Складні речення з різними видами зв’язку

 

Складні речення, в яких поєднуються різні види сполучникового (сурядного і підрядного) та безсполучникового зв’язку, називають ще й реченнями мішаного типу: Осріблені місяцем гори блищать, Їм кедри і сосни казки шелестять, І дивні пісні їм співають вітри, Що нишком підслухали в моря, згори (О. Ол.).

Вправа 257. Прочитайте подані речення, визначте, яким видом зв’язку поєднані між собою їх складники.

1. Здається, що хтось над землею розвішав невидимі хмарини пахощів, а серед них владно й опукло тремтить чебрецевий настій і ніжний дух прив’ялої суниці (М. Ст.). 2. Скрізь по обидва боки Раставиці на покаті стеляться чудові городи, жовтіють тисячі соняшників, що поспинались та заглядають поверх бадилля кукурудзи на річку: там набігли на річку високі коноплі і залили берег своїм гострим важким духом (Н.-Л.). 3. З вежі світ був виразніший, виявлявся набагато ширшим, барвистішим, дні були сповнені сонцем і всемогутністю зелені, яка пробивалася повсюди крізь найміцніший камінь (П. З.). 4. Бузок сіяв зелене проміння, миготливе й ненадійне, земля вже теж освітилася, трава дихала морочним духом, і все повивалося таким незнайомим і таким тремким хвилюванням, що в бабиній душі хитнулося якесь дуже давнє і забуте почуття (М. Тр.). 5. А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипка (М. Ст.). 6. Дощ ущух, тільки небо все ще спалахувало холодним білим полум’ям, вихоплюючи з темряви білого коня, що поспішав до села розмоклим путівцем (В. Др.). 7. З жита обізвалась перепілка, жайворонки підіймалися все вище і вище в мальовану блакить неба і враз притихли: певне, першими побачили, як у колосках заворушилося сонце, вмилося росою і простелило стежку по річці, а на тій червоній прошві зачервонів крихітний човник (М. Ст.). 8. А то гарна прикмета: коли так весело усміхається вранішнє сонце, бути погожій днині (Ю. М.). 9. Йшла Мелашка з хлібом, садок неначе пов’яв для неї й листя пожовкло, а як верталась, глянула милому ввічі, і для неї знов ніби садок розвився й зазеленів і сонце весело на йому заграло (Н.-Л.).

Синтаксичний розбір складного речення

П о р я д о к р о з б о р у

1. Охарактеризувати речення за метою висловлювання.

2. Визначити тип речення за типом синтаксичного зв’язку.

3. Установити кількість граматичних центрів та з’ясувати відношення між ними.

4. Визначити тип складного речення (складносурядне, складнопідрядне, безсполучникове чи мішаного типу).

5. У складнопідрядному реченні визначити вид підрядного; у реченнях із кількома підрядними – вид підрядності.

6. Пояснити розділові знаки в реченні.

7. Розібрати кожну частину за схемою розбору простого речення.

З р а з о к р о з б о р у

Сонце і повітря лоскочуть щоки, а зелень ялинкових гілок виглядає з-під снігу так свіжо, що, здається, надворі стоїть весна, одягнена у білі шати (М. Коц.).

Речення розповідне, складне (з сурядним і підрядним зв’язком), складається з трьох частин, що містять три граматичні центри: перший – сонце і повітря лоскочуть, другий – зелень виглядає, третій – весна стоїть. Між першою та другою частиною зіставні відношення, зв’язок сурядності, виражений сурядним протиставним сполучником а. Між другою і третьою – відношення залежності, від другої частини ставимо питання до третьої як саме? Підрядне з’ясувальне речення, приєднується до головного підрядним сполучником що.

Коми ставляться перед сполучником а, що сполучає дві відносно рівноправні частини; сполучником що, який приєднує підрядну частину речення до головної. У складі підрядної частини комами виділяється вставне слово здається, а також відокремлене означення одягнена у білі шати.

За типом простого речення перше – сонце і повітря лоскочуть щоки – двоскладне, повне, поширене прямим додатком щоки, ускладнене однорідними підметами.

Друге речення – а зелень ялинкових гілок виглядає з-під снігу так свіжо – двоскладне, повне, поширене додатком гілок, який можна сприймати і як не-узгоджене означення, узгодженим означенням ялинкових, обставиною місця з-під снігу та обставиною міри так свіжо.

Третє речення – що, здається, надворі стоїть весна, одягнена у білі шати – двоскладне, повне, поширене обставиною місця – надворі, ускладнене відокремленим означенням одягнена у білі шати, вираженим дієприкмет-никовим зворотом, та вставним словом здається.

ПРЯМА МОВА

 

Прямою мовою називається чуже мовлення, передане дослівно, з дотри-манням інтонації. Пряма мова супроводжується словами автора, які вказують, кому вона належить.

Розділові знаки при прямій мові

 

Пряма мова береться з обох боків у лапки і відділяється від слів автора двокрапкою або тире.

 

Правила

Приклади

1. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка. 2. Якщо пряма мова стоїть перед сло-вами автора, то після неї ставиться ко-ма (знак питання, знак оклику, три крапки) й тире. 3. Якщо слова автора розривають пряму мову, що є одним реченням, то вони з обох боків виділяються комою і тире.   4. Якщо слова автора розривають пряму мову на межі двох речень, то після слів автора ставиться крапка й тире, а пряма мова продовжується з великої літери. 5. Якщо одна частина слів автора сто-сується першої частини прямої мови, а друга – другої, що стоїть після слів ав-тора, то після першої частини розділо-ві знаки ставляться за загальними пра-вилами, а перед другою ставиться двокрапка й тире. 6. Якщо пряму мову передано у формі діалогу, вона в лапки не береться, а перед кожною реплікою, що записує-ться з нового рядка, ставиться тире.

Оксана запитала голосно: «Як ви тут без мене, мамо?! Здрастуйте!» (В. Коз.). «Доброго дня, Лукіє,» – пильно дивля-чись одказав зайшлий чоловік (Є. Гуц.). «Ну, пане підполковник, – образилась Ольга Петрівна,-– за все, що вам здає-ться, або може здатися, ні я, ні мої діти відповідати не збираються» (М. О.). «Уляно, а ти вийдеш сьогодні? – май-же пошепки питається Давид, і очі його стають зовсім іншими. – Вий-деш?» (М. Ст.). «Як тут гарно! – вигукнула Олеся і, глянувши на матір, запитала: – А ми зможемо сюди ще раз навідатись?». – То що з тобою трапилося? – От хочеш вір, а хочеш не вір, Хрис-тинко: полюбив тебе, їй-їй, не брешу. – Ой! Коли ж ти встиг? – здивовано й злякано відхилилась від парубка, вірячи й не вірячи його словам (М. Ст.).

 

Увага! Пряма мова не береться в лапки тоді, коли немає прямої вказівки,

кому вона належить: Здавна в народі кажуть: яка криниця – такий і господар,

який поріг – така й господиня (В. Ск.)

ЦИТАТИ

Різновидом прямої мови є цитати. Цитати – це дослівний уривок з чийо-гось тексту або висловлювання для підтвердження якоїсь думки. Цитати, як і пряма мова, беруться в лапки: В. Сухомлинський писав, що «без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури».

 

Розділові знаки при цитатах

Правила	Приклади
1. Віршовані цитати та цитати-епігра-фи в лапки не беруться.   2. Якщо цитата наводиться у вигляді прямої мови із словами автора, то при ній розділові знаки ставляться так са-мо, як при прямій мові. 3. Якщо цитата є частиною авторсько-го речення, то вона береться в лапки і пишеться з малої літери. 4. Якщо цитату подано не повністю, то пропуск позначається трьома крапка-ми.	Незабутніми лишилися рядки: Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну. П. Г. Тичина писав: «Народ наш – найталановитіший, найдотепніший мовотворець і піснетворець». За словами О. С. Мельничука, «основ-ною одиницею мовлення в усіх мовах є речення». Слово для Лесі Українки – це «гострий безжалісний меч..., що здійма вражі голови з плеч».

 

Вправа 258. Прочитайте речення, поясніть розділові знаки при прямій мові та цитатах.

1.Тітка Ярина поглянула на них і сказала: «Може, перед ким завинила, так

звиняйте, бо на віку – як на довгій ниві» (Є. Гуц.). 2. «Татуню, а Шура теж з нами поїде?» – допитується Леся (М. О.). 3. «Вставай, – будила його Марічка, – вставай і ходім» (М. Коц.). 4. «От тобі й раз! – думаю. – Мав був чуть світ виїхати, щоб якраз у пору добитись, а тепер уже он де сонце стоїть... Куди ж я поспіну?» (П. М.). 5. І ось тоді, вибравши слушний момент, Григорій Савич, несподівано спинивши Пилипа, спитав його: «Чи завжди металургійний центр України містився на Подніпров’ї і в Донбасі?» Пилип на це запитання відповів: «Завжди!» (І. Сенч.). 6. «Христинко, гайда на ковзанку!» – несподівано з вулиці гукнули подруги, які вже встигли зібратись на гулі (М. Ст.). 7. О. Козуля у книзі «Жінки в історії України» відзначає, що коли донька Ярослава Мудрого, Анна, вінчалася з французьким королем Генріхом, то «під час цієї важливої події подарувала собору Євангеліє, привезене з Києва».

8. – Здрастуй, Христе, – почулося з-за плоту.

– Доброго дня, – якомога лагідніше відказала Христя, не зупиняючись.

– Чи не в бібліотеку поспішаєш? – уже навздогінці питала сусідка, котрій кортіло побалакати.

– У бібліотеку, – не озираючись, відказала Христя у сонячний простір перед собою (Є. Гуц.).

 

Вправа 259. Запишіть речення, вставляючи розділові знаки при прямій мові та цитатах.

1. Пані Федора мовчки розчиняє браму, з зітханням дає дорогу чоловікові Коли ж тебе додому чекати? (М. Ст.). 2. Щасти і вам, мадонно! обзивався глибокий голос, і чорний бриль поважним рухом розрізував світло (М. Коц.). 3. Несподівано одна зірка покотилась по небу А коли це не зірка, а супутник? подумав Пилип і хотів придивитись краще, та не встиг: зірка вже погасла (І. Сенч.). 4. Чого ж ти стоїш? крикнула Василинка. Гайда звідси (Є. Гуц.). 5. І вчителька, дивлячись на неї, схвильовану, понад міру заглиблену в читане, говорила В тобі, Лялю, почуття обов’язку було завжди найсильнішим почуттям. Взагалі в своєму класі це я в багатьох помічала (О. Г.). 6. Ну, любі мої, скоро ніч мовив Петро Антонович. Давай, Оленько, влаштовувати своїх пташат (М. О.). 7. Хай тобі, дитинко, буде все і з землі, і з води, і з роси, щоб ти був, мов золото, ясний, наче весна, красний, мов хліб, добрий, аж застогнала стара Чайчиха, крізь прийдешні роки розгадуючи і не знати в кого вимолюючи долю для онука (М. Ст.). 8. Здрастуйте, дядьку Єгоре, люб’язно привіталася Мар’яна. Лісник поклав жмут гички, якось дивно глянув на дівчину, тихо спитав Це ж ти до Максима? (А. Ш.). 9. А. П. Коваль пише, що слово вірний... найповніше розкриває своє значення у словосполученнях вірний друг, вірна любов, вірність присязі, служити вірою і правдою та ін. 10. Лариса Косач вельми популярна серед студентської молоді, – вів далі Євецький, – вона, виявляється, теж брала участь у заворушеннях (З журн.).

 

Вправа 260. Запишіть під диктовку, поясніть розділові знаки при прямій мові.

Довга, затяжна волинська осінь. 3 вересня аж до початку грудня ідуть дощі. Над болотами та озерами, в долинах рік стоять тумани, важкі хмари пливуть над селами i хутірцями. Зрідка вигляне сонце, пробіжить холодними блідими промінчиками по пустих полях i знов сховається, немов жахнувшись побаченого.

Розмоклими шляхами, по бездоріжжю, чвалають заробітчани. Одні до міста, на фабрики несуть свої молоді, ще не спрацьовані руки, інші – понуро бредуть назад, втративши i сили, й надії на краще. В них тільки одне бажання – доплентатись як-небудь до домівки, щоб хоч не вмерти на дорозі.

В такі дні Леся майже не виходила з дому – читала, писала бабуні листи i через день відвідувала уроки музики. Заняття їй дуже подобалися. Вона уже розумілась на нотах, виконувала простенькі музичні етюди.

«У вашої доньки – незвичайний хист», – ділився з Косачем своїми враженнями вчитель.

Батьки й самі помітили, як Леся швидко i бездоганно запам'ятовує почутий десь мотив, не раз милувались тоненьким доччиним голоском, що бринів то безтурботно, весело, то задумливо, тужливо. Часто сестричці підтягував Михайлик – дитячий спів лунав напрочуд злагоджено, нерідко захоплював дорослих.

Одного разу батько, повернувшись зі служби у гарному настрої, сказав: «Ну, Лесенько, нарешті знайшов тобі фортепіано. Не нове, правда, але хороше».

Лесиним радощам не було меж. Вона одразу ж почала складати програму свого першого концерту, розшукувала ноти, обіцяла Михайлику навчити його грати. А коли наступного дня інструмент привезли, не відходила від нього ні на крок: радила, де краще поставити, витирала пил, навіть знайшла i почепила на cтіні пучок сухих чорнобривців.

«Галасу тепер буде,— сказала Ольга Петрівна. — Хоч із хати тікай». Проте побоювання її були марні. Як і досі, діти поводилися чемно: вдень училися, розважались, а вечорами, коли сходилась уся родина, Леся сідала за фортепіано. Це були найкращі для неї хвилини: в музиці виливала вона свою дитячу радість, свої думки, веселі й сумні.

За М. Олійником

Тестові завдання №28

1. Серед поданих речень знайдіть складне.

А	Звісно, разом з хлібом в придніпровському небі також росло й сонце у вишину, з кожним днем піднімаючись у блакить усе вище та вище (Є. Гуц.).
Б	Спочатку повільна, нібито ненавмисно лінива, з усіх боків прошена, а далі – все більш небезпечна і гостра, вона раптово накриває тебе з головою, як хвиля (М. М.).
В	Холодно, але все зеленіє (П. З.).
Г	Правду кажучи, було чим і полюбуватися (П. М.).
Д	Місячний диск полоскався в тихоплинному Тясмині, заливав срібно-тьмяним промінням скупчені верби, білостінні хати, церковні бані й цинкові дахи (М. Н.)

2. Установіть відповідність між реченнями та їх типами:

А	З самого рання летять чайки в поля, у глиб суходолу, летять, мов на роботу, і трудяться, аж поки спека не вдарить (О. Г.).
Б	Любить він такі ночі без вечорів, тільки захід одпалав – темніє одразу, раптово, небо вже – тьма космосу з крупинками зірок де-не-де (О.Г.).
В	Бульдозер за бульдозером так і шугають стрімголов у глибокі пази траншеї, а залишені між ними вали рихлої необваленої землі дедалі вищають, ростуть (О. Г.)

	Складносурядне
	Складнопідрядне
	Безсполучникове

3. Визначте складносурядне речення з умовно-наслідковими відношеннями.

А	Вікно в сад було відчинене, і з нього до вітальні повіяло прохолодою (М. Н.).
Б	Повінь сонця розлилась, а десь аж на обрії знову з’явився собор (О. Г.).
В	Десь у хлібах кричав перепел, і туман стелився од річки (А. Гол.).
Г	Ворота відкрилися – і троянчани безборонно в’їхали на заводський двір (Гр. Т.).
Д	Зумійте жити – і будете жити (І. Ф.).

4. У якому складносурядному реченні допущено пунктуаційну помилку?

А	Раптом десь далеко щось тьмяно сяйнуло – і яскрава голуба блискавиця полоснула по небу (В. Логв.).
Б	Мабуть, скоро зажовтіє листя, і засумує старий дуб (М. Хв.).
В	Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться чебрець (О. Г.).
Г	Побіч колосилися хліба, та до жнив ще було далеченько (Ю. Зб.).
Д	Чисте, прозоре повітря хвилюється ніжно-рожевим світлом, і чорна тінь неосвічених місць ще краще одрізняє ясну сторону (П. М.).

5. Позначте складнопідрядне речення з підрядною з’ясувальною частиною.

А	Піднявши над головою шаблю, він мчав назустріч, ніби не бачив зовсім списа (В. Ш).
Б	Командири зупиняли по дорогах бійців, що відбилися від своїх частин… (Гр.Т.).
В	Іван так і не зрозумів, чому не стрибнув Борисов (Ю. Мушк.).
Г	Карпо вийшов й собі хрьопнув дверима так, що вікна задзвеніли (Н.-Л.).
Д	Мій час пливе собі так тихо-тихо, як по ставку пливе листок сухий (Л. Укр.).

6. Установіть відповідність між реченнями та їх типами:

А	Сонце сходило за спиною, коли вони виїхали на вершечок одного такого пагорба...(В. Кор.).
Б	Україна моя починається там, де доля моя усміхається (П. Ос.).
В	Збираються чабани, по черзі обв’язуються вірьовками … і спускаються у вогку колодязну глибінь, щоб вибрати звідти різну нечисть, мул, залізяччя (О. Г.)
Г	І хоч раніше за цехом, за графіком, за безліччю квартирних та побутових справ їй не до собору було, …одначе зараз це неподобство обурило й Віруньку… (О. Г.).
Д	Босфор аж затрясся, бо зроду не чув козацького плачу (Т. Ш.).

	З підрядною допустовою частиною
	З підрядною частиною причини
	З підрядною частиною місця
	З підрядною частиною часу
	З підрядною частиною мети

7. Серед наведених речень знайдіть складне безсполучникове.

А	Вже видно було там розбушовану землю, цілі буртовища свіжого грунту, серед якого сюди й туди … ходили бульдозери, зблискували до сонця своїми величезними лемешами (О. Г.).
Б	Доки житиме серце в людині, повір, все буде гаразд (Б. О.).
В	Небо скоро затяглося хмарами, стало мрячити (О. Г.).
Г	Поки Мишко діставав з горщика санчата, Леся бавилася з Джальмою (М. О.).
Д	І це мій марафон – самій від себе безвісти тікати (Л. К.).

8. Знайдіть складне речення з різними типами зв’язку (сполучниковим та безсполучниковим).

А	Фантастичні сузір’я мін вихоплювали і вихоплювали його з темряви, і здавалося, що хати хотіли кудись летіти, далеко-далеко від усіх страхіть війни…(М. Ст.).
Б	Листячко – ще молоденьке, ніжне – тремтіло в перших подихах, що провіщали сонце, поволі зводили голівки квіти й ловили ще не видимі людському оку промені… (В. Ш.).
В	Вона (Євпраксія) щосили боролася з розпачем, сиділа коло вікна непорушно й невідривно, линула поглядом у безвість, збирала у своїй пам’яті все, що дарували їй очі: ріку, кам’янисту рівнину …(П. З.).
Г	Сонце ще не зайшло, а вже випливав місяць, якось непомітно виступив з туманного небосхилу, і вже вони, обидва світила, освітлюють цей тихий, більше степовий, ніж луговий, простір … (О. Г.).
Д	Земля була мокра, чорна, і рожеві пелюстки маку, вночі оббиті дощем, всюди поприлипали до неї (О. Г.).

9. Позначте безсполучникове речення, між частинами якого наявні причиново-наслідкові відношення.

А	Був світ – стала безодня руїни й нежиття (О. Гонч.)
Б	Розставила б на миснику отакий посуд – на всю хату яскравів би своєю красою… (О. Г.).
В	Як тільки займеться десь небо – з другого боку встає зараз червоний туман і розгортає крила (М. Коц.)
Г	Іван оглянувся й не побачив Бориса – задні платформи з ковшами пливли в темряві (Ю. М.).
Д	Весело бриніли набубнявілими гілками осокори, задумливо погойдувала обважнілими косами береза (Ю. Ян.).

10. У якому речення на місці риски треба поставити двокрапку?

А	Над Києвом гасне сонце / і його останні жарини тліють на розпеченому золоті старих церков (Б. Ант.-Дав.).
Б	З великим спокоєм випливають з-за обрію, немов з глибини віків, круторогі сірі воли / одомашнені нащадки могутніх степових турів (О. Г.).
В	Чим далі в степ / хмурнішають криничани, гостріше відчувають свою бездомність (О. Г.).
Г	Мені страшно признатися / я щаслива (Л. Кост.)
Д	У товаристві лад / усяк тому рад (Н.тв.).

 

11. У якому реченні неправильно розставлено розділові знаки при прямій мові?

А	«Оце хороми! – вигукнув юний Яресько. – Під хатою бур’ян, а на хаті лобода… До самих димарів хоч паси кіз» (О. Г.).
Б	«Одна дівчина як рожа, друга – як маківка. Гарна маківка, але од рожі кращої квітки нема» – подумав Василь, входячи в хату (Н.-Л.).
В	«Святі слова…» – почувся поблизу задуманий голос Мокеїча (О. Г.).
Г	«Бідна дівчинко, – сказав Захар, що я можу тобі порадити?» (І. Ф.).
Д	Климко поворухнувся під важкою вкривачкою і сказав: «Треба йти» (Гр. Т.)

Підсумкові диктанти

Школа

Ми збираємося і йдемо до школи. А вона зовсім близько. Кінчається ма-ленький городик, а за ним – шкільне подвір’я. Шура, себто Олександр Іванович, веде мене спочатку не в класи, а в шкільний сад. Можна зрозуміти людину: на Поліссі фруктовий сад – дивина. Тільки зараз я помітив: село обступає густий сосновий ліс, а самі Кривичі голі, без дерев, бо під ногами товща піску і торф, яблуні й вишні одвіку сюди не заходили. Зате в шкільному саду, на радість дітям, ростуть і яблуні, і вишні, і груші. З вікон школи видно, як гарно цвітуть зараз молоді деревця і як заповзято трудяться над білим цвітом бджоли. Директор веде мене стежкою, розказує, де він дістав молоді саджанці і як вони гуртом, класами, саджали їх. Тут директор кивком голови показав на колодязь у саду (самі викопали!) і на групу дівчаток, які відрами тягали воду й поливали деревця. “Наші чергові, юннати!” – задоволено мовив Козур. У білих фартушках, малі поливальниці теж скидалися на бджілок, що заклопотано снували серед білого весняного цвіту.

Та найбільша гордість директора – нова школа. Чимала дерев’яна споруда виросла в центрі села, розгорнула під прямим кутом два свої крила-приміщен-ня. Для мого степового ока вигляд школи трохи незвичайний. Якась важкува-тість, якась ніби похмурість у її зовнішній подобі. Замість легкої білої стіни або цегляної кладки – зруб із важких колод. Міцне нефарбоване дерево затекло смолою; видно, як стягнуто й зшито стіни, як вирізано карнизи й наличники. Словом, видно всю душу дерева, всю його плоть. Живе, майже необроблене де-рево стало для нас спорудою, школою. І нехай звикає око: в дерев’яній старій поліській архітектурі є своя сувора, своя первісна, міцна краса.

В усьому помічається: школа (не без впливу директора, як я зрозумів зго-дом) хоче зробити все так, щоб і сьогоднішні діти не відривалися від землі, щоб і вони мали одвічну радість людини, яка живе тісно злита з природою і яка змалку відкриває для себе і ці тихі річечки на лугах, і вечірні зорі над лісом, і запах сіна, той неповторний запах дитинства, що сниться нам потім усе життя.

За В. Близницем

 

 

Весела Долина

Весела Долина – село в долині. Згори воно предивно схоже на широченний барвистий килим, по краях котрого ошатні білі будиночки розкошують у молодих садках. Од них стеляться донизу рівненькі городи, відмежовані зеленою биндою тихих вологих левад з дрімотливими вербо-лозами. Трохи збоку, на голубому плесі, купками гускне гостра зелень з кра-пельками роси, якої ще не встигло випити вранішнє сонце. Там ставок з кремовими лілеями та очеретом при березі й терпким татар-зіллям. За ставом принишк ліс, оповитий сизим туманцем. А далі – небо – глибоке, неосяжне.

Тарас спинився біля греблі. Крізь рідко збиті почорнілі дошки тонко ціди-ться зеленаво-жовта вода, наче там, на самому дні старого ставу, розмотується невидимий сувій ніжного й теплого шовку.

До берега прибився табунець качок – всі такі чисті й білі, як перший сніг, хлюпочуться в рідкій осоці, колошкають незайману ряску, пірнають, смішно бовтаючи лапками.

Тарас бере свою валізу. Зараз вона йому здається тяжкою, наче бозна-чим напакованою, а в ній всього-на-всього кілька книг, дві сорочки, пара нових шкарпеток і модна краватка. Хлопець ступає стежкою, що дугою огинала зе-лений п’ятачок над ставом і вливалася в нешироку вуличку. Обабіч у густих садках хизувалися своєю довершеністю охайні будиночки, крайній, цегляний, - під зеленою бляхою з ажурною верандою. А ті, що далі – криті цинком або сірим шифером. На густому моріжку, попід тинами, ліниво товчуться сизі гуси. Над вуличкою панує мирний спокій і тихе блаженство. Здається, жодної живої душі. Знає Тарас, що в селі зараз гаряча пора, а цей спокій – удаваний. А прий-де вечір – і загомонить ця вулиця, загомонить уся Весела Долина: її господарі повернуться з поля, де, мов у гарячому казані, кипить робота, твориться най-святіше на землі таїнство – сходить замішаний на сонці і вітрах новий хліб.

За Б. Янчуком

 

Осінній ліс

Було це на спаду жовтня (саме тоді починається масове рубання лісу), коли батьки спорядили Санька на заробітки. З молодого сосняка рано-вранці виблукав хлопець на широку просіку, що вела до тридцятого кварталу. В лісі було тихо й вогко, і Санько відчував, як у роті йому стає гірко: гірка була кора, що набухла після дощів, гіркий був туман, що курився над купами гнилого хмизу. А повітря, холодне й різке, мов огірковий розсіл з льодком, аж продирало йому легені. Перші морозці обнесли чутливе листя з берез та ясенів, і вони, лісові сироти, покірно ждали зимових завій. Лише ялини, немов купчихи, пишались на видноті рясними темно-зеленими сукнями і дуби – кряжисті бояри – стояли у вогнистих шубах з лисячого хутра. Та це так здавалося здалеку, а як тільки Санько підходив ближче, ялини втрачали жіночу подобу, ставали просто ялинами, з мітелками свіжої хвої, і дуби виглядали інакше – похмуро й насуплено. Може, саме тому, щоб приховати старечі зморшки на тілі, дуб-нелинь ніколи не скидає повністю листяного покрову. Санько примітив: дубове листя – і те, що осипається, і те, що на зиму лишається на дереві, – було міцне, ніби коване з міді; воно сяяло гарячими барвами осені – від світло-жовтого тону до темно-коричневого, а деяке, з багрянцем, ніби аж підгоріло на сонці, бо, дивись, скрутилося в дудочки. Низини, канави, горби – весь ліс був устелений чистим, незайманим листям, і від того посвітлів і наповнився світлим шумом. Саме повітря, здавалось, шерхотіло, як сухий папір. Санько дивувався, звідки його стільки набралось, того дубового листу. Йдеш, загрібаєш цілу купу шамкотливих червінців. А довкола – така пухка й запашна постіль, що хочеться покачатись, пораювати у тих лісових розкошах.

За В. Близницем

 

Сльози захоплення

Надворі непомітно захмарилося і несподівано пройшов короткий тихий дощ. Вікно в сад було відчинене, і з нього до вітальні повіяло прохолодою. Поглянувши у вікно, Антось побачив яскраву зелень мокрих дерев, а обабіч них унизу – свіжі, щойно вмиті гвоздики і червоні троянди. Йому подумалося, що вся оця краса – чарівні звуки музики, відчинене вікно, звідки долинали разом з приглушеним шелестом дощу тонкі аромати саду, є ніби останнім мазком пензля, яким творець довершив щедру картину. Такою картиною, таким розкішним святом видався йому перший день перебування вдома. Антося, крім усього, радувало і хвилювало й те, що за обідом сповістив татусь. Він сказав, що вечір вони проведуть у полкового командира, що з ним, татусем, і мамою поїде й Антось. А мама додала: “Там будуть танці. Ти, сину, не розучився танцювати?” “Які ж вони уважні, турботливі!” – захоплено подумав тоді Антось про своїх батьків.

А мама грала. Після Бетховена був Гріг, потім Брамс, далі – сповнені легкого смутку “Дунайські легенди”, які Антось особливо любив.

До вітальні повернувся батько. Він, напевно, щойно вмився, бо обличчя було свіже, вуса тонко закручені. На ньому була старанно накрохмалена голландська сорочка, білосніжно і бездоганно випрасувана. Очі його весело поблискували. Заступивши матір за фортепіано, він став награвати якісь веселі варіації. Піаніст з нього був слабенький, він часто фальшивив, але намагався все згладити тим, що занадто бив по клавішах і для чогось усе натискував на педалі. Він грав галопи, циганські пісеньки, вальси і марші, намагаючись підбадьорити Антося. Мати підійшла до батька, стала поряд, потім напівобернулась до нього, і вони, не змовляючись, заспівали. Антось, вперше почувши романс Чайковського, був заворожений ним, і в нього на щоках покотилися сльози.

За М. Нечаєм

 

Ключі до тестових завдань