Міжнародні розрахункові операції

При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності виникає не­обхідність у міжнародних розрахункових операціях між суб'єктами господарювання, іншими організаціями — юридичними особами та громадянами-підприємцями, які перебувають на території різних країн.

Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери — українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, які продають товари іно­земним суб'єктам господарювання з вивезенням чи без вивезення цих товарів через митний кордон України; імпортери — іноземні суб'єкти господарювання, які продають товари українським суб'єктам зовніш­ньоекономічної діяльності з ввезенням чи без ввезення їх на територію України; банки — уповноважені банки та інші фінансові установи на території України, іноземні і міжнародні банки, зареєстровані у вста­новленому порядку в Україні. Ці особи стають суб'єктами міжнарод­них розрахунків, коли вони вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів (ст. 344 ГК України).

Міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного пра­ва, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоеко­номічних контрактів, валютним законодавством країн — учасниць розрахунків.

Нормативно-правовими актами міжнародного права є, зокрема, конвенції, підписані в Женеві 7 червня 1930 року: однією з них за­проваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості век­селі; друга присвячена врегулюванню деяких колізій законів про пе­реказні векселі та прості векселі; у третій йдеться про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів; міжнародні догово­ри від 19 березня 1931 року: Уніфікований закон про чеки; Кон­венція, що має на меті вирішення деяких колізій законів про чеки та Конвенція про гербовий збір стосовно чеків; Конвенція про міжна­родні переказні векселі і міжнародні прості векселі (міжнародний договір від 9 грудня 1988 р.); Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви.

Міжнародні звичаї, що застосовуються в банківській практиці, зо­середжується у збірниках Міжнародної торговельної палати (МТП)¹. Наприклад, Уніфіковані правила по інкасо (в редакції 1995 року); Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (у ре­дакції 1993 року).

Відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв, для документарних акредитивів під звичаями розуміють будь-які угоди, хоч би як вони були названі чи позначені, згідно з якими банк (банк-емітент), діючи на про­хання і на підставі інструкцій клієнта (заявника) або від свого імені, повинен провести платіж третій особі (бенефіціару) чи за його наказом, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), виставлені бе-нефіціаром; або уповноважити інший банк провести такий платіж чи акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти); або уповноважити інший банк негоціювати (купити чи врахувати) їх проти передбачених документів при дотриманні строків та умов акредитива.

Зовнішньоекономічні зв'язки українських суб'єктів господарювання обслуговуються банками з додержанням режиму міжнародних розра­хунків. Вони ведуться, як правило, через банки, що встановлюють коре­спондентські відносини, тобто мають домовленість про проведення пла­тежів та розрахунків за взаємним дорученням. Для здійснення банківської діяльності у вигляді міжнародних розрахункових операцій банки відкри­вають та ведуть кореспондентські рахунки в банках за межами України.

Основними формами розрахунків за зовнішньоекономічними догово­рами є банківський переказ, документарний акредитив та інкасо. В міжна­родній практиці використовуються також вексельна, чекова та інші форми.

Указом Президента України від 4 жовтня 1994 року «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, які укладають суб'єкти підприємницької діяльності України»², встановлено, що розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торго­вої палати, Уніфікованих правил з інкасо цієї палати.

Якщо сторони (експортер і імпортер), укладаючи зовнішньоеко­номічний контракт, визначають, що платежі за поставлений товар ви­конуватимуться за допомогою документарного акредитиву, то в конт­ракті, як правило, зазначається, який банк відкриває акредитив, через який банк цей акредитив має бути авізований (сповіщений) експорте­ру, обумовлюється вид акредитива, перелік документів, які повинні бути подані експортером для одержання платежу, та ін.

¹ Міжнародна торговельна палата (МТП), вона ж «Світова організація
бізнесу», заснована в 1919 році в Парижі. МТП має високий дорадчий статус
при ООН і СОТ, отриманий невдовзі після 5х створення. МТП об'єднує десят­
ки тисяч провідних підприємств із понад 130 країн.

² Урядовий кур'єр. - 1994. - № 154-155.

Уклавши контракт, експортер готує товар до відвантаження, про що сповіщає імпортера. Одержавши це повідомлення, покупець (наказода-вець) надсилає своєму банку доручення на відкриття акредитива, в яко­му зазначає всі необхідні умови (на чию користь, на який строк і на яку суму відкривається акредитив, відвантаження якого товару він покри­ває, які документи мають бути подані, строки їх подання і т. ін.).

Банк, який відкриває акредитив (банк-емітент), надсилає його бе-нефіціару (експортеру), як правило, через банк, що обслуговує остан­нього (авізуючий банк). Одержавши від емітента акредитив, авізуючий банк перевіряє його дійсність і передає бенефіціару. Бенефіціар, одер­жавши акредитив, перевіряє його відповідність умовам контракту. За згоди з умовами відкритого на його користь акредитива бенефіціар в обумовлені строки відвантажує товар, подає пакет необхідних ко­мерційних документів¹ у свій банк.

Банк експортера після перевірки надсилає їх банку-емітенту з вказівкою на те, як має бути зарахована виручка. Одержавши докумен­ти, банк-емітент перевіряє їх, після чого переказує суму платежу бан-ку-експортеру. Останній зараховує виручку на рахунок бенефіціара.

Залежно від умов розрізняють такі види акредитивів: відзивні і безвідзивні, підтверджені і непідтверджені, переказні (трансферабільні), револьверні (відновлювані), покриті і непокриті, подільні і неподільні.

Відзивний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який момент без попереднього повідомлення бе­нефіціара. В міжнародній торгівлі в основному застосовуються безвід­зивні акредитиви, які не можуть бути анульовані чи змінені без згоди усіх зацікавлений сторін. Останні підрозділяються на підтверджені і непідтверджені.

Підтвердженим акредитивом є акредитив, що має додаткову га­рантію платежу з боку іншого банку, який не є банком-емітентом. Банк, який підтверджує акредитив, бере на себе обов'язок оплачувати доку­менти, відповідні акредитиву, якщо банк-емітент відмовиться здійсни­ти платіж.

Переказний (трансферабельний) акредитив передбачає можливість його використання повністю чи частково кількома особами, крім самого бенефіціара, — іншими бенефіціарами.

Револьверний (відновлюваний) акредитив використовується в роз­рахунках за постійні кратні поставки, що здійснюються, як правило, за графіком, який фіксується в контракті. Револьверні акредитиви перед­бачають відновлені суми акредитива в міру його використання.

Покритий акредитив — акредитив, при відкритті якого банк-емітент попередньо подає в розпорядження виконуючого банку валютні кош-

¹ Комерційні документи — це відвантажувальні документи, про право влас­ності чи тому подібні документи.

ти в сумі акредитива на строк дії своїх зобов'язань з умовою можливого використання цих коштів для виплат за акредитивом.

Подільний акредитив передбачає виплату експортеру певних узго­джених у контракті сум після кожної часткової поставки.

Неподільний акредитив передбачає, що вся належна експортеру сума буде виплачена після здійснення всіх поставок або після останньої часткової поставки.

При інкасовій¹ формі розрахунків експортер доручає банку одержати від імпортера суму платежу при поданні товаророзпорядних документів.

Розрахунок здійснюється таким чином. Після укладення контрак­ту експортер (довіритель)² в установлені строки відвантажує товар, підготовлює комплект документів і подає його при інкасовому дору­ченні своєму банку.

Перевіривши відповідність комплекту документів, перелічених в інка­совому дорученні, банк-ремітент³ надсилає їх разом з дорученням банку-кореспонденту імпортера. Одержавши інкасове доручення і документи, банк імпортера (інкасуючий банк) подає їх імпортеру (платнику).

Після одержання платежу від імпортера інкасуючий банк переказує виручку банку-ремітенту поштою або телеграфом (телексом) відповідно до інструкції клієнта. Одержавши переказ, банк-ремітент зараховує його експортеру.