Правовий режим корпоративних прав держави

Держава може набувати корпоративних прав внаслідок:

корпоратизації (перетворення на акціонерні товариства) державних, орендних підприємств та інших підприємств з державною часткою влас­ності в статутному фонді (майні);

придбання корпоративних прав вже існуючих господарських ор­ганізацій;

заснування (співзаснування) нових господарських організацій.

На початок 2004 року державі належали корпоративні права в 1427 відкритих та закритих акціонерних товариствах, 101 товаристві з обме­женою відповідальністю та 34 національних акціонерних і державних холдингових компаніях (НАК і ДХК). Таким чином, держава володіє корпоративними правами переважно акціонерних товариств та това­риств з обмеженою відповідальністю.

Залежно від ступеня корпоративного контролю держави за прий­няттям рішень щодо діяльності господарських товариств корпоративні права держави поділяються відповідно до їх обсягу на такі, що забезпе­чують контроль держави над прийняттям рішень щодо діяльності гос­подарських товариств (більше ніж 50 відсотків акцій), і такі, що непо­вною мірою забезпечують здійснення зазначеного контролю. Із загаль­ної кількості корпоративних прав держави в господарських товариствах (1562 об'єкта) на початок 2004 року 23% мали у своєму статутному фонді державну частку понад 50%, яка надає державі право контролю за їх діяльністю; 41% — мали державну частку розміром від 25% до 50%; 36% — мали державну частку в статутному фонді менше 25%.

Управління корпоративними правами держави. Для ефективного здійснення своїх корпоративних прав держава потребує створення спеціальної системи управління ними. Відповідно до ст. 172 ГК України, відносини, пов'язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються цим кодексом, іншими законами та нормативно-правови­ми актами, прийнятими відповідно до Господарського кодексу України.

Система управління державними корпоративними правами перебу­ває в Україні все ще на стадії становлення, її ефективній розбудові пе­решкоджає відсутність необхідного законодавства.

Відповідно до ст. 168 ГК України, корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами виконав-

чої влади та уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабіне­том Міністрів України. На сьогоднішній день з цих питань є чинними:

Порядок управління акціями (частками), які перебувають у дер­жавній власності господарських товариств, створених за участю Фонду державного майна, затверджено постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 16 травня 2001 року № 518;

Основні концептуальні підходи до підвищення ефективності управ­ління корпоративними правами держави, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2004 року № 155.

До суб'єктів управління корпоративними правами держави належать:

1) Кабінет Міністрів України;

2) Фонд державного майна;

3) органи виконавчої влади, уповноважені Кабінетом Міністрів
України управляти об'єктами державної власності;

4) уповноважені особи з управління корпоративними правами дер­
жави.

Для виконання функцій з управління корпоративними правами дер­жави суб'єкти управління — державні органи призначають своїх пред­ставників в органах управління господарських товариств. Такі представ­ники визначаються на конкурсних засадах.

Суб'єкти управління реалізують повноваження щодо управління корпоративними правами держави в такому порядку:

1. Кабінет Міністрів України як вищий орган управління об'єкта­
ми державної власності визначає систему та механізм управління кор­
поративними правами держави, визначає органи, уповноважені управ­
ляти корпоративними правами держави, приймає рішення про передачу
корпоративних прав з державної в комунальну власність, дає згоду на
передачу корпоративних прав з комунальної в державну власність,
здійснює інші повноваження щодо реалізації корпоративних прав дер­
жави відповідно до законодавства, управляє корпоративними правами
стратегічно важливих для економіки товариств (головним чином НАК
таДХК);

2. Фонд державного майна України здійснює управління корпоратив­
ними правами держави у відкритих акціонерних товариствах, утворених
відповідно до законодавства про приватизацію (корпоратизацію); дер­
жавними холдинговими (акціонерними, лізинговими та іншими) ком­
паніями; корпоративними фондами; акціями закритих акціонерних
товариств, що перебувають у власності держави, частками у спільних
підприємствах, створених не в процесі приватизації; корпоративними
правами держави в інших суб'єктах господарювання, що утворені за
участю держави або в яких держава є правонаступником державних
підприємств, установ та організацій;

бере участь у визначенні стратегії розвитку господарських това­риств, корпоративні права яких закріплені за державою; здійснює конт-

роль і аналіз результатів їхньої господарської діяльності; вносить про­позиції щодо відчуження державних корпоративних прав і реалізує їх; бере участь у розробці і впровадженні інвестиційних проектів стосовно таких товариств;

веде реєстр державних корпоративних прав;

здійснює оцінку вартості державних корпоративних прав;

призначає своїх представників та інших осіб, уповноважених управ­ляти державними корпоративними правами; визначає умови договорів доручення, що укладаються з ними, контролює ефективність їхньої діяльності тощо.

3. Органи виконавчої влади здійснюють управління державними кор­поративними правами відповідно до галузевої належності суб'єктів гос­подарювання.

Повноваження з управління державними корпоративними права­ми передаються органам виконавчої влади на підставі рішення Кабіне­ту Міністрів України і генеральної угоди, укладеної з Фондом держав­ного майна України. Для цього розроблена Типова форма Генеральної угоди про передачу повноважень на здійснення функцій управління державними корпоративними правами органами виконавчої влади. Вона затверджена наказом Фонду від 25 травня 2000 року № 1067. По­вноваження можуть передаватися центральним органам виконавчої влади (міністерствам і відомствам), органам виконавчої влади Автоном­ної Республіки Крим або місцевим органам виконавчої влади (обласним державним адміністраціям).

4. Представники держави в органах управління господарських орга­нізацій призначаються рішенням органу приватизації або органу дер­жавної виконавчої влади, що виконує функції з управління державни­ми корпоративними правами на підставі генеральної угоди з Фондом державного майна України. Умови, порядок призначення і функції відповідального представника визначаються Положенням про представ­ника органу, уповноваженого управляти відповідними державними кор­поративними правами в органах управління господарських товариств, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 року№791.На виконання цього Положення наказом ФДМУ від 1 берез­ня 2004 року № 383 була затверджена Типова форма договору доручення на виконання функцій з управління пакетом акцій, що належить державі.

Представником може бути призначений штатний співробітник даних органів, що відповідає встановленим Положенням вимогам. Між орга­ном, уповноваженим управляти державними корпоративними правами і відповідальним представником укладається договір доручення. Відпо­відальний представник забезпечує дотримання інтересів держави шля­хом реалізації прав акціонера в межах належних державі акцій, а саме: бере участь у загальних зборах акціонерів; голосує на загальних зборах акціонерів; вимагає на загальних зборах акціонерів пояснень і вносить

пропозиції; вимагає у правління товариства надання копій рішень загальних зборів або витягів з них; вимагає від правління товариства скликання позачергових загальних зборів акціонерів для обговорення питань, які ним пропонуються, а також включення деяких питань до порядку денного загальних зборів; особисто входить до складу спосте­режної ради товариства (або очолює її — у товариствах з державною часткою понад 50%) та координує в ній роботу інших представників держави в межах наданих йому повноважень; вчиняє інші дії в межах прав, наданих чинним законодавством та статутом товариства.

Слід враховувати, що держава передає представнику тільки повно­важення, пов'язані з управлінням господарськими товариствами. Право на одержання прибутку, на розпорядження корпоративними правами зберігається за державою. Представники одержують заробітну плату як державні службовці, відповідно до договору доручення на управління корпоративними правами вони можуть одержувати визначену винаго­роду від держави за ефективне здійснення своїх функцій. Входячи до скла­ду органів управління товариства, представники держави не повинні осо­бисто одержувати заробітну плату або винагороду від товариства за ви­конання своїх обов'язків. Винагорода, що виплачується посадовим особам товариства, може перераховуватися в державний бюджет. З іншого боку, витрати, пов'язані з виконанням представником обов'язків члена спостережної ради, можуть відшкодовуватися товариством, якщо таке передбачено статутом або положенням про спостережну раду товарист­ва, згідно з п. 5.5. Типової форми договору доручення на виконання функцій управління пакетом акцій, що належить державі, затверджено­го наказом ФДМУ від 24 травня 2000 року № 1065. Таким чином, якщо товариство виплачує держаним службовцям - представникам держави, що входять до складу спостережної ради, не заробітну платню (або вина­городу), а грошову суму, спрямовану на покриття витрат, пов'язаних із виконанням функції члену спостережної ради, то це є законним.

На законодавчому рівні не вирішені питання про можливість при­тягнення представника держави до відповідальності як посадової осо­би товариства, про конфлікт інтересів представника, що виконує одно­часно функції державного службовця і посадової особи товариства, а тому повинен дотримуватися інтересів і держави, і товариства (котрі часто не збігаються). Врегулювати ці проблеми засобами внутрішніх нормативних актів неможливо, оскільки йдеться про статус державно­го службовця.

5. Уповноважені особи з управління корпоративними правами держа­ви. Згідно зі ст. 170 ГК України, уповноваженою особою з управління корпоративними правами держави може бути громадянин або юридич­на особа, що визначена за результатами конкурсу, з якою відповідний Центральний орган виконавчої влади укладає договір доручення з управ­ління корпоративними правами держави.

Порядок проведення конкурсу по визначенню уповноваженої осо­би на виконання функцій з управління державними корпоративними правами затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 року № 791.

У Господарському кодексі України закріплені правила, за яким кор­поративні права держави розподіляються між різними суб'єктами управ­ління. Відповідно до ч. З ст. 168 ГК України, правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюються безпосередньо відпо­відними органами виконавчої влади у разі, якщо:

держава має сто відсотків часток (акцій) у статутному фонді госпо­дарської організації;

суб'єкт господарювання, щодо якого здійснюються корпоративні права держави, бере участь у державних та регіональних програмах, що фінансуються з Державного бюджету України;

не відбувся конкурс з призначення уповноваженої особи через відсутність претендентів або якщо пропозиції конкурсантів не відпо­відають умовам конкурсу і т. ін.

У решті випадках управління корпоративними правами держави має здійснюватися із залученням уповноваженої особи.

Реєстр корпоративних прав держави. Відповідно до ст. 171 ГК Укра­їни, для обліку корпоративних прав держави Фонд державного майна за участю інших органів виконавчої влади формує та веде Реєстр кор­поративних прав держави (п. 1^і Порядку управління акціями (частками), які перебувають у державній власності, господарських товариств, ство­рених за участю Фонду державного майна).

Реєстр корпоративних прав держави є автоматизованою інфор-маційно-довідковою системою збирання та обліку відомостей про акції, частки, паї, що належать державі в статутних фондах господарських товариств та інших суб'єктів господарювання, і утворюється для опера­тивного обліку зазначених акцій, часток, паїв, забезпечення ефектив­ного здійснення корпоративних прав держави, а також забезпечення гласності та відкритості інформації про державну власність, у межах, установлених законодавством.

Порядок формування і ведення реєстру визначається Положенням про Реєстр корпоративних прав держави, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року № 1679.

Державна дивідендна політика. Держава, як і звичайний акціонер (учасник) товариства має право на отримання частини прибутку від його господарської діяльності в порядку, визначеному ГК України, ЦК України та Законом «Про господарські товариства».

Для захисту власних фінансових інтересів та контролю за викорис­танням прибутку тих товариств, у яких держава бере суттєву участь, вона встановлює спеціальні правила визначення та виплати дивідендів на корпоративні права таких товариств.

Дивіденди на державні корпоративні права зараховуються до Дер­жавного бюджету України.

Оцінка державних корпоративних прав. Ефективна реалізація держа­вою своїх корпоративних прав є неможливою без володіння достовір­ною інформацією щодо вартості цих прав (як і вартості бізнесу товари­ства в цілому). Така інформація може бути необхідною в багатьох випад­ках — при визначенні напрямків використання прибутку товариства та розміру дивідендів, у зв'язку з залученням інвестицій, укладенням то­вариством інших значних угод, при прийнятті рішення про продаж дер­жавних корпоративних прав, реорганізацію чи ліквідацію товариства, інших управлінських рішень. Відповідно до ст. 169 ГК України, корпо­ративні права держави та активи суб'єктів господарювання, у статутно­му фонді яких визначено частку держави, підлягають оцінці за методи­кою, що затверджується Кабінетом Міністрів України згідно з вимога­ми закону.

Методика оцінки державних корпоративних прав затверджена поста­новою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1999 року № 1406. Згідно з цією Методикою проводиться оцінка вартості державних корпоратив­них прав та активів господарських товариств, у статутному фонді яких є державні корпоративні права. Методика поширюється на значне коло об'єктів. Об'єктами оцінки, що підпадають під дію Методики, є не тільки безпосередньо державні корпоративні права, а також власний капітал господарського товариства, цілісні майнові комплекси, що входять до складу господарського товариства, в якому є державна частка або індивідуально визначені активи такого товариства.

Методика використовується для визначення:

1) вартості державних корпоративних прав як частини ринкової вар­
тості господарського товариства;

2) вартості власного капіталу господарського товариства;

3) вартості державних корпоративних прав, щодо яких прийнято
рішення про придбання від імені держави в порядку, встановленому
законодавством;

4) розміру збитків, які підлягають відшкодуванню, завданих внас­
лідок неналежного виконання уповноваженими особами повноважень
з управління державними корпоративними правами;

5) вартості активів, які пропонуються для інвестування в госпо­
дарське товариство;

6) вартості майна господарського товариства, що підлягає реор­
ганізації, яке пропонується як внесок до статутного фонду іншої юри­
дичної особи (в тому числі спільних підприємств) або як застава в разі
укладення кредитної угоди відповідно до законодавства;

7) ринкової вартості основних засобів господарського товариства з
метою одержання додаткової інформації для прийняття відповідних
управлінських рішень.

Методика пропонує методичні засади розрахунку різних видів вар­тості об'єктів, що мають бути оцінені, серед яких:

балансова вартість власного капіталу — вартість активів господар­ського товариства, відображена в його бухгалтерському балансі, за ви­рахуванням зобов'язань;

вартість бізнесу — вартість діючого підприємства або вартість 100 відсотків інтересу в бізнесі (діловому підприємстві);

відновна вартість — вартість відтворення об'єкта в ринкових умо­вах на дату оцінки, який за своїми ознаками може бути адекватною функціональною заміною об'єкта оцінки (без урахування зносу);

дійсна вартість — відновна вартість за вирахуванням усіх видів зносу;

інвестиційна вартість — вартість активів, що розглядаються як вне­сок у реалізацію певного інвестиційного проекту (визначається, вихо­дячи з бізнес-плану цього проекту); вартість об'єкта, яка враховує інди­відуальні вимоги інвестора до інвестицій;

книжкова (бухгалтерська) вартість корпоративних прав — частка вартості власного капіталу, пропорційна частці корпоративних прав у статутному фонді господарського товариства;

ліквідаційна вартість — вартість, за якою об'єкт оцінки може бути проданий на відкритому конкурентному ринку за умови, що термін його реалізації буде коротшим ніж розумно тривалий для даного типу об'єктів на даному ринку, а також вартість, за якою активи (сума активів), що є об'єктом оцінки, могли бути реалізовані на відкритому ринку в обумов­лений термін;

утилізаційна вартість — вартість матеріальних активів, які підляга­ють утилізації, досягай граничного стану внаслідок повного зносу або надзвичайної події та втратили свою первісну корисність або не мають ринку збуту на дату оцінки;

ринкова вартість — найбільш вірогідна ціна, за яку об'єкт може (міг) бути проданий на відкритому конкурентному ринку.

Методикою передбачено два порядки проведення оцінки (з визна­ченням сфери їх застосування):

експертний порядок оцінки державних корпоративних прав із залучен­ням незалежних експертів — юридичних осіб, які, відповідно до угоди, укладеної з ФДМУ, мають право на проведення експертної оцінки дер­жавних корпоративних прав і активів господарських товариств;

неекспертний порядок оцінки — проведення оцінки державних кор­поративних прав безпосередньо спеціалістами ФДМУ (відповідно до затвердженої методики).

Розділ IV

Господарські зобов'язання