Способи припинення діяльності підприємств

Припинення діяльності суб'єктів господарювання здійснюється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб'єкта господарю­вання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодав­ством, — за рішенням суду (ст. 59 Господарського кодексу України).

Підставами припинення підприємства є певні фактичні обставини, з якими закон пов'язує припинення його діяльності. Вони установлю­ються як законодавством¹, так і установчими документами суб'єкта гос­подарювання.

Способи припинення — це визначений законодавством порядок припинення діяльності юридичної особи, який визначає право відпо­відного органу приймати рішення про припинення діяльності підпри­ємства. Як випливає з процитованої статті Господарського кодексу, мож­ливими є як добровільний, так і примусовий спосіб (порядок) припи­нення діяльності суб'єкта господарювання.

У першому випадку рішення щодо припинення діяльності підпри­ємства приймає власник майна, на основі якого створена відповідна підприємницька структура, або уповноважений власником орган. Підставами для добровільного припинення діяльності суб'єкта госпо­дарювання можуть бути як об'єктивні причини, наприклад досягнен­ня мети, фінансово-економічний стан, так і суб'єктивні, скажімо, не­бажання власника продовжувати підприємницьку діяльність.

У другому випадку припинення діяльності (у примусовому поряд­ку) здійснюється за рішенням господарського суду. Підставами для при­мусового припинення діяльності суб'єкта господарювання можуть бути порушення законодавства як при створенні, так і під час його госпо­дарської діяльності, а також визнання підприємства банкрутом².

¹ Такі підстави передбачає антимонопольне законодавство, законодавство
про банкрутство, про охорону навколишнього природного середовища тощо.

² Підстави та порядок визнання підприємства банкрутом визначаються
Законом України від ЗО червня 1999 року «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом».

Реорганізація підприємств. Однією з форм припинення діяльності суб'єктів господарювання, як зазначено вище, є реорганізація. Реор­ганізація — це таке припинення діяльності підприємства, при якому його права, обов'язки і майно переходять до інших діючих чи знову створюваних підприємств, які приймають на себе виконання функцій і завдань реорганізованого чи реорганізованих підприємств, що припи­нили свою діяльність. При реорганізації має місце правонаступництво, так би мовити, заміна у правовідносинах, які виникли раніше, одних суб'єктів господарювання на інших з переходом до них усіх прав та обов'язків перших (до правонаступника переходять весь пасив і актив майна, борги, права і обов'язки за угодами і т. д.).

Реорганізація підприємства, яке зловживає своїм монопольним по­ложенням на ринку, може здійснюватися шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства, яка може викликати екологічні, демографічні та інші негативні наслідки, що торкаються інтересів населення території, по­винна узгоджуватися з місцевим органом самоврядування.

Як правило, реорганізація використовується для створення такого підприємства, яке об'єднало б у собі позитивні якості різних бізнес-структур і створило б нову, досконалішу, конкурентноспроможну підприємницьку структуру.

Як за порядком здійснення, так і за юридичними наслідками спо­соби реорганізації мають свої особливості.

При злитті створюється новий суб'єкт господарювання з одночас­ним припиненням двох або більшої кількості інших, які раніше існува­ли, їх майно, права та обов'язки переходять до суб'єкта, що виник.

Приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого призводить до набуття останнім всіх особистих та майнових прав і обов'яз­ків приєднаних. При приєднанні припиняють своє існування лише ті суб'єкти, які приєднуються до іншого. Відбувається своєрідне «поглинан­ня» слабкого сильнішим, що характерно для ринкової економіки.

У разі поділу майно за розподільним актом (балансом), права та обов'язки суб'єкта господарювання, що реорганізується, переходять до тих, що виникли. При цьому підприємство, яке раніш існувало, припи­няє свою діяльність.

У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

При перетворенні одного суб'єкта господарювання на інший на його базі з'являється новий суб'єкт з повним правонаступництвом прав та обов'язків попереднього. Перетворення як засіб реорганізації вико­ристовується при зміні власника або форми власності і в разі зміни ор­ганізаційно-правової форми здійснення господарської діяльності. На­приклад, при перетворенні товариства з обмеженою відповідальністю на акціонерне товариство, закритого акціонерного товариства — на

відкрите тощо. Перетворення тягне за собою обов'язкову перереєст­рацію підприємства як суб'єкта господарювання.

Ліквідація підприємств. Ліквідацією є припинення будь-якої діяльності суб'єкта господарювання, його особистих і майнових прав та зобов'язань.

Ліквідація, як і реорганізація, здійснюється за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, інших осіб у зв'язку із закінченням строку, на який створювався суб'єкт господарювання, чи в разі досягнення мети, заради якої його було створено. Крім того, здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить уста­новчим документам чи чинному законодавству, є підставою для скасу­вання господарським судом державної реєстрації такого суб'єкта, а та­кож для здійснення заходів по його ліквідації. Ліквідація відбувається також у разі невиконання рішення про тимчасову заборону (зупинку), обмеження або припинення його діяльності, наприклад у разі порушен­ня законодавства про охорону довкілля. При цьому ліквідація здійс­нюється після скасування в судовому порядку державної реєстрації да­ного суб'єкта за позовом державного органу, що прийняв рішення про зупинку чи припинення його діяльності.

Суб'єкт господарювання може бути ліквідованим, крім випадків, зазна­чених вище, також за рішенням господарського суду в разі визнання його банкрутом і відсутності після задоволення вимог кредиторів майна, необ­хідного для його функціонування, відповідно до чинного законодавства'.

Спеціальним органом, що призначений проводити ліквідацію суб'єктів господарювання є ліквідаційна комісія, яка має свій статус і тільки їй властиві повноваження. Утворюється ліквідаційна комісія і затверджується її особовий склад власником (власниками) або уповно­важеним ним органом. Ліквідація може бути покладена також на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Порядок і термін проведення ліквідації, а також термін на подання претензій кредиторів (який не може бути меншим двох місяців від дня оголошення про ліквідацію) установлює власник або орган, який прий­няв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідаційна комісія починає свою роботу з того, що розміщує в офіційному друко­ваному органі публікацію про його ліквідацію, порядок і термін подан­ня претензій кредиторами. Крім того, ліквідаційна комісія повинна провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підпри­ємству, а також по виявленню претензій кредиторів і сповіщення явних (відомих) кредиторів про ліквідацію.

Найбільш тривалий і трудомісткий процес у роботі ліквідаційної комісії — це інвентаризація, оцінка майна підприємства і розрахунки з кредиторами.

¹ Ст. 32 Закону України від ЗО червня 1999 року «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом» // Відомості Верхов­ної Ради України. - 1999. - № 42-43. - Ст. 378.

Претензії, не задоволені за відсутністю майна, вважаються погаше­ними. Погашеними вважаються також претензії, які були не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також у разі, коли кредитори протягом місяця від дня одержання повідомлен­ня про повне або часткове невизнання претензій не подадуть позови до суду або господарського суду про задоволення їх вимог.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

У разі визнання господарським судом підприємства банкрутом по­рядок утворення і роботи ліквідаційної комісії та умови його ліквідації визначаються, як уже зазначено, відповідно до Закону України від ЗО червня 1999 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ліквідаційна комісія по закінченню своєї роботи складає лікві­даційний баланс, надає його власнику або органу, який утворив ліквіда­ційну комісію. Достовірність і повнота ліквідаційного балансу повин­на бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою). Це правило не поширюється лише на ті органи, які повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Об'єднання підприємств припиняють своє існування за рішенням підприємств, які до нього входять. Ліквідація здійснюється в порядку, встановленому Господарським кодексом України.

Стосовно промислово-фінансових груп законодавством установле­ний особливий порядок припинення їх існування: реорганізація цих об'єднань може здійснюватись шляхом виходу головного підприємства чи учасника із складу промислово-фінансової групи. Вона може відбу­ватися:

за поданням Голови Державної податкової адміністрації у випадках більш ніж дворазового порушення норм Закону України від 21 листо­пада 1995 року «Про промислово-фінансові групи в Україні»¹ щодо пільг, які надаються головному підприємству та учасникам ПФГ і обліку та звітності щодо кінцевої та проміжної продукції (ст. 4, 5);

у разі припинення постановою чи законом, прийнятим Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена промислово-фінансова група;

у зв'язку з неефективною реалізацією промислово-фінансовою гру­пою відповідних державних програм.

Ліквідація промислово-фінансових груп здійснюється за постано­вою Кабінету Міністрів України: у зв'язку з ініціативою їх учасників або із закінченням затвердженого терміну діяльності, а також у разі немож­ливості реорганізації.

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 23. - Ст. 88.