Відокремлені означення та розділові знаки при них

Правила

Приклади

1. Означення, які стоять перед озна-чуваним словом, як правило, не відокремлюються, крім таких випад-ків: - якщо означуване слово виражене особовим займенником;     - якщо означення, виражене діє-прикметником чи дієприкметниковим зворотом, має додаткове обставинне значення, переважно причини, і відповідає на питання чому? 2. Відокремлюються поширені узгод-жені означення, якщо вони стоять після означуваного слова. 3. Два або більше непоширених озна-чення, які стоять після означуваного слова, обов’язково відокремлюються, якщо перед ним є узгоджене озна-чення. 4. Відокремлюються означення, відді-лені від означуваного слова іншими членами речення. 5. Неузгоджені означення, виражені іменниками з прийменниками, відок-ремлюються комами з метою підкрес-лення їхньої змістової ролі. 6. Неузгоджені означення, виражені неозначеною формою дієслова, відо-кремлюються тире. 7. Декілька означень після означува-ного слова можуть відокремлюватися тире, якщо вони вимовляються під-вищеною інтонацією, переважно в кінці речення.

На широкій, вкритій оксамитовим килимом турецькій канапі сидів лі-кар (Л. Ян.). Одягнутий у довгий кожух з вовчого хутра і лисячу шапку з малиновим верхом, він чимось скидався на дужого пса – вовкодава (В. Мал.). Захоплений своєю змаганиною з конем, Сивоок не зауважував безлічі подій і речей, які його оточували (П. З.). Хата, обсаджена любистком і ружами, глянула раптом на нього далекими вікнами...(І. Ц.). Бузок сіяв земне проміння, миготливе й ненадійне...(В. Ш.). Котяться до берега дрібні, ледь помітні хвильки, розсипаються на піску, ласкаві, ніжні...(Ю. Зб.). Батько ввійшов з клуні до хати, увесь у поросі, в ячмінних остюках(О. Десн.). Така вже доля лікаря – брати в своє серце чужі болі(І. Ц.).   Та увагу Потапенка привернули її очі – глибокі, чорні, з прихованим смутком (О. Десн.).

 

Вправа 215. Прочитайте речення, знайдіть у них означення, поясніть, чому одні з них відокремлені розділовими знаками, а інші ні.

1. Ось уже й заметений снігами Псьол лежить у білих берегах. 2. Зелені каштани, клени й осокори стояли непорушно, оповиті світанковою млою. 3. В години втоми і зневіри, коли не йшла робота, він, розпашілий, підходив до вік-на, мов до прозорої ополонки, з якої хотів напитися цілющої води 4. У кожного своя доля і свій шлях – вузький чи широкий (І. Ц.). 5. Зморені денним клопотами, сплять тато й мама... (М. О.). 6. Начищена матросами мідь вигравала на сонці всією своєю красою. 7. Надходили жнива, і мені, привченому змалку до роботи, годилося б кінчати байдикувати (В. Логв.). 8. Жвавий і діяльний, Борис всюди встигав і ніколи нікому не скаржився, що йому нема часу (О. Десн.). 9. Високий, плечистий, рівний станом, повний на виду, з рум’яними здоровими щоками, з повною шиєю, з розкішним волоссям на голові, він і справді був схожий на добре вгодованого тілистого купця. Тільки високий білий лоб, чудові ясні сині очі та червоні повні, невеличкі, як у панни, губи показували його аристократичну вроду. Густе м’яке волосся на голові, кудлате, як грива, та довгі вуса, спущені вниз, робили його зовсім схожим на польського дідича-шляхтича (Н.- Л.). 10. Починалась золота осінь на цих благословенних берегах, пливло в бездонній блакиті срібними струнами бабине літо, розкошували пусті, покинуті і забуті пляжі в первісній красі й просторості (О. Сиз.). 11. Зрештою, всі крилаті буханці повилітали з печі і, рум’яно-осяйні, сиділи тепер на ослоні (Є. Гуц.). 12. А Самієв знову погнав розвідників на фланги, поставивши завдання – шукати проходів. 13. Слідом за Борисом ввалився його вірний друг Валентин Сорока, ростом під стелю, широкоплечий, дещо вайлуватий (О. Г.). 14. Повітря духмяне, тепле, та від скошеної трави вже чується холодок – м’який, ніжний (Є. Гуц.). 15. Зараз же за хатою починався степ, широкий та розлогий, майже до самого обрію вкритий пшеницею, по якому, граючи росяними самоцвітами, ходило сонце (Д. Б.).

 

Вправа 216. Спишіть речення, виділяючи відокремлені означення; поясніть, за якими правилами вони відокремлюються.

1. Узлісся наскрізь промите дощем та прочесане вітром гривисто розгойдувалося, ніби голови коней у степу (В. Др.). 2. Застебнутий на всі гудзики туго підтягнутий, чистий він стояв на бруствері, мов соняшник у цвіту (О. Г.). 3. Окрилений успіхом Дук, здавалося, ладен був зовсім забути образу й помиритися з Гонтарем (Я. Б.). 4. Дзвони що православні, що католицькі, здавалось, помирились (М. Вінгр.). 5. Сонце ліньки вставало з теплого кубла, воно обважніле й заспане нехотя лизало росу на лугах за річкою (В. Бл.). 6. І тут перед очима дітей спалахнула в тумані широка веселка ледь оранжева зовні, сизо-блакитна всередині (В. Кор.). 7. На примостки вийшов Дмитро Тихонович по-військовому стрункий, залитий світлом трохи збентежений таким теплим прийомом аудиторії (О. Десн.). 8. Відірвана від питомих джерел, полишена на саму себе, на власні сили, позбавлена будь-чиєї помочі молода жінка не мала сподівань ні на що. 9. Посольство їхало повільно, поважно трохи втомлене, але водночас бадьоре. 10. Вдарив з галявини густий дух зелених зарошених конопель дивно стеблистих, чорно-зелених, могутніх, мовби то й не коноплі, а якась лісова дика рослина (П. З.). 11. Сніг відразу замів їхні сліди, і ніким не помічені вони промчали понад берегом ріки. 12. Обидва молоді і гарячі вони настовбурчилися, як півні, і дивилися один на одного лихими поглядами. 13. Не раз його меч падав на голови ворогів, що приваблені блиском золотого шолома оточували його все тісніше. 14. Сюди влітку йшли на промисли бити звіра, ловити рибу руські бортники, тут нерідко випасали свої табуни та череди половці (В. Мал.). 15. Підхоплена хвилями шлюпка вилетіла в море (М. Тр.). 16. Стояли дерева повиті жовтою сивиною, а я їхав автобусом і дивився на хатки розсипані на горбах, з віконницями та ганками, з білими стінами і пофарбованими рамами. 17. Він повільно пробирався вздовж парканів у те місце, де освітлений золотом електрики вирував і метушився зелений штахетчатий танцмайданчик (В. Ш.). 18. Сніг, що випав вчора, глибокий та густий був тут розтоптаний в жовту грязь і багнюку. 19. Схвильовані, піднесені, розбурхані під грім оркестру ми кинулися до вагонів (Ю. См.). 20. Гордий, самостійний, вихований батьком на просторі та в шані парубок понісся, як вітер, карати шурина за сестрину наругу (Л. Ян.). 21. Командуючий флотилією контр-адмірал поставив перед торпедними катерами бойове завдання підтримувати вогнем сухопутні війська, які мали штурмувати місто (І. Ц.). 22. Задобрений бутербродами Трезор махав хвостом, вимагаючи, щоб його задобрювали ще (В. Ш.). 23. Все заворсклянське підгір’я на правому березі вкрите лісом та чагарями, викручене за довгі роки кручами тріщало й димилося 24. Розтріпала пізня осінь коси старим вербам. Холодними дощами омита розвіялась над степами, десь поміж селами в перелісках загубилась. Сивими вершниками підкралися перші морози, щипнули землю за щоки зблідлі та й помчали зрадливі комарнівськими вулицями з Верещицею жартувати (І. Т.). 25. Попід стінами стояли стільці й табуретки, а між вікнами, на невеликому столику зап’ятому донизу занавісками прибраний барвінком і колосками портрет Тараса Григоровича (М. О.). 26. Захоплений роботою художник не помічав плину часу (І. Ц.). 27. Звихрена гвинтами бронекатера, поривчастим вітром і річковою течією волзька вода здіймалася за кормою корабля білопінним буруном, розходилася крутими хвилями до обох берегів (В. Логв.). 28. Охоплений жалістю до себе, до своєї малечі він припав до маленької висохлої постаті, і солодкий присмак сліз опік його шерхлі уста (М. Ст.).

Вправа 217. Переробіть речення так, щоб невідокремлені означення стали відокремленими і навпаки.

1. Місто, осяяне сонцем літнього дня, миготіло всіма барвами. 2. Вмиті сльозами сині очі виблискували волошковим квітом – чисті, непорочні й по-дитячому довірливі. 3. Серпневі ночі, настояні на сизих отавах і туманах, дихають пахощами зрілого літа. 4. Оточений величезним парком палац стояв на високій горі, внизу голубіли озера й ставки, а далі мерехтів Дніпро. 5. Біла полотняна сорочка з вишитими рукавами облягала дівчину – високу, ставну й повногруду. 6. Над морем злітали чайки, шугали в голубому мареві білими крильми, схожі на трепетні сторінки, вихоплені з якоїсь книги чи власної пам’яті. 7. Зрідка зустрічалися низькорослі дубки, кучерявилася чіпка, унизана оранжевими ягодами шипшина (І. Ц.). 8. І знову насувала віхола, густа, лапата і тепла (А. Хор.). 9. Сонце сідало за гору, густо порослу золотим дроком і маслинами (Б. Янч.).

 

Вправа 218. Визначте у поданому уривку відокремлені означення, виділіть їх комами.

Обабіч шляху лежали незнайомі поля перекраяні вузькими довгими нивками.

Хліба змиті дощем яскраво зеленіли. Понад самим кюветом ви-струнчились гінкі стебла однакові, незліченні, як солдати. Знову розпо-годилося, показалося сонце. До самого села не трапилося жодної живої душі, тільки де-не-де кам’яні хрести знов біліли над шляхом і написані вугіллям дороговкази на них всі були звернені на захід.

Вони знову вийшли на дорогу. Тепер їм раз у раз траплялися назустріч румуни й бессарабці, що везли волами наших поранених. Вони понуро шкутильгали, а румуни в сіряках і високих чорних шапках брели з батіжками поруч возів. Почорнілі від сонця, сухі й нужденні, з випуклими скорботними очима румуни нагадували собою ті розп’яття на білих хрестах, що стоять понад шляхами.

Черниш дивився на поранених майже з побожною шаною. Вони вже були там, де він ще не був, і закривавлені, бліді, перебинтовані стали для нього ніби якимись особливими людьми.

За О. Гончаром

Вправа 219. Запишіть під диктовку; визначте, яку синтаксичну функцію виконують у поданому тексті дієприкметникові звороти, поясніть розділові знаки при них.

 

Батьківська домівка

Далека батьківська домівка. Нікого не залишилося в тій хаті з їхнього роду, і стоїть вона, стара й похилена, неначе сторічна бабуся, та ще розлогий ясен рипить на причілку, німий, але вірний сторож, поставлений над солом’яним дахом самою долею.

В тій оселі давно живуть чужі люди, які вважають домівку своєю. Звикли нові мешканці до крислатого ясена. А колись він розважав його своїм зеленим шумом навесні та навівав смуток пізньої осені, гублячи пожовкле листя. Взимку ясен брався інеєм або олив’яною ожеледицею і скрипів важко, ламаючи холодну броню на своєму тілі.

Заметена снігами хата ледь блимала невеличкими вікнами з-під сивих брів. А навесні вона оживала. Набравшись тепла й сонця, розвивався ясен. Розкішна крона розпускалась над покрівлею, немов зелений парашут, і від того хата ставала іншою, кращою, як здавалось малому Василеві. Побілені крейдою стіни повертали хаті молодість, зелений вінок, сплетений самою природою, прикрашав архаїчну оселю.

Змалку його обступали стіни, на яких висіли вишиті маминими руками рушники. Звичайний дерев’яний піл був за ліжко, на якому він спав, укрившись рядниною, витканою з валу. В кутку вариста піч з розписаними коминами. Все в тому домі здавалось таким звичним і рідним: мисник поблизу порога, заставлений посудом; під стелею полиця, на якій стояли ринки, макітерки, глечики й пляшки; на покутті стіл, застелений скатертиною.

Все в цьому родинному гнізді було своє. Лави, стіл, ослони зроблені майстровитими руками господаря. Ковдра і рядна виткані на верстаті матусею. В тій світлиці було тепло навіть узимку, коли наставали холоди.

За І. Цюпою