимог законодавства.

Принцип належного виконання (ч. 1 ст. 193 ГК України) визначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до ви­мог, що звичайно ставляться в певних умовах.

Дія принципу належного виконання зобов'язань спрямована на те, щоб виконання кожного конкретного зобов'язання неодмінно приво­дило до досягнення тієї мети, заради якої воно було встановлено.

Чинне господарське законодавство передбачає стабільність і надійність правових зв'язків, які складаються між учасниками госпо­дарських зобов'язань. Воно закріплює правило про недопустимість од­носторонньої відмови від виконання господарського зобов'язання і односторонньої зміни його умов, за винятком випадків, передбачених законом. Під односторонньою відмовою від виконання господарсько­го зобов'язання слід розуміти дострокове припинення дій по вико­нанню зобов'язання за ініціативою однієї зі сторін. Зміна умов догово­ру (наприклад, предмета, строків виконання, місця і способів виконан­ня) не тягне за собою його припинення, — змінюються лише окремі умови, як відповідно і його зміст.

У зобов'язаннях, які випливають із господарських договорів, що укладаються на основі вільного волевиявлення сторін, односторонній відступ від зобов'язання можливий при наявності відповідної умови в укладеному договорі або в додатковій угоді до нього.

Принцип реального виконання е логічним розвитком принципу належ­ного виконання і означає неприпустимість заміни того, що зобов'яза­ний зробити боржник, грошовою компенсацією у вигляді відшкодуван­ня збитків і виплатою неустойки1.

1 Краснов Н. Й. Реальнеє исполнение договорньїх обязательств между со-циалистическими организациями. - М, 1959. - С. 16.


Закон вимагає, щоб зобов'язання виконувалося в натурі — передава­лося майно, виконувалися роботи, надавалися послуги тощо, у зв'язку з якими суб'єкти господарювання вступили в зобов'язання. Так, ч. З ст. 193 ГК України передбачається, що застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом чи договором або управнена сторона відмовила­ся від прийняття виконання зобов'язання.

Вимога реального виконання, тобто виконання в натурі, охоп­люється, як уже було зазначено, поняттям належного виконання гос­подарського зобов'язання.

До умов, які характеризують належне виконання зобов'язань, стосу­ються вимоги, що їх пред'являють до суб'єктів і предмета виконання, а також до строку, місця і способів виконання. Вимоги до предмета зо­бов'язання визначаються договором чи законодавством. Вони повинні бути точними і конкретними, їх порушення може не тільки ускладнити виконання зобов'язання, а й взагалі зробити його неможливим.

Конкретизація і деталізація вимог до кількості і якості предмета виконання особливо важливі в зобов'язаннях по передачі майна (по­ставка, купівля-продаж і т. ін.), по виконанню робіт (капітальне будівництво, проектні і пошукові роботи). Досягнути цього можна як посиланням на вимоги нормативно-технічної документації (стандартів, технічних умов, СНІП і т. ін.), які в багатьох випадках містять граничні параметри чи допустимі варіанти, так і підвищеними вимогами щодо цих параметрів і варіантів.

Стосовно до суб'єктного складу зазвичай припускається, що борж­ник сам виконує борг, який на ньому лежить. Разом з тим, у випадках, передбачених законодавством і договором, виконання зобов'язання покладається на іншу (третю) особу. Так, згідно зі ст. 194 ГК України, виконання господарського зобов'язання може бути покладене на тре­тю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона зо­бов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою — без­посереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зо­бов'язання особисто.

Покладення виконання зобов'язання на третю особу можливо, якщо остання пов'язана з боржником договором. Здебільшого ця пра­вова ситуація виникає в умовах складних господарських зв'язків між суб'єктами господарської діяльності.

Договір на постачання товарами торговельна організація може укласти з торговою базою (посередником), за вказівкою якої конкретні партії товару відвантажуватимуться покупцеві безпосередньо зі складу виготовлювачів (третіх осіб), — в цьому разі база-посередник, що вико­нує зобов'язання, пов'язана з виготовлювачами договором.


Відповідно до договорів або вказівок у своєму статуті дочірні підприємства можуть брати на себе виконання окремих зобов'язань своїх підприємств-засновників. При цьому зобов'язаним перед креди­тором залишається первісний боржник, і з третьою особою, яка вико­нує зобов'язання, сам кредитор у правовідносини не вступає.

Покладення зобов'язання на третю особу не змінює його суб'єктний склад і цим відрізняється від відступлення права або переведення боргу.

Важливою умовою належного виконання зобов'язання визнається строк. Строк виконання зобов'язання визначається законом, договором між сторонами, а в деяких випадках (держзамовлення) — іншими акта­ми. Він може бути визначений як конкретна дата або період, і в цьому разі зобов'язання повинно виконуватись у межах відтинку часу, визна­ченого цією датою.

Але зустрічаються такі зобов'язання, в яких строк виконання ви­значається моментом вимоги. Як правило, це буває з грошовими зо­бов'язаннями. При цьому вважається, що зобов'язання повинно бути виконане впродовж тижня з моменту пред'явлення такої вимоги відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України.

Господарським зобов'язанням притаманна така риса, як відносно тривалий час його виконання (поставка, закупівля сільськогосподар­ської продукції тощо). У зв'язку з цим важливого значення набувають не тільки загальні, але й проміжні строки. Мета проміжних строків, як правило, полягає в контролі з боку кредитора за своєчасним виконан­ням зобов'язання боржником. За порушення проміжних строків можуть бути встановлені майнові санкції.

Загальне правило — зобов'язання повинні виконуватися в установ­лені строки. Але можливе і їх дострокове виконання, якщо це передба­чено законодавством, договором чи плановим актом.

При порушенні строків виконання зобов'язання боржник, який про­строчив виконання зобов'язання, відшкодовує спричинені у зв'язку з цим збитки кредиторові. Крім того, господарським законодавством встановлені численні випадки стягнення з боржника, який прострочив виконання, неустойки (штрафу, пені тощо), в тому числі зверх збитків. Це не звільняє боржника від реального виконання зобов'язань (п. З ст. 193 ГК України).

Прострочення може бути викликане й діями кредитора, який в уста­новлений час не прийняв виконання або ж здійснював такі дії (чи не здійснював), що не давали можливості кредитору виконати зобов'язання в строк. Саме тому є вкрай важливим п. 2 ст. 193 ГК України, в якому ска­зано, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належ­ного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси іншої сторони й забезпечення загальногосподарського інтересу. Це не що інше, як принцип взаємодопомоги (співробітництва) сторін у виконанні зобов'язання.

Якщо зобов'язання не може бути виконане через прострочення кре­дитора, то боржник не вважається таким, що прострочив, і звільняється


від відповідальності. В цьому разі він має право вимагати від кредитора відшкодування спричинених йому збитків.

Виконання господарського зобов'язання повинно здійснюватись у визначеному місці (ст. 197 ГК України), передбаченому законом, дого­вором або ж у окремих випадках — актом планування, а також може випливати зі змісту зобов'язання. Так, за договором поставки сторони можуть передбачити, що продукція приймається на складі постачаль­ника чи доставляється постачальником на склад одержувача продукції.

Здебільшого місце виконання зобов'язань сторони визначають в договорі. Разом з тим, непоодинокі випадки, коли сторони в договорі не обумовлюють це питання, через що виникає невизначеність віднос­но місця виконання. Якщо місце виконання господарського зобов'язан­ня неможливо встановити жодним із вищезазначених способів, вико­нання повинно бути здійснене в місці, яке вказано законом: за зо­бов'язаннями передачі нерухомого майна — в місці його перебування; за зобов'язаннями передачі майна з умовою перевезення — в місці пе­редачі першому перевізнику; за грошовими зобов'язаннями — в місці перебування кредитора — юридичної особи; за всіма іншими зо­бов'язаннями — в місці перебування боржника (організації — юридич­ної особи — в місці перебування постійно діючого органу управління; фізичної особи-підприємця — за місцем проживання).

Залежно від характеру господарського зобов'язання використову­ються різноманітні способи його виконання. Під способом виконання розуміють порядок виконання, який визначається суб'єктами госпо­дарської діяльності в умовах конкретного договору чи нормативними актами або у визначених випадках — актами централізованого плану­вання (галузь оборонної промисловості, енергопостачання в т. ін.).

Зобов'язання між суб'єктами господарської діяльності, на відміну від побутових угод, як правило, як уже зазначалося, має тривалий ха­рактер (поставка, науково-дослідницькі, експериментально-конструк­торські і технологічні роботи, капітальне будівництво, державна за­купівля сільськогосподарської продукції і т. ін.). Одномоментне їх ви­конання не тільки недоцільне, але й неможливе. Тому, як правило, ці зобов'язання виконуються періодично частинами.

В умовах ринкових відносин коло зобов'язань, види і способи їх виконання значно розширюються. За певних обставин виникає не­обхідність і можливість передачі зобов'язання однією стороною іншій не самого майна в натурі, а прав на це майно на умовах, передбачених ст. 195 ЦК України, відповідно до якої — управнений суб'єкт госпо­дарського зобов'язання, якщо інше не передбачено законом, статутом чи договором, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від тре­тьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських пов-


новажень. Передачу (делегування) таких прав може бути зумовлено пев­ним строком.

Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав внаслідок такої передачі (делегування) додаткові повно­важення, вирішувати відповідно до цих повноважень коло господар­ських питань і нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.

Такий спосіб виконання господарських зобов'язань вперше законо­давче закріплений на рівні кодексу.

Особливості має спосіб і місце виконання грошових зобов'язань між суб'єктами господарської діяльності. За загальним правилом всі суб'єкти господарської діяльності здійснюють платежі через установи банку відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Національним банком України 29 бе­резня 2001 року. Як передбачено ст. 6 Закону України від 5 квітня 2001 року «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»1, юридичні особи, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності відкривають по­точні, інші рахунки для здійснення банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Основна більшість платежів здійснюється у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Грошові зобов'язання учасників господарських відносин підлягають оплаті в національній валюті (в гривнях). В іноземній валюті розрахун­ки між суб'єктами господарської діяльності можливі, якщо вони мають на це право відповідно до закону.

Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відноси застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 119; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.97.219 (0.012 с.)