Припинення і недійсність господарських зобов'язань

Дії зобов'язання вичерпуються, як тільки права і обов'язки, що його становлять, будуть повністю і належним чином виконані, — тоді воно припиняється. Але воно може бути припинено і з інших причин та підстав — із закінченням позовної давності, яка погашає санкцію, в тому числі і зобов'язання, розірвання договору при наявності до того не­обхідних підстав тощо.

Таким чином, припинення зобов'язань є не що інше, як відпадіння первісне установленого зобов'язання як конкретного виду зобов'язаль­них зв'язків.

Припиненню зобов'язань присвячені статті 202—206 ГК України. Серед перелічених в указаних вище статтях підстав поставлено виконан­ня. І це зрозуміло. Виконання являє собою нормальний спосіб припи­нення зобов'язань, яке збігається з тією метою, для досягнення якої воно установлюється.

Але припинення зобов'язання може бути обумовлено не будь-яким чином, а лише належним, ним охоплюється і реальне виконання, а саме: за суб'єктним складом, предметом, місцем, часом і способом. Якщо учас­ники зобов'язання порушують хоч би одну із умов його належного вико­нання, зобов'язання не припиняється, а трансформується, змінюється, оскільки в цьому разі до основного зобов'язання недобросовісного кон­трагента приєднуються нові, додаткові зобов'язання: у сплаті штрафів, відшкодуванні збитків і т. ін. Отже, неналежним чином виконане або не­виконане зобов'язання породжує нове, ще одне зобов'язання. І лише після того як сторони здійснять всі дії, які виникають із зобов'язання, воно визнається припиненим (п. 1 ст. 203 ГК України).

Господарські зобов'язання припиняються шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазна­чений чи визначений моментом витребування. При припиненні зо­бов'язань за цими підставами необхідно враховувати такі умови:

по-перше, зобов'язання повинні мати зустрічний характер вимог, які пред'являють одні і ті самі особи одна одній, кожна із яких в одно­му зобов'язанні є кредитором, а в іншому — боржником;

по-друге, зобов'язання, які пред'являються до зарахування, повинні бути однорідними, тобто такими, предметом яких є майно, визначене родовими ознаками, в тому числі гроші;

по-третє, необхідною є така умова, як настання строку виконання одного і другого зобов'язань. Зарахування вимог не допускається, якщо за заявою другої сторони повинен бути застосований строк позовної давності і строк цей минув (пункти 3, 5 ст. 203 ГК України).

Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання (п. 4 ст. 203 ГК України).

Зобов'язання може бути припинене і за згодою сторін. Така згода може полягати у звільненні кредитором боржника від виконання зо­бов'язання, тобто прощення боргу (відмові від₄стягнення суми, яку ви­нен боржник). Різновидом цього способу припинення зобов'язання є мирова угода сторін. Вона може бути як судовою (затвердженою судом загальної юрисдикції або ж господарським судом), так і не судовою (затвердженою нотаріально).

Господарські зобов'язання припиняються в разі поєднання управ-неної та зобов'язаної сторін (кредитора і боржника) в одній особі. Частіше всього це буває на підставі правонаступництва. Наприклад, при злитті юридичних осіб чи приєднанні однієї юридичної особи до дру­гої, якщо в зобов'язанні одна із юридичних осіб — кредитор, а друга — боржник (п. 2 ст. 204 ГК України).

Однією із підстав припинення зобов'язання є неможливість його ви­конання. Господарське зобов'язання припиняється в разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не перед­бачено законом.

При припиненні господарського зобов'язання в разі неможливості його виконання необхідно врахувати таке:

наявність обставин, які не дають можливості сторонам його виконати;

відсутність винної поведінки сторін, за яку могли б сторони відпо­відати. Наприклад, стихійне лихо, військові дії на території України, в зоні яких перебувають кредитор і боржник і т. ін.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ГК України, в разі неможливості виконання зо­бов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою за­побігання невигідних для сторін майнових та інших наслідків повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити не­обхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідом­лення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невико­нання зобов'язання відповідно до вимог закону.

Ліквідація суб'єкта господарювання, в тому числі і оголошеного бан­
крутом, також є підставою припинення господарського зобов'язання,
якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням (ч. 3,4
ст. 205 ГК України). ^ "

У разі прийняття нового, а також зміни чи скасування державно­го замовлення, акта органу державної влади чи органу державного уп­равління, які роблять неможливим виконання зобов'язання і спону­кують сторони з цих чи інших причин розірвати господарський договір (контракт), можуть бути підставою для припинення зобов'язання з мо­менту, коли про це стало відомо сторонам зобов'язання (ст. 188, п. 2 ст. 206 ГК України).

Отже, умовами припинення зобов'язань з цих підстав є:

прийняття нового чи зміни акта органу державної влади або органу Управління, на підставі яких був укладений договір (контракт);

зміна або скасування цими актами державного замовлення, яким передбачено припинення договору (контракту);

факти зміни чи скасування державного замовлення, на основі якого укладений договір (контракт) стали відомі сторонам;

сторони відповідно до вимог ст. 188 ГК України розірвали договір (контракт).

Спеціальним видом припинення господарського зобов'язання є заміна одного зобов'язання між даними суб'єктами другим — новація.

Важливим у цій правовій ситуації є те, що первісне зобов'язання повністю припиняється, а не перетворюється на нове. Тому, зокрема, одночасно припиняються всі зобов'язання, які забезпечують його ви­конання, — акцесорні зобов'язання. Новація відрізняється від заміни виконання (наприклад, за згодою одержувача (покупця) за договором поставки замість одних товарів відвантажуються інші товари того ж асортименту). В цьому разі первісне зобов'язання не припиняється, а продовжує існувати і підлягає виконанню. В господарській практиці ви­користовується поняття пролонгації (продовження) договірних відно­син учасників на новий строк, це також не є новацією.

Вище викладений перелік підстав припинення зобов'язань не є ви­черпним. •

Від припинення зобов'язань слід відрізняти їх недійсність (ст. 207 ГК України).

Якщо зобов'язання не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства, воно є недійсним.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарсько­го зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зо­бов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Це, зокрема, належить до умов типових договорів та договорів приєднання, умови яких:

передбачають ціну за продукцію непомірне високу порівняно з їх справжньою ціною і таким чином ставлять сторону у важке економічне становище (кабальні умови);

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сто­рону певних обов'язків (нема відповідальності);

допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконав­ця або односторонню зміну виконавцем його умов, що суперечить ст. 188 ГК України, якою розірвання або зміна господарських договорів в од­носторонньому порядку не допускається;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встанов­люють аналогічної санкції для виконавця.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійс­ним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду чинності як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо зобов'язання може бути при­пинене лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Наслідки визнання господарських зобов'язань недійсними досить повно викладені в ст. 208 ГК України.

Розділ V