Приватні підприємства. Інші види підприємств

Приватним підприємством, за Господарським кодексом України, визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та їх праці чи з вико­ристанням найманої праці (ст. 113). Існування приватних підприємств стало можливим з переходом вітчизняної економіки до ринкової. Існу­вання такої власності не визнавалося союзним законодавством, а особи­ста власність мала лише споживче призначення. Сучасне законодавство, передусім Конституція України, легалізувала приватну власність щодо майна як споживчого, так і виробничого призначення, що і відкрило простір для здійснення господарської діяльності приватних підприємств.

Різновидом приватних підприємств є селянські (фермерські) госпо­дарства. Вони є формою підприємницької діяльності громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Такі господарства теж можуть використовувати працю осіб, найманих за трудовим договором.

Відносини, пов'язані зі створенням та діяльністю фермерських гос­подарств, регламентуються Господарським кодексом та Законом Укра­їни від 19 червня 2003 року «Про фермерське господарство»¹. Відповідно до цього Закону фермерські господарства здійснюють господарську діяльність, маючи на меті отримання прибутку, на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство може бути створено одним громадянином або кількома родичами чи членами сім'ї. Воно наділяється правами юри­дичної особи, діє на основі статуту. В статуті зазначається найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), орган управління, порядок прийняття ним рішень, порядок вступу до господарства і вихо­ду з нього та інші положення, що не суперечать чинному законодавству.

Особливим видом підприємств, передбачених законодавством, є орендні підприємства, які створюються на основі орендованих цілісних майнових комплексів державних або комунальних підприємств чи май­нових комплексів виробничих структурних підрозділів (структурних одиниць) цих підприємств з метою здійснення господарської діяльності.

Переважне право на оренду таких комплексів має організація членів трудового колективу, зареєстрована як юридична особа. Орендодавця­ми щодо майнових комплексів державної або комунальної власності виступають Фонд державного майна України і його регіональні відділен­ня, а також органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим, місцевими органами влади управляти майном, що нале­жить Автономній Республіці Крим, або є в комунальній власності.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 45. — Ст. 363. 80

Порядок укладення договору оренди майнових комплексів та інші питання створення і діяльності орендних підприємств регулюються За­коном України від 14 березня 1995 року «Про оренду державного та ко­мунального майна»¹.

В Україні можуть діяти і підприємства з іноземними інвестиціями. Такими визнаються підприємства, в статутному фонді яких не менш як десять відсотків становлять іноземні інвестиції (цінності, що вкладають­ся іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту). Підприємства з іноземними інвестиціями мають право засновувати дочірні підпри­ємства, створювати філії і представництва на території України і за її межами з додержанням відповідного законодавства.

Якщо підприємство (унітарне або корпоративне), створене за законо­давством України, діє виключно на основі іноземного капіталу, воно ви­знається іноземним підприємством. Такі підприємства не можуть створю­ватися в галузях, що мають стратегічне значення для безпеки держави.

Об'єднання підприємств

Підприємства, незалежно від форм власності, мають право об'єдну­вати свою господарську діяльність, створюючи для цього об'єднання підприємств. Вони утворюються у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до законодавства мають таке пра­во. До їх складу можуть входити підприємства, утворені за законодав­ством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єд­нання підприємств, утворені на території інших держав. Вони утворю­ються на визначений строк або як тимчасові об'єднання.

Об'єднання підприємств наділяються правами юридичної особи, а підприємства, що входять до складу об'єднання, зберігають цей статус.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств функ­ціонують як господарські об'єднання, що утворюються на добровільних засадах за ініціативою самих підприємств, незалежно від їх виду, або як державні чи комунальні господарські об'єднання. Перші діють на основі установчого договору та (або) статуту, який затверджується їх засновни­ками, а другі — на основі рішення про їх утворення та статуту, який за­тверджується органом, що прийняв рішення про їх утворення.

Державне чи комунальне господарське об'єднання утворюється за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законодавст-

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 15. - Ст. 99.

вом випадках, рішенням міністерств чи інших органів, до сфери управ­ління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання, або рішен­ням компетентних органів місцевого самоврядування.

Підприємства, що входять до складу об'єднань, вправі добровільно вийти з об'єднання за умов, зазначених в законі і договорі про створення об'єднання чи в його статуті, делегувати частину своїх повноважень та по­вертати ці повноваження в порядку, визначеному установчими докумен­тами об'єднання; одержувати частину прибутку від спільної діяльності; мати інші права, обумовлені установчими документами об'єднання.

Підприємства можуть об'єднуватися в галузеві, міжгалузеві, регіо­нальні та міжрегіональні господарські асоціації, концерни, корпорації, консорціуми та інші об'єднання.

Асоціація (від лат. азюііаііо — з'єднання, зв'язок) — це договірне об'єднання підприємств, яке створюється з метою постійної коорди­нації господарської діяльності, поглиблення спеціалізації і розвитку кооперації виробництва, організації спільних виробництв на засадах об'єднання своїх фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення власних потреб або виробництва продукції, робіт, послуг для реалізації третім особам. При створенні господарської асоціації централізується одна або декілька виробничо-господарських і управлінських функцій. Господарська асоціація, за рішенням учасників, може представляти їх інтереси у відносинах з третіми особами.

Корпорація (від пізньолат. согрогаїіо — об'єднання, співтовариство) є теж договірним об'єднанням, створеним на засадах поєднання вироб­ничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих по­вноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учас­ників органам правління корпорації.

Концерн (від англ. сопсегп — причетність, відношення) — це таке об'єднання підприємств, яке здійснює їх спільну діяльність на основі фінансової залежності від одного або групи учасників з централізацією функцій науково-технічного та виробничого розвитку, а також інвес­тиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Підпри­ємства — учасники концерну наділяють його частиною своїх повнова­жень і функцій, у тому числі за представленням їхніх інтересів у відно­синах з третіми особами.

Консорціум відрізняється від інших видів об'єднань тимчасовим ха­рактером об'єднання коштів підприємств для досягнення спільної мети (вирішення конкретних завдань, реалізації цільових програм та проектів —науково-технічних, будівельних тощо). Після виконання по­ставленого завдання консорціум припиняє свою діяльність.

Господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) і утворюють виконавчі органи, передбачені їх статутом.

Вищий орган затверджує статут об'єднання; вирішує питання про прийняття нових учасників та виключення учасників з його складу;

вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів. Виконавчий орган, колегіальний чи одноособовий, що утворюється за­гальними зборами, вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до його компетенції.

Управління державним чи комунальним об'єднанням здійснюють правління об'єднання і генеральний директор, який призначається на посаду та звільняється органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства) на умовах, передбачених установчими документами відповідного об'єднання.

Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).

Господарське об'єднання може утворювати за рішенням його вищо­го органу унітарні підприємства, філії, представництва.

Певні особливості, які відрізняють їх від інших об'єднань, мають про­мислово-фінансові групи, що створюються відповідно до Закону України від 21 листопада 1995 року «Про промислово-фінансові групи в Україні»¹. До них можуть входити промислові, сільськогосподарські та інші підпри­ємства, банки, наукові і проектні установи, інші організації всіх форм влас­ності, в тому числі і іноземні, що мають на меті отримання прибутку. Вони створюються за рішенням уряду України на певний термін з метою ре­алізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Промислово-фінансова група складається з головного підприємства цієї групи, яке виготовляє кінцеву продукцію², здійснює її збут, сплачує податки і офіційно представляє інтереси групи в Україні та за її межа­ми, та інших учасників групи.

Інші учасники промислово-фінансової групи — це підприємства, банки, наукові і проектні установи, організації чи іноземні підпри­ємства, що входять до складу цього об'єднання, виробляють проміжну продукцію³ або надають банківські послуги учасникам і головному підприємству і мають на меті одержання прибутку.

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 23. - Ст. 88.

² Кінцева продукція — це продукція, включаючи науково-технічну доку­
ментацію та інші об'єкти права інтелектуальної власності, з метою виробництва
якої створюється ця група.

³ Проміжна продукція промислово-фінансової групи - продукція, вклю­
чаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти права інтелектуальної
власності, яка виробляється учасниками групи, використовується для вироб­
ництва кінцевої продукції і реалізується виключно іншим учасникам групи або
головному підприємству (при реалізації цієї продукції за межами промислово-
фінансової групи вона проміжною не вважається).

Входячи до складу промислово-фінансової групи, головне підпри­ємство, інші її учасники зберігають статус юридичної особи, а промис-лово-фінансова група в цілому цим статусом не наділяється. Право діяти від її імені має виключно головне підприємство.

Головне підприємство та інші учасники промислово-фінансової гру­пи укладають Генеральну угоду про спільну діяльність по виробництву кінцевої продукції, за якою всі учасники зберігають незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності. Генераль­на угода підлягає затвердженню постановою Кабінету Міністрів України.

Головним підприємством промислово-фінансової групи не може бути торговельне підприємство, транспортне, підприємства у сфері гро­мадського харчування, побутового обслуговування населення, ма­теріально-технічного постачання, банк, фінансова-кредитна установа.

Порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінан­сової групи визначається законодавством.

Господарським кодексом та іншими законодавчими актами регламен­тується і діяльність асоційованих підприємств та холдингових компаній.

Асоційовані підприємства — це група суб'єктів господарювання, пов'я­заних між собою відносинами економічної та (або) організаційної залеж­ності у формі участі в статутному фонді та (або) управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою чи вирішальною.

Проста залежність виникає в разі, коли одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та (або) установчих доку­ментів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів. А вирі­шальна залежність виникає тоді, коли між підприємствами встановлю­ються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та (або) загаль­них зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього)¹ підпри­ємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства, визнається холдинговою компанією. Якщо з вини останньої дочірнім підприємством було укладено і здійснено не­вигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компенсувати завданні йому збитки. З вини контролюючого підприємства дочірнє підприємство може опинитися і в стані банкру­та. У цьому разі субсидіарну відповідальність перед його кредиторами нестиме контролююче підприємство.

¹ Дочірнє підприємство, як і інші підприємства, наділяється статусом юри­дичної особи. В юридичній літературі висловлюються різні погляди щодо ви­значення цього поняття (див.,напр.: Потюк М. Дочірні підприємства як юри­дичні особи // Право України. - 1999. - № 1; Пєсков В. Правові аспекти ор­ганізації дочірніх підприємств // Там само. - № 10).

Визначені сучасним господарським законодавством об'єднання підприємств є об'єднаннями нового типу, що виникають у зв'язку зі змінами способів управління господарською діяльністю в нових еко­номічних умовах, їм властива подвійність статусу: з одного боку їм вла­стива звичайна правосуб'єктність, яка дає змогу брати участь у госпо­дарських відносинах, виступати в них як суб'єкт права, з другого — спеціальна господарська компетенція з координації і управління діяль­ністю підприємств, що входять до їх складу¹.

Законодавець лише в загальних рисах визначив правову регламен­тацію створення та діяльності об'єднань підприємств. Таке недбале став­лення до цього може дорого коштувати державі, бо в сучасному світі велетенські корпорації посідають ключове місце в економіці².