Облік майна суб'єктів господарювання

Майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та зобов'язань, що відображаються в бухгалтерському обліку його господарської діяльності. Підприємства та інші суб'єкти господарювання здійснюють оперативний, статистичний і бухгалтерський облік майна. Оперативний облік спрямований на періодичний збір інформації, необхідної для поточної господарської діяльності. Ці відомості використовуються для прийняття тих чи інших оперативно-управлінських рішень. Статистичний облік передбачає си­стематичний збір певних натуральних чи грошових показників, які уза­гальнюються в обов'язковій статистичній звітності. Бухгалтерський облік — це суцільне, безперервне, взаємопов'язане, повне і об'єктивне відображення стану та руху всіх фінансових та матеріальних засобів підприємства на основі первинних документів про ту чи іншу госпо­дарську операцію.

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 38. - Ст. 508.

² Там само. - 1996. - № 51. - Ст. 292.

Облік у суспільстві виник внаслідок нагальної необхідності: не мож­на вести господарство, не враховуючи витрати, не зіставляючи її з до­ходами, не намагаючись досягти перевищення доходів над витратами. Це було важливим завжди, в усі часи.

Закономірність такого відображення є наслідком подвійного харак­теру товару, наявності в ньому вартості та споживчої вартості. Вартість містить звичайну витрату фізичних сил у вигляді абстрактної праці, а споживча вартість створюється конкретною працею.

Для обліку праці застосовуються різні натуральні показники, а вартість вимірюється універсальним грошовим показником. У госпо­дарських операціях товари та їхня вартість постійно переходять із однієї форми в іншу. В процесі виробництва запаси переходять в конкретні готові вироби. При реалізації виробів вони знову перетворюються на грошову форму. З такою зміною економічного стану товарів відбувається і зміна правового стану майна та пов'язаних з ним майнових прав. Це викликає необхідність застосування в бухгалтерському обліку комп­лексної економіко-правової оцінки господарських операцій.

У цьому переконує і екскурс в історію виникнення основних рахун­кових теорій. Однією з найперших із них є правова розрахункова теорія, основні положення якої були висловлені в «Трактаті про розрахунки і записи» Лукою Пайолі (XV століття).

На думку цього автора, господарська діяльність складається з окре­мих актів отримання і видачі і, по суті, кожна господарська операція містить обов'язок отримувача і право видавця. Як наслідок здійснення таких операцій завжди виникають нові права і обов'язки (або змінюють­ся існуючі).

Цією теорією закон подвійності розглядався саме в аспекті зміни пра­вового стану майна при здійсненні господарських операцій та відповідних прав і обов'язків осіб, що беруть у них участь. Таким чином, головною метою бухгалтерського обліку було визначено реєстрацію змін майнових прав і обов'язків між конкретними суб'єктами. Оскільки кожна така зміна відбувається за участю двох суб'єктів, то й виникла необхідність робити записи два рази в подвійному вигляді: на рахунок отримувача в дебет і на рахунок видавця в кредит. Погляди представників правової розрахунко­вої теорії орієнтувалися головним чином на необхідність відображення в бухгалтерському обліку інтересів власника. Це досягалося через визначен­ня співвідношень за його майновими зобов'язаннями та зобов'язаннями до нього, з одного боку, а з другого — за зобов'язаннями перед іншими. Фіксація таких зобов'язань з позиції рівності прав і обов'язків за допо­могою подвійного запису, тобто дебету і кредиту, давала комплексне уяв­лення про економічний та правовий стан майна.

Значно пізніше виникла мінова рахункова теорія і тривалий час посідала домінуюче становище. В Росії вперше вона була запровадже­на наприкінці XIX століття.

4 Господарче право України 97

На думку розробників мінової теорії, кожне господарство має певні вартості або засоби, що розділяються на дійсні та умовні. До перших належать матеріальні предмети у вигляді сировини, палива, товарів, рухомого та нерухомого майна, грошей та послуг, отриманих або на­даних господарством.

Умовні вартості складаються з прав та обов'язків господарства, які за певних обставин переходять у дійсні вартості у вигляді матеріальних предметів та грошей.

Великого поширення в Західній Європі, переважно в Німеччині, на­була свого часу математична рахункова теорія, або теорія двох рядів ра­хунків, яка зумовила формування синтетичних рахунків і складання ба­лансу і тим самим викликала перехід від простої до подвійної системи бухгалтерії.

До подальшого розвитку аналітичного і синтетичного обліку та фінан­сової звітності спонукала логічна, або філософська, рахункова теорія. Пев­ною мірою вона відходила від комплексної економіко-правової оцінки гос­подарських операцій і багато в чому мала абстрактний характер.

Суттєвий недолік логічної рахункової теорії полягав у тому, що за­кон подвійності господарських операцій повністю ототожнювався з філософським законом причинності. Прихильники цієї теорії вважали, що саме закон причинності викликає необхідність подвійного запису господарських операцій.

Недоліки логічної рахункової теорії до певної міри були притаманні і радянському бухгалтерському обліку¹.

Але якщо за часів адміністративно-командної системи облік був спрямований на відображення господарських процесів на підпри­ємствах, одержання підсумкових показників та їх порівняння, то зараз за умов перехідного періоду до ринкової економіки облік має не лише визначати, як ведеться господарство, а й підказувати, що треба зроби­ти, щоб воно велося ефективно і рентабельне.

Господарська діяльність в умовах ринку, жорсткої конкуренції, вирішення проблеми виживання потребує посилення уваги до обліку,, контролю і наступного економічного аналізу господарської діяльності.

Перехід до ринку, крім того, позначається виникненням розмаїття організаційно-правових форм господарської діяльності: малих підпри­ємств, господарських товариств, підприємств з іноземними інвес­тиціями, кооперативів, асоціацій та інших, господарських об'єднань, що призводить до збільшення інформаційних потоків як усередині підприємств, так і між ними. У зв'язку з цим бухгалтерський облік в Україні перебуває в реформуванні. Метою правової регламентації бух­галтерського обліку є визначення необхідних норм, нормативів чи стан-

¹ Головач В. Бухгалтерський облік і право. Світовий досвід та вітчизняна практика//Діло. - 1996. -№ 93.

дартів, спрямованих на одержання достовірної інформації про фінан­сово-господарську діяльність суб'єктів господарювання, рух їх власно­го майна, акціонерного та інвестиційного капіталу, виробничі витрати, прибуток, позикові кошти і девіденти.

Організаційно-правовим підґрунтям реформування системи бухгал­терського обліку є Указ Президента України від 23 травня 1992 року «Про перехід України до загальноприйнятої в міжнародній практиці системи обліку та статистики», згідно з яким прийнята постанова Кабінету Міністрів від 4 травня 1993 року «Про концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку та статистики».

Основним нормативним актом, що визначає порядок ведення бух­галтерського обліку, є Закон України від 16 липня 1999 року «Про бух­галтерський облік та фінансову звітність в Україні»¹.

Підприємства ведуть бухгалтерський облік майна та наслідків своєї роботи методом подвійного запису господарських операцій згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку.

При проведенні бухгалтерського обліку підприємства повинні забез­печити повноту відображення за звітний період всіх господарських опе­рацій. Записи в реєстрах бухгалтерського обліку учиняються на підставі первісних документів, що фіксують здійснення господарських операцій.

Для забезпечення достовірності бухгалтерського обліку підприємства проводять інвентаризацію майна, її проведення є обов'язком при пере­дачі майна державного підприємства в оренду або його приватизації, пе­ретворення державного підприємства на акціонерне товариство, а також в деяких інших випадках, передбачених законодавством.

При організації бухгалтерського обліку використовуються облікові вимірники, завдяки яким виявляються обсяг, кількість, нас та інші показ­ники діяльності підприємства.

Застосовуються три види облікових вимірювань: натуральні, трудові та вартісні. Вартісні облікові вимірювання мають узагальнюючий харак­тер, оскільки через грошові одиниці визначаються майнові права підприємства, його витрати. У вартісних вимірниках складаються кош­ториси, виробничі завдання, звіти, баланси.

Таким чином, предметом бухгалтерського обліку є господарсько-фінансова діяльність підприємства, яка складається з багатьох об'єктів, що можуть бути об'єднані у дві основні групи: об'єкти, які забезпечу­ють господарську діяльність підприємства, та об'єкти, що її складають.

До першої групи належать виробничі засоби та їх джерела, до дру­гої — процеси виробництва та їх результати.

Для правильної організації господарської діяльності підприємства не­обхідно знати, які кошти воно має в розпорядженні, куди ці кошти вкла­дені, а також за рахунок яких джерел вони створені та для чого призначені.

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 40. - Ст. 365.
4* 99

Основним об'єктом, що забезпечує господарську діяльність є засо­би виробництва, до яких, перш за все, належать основні засоби. Вони, як уже зазначалося, використовуються в господарській діяльності трива­лий час, не змінюючи свого зовнішнього вигляду. Зношуючись посту­пово, вони переносять свою вартість на продукцію, що виготовлюється, частинами протягом нормативного строку їх служби.

До виробничих основних засобів (фондів) відносять будівлі, спору­ди, обладнання, машини, транспортні засоби та інші об'єкти, які функціонують у сфері матеріального виробництва.

Завданнями бухгалтерського обліку основних засобів є: правильне документальне оформлення і своєчасне відображення в облікових реєстрах надходження основних засобів, їх внутрішнього переміщення та вибуття; правильне обчислення і відображення в обліку суми зносу основних засобів; точне визначення результатів у разі ліквідації основ­них засобів; контроль за витратами на ремонт основних засобів, за їх збереженням й ефективністю використання.

Одиницею обліку основних засобів є інвентарний об'єкт, тобто закінчений будинок (будівля), предмет або комплекс предметів з усім знаряддям та пристроями. Інвентарні об'єкти діляться на прості (оди­ничні) і складні, що складаються з декількох предметів. Ознакою відок­ремлення одного виду інвентарних об'єктів від іншого служить вико­нання ними самостійних функцій.

Кожному інвентарному об'єкту присвоюють певний номер, який зберігається за цим об'єктом на весь час його знаходження в експлуа­тації, в запасі або на консервації. Інвентарний номер прикріплюють або позначають на предметі, який беруть на облік, і обов'язково вказують у документах, пов'язаних з рухом основних засобів.

За натурально-речовим складом і залежно від мети використання та виконуваних функцій основні засоби об'єднують у такі групи і підгрупи.

Будівлі (корпуси цехів, майстерень, заводоуправління, житлові будівлі та інші архітектурно-будівельні об'єкти виробничого, адміні­стративно-господарського і соціально-побугового призначення). Інвен­тарним об'єктом у цій групі є кожна окрема будівля, прибудови, які ма­ють самостійне господарське значення (склади, гаражі та інші). У складі інвентарного об'єкта групи «Будівлі» входять усі комунікації, необхідні для нормальної його експлуатації (системи опалення, освітлення, вен­тиляції, водогазопостачання, внутрішні телефони і сигналізаційні ме­режі, ліфтове господарство).

Споруди (нафтові і газові свердловини, стовбури шахт, автомобільні дороги, водоймища та інші), які є сукупністю інженерно-будівельних об'єктів, призначених для виконання технічних або загальних функцій процесу виробництва без зміни процесу праці та його результатів. Інвен­тарним об'єктом вважається кожна окрема споруда з усім обладнанням, що належить до неї.

Передавальні пристрої (пінії електропередач, трансмісії, трубопрово­ди, телемережі, газові мережі та ін.) — це сукупність об'єктів, призна­чених для передачі електричної, теплової та механічної енергії від ма-шин-двигунів до робочих машин, а також для переміщення рідких і га­зоподібних речовин від одного інвентарного об'єкта до іншого.

Машини та обладнання:

а) силові машини та обладнання (атомні реактори, котли, парові
двигуни, турбіни, силові трансформатори, двигуни внутрішнього зго­
рання та інші), які являють собою машини-генератори та машини-дви-
гуни, що виробляють електричну і теплову енергію або перетворюють
її на механічну енергію руху. У склад інвентарного об'єкта по групі ма­
шин та обладнання входять пристрої, знаряддя і прилади, що станов­
лять з ними єдине ціле;

б) робочі машини та обладнання (верстати, апарати; агрегати різно­
го призначення). У сукупності це обладнання, призначене для ме­
ханічної, термічної, хімічної або іншої технологічної дії на предмети
праці, для їх переміщення у виробничому процесі добування, плавлен­
ня, виготовлення і т. д. У кожній галузі промисловості робочі машини
та обладнання групують за видами і технологічним призначенням;

в) вимірювальні і регулюючі прилади, пристрої та лабораторне об­
ладнання (манометри, ваги, дозатори, обладнання для диспетчерсько­
го контролю, сигналізації, прилади і апаратура заводських та науково-
дослідних лабораторій, мікроскопи, термостати тощо), призначені для
вимірювання різних параметрів роботи техніки, що експлуатується,
регулювання виробничих процесів, перевірки якості сировини, ма­
теріалів, готової продукції, рівня вологості повітря, шумової дії та інших
санітарно-гігієнічних умов. Особливість вимірювальних та регулюючих
приладів як інвентарних об'єктів полягає в тому, що вони мають са­
мостійне значення і не є складовою частиною інших об'єктів;

г) обчислювальна техніка (електронно-обчислювальні, управляючі і
аналогові машини, цифрові обчислювальні машини усіх видів і систем);

Г) інші машини та обладнання, що не ввійшли до перелічених вище груп.

У групі «Машини та обладнання» обліковують усі автоматичні лінії, окремі машини та їх сукупність, які є самостійним інвентарним об'єк­том. Автоматичним вважається обладнання з програмним управлінням, а також верстати, машини і агрегати, що виконують основні операції безпосередньої дії на предмети праці без участі людини.

Транспортні засоби (рухомий склад залізничного, водного, авто­мобільного, повітряного та комунального транспорту, основні фонди виробничого транспорту, магістральні нафтогазопроводи) у сукупності являють собою засоби пересування, призначені для переміщення лю­дей та транспортування вантажів і речовин різного призначення.

Інструмент (електродрилі, вібратори, відбійні молотки та інше) — Це основні засоби, які використовують у процесі ручної праці або

прикріпляють до машини для підсилення або збільшення її робочих органів.

Виробничий інвентар та знаряддя (верстати, баки, контейнери та інвентарна тара) — це ті предмети, що використовуються для полегшен­ня виробничих операцій під час роботи.

Господарський інвентар становлять предмети конторського і госпо­дарського обзаведення.

Інвентарним об'єктом робочої та продуктивної худоби (коні, воли, корови тощо) є кожна доросла тварина.

Інвентарними об'єктами багаторічних насаджень (озеленювальні та декоративні, плодово-ягідні насадження тощо) вважаються окремі скве­ри, парки, сади, частина закріпленої за підприємством вулиці або тери­торії, що має зелені насадження, незалежно від кількості, віку і породи.

До внутрішньогосподарських доріг належать транспортні магістралі на території підприємства з необхідними спорудами та обладнанням.

Іншими основними засобами є бібліотечні фонди, капітальні затрати в орендовані основні засоби тощо.

Бухгалтерія підприємства визначає належність основних засобів до тієї чи іншої облікової групи за даними паспортів, інструкцій щодо ек­сплуатації, описів та іншої технічної документації.

У бухгалтерському обліку основні засоби поділяють на власні, що належать певному підприємству, та орендовані, які перебувають у його тимчасовому користуванні за певну плату. Вартість власних основних засобів, їх рух, нарахування зносу відображають у балансі.

Основні засоби оцінюють за первісною, відновною (ринковою) та залиш­ковою вартістю.

Первісною вартістю об'єкта основних засобів вважається:

для будівель та споруд у разі підрядного способу їх будівництва — кошторисна вартість об'єкта. Якщо будівництво ведуть господарським способом, основні засоби приймаються на облік за фактичною собівар­тістю їх спорудження. В обох випадках у первісну вартість включають затрати на проектно-розвідувальні роботи;

для обладнання — величина затрат на придбання, включаючи ви­трати на доставку, монтаж, установку і т. ін.;

для об'єктів основних засобів, що надійшли безоплатно, — вартість заданими бухгалтерського обліку сторони, що їх передає, яку вказують у документах на передачу, з доданням у необхідних випадках затрат на установку об'єкта;

для основних засобів, що вже були в експлуатації і придбанні за пла­ту, — фактичні затрати на придбання, доставку та установку.

Первісна вартість окремих об'єктів основних засобів може збільшу­ватися після їх реконструкції або модернізації, а зменшуватися — в разі часткової ліквідації та демонтажу об'єктів. Первісна вартість, яка фіксується в бухгалтерському обліку, — це величина фактичних затрат на придбання або спорудження об'єктів. Вона відносно постійна.

Вартість відтворення основних фондів, тобто їх будівництва або прид­бання за діючими ринковими цінами на певну дату, називається відновною. Відновною вважається вартість, яку визначають внаслідок індексації основ­них фондів, проведеної за рішенням Кабінету Міністрів України.

У діючій практиці облікову вартість основних засобів, за якою їх відображають у звітності та балансі (тобто первісну, а після індексації, що проводиться у встановленому порядку, —-відновну), називають ба­лансовою вартістю.

У процесі експлуатації основні засоби зношуються. Вартісна вели­чина зношення називається зносом. Якщо з балансової вартості основних фондів вирахувати знос кожного об'єкта або їх сукупність, одержимо розрахункову величину залишкової вартості основних засобів.

Сукупність показників первісної, відновної та залишкової вартості за­стосовують для аналізу динаміки стану та використання основних засобів, за результатами якого приймаються відповідні управлінські рішення.

Елементом засобів виробництва є також нематеріальні активи — об'єкти довгострокового вкладення, які мають вартісну оцінку, але не належать до майнових цінностей. Це право на користування землею, во­дою, іншими природними ресурсами, патенти, винаходи, а також інші майнові права, в тому числі на інтелектуальну власність. Нематеріальні активи, як і основні засоби, переносять свою первинну вартість на ви­трати виробництва протягом нормативного строку їхньої служби.

Аналітичний облік нематеріальних активів ведеться за видами (ав­торські права; права користування землею, природними ресурсами, виробничими зразками; промислово-комерційні секрети; знаки на то­вари та послуги; ноу-хау¹; гудвіли²; програмне забезпечення облікової та іншої оргтехніки) та в розрізі місць їх зберігання чи використання.

Надходження та оприбуткування будь-якого об'єкта нематеріальних активів на підприємстві повинно бути оформлено документом, який включає детальне його описання і порядок використання.

До джерел формування коштів як об'єктів забезпечення діяльності підприємства належать: статутний капітал — сукупність вкладів за­сновників (власників) в майно в грошовому виразі при утворенні підприємства для забезпечення його діяльності, прибуток, одержаний від реалізації продукції та від інших видів господарської діяльності підприємства з початку року до звітного періоду.

¹ Ноу-хау — система різних знань науково-технічного, виробничого, ор­
ганізаційного, економічного, правового характеру, дослідних даних, практич­
но необхідних для діяльності підприємства, але які ще не стали загальним на­
дбанням і тому є комерційною тайною.

² Гудвіл — нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між
балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісно­
го майнового комплексу, що виникає внаслідок використовування кращих управ­
лінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, нових технологій тощо.

До об'єктів, що визначають господарську діяльність підприємства, належать:

запаси {витрати (сировина, матеріали, вироби комплектації, тара, паливо та інші), які використовуються в одному акті виробництва і тому всю свою вартість переносять відразу на собівартість продукції, що з них виробляється;

давальницька сировина і матеріали;

готова продукція (обліковується за фактичною виробничою собі­вартістю);

грошові кошти (сума грошових коштів в касі підприємства готівкою, коштів, які зберігаються на рахунках в установах банку, а також цінних паперів та інших грошових коштів підприємства);

кошти на розрахунках (дебіторська заборгованість за товари та по­слуги, за видані аванси, за одержані векселі, суми за підзвітними осо­бами та інші);

суми прибутку, які належать перерахуванню в бюджет.