Поняття про складнопідрядне речення. Принципи класифікації складнопідрядних речень (ст.186-190)

Складнопідрядне речення (СПР) – це складне речення, частини якого перебувають у відношеннях залежності і поєднані сполучниками чи сполучними словами

· Логіко-граматична класифікація – М. Греч, О. Востоков, І. Давидов.

В основі цієї класифікації СПР лежить співвіднесення граматичної ролі підрядної предикативної частини СР з членами простого речення. СПР ототожнюють із простим, а підрядну частину – із членом речення. Виділяють підрядні підметові, присудкові, означальні, додаткові та різновиди обставинних.

+ (плюс) висновок про тотожність структур синт. системи мови, що простежується, зокрема, на рівні СПР і простого речення

- (мінус) класифікуються не СПР як цілісні одиниці, а підр. частини
- типи підрядних виділяють на різних засадах
- між частинами СПР з різними підрядними можуть бути однакові семантичні відношення
- функції членів речення і підр. частин близькі, але не однакові

· Формально-граматична – О. Пєшковський, П. Фортунатов, Л. Булаховський

Прихильники цієї класифікації детально аналізують сполучні засоби зв’язку, розмежовують складнопідрядні конструкції зі сполучними словами і сполучниками. Ця класифікації зорієнтована насамперед на вивчення засобів зв’язку предикат. частин. Усі СПР поділяють на речення зі сполучниками (сполучникова підрядність) і сполучними словами (відносна підрядність).

О. Пєшковський у праці «Русский синтаксис в научномосвещении» (1914р.) запропонував детальну класифікації сполучників, які розділив на 9 семантичних розрядів: причинові, цільові, наслідкові, з’ясувальні, пояснювальні, умовні, допустові, порівняльні, часові.

· Структурно-семантична – І. Давидов, О. Востоков, О. Шахматов, В. Богородицький, І. Слинько, А. Загнітко, І. Вихованець, Н. Гуйванюк…

Ця класифікація враховує і формальні, і семантичні параметри СПР. На основі таких формально-синт. і семантико-синт. ознак, як а) характер підр. зв’язку; б) сем-синт. відношення між предикат. частинами; в) засоби вираження підр. зв’язку і відношень; г) особливості формально-семантичного структурування моделей речень, розрізняють 2 групи СПР.

1. СПР, підр. частина яких тісно пов’язана з конкретним опорним словом головної частини. За характером підр. синт. зв’язку виокремлюють займенниково-співвідносні речення (з прислівно-кореляційним зв’язком) та речення з прислівною підрядною частиною (з власне прислівним зв’язком).

2. СПР, в яких підр. частина співвідноситься зі змістом головної частини в цілому. За характером підр. синт. зв’язку і сполучних засобів розрізняють детермінантні речення часу, місця, зумовленості (з власне детермінантним зв’язком) та речення із супровідними підр. частинами (з детермінантно-кореляційним зв’язком).

 

Смислові відношення між частинами складносурядного речення та засоби зв’язку між ними. (лекція) Формальні типи складносурядних речень. (ст. 178)

Складносурядне речення (ССР) – це СР, частини якого поєднані сполучниками сурядності та відповідною інтонацією; синтаксично рівноправні і граматично незалежні одна від одної частини, але зі смислового боку становлять одне ціле.

Відношення:

1. єднальні – сполучники: і, й, та, ні…ні, ані…ані, як…так і

· власне єднальні (одночасність, послідовність) – відкрита структура

· невласне єднальні (бо мають додаткові відтінки значень) – закрита структура

I. причиново-наслідкові – раптом, зразу, тут

II. умовно-наслідкові

III. умовно-результативні – тоді, тому, значить, в результаті

IV. єднально-допустові, єднально-протиставні – однак, все-таки, все ж, незважаючи на це

V. єднально-обмежувальна, єднально-видільна семантика – тільки, лише, навіть

VI. єднально-поширювальне значення – і, та

· відношення відповідності/невідповідності – і водночас, і в той же час, і якраз, і разом з тим…

2. зіставно-протиставні – сполучники: але, а, та(=але), так, зате, проте, однак

ü власне зіставні – неконтрастні події – а (=тоді як)

ü зіставно-наслідкові – зміст наступної частини випливає зі змісту попередньої – а

ü протиставні, власне протиставні – одиниці максимально протилежні – а, вже, вже й

ü протиставно-обмежувальні – та, але, а (=але), проте, однак

ü протиставно-компенсувальне значення- зате, але

ü протиставно-допустове – а, але, та, однак

3. розділові – або, чи, а чи, або…, або; хоч…, хоч; а чи…, а чи; чи то…, чи то; не то…, не то

a) взаємовиключення – або, чи, або…, або; чи…, чи; чи то…, чи то; не то…, не то

b) значення чергування: описувані події – неодночасні – то…., то

4. градаційна семантика – показ подій через їх зіставлення - не тільки…, а й…; не лише…, а й…; не тільки…, але й…; не стільки…, скільки…; не просто…, а й…; не те що…, а й…; ще тільки…, а вже; не так…, як….

Формальні типи ССР:

· формально неускладнені (елементарні) ССР –складаються з двох предикат. частин, які поєднуються за допомогою сполучників чи безсполучниково сурядним синт. зв’язком.

· формально ускладнені (неелементарні) ССР – складаються з трьох і більше предикат. частин, які можуть поєднуватися за допомогою сполучників, безсполучниково, поєднувати сполучні засоби зв’язку з безсполучниковістю.

 

Поняття про синтаксичне ускладнення простого речення. Речення з однорідними членами. Однорідність і способи її вираження. Однорідні та неоднорідні означення. Питання про речення з однорідними присудками. Узагальнюючі слова при однорідних членах.

У науковій і навчальній літературі до структур, що визначають характер і статус простого ускладненого речення, відносять відокремлені члени речення, однорідні члени речення, вставні і вставлені конструкції, звертання.

Просте ускладнене речення поєднує в собі ознаки і простого, і складного речень:будучи простим за структурою, за функціональним характером воно наближається до скоадного.

Коли формально елементарне речення, крім предикативного ядро має лише прислівні поширювачі, то в ускладненому реченні нявні порівняно самостійні синтаксичні позиції, представлені і окремими словами, і цілими виразами. Отже за формально-грам аспектом, ускладнене речення моно предикативне, а за семантико-синтаксичним – полі предикатним і поліпропозитивним.

За характером синтаксичних відношень:

1. Ускладнення,що характеризуються додатковою предикативністю

2. Ускл, що хар. Внутрішньорядними відношеннями

3. Ускладнення синкретичного х-ру. (1+2)

Нема єдиної думки щодо так званого ЗЛИТТЯ речень.(злитними їх назвав Буслаєв) Одні дослідники – ускладнені однорідними членами прості речення, інші – складні синтаксичні конструкції.
Є версія, що це – складносурядні речення з неповним сурядним реченням контекстуального характеру. Однорідні члени – структурний і смисловий компонент простого ускладненого речення; характеризуються ідентичністю синтаксичної позиції, однофункціональністю, об’єднані між собою сурядним зв’язком, перебувають при цьому в однакових синтаксичних відношеннях з іншим членом речення. Передбачає Членореченнєву тотожність (однакові члени речення, якшо різні, то то вже не однорідні, а одноРЯДні (поняття «Ряд»). Однорідні означення формують сурядний (сполучниковий/без сполучник.) ряд, перебуваючи у безпосередньому зв’язку з пояснюваним додатком чи підметом. Вони виражаються переважно формами прикметника і дієприкметника. (Жива і скошена тече в мені трава);

А також формами інфінітива, інфінітивними зворотами (прийшов приказ рівняти шляхи, лагодити мости) Займенниковим формами: (мало було наших і їхніх зусиль). Неоднорідні означення позначають атрибутивні одиниці різної семантики, що характеризують різнобічно предмет, виражаються за допомогою прикметників різної семантики (якісних і відносних, і присвійних і т.д.), а також поєднання прикметника з займ., числ., дієприкм., являють собою інтонаційно висхідну систему.

Плюс багато значить вторська інтенція, контекстуально-смислове, функціональне навантаження в конкретній реченнєвій (текстульній) ситуації. Традиційно як однорідні розглядаються головні члени – підмет і присудок. Хоча ще О.Востоков вбачав речення з однорідними присудками як «складне, що містить у собі кілька підметів чи примудків». І.Кучеренко «сурядно сполучені присудки у реченні функціонують незалежно один від одного в тому розумінні, що кожний з них виражає окрему якусь ознаку предмета у її предикативному відношенні до підмета, кожний з них разом з підметом утворює предикативну одиницю, тобто речення» (отже класифікує ці речення як складносурядні)

Узагальнювальні слова – супроводжують однорідні члени. Вни є і в препозиції, і в постпозиції. «Час НА ВСЕ є – на заспів, на повість і сповідь». Функцію узагал. Компонентів однорідних слів викнують іменні словоформи (займенникові, прися., іменн.) + різні словоспол. «І тут, і там – СКРІЗЬ буо там щось видно»

Взаємозвязок узгальнювального слова з іншими однорідними членами – на основі родо-видової співвіднесеності, співвіднесеності цілого й окремих частин, виступає в ролі того самого члена речення.