Особливості правового регулювання відносин в окремих галузях господарювання

Глава 23. Правова регламентація господарсько-торговельної діяльності

Поставка

Діяльність суб'єктів господарювання, що здійснюється ними у сфері товарного обігу, є господарсько-торговельною, спрямованою на ре­алізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народ­ного споживання. Залежно від ринку, в межах якого здійснюється то­варний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внут­рішня або зовнішня торгівля.

Суб'єкти господарювання можуть здійснювати господарсько-тор­говельну діяльність в таких різновидах: матеріально-технічне постачан­ня і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; продаж і пере­дача в оренду засобів виробництва.

Правовими формами реалізації продукції є господарські договори поставки, купівлі-продажу, постачання енергетичними та іншими ре­сурсами. Ці договори належать до тих договорів, що спрямовані на пе­редачу майна у власність, повне господарське відання, оперативне управління.

Договори поставки, купівлі-продажу, постачання енергетичними та іншими ресурсами укладаються в процесі здійснення господарської діяльності. Реалізація суб'єктами господарювання товарів суб'єктам, які не здійснюють господарської діяльності, відбувається за правилами про договори купівлі-продажу.

За договором поставки одна сторона — постачальник — зобов'я­зується передати (поставити) в зумовлені строки другій стороні — по­купцеві — товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і спла­тити за нього певну грошову суму.

Як уже зазначалося, для забезпечення державних потреб у продукції законодавство окремо регламентує відносини, що при цьому складають­ся. Закон України «Про поставки продукції для державних потреб»¹ встановлює загальні правові та економічні принципи формування,

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 3. — Ст. 9.

розміщення і виконання на договірній основі замовлень держави на поставку продукції. Державне замовлення слід розглядати як засіб дер­жавного регулювання економіки для формування обсягу продукції, не­обхідної для державних потреб.

Для визначення основних ознак, притаманних договору поставки, слід порівняти його з договорами купівлі-продажу. Договір поставки відрізняється від договору купівлі-продажу за такими ознаками:

1.Продавцем (постачальником) в договорі поставки є суб'єкт гос­
подарювання. Постачальник продає товари, які він виробляє або заку­
повує для поставки.

2. Мета придбання товару — друга основна ознака. Договором по­
ставки визнається договір, за яким товар придбавається або для вико­
ристання в господарській діяльності (для переробки, наступного про­
дажу), або для діяльності, не пов'язаної з особистим, домашнім вико­
ристанням товару. Із мети купівлі випливає, що і друга сторона договору
поставки — покупець — є суб'єктом господарювання.

3. Як характерну ознаку договору поставки можна назвати й трива­
лий характер взаємовідносин сторін. Поставка продукції може здійсню­
ватися неодноразово, окремими партіями.

У договір поставки нерідко включаються умови про надання послуг або виконання робіт. Наприклад, договір поставки складного обладнан­ня доповнюється умовами про шефмонтаж. Такий договір слід визна­вати змішаним (до правового регулювання якого належать як норми про договір поставки, так і норми про виконання робіт).

Правові норми, що регулюють відносини за договором поставки, містяться в Господарському кодексі України. Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення у виробів народного спо­живання, а також особливі умови поставки окремих видів товарів, ма­ють бути затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Сторонами договору поставки виступають постачальник і покупець. Постачальником, як уже зазначено, може бути як виробник, так і по­середницька організація; покупцями — будь-які організації — юридичні особи, які придбавають товари для здійснення як господарської, так і іншої діяльності, не пов'язаної з особистим споживанням. Фізичні осо­би — підприємці можуть придбавати товари за договором поставки для підприємницьких цілей.

Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також вироби, визначені індивідуальними ознаками.

У разі поставки готових виробів, що включають різні деталі, ком­плектуючі вироби, виготовлені іншими підприємствами, застосовується кооперована поставка. Із підприємств одного виробничого циклу

вирізняються: 1) головне, що поставляє закінчений виріб (головний постачальник); 2) підприємства-суміжники, які поставляють складові частини цього виробу; 3) покупець. Господарські відносини, які вини­кають між учасниками кооперованої поставки, оформляються за допо­могою низки договорів. При цьому головний постачальник відповідає як за виконання власних зобов'язань, так і за зобов'язання суміжників.

Укладаючи договори, сторони є вільними у виборі контрагентів і визначенні умов договору. Договір укладається і відповідно до держав­ного замовлення. Він є єдиним юридичним фактом, на підставі якого виникає зобов'язання по поставці товару. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних пра­вил щодо тлумачення термінів «Інкотермс»¹.

Традиційним способом укладення договору поставки є письмова розробка документа і підпис його сторонами. Пропозицію укласти до­говір поставки може зробити будь-яка сторона — як постачальник, так і покупець.

Зміст договору становлять права і обов'язки його сторін. Сторони при звичайному договорі поставки самостійно виробляють умови дого­вору. Істотними є умови, без яких неможливо виконати зобов'язання. До таких умов, як правило, відносять: асортимент, кількість, якість то­варів; строки поставки і ціну; порядок приймання товарів; відпо­відальність за неналежне виконання зобов'язань за договором; форму і порядок розрахунків за поставлену продукцію.

Сторони в договорі передусім визначають строки і кількість про­дукції, що поставляється. Договори можуть бути як довгострокові, що укладаються на строк понад один рік, так і короткострокові, які укла­даються на строк до одного року. Якщо в договорі строк його дії не ви­значений, він вважається укладеним на один рік.

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуван­ням необхідності ритмічного і безперебійного постачання товарів спо­живачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі має бути передбачений по­рядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.

Сторонами може бути передбачено поставку товарів окремими партіями. В такому разі строком (періодом) поставки продукції вироб­ничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народ­ного споживання — місяць. Вони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

¹ Застосування цих правил установлено Указом Президента України від 4 жовтня 1994 року з метою однакового тлумачення комерційних термінів суб'єктами господарської діяльності.

Кількість товарів також визначається за згодою сторін. Вони постав­ляються згідно зі специфікацією, де зазначається повний асортимент продукції, що поставляється. Розрізняють груповий і розгорнутий асор­тимент. При груповій номенклатурі товари позначаються за узагальнени­ми ознаками (трикотажні вироби), при розгорнутій — за видовими озна­ками (трикотажні вироби — сукні, костюми певного фасону, сорту тощо).

Продукція, що поставляється, має відповідати за якістю¹ стандар­там, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визнача­ють у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індек­си стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо таку документацію не опубліковано в за­гальнодоступних виданнях, її копії на вимогу покупця повинні додава­тися постачальником до примірника договору, що належить покупцеві.

При відсутності в договорі умов щодо якості товарів вона визна­чається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Якщо якість поставленої продукції нижча, ніж вимагається стандар­том, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари вже опла­чені, — вимагати повернення оплаченої суми. При можливості усуну­ти недоліки поставлених товарів без повернення їх постачальнику по­купець має право вимагати від нього їх усунення в місці, де перебуває товар, або зробити це своїми засобами за рахунок постачальника.

У разі поставки товарів, які відповідають стандартам чи технічним умовам, але виявилися нижчого сорту, ніж було домовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для то­варів відповідного сорту, або відмовитися від їх прийняття і оплати.

При відмові покупця від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) чи умовам до­говору, постачальник зобов'язаний розпорядитися ними в десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, — протягом 24 годин з мо­менту одержання повідомлення покупця про відмову від товарів. Якщо постачальник у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають реалізації на місці в усіх випадках.

Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених товарів, які не могли бути виявленими при звичайному їх прийманні, та пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з цими недоліка­ми мають визначатися законодавством відповідно до Господарського кодексу України.

¹ Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей продукції, які обу­мовлюють її придатність задовольняти певні потреби згідно з її призначенням.

Стандартами чи технічними умовами передбачаються строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (га­рантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні стро­ки, що будуть більш тривалими порівняно з передбаченими стандарта­ми чи технічними умовами.

Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару, а гарантійний строк експлуатації — від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше року з дня одер­жання виробу покупцем. Постачальник гарантує якість товару в ціло­му. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вва­жається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на ос­новний виріб.

Постачальник зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти ви­робу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

Господарським кодексом України передбачена відповідальність по­стачальника в разі поставки виробів неналежної якості. Покупець має право стягнути з нього штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних товарів, якщо інше не передбачено законом чи договором (статті 231, 269 ГК України).

Стандарти, технічні умови можуть передбачати також комплектність товарів, що поставляються. Договором може бути передбачено постав­ку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту. Якщо комплектність не визначена стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.

У разі поставки некомплектних виробів постачальник зобов'язаний на вимогу покупця доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги або замінити комплектними виробами, якщо сторо­нами не погоджено інший строк. До укомплектування виробу або його заміни покупець має право відмовитися від його оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплаче­них сум. Якщо постачальник у встановлений строк не замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару.

Прийняття покупцем некомплектних виробів не звільняє поста­чальника від відповідальності, яка є такою самою, як і відповідальність за поставку неякісних товарів.

Енергопостачання

Відносини в галузі постачання енергетичних ресурсів мають важли­ве народногосподарське значення. Саме в цьому секторі економіки яск­раво виявляється публічний інтерес, що обумовлює необхідність поси­леної уваги держави до цього процесу. Правове регулювання цієї діяль­ності здійснюється Господарським і Цивільним кодексами, а також спеціальним законодавством, а саме: Законом України від 16 жовтня 1997 року «Про електроенергетику»¹, Положенням, затвердженим по­становою Кабінету Міністрів України «Про регулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії України» від 19 липня 2000 року², е чинним також Порядок застосування санкцій за порушення законодав­ства про електроенергетику, затвердженим постановою Кабінету Мініст­рів України від 19 липня 2000 року³, та ін.

За договором енергопостачання підприємство (енергопостачаль-ник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і підігріту воду (далі — енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийня­ту енергію й дотримуватися передбаченого договором режиму її вико­ристання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Цей договір має низку відмінних ознак. Відпуск енергії без оформ­лення договору енергопостачання не допускається, виробники і поста­чальники енергії зобов'язані укласти договір енергопостачання на ви­могу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії.

Предметом зазначеного договору є електрична енергія, теплова енергія (гаряча вода) та газ. Причому даний договір опосередковує відносини з постачання ресурсів по приєднаній енергомережі. Енерго-постачальні підприємства інших, крім державної і комунальної форм власності, можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких спо­живачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами.

Особливістю відносин, опосередкованих цим договором, є й безпе­рервний характер постачання енергії та газу, нерозривність виробництва, передачі й споживання ресурсів. Слід також зазначити й те, що діяльність, пов'язана з передачею електроенергії, підлягає ліцензуванню.

Постачання енергоресурсів здійснюється за виділеними лімітами, які за своєю правовою природою є плановими актами, дають спожива­чам право на одержання певної кількості ресурсів і водночас створюють обов'язок для постачальної організації надавати ці ресурси. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на державні потреби (ліміту),

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №1. — Ст. 1.

² Офіційний вісник України. - 2000. - №23. - Ст. 1227.

³ Там само. - №29. - Ст. 1230.

енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди.

Державне регулювання цієї діяльності пояснюється монопольним становищем постачальних організацій, а також обмеженістю виробни­чих потужностей енергопостачальних організацій.

На постачальні організації покладається обов'язок подавати певну кількість ресурсів у енергомережу споживачів. Споживачі мають право одержати згідно з виділеним лімітом кількість ресурсів, але не зо­бов'язані це робити. Кількість енергії, недоодержаної в попередні періоди з вини енергопостачальника, підлягає поповненню на вимогу абонента. Якщо енергію не вибрано абонентом або недоодержано ним для обігрівання у зв'язку зі сприятливими погодними умовами, попов­нення недоодержаної енергії здійснюється за погодженням сторін.

На виконання Положення «Про регулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії України» від 19 липня 2000 року всі підприємства та організації повинні робити розрахунки за споживлену електричну і теп­лову енергію тільки в грошовій формі. Розрахунки здійснюються через роз­подільчі рахунки, які відкриваються в установах уповноважених банків усім енергопостачальникам, що забезпечують енергопостачання на закріпленій території. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовувати­ся планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що проводить­ся за фактично відпущену енергію.

Абоненти користуються енергією з додержанням правил користу­вання енергією відповідного виду, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Абонент має право відпускати енергію приєднаним до його мереж вторинним споживачам (субабонентам). У цьому разі субабоненти укла­дають договір енергопостачання з абонентом і мають права та несуть обов'язки абонента, абонент же має права й виконує обов'язки енерго­постачальника. Абонент зобов'язаний повідомити перелік субабонентів енергопостачальнику, який має право контролю за станом енергомереж і приладів субабонентів і право контролю за додержанням субабонен-тами правил користування енергією.

Біржова торгівля

В умовах ринкової економіки такі господарські договори, як постав­ка, оптова купівля-продаж, міна та інші, можуть укладатися і на товар­них біржах.

Перші товарні біржі виникли ще в XV—XVI століттях в Італії, Гол­ландії, Англії, а щодо походження самої назви «біржа» існує кілька версій. Згідно з однією з них, ця назва походить від новолатинського

«Ьигеа» — шкіряний гаманець. І у французькій мові слово «Ьоигзе» та­кож означає гаманець, але Й одночасно студентська стипендія.

За іншою версією, назва «біржа» пов'язується з ім'ям голландсько­го купця Ван дер Буреє, який мешкав у бельгійському місті Брюгге і мав на своєму гербі зображення трьох гаманців. Місцезнаходження його будинку було зручним місцем для зібрання торгівців. Таким чином, цей будинок і став першою біржовою будовою.

Однак елементи біржової торгівлі повільно розвивалися поряд із караванною, а потім ярмарковою торгівлею. Остання особливо була поширена в Росії. На відміну від західноєвропейських країн, де біржа народилася як наслідок вільної ініціативи самоорганізованого купецтва, в Росії вона була заснована «по вьісочайшему повелению» Петра І в 1703 році. Створена на зразок «Нідерландського стандарту» Санкт-Петер-бурзька товарна біржа розташувалась у спеціально побудованому для неї будинку на Васильєвському острові. У Харкові були засновані кам'яно­вугільна та залізо-торговельна біржі, у Москві — скотопромислова і м'ясна, у Мінську — лісова, на півночі України — хлібні.

Як свідчать літературні джерела¹, в післяреволюційний період (в 1920—1930 рр.) біржі були органами державного регулювання ринків в умовах багатоукладної економіки. Учасниками бірж в основному були державні підприємства. В подальшому біржі перетворилися на гро­мадські установи, утворені за типом асоціацій.

В умовах згортання непу, визначення курсу на жорстку централі­зацію в управлінні народним господарством послідовно проводилася лінія на ліквідацію бірж. Завершена вона була в 1927 році. Біржі були повністю ліквідовані.

Відроджуватися в Україні біржі почали з прийняітям Закону Укра­їни від 10 грудня 1991 року «Про товарну біржу»². До правового регулю­вання біржової торгівлі належать і відповідні норми Господарського кодексу України та інших нормативних актів.

Згідно з ч. 1. ст. 279 ГК України, товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, визначенні товарних цін, вивчає, упоряд­ковує товарообіг і сприяє пов'язаним з ним торговельним операціям.

Таким чином, товарна біржа є інфраструктурою ринкової економіки і їй притаманні функції самого ринку, такі як посередницька, ціноутво-рювальна, регулююча, сануюча та інформаційна.

Свою діяльність товарна біржа здійснює за принципами рівноправ­ності учасників біржових торгів, публічного проведення біржових торгів, а також застосування вільних (ринкових) цін.

¹ Див., наприклад: Правові основи підприємницької діяльності. — К., 1997. —
С. 528.

² Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 10. - Ст. 139.

Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку.

Щодо правового статусу товарної біржі — це юридична особа, яка має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах бан­ку, печатку і діє на засадах самоврядування і господарської самостійності на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі.

Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновни­ками угоди, яка визначає порядок її створення, склад засновників¹, їх обо­в'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків.

Стаття 280 ГК України визначає права та обов'язки товарної біржі.

Товарна біржа має право:

1) встановлювати відповідно до законодавства власні обов'язкові для
всіх учасників торгів правила біржової торгівлі та біржового арбітражу;

2) встановлювати вступні та періодичні внески для членів біржі,
розмір плати за послуги, що надаються біржею;

3) встановлювати і стягувати відповідно до статуту біржі плату за
реєстрацію угод на біржі, а також санкції за порушення статуту біржі та
біржових правил;

4) створювати підрозділи біржі й затверджувати положення про них;

5) розробляти з урахуванням державних стандартів власні стандар­
ти і типові контракти;

6) укладати угоди з іншими біржами;

7) видавати біржові бюлетені;

8) вирішувати інші питання, передбачені законом.

Поряд з правами на товарну біржу покладаються певні обов'язки, а саме:

1) створення умов для проведення біржової торгівлі;

2) регулювання біржових операцій;

3) регулювання цін на товари, що допускаються до обігу на біржі;

4) надання членам і відвідувачам біржі організаційних, інфор­
маційних та інших послуг;

5) забезпечення збору, обробки і поширення інформації, що сто­
сується кон'юнктури ринку.

Особливістю правового становища біржі є те, що в самій біржовій торгівлі біржа участі не бере, вона тільки її організує. Ніяких угод під час торгів вона не укладає. В торгівлі беруть участь члени біржі або броке­ри², які діють від свого імені і за свій рахунок. Членами товарної біржі є засновники, а також прийняті до її складу вітчизняні та іноземні підпри­ємства і підприємці.

¹ Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи держав­
ної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні і кому­
нальні підприємства, установи та організації, що повністю або частково
утримуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів.

² Брокери — громадяни, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту для
виконання доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення
біржових операцій.

10 Господарче право України 289

Біржовою операцією визнається угода, яка являє собою купівлю-про-даж, поставку чи обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі, між учасниками (членами або брокерами) біржі і яка подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Прикладом біржових угод є форвардні та ф'ючерсні угоди. По суті, це договори поставки біржового товару, строки виконання яких визна­чаються на майбутнє. Торгівля форвардними контрактами проводить­ся при поставці стандартного товару в майбутньому з оплатою протя­гом двох днів після укладення угоди.

Торгівля за ф'ючерсними контрактами проводиться з метою гаран­тованого збуту виробленої продукції. У цьому разі укладається угода на поставку продукції в майбутньому з оплатою після поставки за цінами, які складуться на момент переходу права власності. Особливістю ф'ючерства є можливість продавця зворотного його викупу за біржовим курсом у будь-який момент до закінчення строку, а покупця — вільно­го продажу ф'ючерса.

Основним документом, що регламентує порядок здійснення біржо­вих операцій, є Правила біржової торгівлі. Вони розробляються відпо­відно до чинного законодавства і затверджуються загальними зборами членів товарної'біржі або органом, ними уповноваженим.

Правила біржової торгівлі регулюють, насамперед, строк та місце проведення біржових операцій, склад учасників торгів, сукупність ви­мог, що ставляться до учасників біржових торгів; порядок здійснення реєстрації біржових операцій та плати за користування послугами біржі; відповідальність учасників та працівників біржі за невиконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі.

Відповідно до Закону України «Про товарну біржу», на біржі заборо­няється: купівля-продаж товарів однією особою безпосередньо або через підставних осіб з метою впливу на динаміку цін; будь-які погоджені дії учасників біржової торгівлі, які мають за мету або можуть призвести до зміни чи фіксації поточних біржових цін; поширення неправдивих відо­мостей, що можуть потягнути штучну зміну кон'юнктури ринку.