Роль господарського суду в реалізації господарсько-правової відповідальності

Реалізація відповідальності означає перетерпівання правопорушни­ком несприятливих економічних наслідків. Іншими словами, якщо нема перетерпівання цих наслідків, нема і відповідальності. Вона має на меті забезпечення належного виконання суб'єктами господарювання взятих на себе зобов'язань під загрозою застосування до суб'єктів, які їх порушили, передбачених законодавством санкцій. Застосування санкцій за порушення законних прав і інтересів суб'єктів господарюван­ня здійснюється господарськими судами, третейськими та судами за­гальної юрисдикції.

Конституція України передбачає забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, рівності їх перед законом. Будь-яке обмеження прав суб'єктів господарювання щодо їх звернення за захистом порушених прав до суду є недійсним.

Відповідно до ст. 216 ГК України, ст. 1 ГПК України, підприємства та організації усіх форм власності, що мають статус юридичної особи (в тому числі й іноземні), державні та інші органи, які є юридичними особами, а також фізичні особи, що в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а також кредитори борж­ника, щодо якого порушено справу про банкрутство, наділені правом звернутися до господарського суду за захистом своїх прав і охороню-ваних законом інтересів.

Отже, за умови дотримання (в передбачених законодавством випад­ках) порядку досудового врегулювання господарських спорів та їх підвідомчості (розділ III ГПК України) суб'єкти господарських відно­син мають право здійснювати захист своїх порушених прав шляхом при­тягнення в судовому порядку до відповідальності правопорушників у сфері господарювання.

Обов'язковою вимогою звернення до господарського суду є позов­на заява. Вона подається в письмовій формі і підписується повноваж­ною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. Як і претензію, так і позовну заяву підписує керівник (або заступник керівника) організації — юридич­ної особи. Коли ці правила порушуються, а також, якщо позовна за­ява підписана особою, посада якої не вказана (найчастіше це буває при короткочасній відсутності керівника або заступника керівника організації), вона, згідно з п.1 ст. 63 ГПК України повертається судом без розгляду.

У позовній заяві повинно бути зазначене найменування сторін, їх поштові адреси; найменування і номери рахунків у банківських устано-

вах. Позов громадянина-підприємця обов'язково слід підтвердити до­кументом про реєстрацію підприємця у визначеному законом порядку.

Якщо позов підлягає грошовій оцінці, то в позовній заяві вказується ціна позову, в яку включаються суми основного боргу, збитків, штрафу, пені.

Ціна позову, котрий складається з кількох самостійних вимог, ви­значається сумою всіх вимог. У справах про стягнення боргу, збитків, штрафу, пені в іноземній валюті ціна позову визначається в гривнях за офіційним курсом гривні до іноземних валют (ст. 55 ГПК України).

Якщо позов подається до кількох відповідачів, то необхідно вказу­вати адресу, поштові та інші реквізити кожного із них, а також виділи­ти позовну вимогу до кожного із них.

Відповідно до ст. 58 ГПК України, в одній позовній заяві можуть бути об'єднані кілька вимог до одного чи більше відповідачів, які по­винні бути однорідними, пов'язаними між собою підставами виникнен­ня або поданими доказами.

У позовній заяві повинні бути викладені: обставини, на яких ґрунту­ються позовні вимоги; зазначені докази, що підтверджують позов; обгрун­тований розрахунок сум, що стягуються чи оскаржуються (заборгованості, штрафу, пені); законодавство, на підставі якого подається позов.

Необхідною умовою позовної заяви є відображення в ній відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, крім випадків, коли така процесуальна процедура не є обов'язковою. Але якщо сторони уклали угоду про обов'язковість досудового врегулювання спору, то до позовної заяви додається копія претензії, докази її відправки (вручен­ня) відповідачу, а також документи, що свідчать про результати розгля­ду претензії. В позовній заяві необхідно вказувати перелік документів або інших доказів, в тому числі, якщо це необхідно, і перелік та опис ре­чових доказів, а також поштову квитанцію про відправлення відпо­відачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів, платіжні до­ручення про сплату у встановленому порядку і розмірі державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача, якщо саме ним була підписана позовна заява (ст. 57 ГПК України). В разі порушення вимог статей 54—57 ГПК Укра­їни суд, відповідно до вимог п. 7 ст. 63 ГПК України, повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Слід зазначити, що надсилання відповідачу копій документів та інших доказів, які останній має, необов'язкове. У разі залучення до участі у справі третіх осіб позивач надсилає їм копії позовної заяви з відповідними документами (ст. 56 ГПК України).

При надходженні позовної заяви до господарського суду суддя, пе­ревіривши її відповідність вимогам чинного матеріального та госпо­дарсько-процесуального законодавства, має право: відмовити в прий-

нятгі позовної заяви (ст. 62 ГПК України), повернути її без розгляду (ст. 63 ГПК України) або прийняти позовну заяву і порушити прова­дження у справі (ст. 64 ГПК України).

Суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви тільки на підставах, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 2 ГПК України не можуть бути предметом розгля­ду господарського суду позови державних органів на захист прав і інте­ресів інших осіб, державних і суспільних інтересів, якщо подібне їх пра­во не передбачене законодавчими актами. Тому господарському суду слід з'ясувати наявність відповідного права у органа, який звертається до суду. За його відсутністю позовна заява повертається без розгляду.

Господарський суд повинен відмовити в прийнятті позовної заяви про визнання недійсними:

актів слідчих, судових і прокурорських органів, щодо яких чинним законодавством встановлено спеціальний порядок оскарження і зміни чи скасування;

постанов спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою зло­чинністю;

актів ревізій, документальних перевірок, дій службових осіб, вчине­них у процесі чи за результатами перевірок;

виконання написів нотаріусів.

Вищий господарський суд України в листі від 23 жовтня 2000 року за № 01-8/556' зазначив, що в разі неподання свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності — фізичної особи підприємцем-позивачем у справі, господарському суду слід відмовити у прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ст. 62 ГПК України.

Якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спо­ру між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, або є рішення цих органів з такого спору, або ж позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано, суддя також відмовляє в прийнятті позов­ної заяви (ст. 62 ГПК України).

Про відмову у прийнятті позовної заяви про стягнення збитків, штрафу, неустойки виноситься ухвала, яка не пізніше п'яти днів з мо­менту надходження позовної заяви надсилається сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви може бути оскаржено.

Відмова в прийнятті позовної заяви з вище вказаних підстав виключає можливість повторного звернення до господарського суду з даного спору.

Окрім відмови в прийнятті позовної заяви, Господарським проце­суальним кодексом України (ст. 63) передбачена і така процесуальна процедура, як повернення позовної заяви і доданих до неї документів у

¹ Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2000 року № 01-8/556 // Арбітражне судочинство в Україні: правові засади та практика. - К.: Ін Юре, 2001.

разі порушення при поданні позивачем, вимог, передбачених статтями 54-58 ГПК України.

Судця повертає позовну заяву про відповідальність за порушення зобов'язання без розгляду, якщо:

позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх пошто­вих адрес;

у позовній заяві не вказано обставин, на яких грунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обгрун­тований розрахунок стягуваної чи оскарженої суми;

не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі;

порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджуватиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору;

не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України;

до винесення ухвали про порушення провадження у справі від по­зивача надійшла заява про врегулювання спору;

не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпе­чення судового процесу.

Суддя повертає позовну заяву не пізніше п'яти днів з дня її надхо­дження, про що виносить ухвалу, яка може бути оскаржена. На відміну від відмови в прийнятті позовної заяви, коли можливість повторного звернен­ня в господарський суд з цього спору неможлива, повернення позовної за­яви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

У разі коли суддя не вбачає порушень, які тягнуть за собою відмову в прийнятті або поверненні позовної заяви, вона приймається до роз­гляду і суддя порушує провадження у справі, про що не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить ухвалу.

Згідно зі ст. 59 ГПК України, відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову. Позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, відповідач надсилає копію відзиву.

Необхідно зазначити, що коли відзив був затребуваний судом, то відповідач зобов'язаний його надіслати учасникам судового процесу відповідно до вимог ст. 59 ГПК України, за порушення цього правила з відповідача може бути стягнуто штраф, передбачений ст. 83 ГПК України.

Наявність відзиву на позовну заяву значно полегшує і прискорює розгляд справи, разом з тим, його відсутність не є перешкодою для роз­гляду справи господарським судом. Відповідно до ст. 75 ГПК України, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У підготовці справи до розгляду, з метою забезпечення правильно­го і своєчасного вирішення господарського спору про відповідальність за порушення зобов'язання, згідно зі статтями 64—65 ГПК України, суд­дя вчиняє такі дії:

визначає і вказує час розгляду справи;

викликає представників сторін і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково;

зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, дер­жавні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити роз­рахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витре­бує від них необхідні документи, відомості, висновки і т. ін.;

вирішує питання про призначення експертизи;

вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача;

вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову відпо­відно до вимог статей 66—68 ГПК України;

вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчас­ного розгляду справи.

Господарське процесуальне законодавство містить загальні вимоги і перелік дій з підготовки будь-якого господарського спорудо розгляду в господарському суді. Вони повною мірою поширюються і на справи по застосуванню відповідальності до боржників, які порушили (не ви­конали) зобов'язання.

Статтею 69 ГПК України регламентовано загальні правила розгля­ду спорів у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

У тому разі, коли господарським судом слухається справа про стяг­нення заборгованості за опротестованим векселем, строк вирішення спо­ру скорочено до одного місяця від дня одержання судом позовної заяви.

У виняткових випадках голова господарського суду чи його заступ­ник мають право продовжити строк вирішення спору, але не більше як на один місяць. Строк вирішення спору може бути продовжено і за кло­потанням обох чи однієї із сторін.

Основною стадією розгляду господарських спорів про застосуван­ня господарським судом відповідальності за порушення зобов'язань, а також за інші правопорушення, є вирішення господарських спорів.

Вирішення спорів між юридичними особами, а також між фізични­ми особами — суб'єктами підприємницької діяльності проводиться в засіданні господарського суду. Порядок ведення засідання, відповідно

до ст. 74 ГПК України, визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями — суддею, що головує в засіданні.

У призначений згідно з ухвалою судді про розгляд справи час голо­вуючий відкриває засідання, оголошує склад суду, перевіряє явку пред­ставників сторін та їх повноваження, роз'яснює особам, які беруть участь у засіданні суду, їх права і обов'язки, визначає порядок ведення засідання, з'ясовує надходження від учасників господарського проце­су заяв, клопотань, відводів складу суддів чи судді, експерта та ін. Після цього оголошується позовна заява, слово надається представнику по­зивача або прокурору, якщо позов поданий ним експерту та іншим осо­бам, які беруть участь у засіданні. Головуючий з'ясовує надходження від учасників господарського процесу доповнень до досліджених у справі матеріалів. По закінченню розгляду справи він оголошує рішення чи його резолютивну частину і дату прийняття повного рішення.

При розгляді справи господарський суд може зіткнутися з такими обставинами, за яких спір не може бути вирішено в даному засіданні (нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судо­вого процесу; неподання витребуваних матеріалів; необхідність витре­бування нових доказів та ін.). У такому разі розгляд справи відкладається і в ухвалі, що виноситься, вказується час і місце проведення наступно­го засідання. Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі (ст. 77 ГПК України).

Сторони в судовому засіданні користуються рівними матеріальними та процесуальними правами, тому в процесі розгляду справи вони вільно розпоряджаються ними. Позивач має право протягом розгляду справи по суті відмовитись від позову. Прийняття господарським судом відмови позивача від позову тягне за собою припинення провадження у справі і виключає можливість звернення в майбутньому до суду з тим же позовом.

Відповідно до ст. 78 ГПК України, сторони мають право завершити роз­гляд господарської справи шляхом взаємних поступок — мировою угодою, правові наслідки якої роз'яснюються сторонам судом до її затвердження.

Іноді господарський суд не в змозі розглянути справу до вирішен­ня пов'язаної з нею іншої справи про господарську відповідальність органом, що вирішує господарські спори, або відповідного питання компетентними органами, а також у разі: призначення судової експер­тизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї із сторін правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації. В цій ситуації господарський суд зупиняє провадження у справі і поновлює його після усунення обставин, що зу­мовили його зупинення.

У разі якщо сторона не згодна з ухвалою господарського суду про зупинення провадження у справі, вона має право оскаржити цю ухвалу в апеляційному порядку відповідно до положень ст. 106 ГПК України.

Від зупинення провадження у справі слід відрізняти припинення провадження, яке має місце з підстав, зазначених у ст. 80 ГПК України, а саме: якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; відсутній предмет спору; є рішення господарського суду або іншого ор­гану, який у межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач відмо­вився від позову і відмову прийнято господарським судом та ін., тобто є підстави, які перешкоджають розгляду справи в господарському суді.

Припинення провадження у справі — це форма закінчення господар­сько-судової справи без винесення рішення, коли неможливо повторне звернення до господарського суду. Припинення провадження у справі мож­ливе тільки при наявності обставин, які передбачені ст. 80 ГПК України. Ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено.

Іншою формою закінчення господарських справ без винесення рішення є залишення позову без розгляду. Таке закінчення настає при наявності обставин, передбачених ст. 81 ГПК України, коли: позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; позивач не вжив заходів досудо-вого врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України, і можливість такого врегулювання не втрачена; позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк; громадя­нин відмовився від позову, який було подано в його інтересах прокуро­ром, та в інших випадках, передбачених цією статтею.

Перелік обставин, згідно з якими господарський суд залишає позов без розгляду, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Після усунення умов, які послужили обставинами для залишення заяви без розгляду, заінтересована особа має право знову звернутися до господарського суду в загальному порядку.

Аналіз таких процесуальних інститутів, як припинення проваджен­ня у справі та залишення позову без розгляду, свідчить про те, що суддя має процесуальну можливість виправити помилки, яких він допустив­ся при прийнятті позовної заяви.

При вирішенні спору про відповідальність суб'єкта господарюван­ня за порушення виконання зобов'язання господарський суд приймає рішення. Рішенням господарського суду закінчується розгляд справи по суті і дається остаточна відповідь про задоволення позову або відмову в ньому повністю чи частково. Воно приймається суддею (суддями, якщо справа розглядається в колегіальному складі).

Рішення викладається в письмовій формі і підписується суддею, а якщо спір вирішується колегіально, то всіма суддями. Якщо хто-небудь із судців не згоден з рішенням, він зобов'язаний у письмовій формі викласти свою окрему думку, яка приєднується до справи (ст. 82 ГПК України).

Відповідно до ст. 83 ГПК України, приймаючи рішення з госпо­дарського спору, господарський суд має право виходити за межі позов-

них вимог, якщо є необхідність зробити це в інтересах позивача або тре­тьої особи із самостійними вимогами на предмет спору і про це зацікав­лена сторона звернулась до суду з клопотанням, — тобто вийти за межі позовних вимог за власною ініціативою господарський суд не може.

Господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання. Як правило, це відбувається в разі невиконан­ня або неналежного виконання зобов'язання з вини обох сторін (зміша­ної вини), якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшен­ню розмірів збитків, або якщо згідно з умовами договору він повинен був вжити заходів щодо зменшення збитків і не зробив цього внаслідок явищ стихійного характеру, а також звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України.

Рішення господарського суду ухвалюється іменем України і скла­дається відповідно до вимог ст. 84 ГПК України. Воно оголошується в судовому засіданні після розгляду справи. За згодою сторін, як уже за­значено, суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення. Рішення господарського суду набирає чинності після закін­чення десятиденного строку з дня його прийняття.

Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення роз­гляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишен­ня позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу (ст. 86 ГПК України).

Рішення та ухвали можуть одержати сторони, прокурор, який брав участь у господарському процесі особисто, про що в справі робиться відмітка, коли ці процесуальні документи були одержані. Крім того, суд може відправити сторонам і прокурору рішення поштою.

Рішення господарського суду може бути оскаржено в апеляційно­му порядку, а постанова апеляційного суду — до Вищого господарського суду. Верховний суд України є остаточною касаційною інстанцією, по­станови якого оскарженню не підлягають.