Об'єкти та суб'єкти інноваційної діяльності

Об'єктами інноваційної діяльності відповідно до Закону «Про інно­ваційну діяльність» є:

інноваційні програми і проекти. (Інноваційний проект — це комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції.);

нові знання та інтелектуальні продукти;

виробниче обладнання та процеси;

інфраструктура виробництва і підприємництва;

організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

товарна продукція;

механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Розглянемодеякізуказанихоб'єктівінноваційноїдіяльності, асаме — інноваційний проект. Ним визнається проект, яким передбачаються роз­робка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і (або) інно­ваційної продукції, що відповідають вимогам закону. При цьому держав­на підтримка реалізації інноваційного проекту надається за умови його державної реєстрації.

Державна реєстрація інноваційного проекту здійснюється за іні­ціативою суб'єкта інноваційної діяльності у порядку, визначеному Кабіне­том Міністрів України. Державну реєстрацію інноваційних проектів здійснює, за поданням суб'єктів інноваційної діяльності, спеціально упов­новажений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Цей орган веде Державний реєстр інноваційних проектів.

Необхідною умовою занесення проекту до Державного реєстру інно­ваційних проектів є його кваліфікування. Для кваліфікування інно­ваційних проектів спеціально уповноважений центральний орган вико­навчої влади у сфері інноваційної діяльності визначає окремий підрозділ (надалі — Установа), який може мати регіональні відділення в Авто­номній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

Установа для кваліфікування інноваційних проектів організує про­ведення експертизи прийнятих до розгляду проектів. Експертиза при кваліфікуванні інноваційних проектів виконується за рахунок коштів суб'єктів інноваційної діяльності, які заявляють проекти на державну

реєстрацію, відповідно до Закону «Про наукову і науково-технічну ек­спертизу». Якщо проекти визнані за результатами експертизи інно­ваційними, то вони заносяться спеціально уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності до Держав­ного реєстру інноваційних проектів. Інноваційні проекти з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України, визнаються Установою пріоритетними інноваційними проек­тами (ст. 13 Закону «Про інноваційну діяльність»).

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності видає суб'єкту інноваційної діяльності свідоцтво про державну реєстрацію інноваційного проекту. Форма свідоцтва затверджується Кабінетом Міністрів України. Таке свідоцтво є чинним протягом трьох років віддати його видачі. Після завершення цього строку державна реєстрація інноваційного проекту і відповідний запис у Державному реєстрі інноваційних проектів анулюються.

Інноваційний продукт є результатом виконання інноваційного про­екту і науково-дослідною і (або) дослідно-конструкторською розробкою нової технології (в тому числі — інформаційної) чи продукції з виготов­ленням експериментального зразка чи дослідної партії.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юри­дичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інно­ваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів (ст. 5 Закону України «Про інноваційну діяльність»).

Інноваційним підприємством визнається підприємство (об'єднан­ня підприємств) будь-якої форми власності, якщо понад 70 відсотків обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційні продукти і (або) інноваційна продукція (ст. 16 За­кону України «Про інноваційну діяльність).

Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інно­ваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.

Технологічний парк — це велика технопаркова структура, яка являє собою науково-виробничий територіальний комплекс.

Технополіс — це цілісна науково-виробнича структура, створена на базі окремого міста.

Регіон науки і технологій охоплює значну територію, межі якої мо­жуть збігатися з межами цілого адміністративного району.

Статус підприємства як інноваційного дає йому право на пільги, визначені відповідними нормативними актами.

Держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності: підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію еко­номічної та соціальної політики держави; підтримку створення та роз­витку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності; охорону та за­хист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конку-

ренції у сфері інноваційної діяльності; вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інно­ваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім ви­падків, передбачених законом; підтримку щодо підготовки, перепідго­товки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інно­ваційної діяльності (ст. 329 ГК України).

Разом з цим, держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю су­б'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її від­повідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам.

Договір на створення і передачу науково-технічної

Продукції

Створення об'єктів інноваційної діяльності може бути забезпечено договорами на виконання науково-дослідних, дослідно-конструктор­ських і технологічних робіт або договорами на створення і передачу на­уково-технічної продукції.

Згідно з ч. 1 ст. 331 ГК України, за договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі — НДДКР), а замов­ник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструктор­ських і технологічних робіт передбачають як кінцеву мету виконання робіт і передачу їх результатів виконавцем замовнику. Договір може охоплюва­ти як увесь цикл дослідних робіт, так і окремі їх етапи, в тому числі подальше технічне супроводження (обслуговування). Уразі якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається на її пере­дачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.

Форма договору на проведення НДДКР є письмовою із зазначенням таких істотних умов: предмет договору та його зміст; строк виконання робіт; прийняття та оплата робіт; відповідальність сторін тощо, що ма­ють низку особливостей, притаманних саме цьому договору.

До предмета договору на створення науково-технічної продукції на­лежать як науковий, так і науково-прикладний результати, що становлять два самостійних види діяльності: наукову та науково-технічну. Тому до­говором на проведення НДДКР охоплюється укладення двох відносно самостійних договорів: 1) договір на виконання науково-дослідної робо­ти; 2) договір на виконання дослідно-конструкторської роботи.

Строк дії договору встановлюється, виходячи з обсягу та складності робіт.

Ціна договору визначається за згодою сторін на підставі коштори­су, враховуючи також винагороду виконавця за виконану роботу.

Права та обов'язки сторін становлять зміст договору. Згідно зі ст. 897 ЦК України, виконавець за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт зобов'язаний:

1) виконати роботи відповідно до погодженої із замовником програ­
ми (техніко-економічних показників) або тематики і передати замовни­
кові результат у строк, встановлений договором;

2) дотримуватися вимог, пов'язаних з охороною прав інтелектуаль­
ної власності;

3) утримуватися від публікації без згоди замовника науково-техніч­
них результатів, одержаних при виконанні робіт;

4) вживати заходів для захисту одержаних при виконанні робіт резуль­
татів, що підлягають правовій охороні, та інформувати про це замовника;

5) своїми силами та за свій рахунок усувати допущені з його вини
недоліки в технічній документації, які можуть спричинити відступи від
техніко-економічних показників, передбачених у технічному завданні
замовника або в договорі;

6) негайно інформувати замовника про виявлену неможливість
одержати очікувані результати або недоцільність продовжувати роботу.

У свою чергу, замовник зобов'язаний: видати виконавцеві технічне завдання та погодити з ним програму (техніко-економічні показники) або тематику робіт; передати виконавцеві необхідну для виконання робіт інформацію; прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Особливістю цих договорів, що відрізняє їх від звичайного догово­ру підряду, є обов'язок замовника оплатити виконані роботи і в тому разі, коли в ході їхнього виконання з'ясується неможливість одержан­ня позитивних результатів внаслідок обставин, незалежних від виконав­ця. Це пояснюється творчим, пошуковим характером дослідних робіт, непередбачуваністю їх результатів.

Оскільки вищезазначені роботи становлять комерційну зацікав­леність, а результати підлягають правовій охороні, сторони повинні включати до договору умови про зберігання конфіденційних відомо­стей. Окрім того, сторони повинні в договорі визначити права щодо результатів робіт —об'єктів інтелектуальної власності.

Замовник, відповідно до ст. 896 ЦК України, має право використо­вувати передані йому результати робіт в межах і на умовах, встановле­них договором, а виконавець — використати одержаний ним результат робіт і для себе, якщо інше не встановлено договором, а також може передати результати робіт іншим особам.

Відповідальність сторін за невиконання умов договору покладається здебільшого на виконавця, якщо він не доведе, що порушення договору сталося не з його вини. У разі завдання шкоди замовнику через невиконан­ня умов договору виконавець зобов'язаний відшкодувати реальні збитки в межах ціни робіт, у яких виявлено недоліки (тобто упущена вигода підля­гає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом).