Загальні умови та порядок укладення договорів, що породжують господарські зобов'язання

В умовах становлення соціальне орієнтованої ринкової економіки господарський договір є основним засобом організації відносин між суб'єктами господарювання, гнучким регулятором господарської діяль­ності і інструментом її планування, формою і засобом організації гос­подарських зв'язків. Господарський договір є формою вираження гос­подарського зобов'язання. Йому притаманні особливий суб'єктний склад, специфіка діяльності суб'єктів господарювання, мета, для досяг­нення якої укладається цей договір.

У статті 55 ГК України визначені поняття та особливості суб'єкта господарювання. Згідно з цією статтею суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють госпо­дарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Це, в першу чергу, господарські організації — юридичні особи, а та­кож громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані як підприємці.

Господарська діяльність, як уже зазначалося, — це будь-яка діяльність, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нема­теріальних благ, що виступають у формі товару (об'єкта, який має спо­живну вартість).

Суб'єкт господарювання здійснює цю діяльність з метою одержан­ня прибутку за винятком тих суб'єктів, для яких отримання прибутку від господарської діяльності відіграє другорядну роль (діяльність части­ни казенних підприємств, експериментальних, інших планово-збитко­вих підприємств, що отримують державні дотації).

Чинним законодавством передбачена свобода договірних відносин, проте ці відносини і як їх результат — господарська діяльність може бути в передбачених законодавством випадках обмежена¹.

Так, для деяких видів господарської діяльності, опосередкованої гос­подарськими договорами, передбачене обов'язкове ліцензування, тобто заняття певними видами діяльності можливе тільки за наявності ліцензії, а в деяких випадках обмеження договірних відносин передбачене анти-монопольним законодавством, іншим спеціальним законодавством.

Особливості господарських договорів і відносин, ними опосередко­ваних, визначені чинним законодавством, зокрема Господарським та Господарським процесуальним кодексами України. Ними передбачений порядок укладення господарських договорів, їх форма, умови, які ста­новлять їх зміст, і т. ін.

Відносно господарського договору діє загальне правило, відповідно до якого він повинен бути укладений у письмовій формі і підписаний уповноваженими на те особами. Стаття 181 ГК України дає можливість сторонам вибирати один із видів письмової форми, а саме: шляхом скла­дання і підписання єдиного документа, скріпленого печаткою, обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами — скорочена форма, а також шляхом прийняття до виконання замовлень, якщо за­коном не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укла­дення даного виду договорів. У зв'язку з розвитком і застосуванням у господарських відносинах комп'ютерної техніки з'являється можливість оформлення договорів і іншими способами, але в усіх випадках договір повинен бути вираженим у формі, придатній для сприйняття його умов (змісту) як самими сторонами, так і третіми особами.

При укладенні господарського договору сторони виконують прита­манні саме йому певні нормативне закріплені дії, техніко-юридичну процедуру, направлені на встановлення договірних відносин та визна­чення змісту договірного зобов'язання.

Відповідно до ст. 181 ГК України, ст. 10 Господарського процесуаль­ного кодексу України, іншого чинного господарського законодавства, першим процедурним кроком в укладенні господарського договору є складання ініціативною стороною (оферентом) проекту договору і на­дання другій стороні (акцептанту) удвох примірниках (якщо проект до­говору викладений як єдиний документ).

¹ Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладання. — К.: Наук, думка, 2002. - С. 82-85.

Сторона, яка одержала проект договору, в разі згоди з його умова­ми оформляє його відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 ГК України і повер­тає один примірник стороні, яка його склала, або надсилає відповідь на лист, телеграму, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одер­жання проекту договору, листа, телеграми і т. ін.

Господарський договір визнається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо його істотних умов (тих, які визнані такими за законом або необхідні для договорів такого виду), а також усіх умов, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору, незгоди з за­пропонованими оферентом умовами, сторона, яка одержала проект договору (акцептант), складає протокол розбіжностей (удвох примірни­ках), у якому викладає власні умови договору (у своїй редакції), тобто виступає оферентом запропонованих ним умов і у двадцятиденний строк надсилає підписаний проект договору з примірниками протоко­лу розбіжностей другій стороні, про що робиться застереження в про­екті договору: «Проект договору повертається з протоколом розбіжно­стей, який є невід'ємною його частиною». На ньому ставиться підпис уповноваженої особи, скріплений печаткою.

Сторона, яка одержала проект договору з протоколом розбіжностей, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його і в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною (на рівні керівників чи уповноважених ними осіб, які складають та підпи­сують відповідний протокол, оформивши його належним чином) та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що за­лишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду (ст. 10 ГПК України), якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо звернення до суду для вирішення всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути виражена в письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, заявою, підписаною керівниками сторін, ли­стами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

У тому ж випадку, коли для жодної із сторін укладення спірного до­говору не є обов'язковим, а саме він укладається на основі вільного во­левиявлення сторін і між ними не досягнута згода про можливість роз­гляду переддоговірного спору в суді, діє правило, передбачене Господар­ським кодексом України, — договір вважається неукладеним (п. 8 ст. 181).

Однією із особливостей договорів на основі вільного волевиявлен­ня сторін є те, що досудове врегулювання господарських спорів для них не обов'язкове. Проте, якщо сторони в договорі обумовили такий по­рядок, то він набуває для них обов'язкового характеру, за винятком, передбаченим ч. 5 ст. 5 ГПК України.

Слід при цьому мати на увазі відмінний від загального порядок вре­гулювання господарських спорів, який встановлено, передусім, для гос-

ледарських спорів, пов'язаних з укладенням договорів перевезення, врегулювання яких регламентується окрім ст. 5 ГПК України:

Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457;

Статутом автомобільного транспорту УРСР, затвердженим постано­вою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 року № 401;

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Укра­їні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363;

Кодексом торговельного мореплавства України, введеним у дію По­становою Верховної Ради України № 277/94-ВР від 9 грудня 1994 року;

Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердже­ного постановою Ради Міністрів СРСР від 15жовтня 1955 року №1801;

Повітряним кодексом України, введеним в дію Постановою Верхов­ної Ради України № 3168-12 від 4 травня 1993 року.

Після процедури досудового врегулювання спору вказаними норма­тивними актами передбачене право звернення сторін в судові органи для розгляду спору по суті.

До спорів, що виникають під час укладення договорів і можуть бути передані на вирішення господарського суду, належать також спори, пов'язані із укладенням договорів про порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій, подачі та забирання вагонів.

Судовий розгляд розбіжностей при укладенні вище вказаних дого­ворів обумовлено положеннями ст. 22 Закону України «Про залізнич­ний транспорт» і ст. 10 Закону України «Про природні монополії», згідно з якими залізниці не мають права відмовляти підприємствам в укладенні господарських договорів. Тому за наявності такої відмови підприємство має право на звернення до господарського суду із заявою про спонукан­ня залізниці до укладення відповідного договору.