Граматична природа складного речення. Ознаки складного речення. (ст..153)

Граматична природа складного речення. Ознаки складного речення. (ст..153)

Складне речення відрізняється від простого:

А)кількістю предикативних частин (просто реченняє моно предикативним; складне – полі предикативним),

Б)особливостями будови (просте речення утвор.поєднанням слів – членів речення; складне – моделями простих речень,які в складному є його частинами),

В)основним граматичним значенням(у простому реч.- це предикативність; у складному – семантико-синтаксичні відношення,які існують між частинами),

Г)реалізацією синтаксичного зв’язку (у простому реченні провідним є синтаксичний зв'язок між підметом і присудком; у складному – хвязок між предикативними частинами),

Г)особливостями структурної схеми.

Основні ознаки скл.реч.:

1)поліпредикативність;

2)наявність структурної схеми;

3)змістова єдність;

4)інтонаційна завершеність;

5)комунікативна самостійність.

Складне речення – це синтаксична одиниця-конструкція,утворена поєднанням за певною структурною схемою двох чи більше предикативних частин,між якими встановлюється семантико-синтаксичні відношення,оформлені синтаксичним зв’язком.

У синтаксисі вивчення складних речень і їх класифікацію здійснюють за різними критеріями. У новітній синтаксичній класиології за власне граматичним критерієм (характер синтаксичного зв’язку) складні речення поділяються на:

А) складносурядні(сполучникові і безсполучникові),

Б) складнопідрядні(сполучникові і безсполучникові),

В) з недиференційованим синтаксичним зв’язком,тобто таким,який не диференціюється на: сурядний і підрядний(безсполучникові),наприклад:

1) Є тисячі ланів,але один лиш мій…(В.Симоненко); Вечір спадає над степом,ластівки змигують в передзахіднім сонці(О.Гончар);

2) А між вербами,які вкутались теплим присмерком,сонно лопотіла річка(В.Близнець); Я знаю: мова мамина – свята(М.Адаменко);

3) Росте передгроззя: скоро буде гроза(Микола Хвильовий).

І Вихованець розгляд.також речення із взаємозалежними частинами,до яких відносить конструкції на зразок Здавалось,що не бачить більше людям сонця ясного (А.Казка).

Однорідні і неоднорідні означення.

Традиційно однорідні члени визначають як структурний і смисловий компонент простого ускладненого речення; вони характеризуються ідентичністю синтаксичної позиції,одно функціональністю,об’єднані між собою сурядним зв’язком,перебувають при цьому в однакових синтаксичних відношеннях з іншим членом речення.(ст.119)

Однорідні означення формують сурядний(сполучниковий,безсполучниковий)ряд,перебуваючи у безпосередньому зв’язку з пояснювальним додатком чи підметом. Вони виражаються переважно: формами прикметника і дієприкметника: Жива і скошена тече в мені трава,лиш потім – вічно – наді мною; Рідна мова – це найособистішніша і найглибша сфера обстоювання свого «Я»,коли воно є,своєї особистої і національної гідності; а також формами інфінітива,інфінітивними зворотами: Прийшов приказ з волості рівняти шляхи, лагодити мости та насипать на багнах греблі; Комбінованими діями всіх армій фронту завдання оточити й знищити головні сили ворога на північ і на північний схід від кримських горловин виконано блискуче; займенниковими формами: Справа виявилася не такою легкою і потребувала ще довгий час неабияких наших і їхніх зусиль; прийменниково-іменниковими формами :На цю годівницю сіла перша синичка, Зелененька,з жовтим животиком,в чорнім очіпочку. Однорідні прикладки: Попереду йшов Довбуш із своїми вірними товаришами Палієм,миром,Кригою,Іваном з Рахова і Пугачем.

Нерідко однорідний ряд може складатися с різних морфологічних синтаксичних одиниць,виражених прислівниками,прийменниково-іменниковими конструкціями,дієприслівниковими,порівняльними зворотами: З глибини шляху срібно,з перебоями задзеленчав дзвоник; А працює він буйно,болісно,засукавши рукава,внуртувавши пальцями в саме пекло живого життя; Вдень тут сіро,похмуро,як у склепі.

Неоднорідні означення (ст..123) вжив. Для познач.атрибутивних одиниць різної семантики,що характеризують різнобічно предмет,виражаються за допомогою прикметників різної семантики,а також поєднанням прикметника з займенником,числівником,дієприкметником. Наприклад: Над твоїм розстріляним коханням Скажено глузували соловї. Біля нього сидів білий кудлатий пес і дивився на берег.

Напівпредикативні відношення.

Розрізняють два види напівпредикативності: пряму і непряму.

1. Пряма напівпредикативність. Реалізується як власне напівпредикативністьідодаткова дієслівна предикативність:

а) власне напівпредикативність. Це синтаксичні відношення між відокремленим

членом речення, вираженим іменною частиною мови, та пояснюваним ним субстантивним членом речення, наприклад: Її очі, широкі й розкриті, прикулися до чорної небесної глибини (Ю. Смолич); Так ми й сиділи у тихій кімнаті, в мирній розмові — людина і птиця (А. Малишко);

б) додаткова дієслівна предикативність. Утворюється відокремленими членами речення, вираженими дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами. Відрізняється від власне напівпредикативності тим, що передбачається дієслівною належністю, вказуючи на активну ознаку суб’єкта, наприклад: Село Бидлівці, як і кожне подільське село, розташувалося на пагорбі, спадаючи слободами в долини, до ставів (Ю. Смолич); Там-сям крізь крони проривалися сонячні промені, влягаючись на опале листя рухливими жовтими латками (К. Пісоцький).

2. Непряма напівпредикативність. Має два різновиди: згорнута і прихована:

а) згорнута напівпредикативність. Властива субстантивним зворотам (відокремленим додаткам), що можуть бути розгорнуті в суб’єктно-предикатну конструкцію, наприклад: А я не знаю нічого ніжного, окрім берези (Леся Українка); Опріч Гафійки, було ще два наймити (М. Коцюбинський);

б) прихована (відображена) напівпредикативність. Властива конструкціям, у яких наявні спільні присудки, тобто одна частина повторює (відображає) зміст іншої, наприклад: Степан згадував, хоча й не часто, рідне село (В. Під могильний); Через душі, мов через вокзали, гуркотять состави почуттів (В. Симоненко).

Внутрішньорядні відношення. Як правило, виявляються в реченнях з однорідними членами. З формально-синтаксичного погляду до ускладнених конструкцій відносять речення з однорідними членами, з відокремленими другорядними членами, із вставними і вставленими компонентами, звертаннями. Наявність хоча б однієї з цих синтаксичних структур і робить речення ускладненим.

На відміну від формально-синтаксичного елементарного речення, просте ускладнене речення ніколи не відповідає предикативному мінімуму речення й тій частині поширених простих речень, до складу яких входять лише іменникові компоненти, зумовлені валентністю присудка.

 

Речення з зіставно – протиставною семантикою.

Речення закритої структури. Сполучники: але, а, та, так, зате, проте, однак.

Виразником власне зіставних відношень є спол. А, який має відтінок «тоді як». Окрему групу утв. Речення із зіставно – наслідковим відношенням, у яких зміст наступної частини випливає зі змісту попередньої: буває випустиш голубів, а вони на радощах підуть угору такими гвинтами.

Протиставні відношення.

Власне протиставні відношення виникають тоді, коли одиниці є максимально протилежними. Виразником контрасту у таких випадках є спол. А, а також загальномовні та контекстуальні антоніми.

Протиставно – обмежувальна семантика увиразнюється сполучниками проттставності, поряд з якими можуть вжив видільні частки тільки, лише.

Протиставно - компенсувальні відн виражають спол зате, але.

Протиставно допустова семантика формується сполучниками а, але, та, однак, а також лексичним наповненням предикативних частин.

Розділова семантика

Сполучники: або, чи, або..або, хоч..хоч, чи..чи, а чи.. а чи, то..то. розділові відношення можуть означати несумісність предметів, або вказувати на їхню по черговість. Відношення поділяють на: відношення взаємовиключення (розділово - альтернативні) та чергування (розділово - перелічувальні).

Взаємовиключення – найчастіше виражають одиничні сполучники або, чи а чи, які утворюють речення закритої структури. Повторювані сполучники формують складносурядні конструкції, в яких перераховуються несумісні явища та події.

У реченнях зі значенням чергування події є неодночасними, вони послідовно змінюються, на що вказує сполучник то-то.

Обурення або здивування

6) Компоненти, що вказують на звичайність (постійність), обмежену тривалість (непостійність) повідомлюваного у висловлюванні (н-д., як правило, як звичайно, як завжди, бувало, траплялося, за звичкою, за звичаєм. Старі дуби, за дідівським звичаєм, скептичним оком дивляться на світ.

7) компоненти, що вказують на спосіб об’єктивації вираженої думки (гадаю, пам’ятаю, як вище показав, на мій погляд, на мою думку, як на мене, по-моєму, мушу признатися) Пам’ятаю, я був вражений, майже приголомшений.

8) Компоненти, що виражають безпосереднє звернення до особи (зрозумій (зрозумійте), чуєш (чуєте), кажеш, знаєш, згадаймо, звернімо увагу, уявімо собі, самі знаєте) Бачите, пані, тут не в самій боязні справа.

9) Компоненти зі значенням логічного виділення, підкреслення, вмотивування, послідовності викладу (головне, головно, по суті, зазначимо, повторюю, знов же, виходить; +однак, навпаки) Ця вічність явища, однак, не така собі просто вічність

10) Окрему підгрупу становлять так звані вирази ввічливості (будь ласка, будьте ласкаві, пробачте, вибачте, даруйте)

Вставлені компоненти – це мовні одиниці, що передають додаткові (побіжні) повідомлення, перериваючи основне висловлювання за допомогою інтонації вставленості і відповідних розділових знаків.

Вставленим конструкціям не властиво передувати основному реченню, вони найчастіше функціонують в середині речення, а також в кінці.

Н-д., Віктор глянув на батька, на його примружені очі (їх так мружив тільки тато) і серце огорнуло тепло і ніжність.

Непередб, необов.

Формальний показник – анафоричний елемент (спол.слово ЩО в різних відмінкових формах,що співвідноситься зі змістом усієї головної частини: Скроні вже срібні,а сам ще смаглявий, ВІД ЧОГО сивина на скронях віддає ще більше).

Такі речення називають складнопідрядними з підрядним супровідним(поясн, приєдн,відносно-пошир) частинами.

Відокремлені обставини

Відокремлення- це смислове та інтонаційно виділення в реченні непоширеного чи поширеного компонента, який набуває більшої самостійності.

Відокремлені обставини виражаються дієприслівником(дієприслівниковим зворотом), іменними та інфінітивними конструкціями. Додаткова, другорядна дія, виражена дієприслівником, дієприслівниковим зворотом, певним чином співвідноситься,корелює з дією дієслова-присудка, при цьому реалізується у формі одночасовості чи різночасовості. Незалежно від того, перебіг дії в дієприслівниковій конструкції відбувається паралельно до власне предикативної чи передує дії, вираженій дієсловом-присудком,відокремлений дієприслівниковий зворот набуває відносної самостійності,виступає напівпредикативною одиницею у реченні. Про відносну самостійність його свідчить і той факт, що при заміні особовою формою в контексті реченнєвої структури він може виступати в сурядний зв’язок з дієслівним предикатом або «організовувати» підрядну конструкцію.

Дієприслівник чи дієприслівниковий зворот детермінує дію ядерного дієслова, передаючи різні семантичні ознаки, виконуючи, таким чином, різні, як правило, обставинні функції. Відокремлення дієприслівникового звороту може займати будь-яку позицію у реченні.

Обставини виражені іменними іменними конструкціями(прийменниково-іменниковими тощо), відокремлюються в тих випадках, коли вони виконують певну актуалізаційну (змістово-видільну), індивідуалізовано-авторську роль у реченні.Відокремленню таких одиниць сприяє те, що вони становлять слабокеровані групи слів з обставинним значенням: місця: Ліси стояли прозорі, чисті, під голубим небом. Мети: Коли б його воля побіг би на вулицю, у м»яча грати,свинку туряти. Причини: Внаслідок «бюджетного існування»- газета сохне і мертвіє. Умови: Жінка так і сказала: вона прийде о 8- за умови дотримання попередніх домовленостей. Допустовість: Вирізняється передусім талантами і працею провідних наших поетів, тих, які попри реформації, вистояли, зберегли свою цільність. Загалом в багатьох випадках відокремлення прийменниково-іменникових зворотів є факультативним і, залежно від авторської позиції, позначається чи не позначається пунктуаційно на письмі. Відокремлються обставини, виражені інфінітивними конструкціями: Тільки є мій дух не схитнувсь,не скорився лихій я незгоді, скупчив всі свої – перетерпіти біду.

Якщо обставина стосується всієї ситуації,то буде відокремлюватись.

Питання про речення з однорідними присудками.

(Загнітко – «Укр мова: словник-довідник)

ОДНОРІДНІ ПРИСУДКИ. Два і більше присудків у реченні є однорідними, якщо вони відносяться до одного й того ж члена речення — підмета, між собою поєднуються сурядним зв’язком однорідності.
Однорідні присудки утворюють:
1) синтаксичні ряди дієслів, ситуативно об’єднані:
“На базарі продавали, кричали, запрошували, пекли, варили…» (із журн.) (присудки залежать від ситуації);
2) синтаксичні ряди дієслів, що виражають послідовність подій, станів:
‘Він підійшов до столу, взяв книгу і почав читати» (газ.) (присудки залежать один від одного в часовому плані);
3) синтаксичні ряди дієслів зі значенням градації:
“Він нічого про це не знав і не відав, не бачив, не чув і не здогадувався” (журн.ї (присудки пов’язані відношенням градації).

(з підручника) Традиційно в системі простого ускладненого речення як однорідні розглядають головні члени - підмети і присудки: (Гармати стрибали, мов люті собаки, і рявкали, й вили, й металися в скаженому осатанінні)

З погляду Востокова речення з однорідними присудковими і підметовими компонентами означував як складне, що містить у собі кілька підметів чи присудків. Кучеренко вважає, що сурядно сполучені присудки у реченні функціонують незалежно один від одного в тому розумінні, що кожний з них виражає окремо якусь ознаку предмета у її предикативному відношенні до підмета, кожний з них разом з підметом утворює предикативну одиницю, тобто речення; речення з кількома присудками учений кваліфікує як складне речення, складносурядне.

43. Граматична природа простого ускладненого речення.

Просте ускладнене речення поєднує в собі ознаки і простого, і складного речень: будучи простим за структурою, за функціональним характером воно наближається до складного. Ускладнення в простому Р має багатоаспектну природу (у структурі ускладненого Р наявні порівняно самостійні синтаксичні позиції, представлені і словами, і цілими виразами - тут порівнюється з формально елементарним Р, яке крім предикативного ядра може мати лише прислівні поширювачі).

Семантичне ускладнення Р пов’язане з поняттям пропозиції, що у суч.дослідж. розглядається, як семантичне ядро реченнєвої структури, яке відображає дійсні чи можливі події і факти екстралінгвального світу. Семантично ускладнене Р завжди поліпропозитивне, має декілька семантичних предикатів. Воно може бути і структурно простим, структурно не ускладненим. Отже, просте ускладнене Р є одиницею монопредикативною (формальн-грамат аспект) і поліпропозитивною, поліпредикатною (семант-синтакс аспект). Серце болить дивитися на нього.

Типи ускладнень за характером синтаксичних відношень: 1) ускладнення, що характеризуються додатковою предикативністю (це явище знаходить вираження у відокремлених членах речення; додатк.предикативність завжди передбачає наявність "основної" предикативності, тому не є реченнєтвірною категорією. Наявність додатк.предикативності свідчить про наявність внутрішньореченнєвої структури, співвідносної з предикативною, але такої, що не являє собою самостійного речення. види додаткової предикативності: напівпредикативність (грунт. на суб’єктно-предикатному відношенні, де предикатний компонент поєднує в собі функцію атрибута. Напівпредикатний член є своєрідним другорядним присудком; у системі простоготР представлена прикметниковими та дієприкметниковими зворотами, одиничними прикметниками та дієприкметниками - Хризантеми, розхристані вітром, щедро хрещені снігом, ще цвітуть, ще панують..), додаткова дієслівна предикативність (передається за допомогою форм дієприслівника та інфінітива - То рота йшла в далечінь шукати надійних позицій)). 2) ускладнення, що характер. внутрішньорядними відношеннями ( ними охоплені конструкції з однорідними членами, неоднорідними членами, які однак перебувають у сурядному зв’язку, конструкції з пояснювальними, уточнювальними компонентами, компонентами-включеннями тощо. Тут йдеться й про поняття ряд у - характеризується певним паралелізмом членів, що перебувають у відносно незалежних позиціях стосовно один одного і взаємопов’язані на основі співвідношень з тим самим словом або на основі будь-яких інших взаємовідношень з тим самим словом або на основі будь-яких інших взаємовідношень у синтакс.системі Р. Бувають відкриті (потенційна необмеженість структ.елементів, поднан. між собою повторюваними сполучниками або інтонацією - І радість, і прозріння, і спокута - усе переливається у пісні) і закриті (кількість членів обмежена - наявність перед останнім компонентом одиничного сполучника або частки - Прочитав він, як завжди, глухо, аж суворо наче)). 3) ускладнення синкретичного характеру (виникає, коли однорідна семантика ряду збагачена додатковою предикативнісю; передбачає 1) функціонування компонентів з додатковою предикативністю в межах однорядності, 2) однорядність усередині того чи іншого напівпредикативного звороту). - Стомлена, спечена, пилом прибита, журиться нива, дощем не полита; Люблю чернігівську дорогу - весною, влітку, восени.

44. Підрядний детермінантний зв’язок (ст. 166)

Детермінантний підрядний зв’язок наявний у складнопідрядному реченні з інформативно достатньою головною частиною (І зерно мусить вмерти, щоб дати в життєдавчому житті - Життя). Цей зв’язок є непередбачуваним і необов’язковим. У Р із власне детермінантним зв’язком залежність підрядної частини від головної оформляють однозначні підрядні сполучники.

Формальним показником детерм-кореляційного зв’язку є анафоричний елемент (сполучн.слово що в різних відмінкових формах), який міститься в підрядній частині й семантично співвідноситься зі змістом усієї головної частини (Скроні вже срібні, а сам ще стрункий, свіжий, від чого сивина на скронях віддає ще більше). У таких реченнях гол.частина є структурно й семантично завершеною, тому не потребує підрядної. Речення, у яких реаліз. детермінантно-кореляційний зв’язок, наз. складнопідрядними з підрядними супровідними (пояснювальними, приєднувальними, відносно-поширювальними) частинами.

 

45. Умови відокремлення другорядних членів речення. Відокремлені додатки (ст. 116-118)

Відокремлення в структурі простого речення ототожнюється зі смисловим та інтонаційним виділенням переважно другорядних членів, які таким чином набувають особливого, актуалізованого значення порівняно з іншими другорядними членами.

Типи відокремлення: 1) напівпредикативні відокремлені члени речення - за формально-граматичним напрямком природу речень з відокремленими членами пов’язували зі змінами, яких зазнавала реченнєва структура на основі скорочення цілого речення (шляхом заміни його підрядної частини окремим членом). Основна особливість відокремлених другорядних членів речення полягає в додатковій предикативності (напівпредикативності) - (Збожеволівши від нектару, бджоли падали в улики з лип. Лиси стояли прозорі, чисті, під голубим небом).

Відокремлено-уточнювальні члени речення, на відміну від власне відокремлених конструкцій, позбавлені напевпредикативності. Вихованець наз. їх опосередкованими другорядними членами речення, співвіднесеність яких з ядерними компонентами відбувається через поєднання їх з іншими синтаксично однотипними другорядними членами, які переважно передують їм, пояснювальні, уточнювані ними.

Відокремлено-уточнювльні додатки характеризуються формальною тотожністю з уточнювальними додатками з узагальненою семантикою. Відокремлюються уточнювальні однорідні додатки (Йшли разом до комори, розглядали та упорядковували свої подарунки: хустки, спідниці, полотно). Відокремлюються додатки, супроводжувані словами: точніше, зокрема, передусім, а саме, наприклад, у тому числі (Змістом своїм драм. поема Лесі Укр. зв’язана з 17 віком, точніше - з добою Руїни й Петра Дорошенка). Виразно виділяються пояснювальні члени, що мають семантичну тотожність з уточнюваним компонентом. Пояснення означ., що той самий об’єкт/явище представлені в доступній формі для читача (У 18 ст. на Дністрі можна було побачити шкуту - найбільше парусне судно для перевезення солі, зерна)

 

46. Відокремлення як спосіб ускладнення простого речення (ст. 109-118)

Відокремлення в структурі простого речення ототожнюється зі смисловим та інтонаційним виділенням переважно другорядних членів, які таким чином набувають особливого, актуалізованого значення порівняно з іншими другорядними членами.

Типи відокремлення: 1) напівпредикативні відокремлені члени речення - за формально-граматичним напрямком природу речень з відокремленими членами пов’язували зі змінами, яких зазнавала реченнєва структура на основі скорочення цілого речення (шляхом заміни його підрядної частини окремим членом). Отож, основна особливість відокремлених другорядних членів речення полягає в додатковій предикативності (напівпредикативності), що ставить їх на ранг вище за невідокремлені члени. Відокремлені обставини (Збожеволівши від нектару, бджоли падали в улики з лип. Лиси стояли прозорі, чисті, під голубим небом). Відокремл.означення (Василь Діденко був поетом - од Бога. Обсипана рожевим світлом, свіжа та гарна, Настя здавалась запашною трояндою). Відокремл. прикладка (Він, Максим, добре знав, як згубно опускати руки в скрутну хвилину... Він, учитель мови і літератури, колись любив пограти на перерві з дітьми...)

2) відокремлено-уточнювальні члени речення. позбавлені напевпредикативності (на відміну від власне відокремлених конструкцій). Вихованець наз. їх опосередкованими другорядними членами речення, співвіднесеність яких з ядерними компонентами відбувається через поєднання їх з іншими синтаксично однотипними другорядними членами, які переважно передують їм, пояснювальні, уточнювані ними. Крім опосередкованої належності до ядерної структури, вони характеризуються пояснювальними, уточнювальними відношеннями з тим сурядним компонентом, з яким перебувають у позиції співвіднесеності щодо предикативного центру. Такі відношення перебувають між собою у певній смисловій залежності, передбачають можливість більшої інформативної наповненості одного компонента ряду через другий, повнішого тлумачення, конкретизації, уточнення семантики попереднього компонента. Відокремлені уточнювальні обставини (Навпроти хижки, трохи віддалік від бору, спалахом блискавиці освітлюється Столітній Бук). Відокремлено-уточнювальні означення (В божого чоловіка довга, до самого пояса, борода)

 

47. Сполучники (семантичні і синтаксичні) як засоби вираження семантико-синтаксичних відношень і синтаксичних зв’язків у складному реченні (ст. 170).

Розмежовують семантичні (однозначні) та синтаксичні (багатозначні, асемантичні) сполучники.
Семантичні (двофункціональні) сполучники одночасно служать засобом зв’язку і виразником семантичних відношень між предикативними частинами складного речення. У складнопідрядних Р семант. сполучники поєднують частини структурно і за змістом, вказуючи на час (коли, доки, поки, відколи, із того часу як, перед тим як та ін.), причину (тому що, оскільки, бо, завдяки тому, що та ін.), умову (якщо, коли та ін.), допустовість (хоч, дарма що, незважаючи на те що та ін.), мету (для того щоб та ін.), наслідок (так що). Степан слухав, хоч у батькових словах було багато незрозумілого.

Синтаксичні (однофункціональні) сполучники не мають чіткої значеннєвої спеціалізації і використовуються в різнотипних предикативних частинах. Напр., сурядні сполучники а, і, підрядні сполучники що, як, щоб. - Тільки за поріг переступіть - і цілий світ одкриється для вас! - значення умови-наслідку створюється не сполучником, а змістом речення. Синтаксичну роль відіграє сполучник щоб у складнопідрядних реченнях зі значенням з’ясувально-об’єктним (Я хочу, щоб...) і обставинним мети (Кайдани бряжчали, щоб заглушити пісню); сполучник що в складнопідрядних реченнях із семантикою означальною (У тій книжці, що ім’я їй "Кобзар"...), з’ясувальною (Я не знав, що споглядання танцю...), обставинною причини (Але дуби зробилися веселі, що минає холодна зима); сполучник як у конструкціях зі значенням означальним (Хліб пахне солодко, як пахнуть меду соти), з’ясувальним (З дороги видно було, як вився у низині Прут), обставинним (часу, умови - Як я умру, на світі запалає вогонь моїх пісень).

48. Семантичне ускладнення простого речення (пояснював на консультації + ст. 106)

На консультації Різник говорив про Вихованця і про речення «Стоїть бабуся у переході з квітами». Маємо речення, в якому наявні елементи, не зумовлені валентністю предиката. Семантично ускладнене речення протиставляється семантично простому. Тобто семантично маємо 2 речення: Бабуся стоїть у переході і Бабуся стоїть з квітами.

Ускладненість речення з семантичного погляду полягає в тому, що в його змісті відображена більш ніж одна ситуація. Семантично ускладнене речення завжди поліпропозитивне, має кілька семантичних предикатів. Воно може бути і структурно простим, структурно не ускладненим.

Ще один приклад із консультації: Зробив ковток чистої джерельної води – Зробив ковток води. Вода була чиста джерельна.

Поняття про синтаксичне ускладнення простого речення. Речення з однорідними членами. Однорідність і способи її вираження. Однорідні та неоднорідні означення. Питання про речення з однорідними присудками. Узагальнюючі слова при однорідних членах.

У науковій і навчальній літературі до структур, що визначають характер і статус простого ускладненого речення, відносять відокремлені члени речення, однорідні члени речення, вставні і вставлені конструкції, звертання.

Просте ускладнене речення поєднує в собі ознаки і простого, і складного речень:будучи простим за структурою, за функціональним характером воно наближається до скоадного.

Коли формально елементарне речення, крім предикативного ядро має лише прислівні поширювачі, то в ускладненому реченні нявні порівняно самостійні синтаксичні позиції, представлені і окремими словами, і цілими виразами. Отже за формально-грам аспектом, ускладнене речення моно предикативне, а за семантико-синтаксичним – полі предикатним і поліпропозитивним.

За характером синтаксичних відношень:

1. Ускладнення,що характеризуються додатковою предикативністю

2. Ускл, що хар. Внутрішньорядними відношеннями

3. Ускладнення синкретичного х-ру. (1+2)

Нема єдиної думки щодо так званого ЗЛИТТЯ речень.(злитними їх назвав Буслаєв) Одні дослідники – ускладнені однорідними членами прості речення, інші – складні синтаксичні конструкції.
Є версія, що це – складносурядні речення з неповним сурядним реченням контекстуального характеру. Однорідні члени – структурний і смисловий компонент простого ускладненого речення; характеризуються ідентичністю синтаксичної позиції, однофункціональністю, об’єднані між собою сурядним зв’язком, перебувають при цьому в однакових синтаксичних відношеннях з іншим членом речення. Передбачає Членореченнєву тотожність (однакові члени речення, якшо різні, то то вже не однорідні, а одноРЯДні (поняття «Ряд»). Однорідні означення формують сурядний (сполучниковий/без сполучник.) ряд, перебуваючи у безпосередньому зв’язку з пояснюваним додатком чи підметом. Вони виражаються переважно формами прикметника і дієприкметника. (Жива і скошена тече в мені трава);

А також формами інфінітива, інфінітивними зворотами (прийшов приказ рівняти шляхи, лагодити мости) Займенниковим формами: (мало було наших і їхніх зусиль). Неоднорідні означення позначають атрибутивні одиниці різної семантики, що характеризують різнобічно предмет, виражаються за допомогою прикметників різної семантики (якісних і відносних, і присвійних і т.д.), а також поєднання прикметника з займ., числ., дієприкм., являють собою інтонаційно висхідну систему.

Плюс багато значить вторська інтенція, контекстуально-смислове, функціональне навантаження в конкретній реченнєвій (текстульній) ситуації. Традиційно як однорідні розглядаються головні члени – підмет і присудок. Хоча ще О.Востоков вбачав речення з однорідними присудками як «складне, що містить у собі кілька підметів чи примудків». І.Кучеренко «сурядно сполучені присудки у реченні функціонують незалежно один від одного в тому розумінні, що кожний з них виражає окрему якусь ознаку предмета у її предикативному відношенні до підмета, кожний з них разом з підметом утворює предикативну одиницю, тобто речення» (отже класифікує ці речення як складносурядні)

Узагальнювальні слова – супроводжують однорідні члени. Вни є і в препозиції, і в постпозиції. «Час НА ВСЕ є – на заспів, на повість і сповідь». Функцію узагал. Компонентів однорідних слів викнують іменні словоформи (займенникові, прися., іменн.) + різні словоспол. «І тут, і там – СКРІЗЬ буо там щось видно»

Взаємозвязок узгальнювального слова з іншими однорідними членами – на основі родо-видової співвіднесеності, співвіднесеності цілого й окремих частин, виступає в ролі того самого члена речення.

Речення з відокремленими членами, поняття, умови, відокремлення другорядних членів, типи і морфологічне вираження відокремлених членів - ст. 109-118. закономірності вияву порівняння у структурі простого речення.

ВІДОКРЕМЛЕННЯ – смислове та інтонаційне виділення в реченні непоширеного чи поширеного другорядного компонента, який внаслідок цього набуває більшої самостійності

сучасні мовознавці (Гюльванюк, Вихованець) звертають більше уваги на інтонаційну структуру вставних конструкцій та заперечують їх складність як речень; Загнітко: такі конструкції мають уточнювальну функцію, вони залежні від головного речення.

 

Існують умови відокремлення другорядних членів:

смислове навантаження відокремлюваного члена, порядок слів, непоширеність-поширеність, неможливість входжен­ ня у синтаксичне словосполучення, вимоги стилістичного порядку тощо. Деякі умови мають обов’язковий характер, інші — факультативний. Обов’язковим є відокремлення другорядних членів у разі неможливості входити в синтак­ сичне словосполучення. Це, зокрема, стосується означень і прикладок, що пояснюють особові займенники, напр.: І досі воно перед моїми очима, те незграбне будування з соснових дощок та обаполів — народний театр... (С. Ва­ сильченко); Вона, зігнут а і бліда, стріла його перелякани­ ми і сердитими очима (М. Коцюбинський).

 

Факультативними можуть бути порядок слів, смислове навантаження і поширеність другорядних членів. Ц і умо­ ви не завжди впливають на відокремлення членів речення. Зокрема, відокремленню більшою мірою сприяє пост­ позиція другорядних членів, їх поширеність. Наявність додаткового смислового навантаження теж зумовлює ві­ докремлення, напр.; Задоволений хлопець посміхнувся і Задоволений, хлопець посміхнувся. У першому реченні на­ явні лише атрибутивні відношення, що виражаються озна­ ченням задоволений; у другому на них нашаровуються до­ даткові причинові семантико-синтаксичні відношення {Х лоп ец ь посміхнувся тому, що був задоволений).

 

узгоджені означення відокремлюються, якщо стоять після означуваного слова, яке вже має означення (Чепурна Ліза, самотня, печальна, стояла на вулиці); препозитивні означення відокремлюються, коли мають обставинний відтінок (Дезорганізований раптовістю атаки, ворог не міг чинити опір); означення відокремлюються, коли стосуються займенника (Він, веселий, щасливий, біг назустріч).

 

неузгоджені означення відокремлюються, якщо якісна характеристика містить предикативну ознаку – тобто якусь додаткову, але прямо не виражену дію (Дідусь, у білих штанях, з білою бородою, заглядає у вулик – розуміємо як Дідусь був вдягнений у білі штани, носив білу бороду і заглядав у вулик).

 

прикладка відокремлюється у пост-позиції (Таким був Антонич, - письменник, поет, добра людина, - таким він і залишився); якщо має обставинний характер – відокремлюється незалежно від місця у реченні (Як хороший вчитель, Андрій добре розумів дітей – розуміємо як Будучи хорошим вчителем, Андрій розумів дітей).

 

обставини: зазвичай відокремлюються одиничні дієприслівники чи дієприсл. звороти; дієприслівники НЕ відокремлюються, коли у пост-позиції і мають значення способу дії (тобто прислівникове значення): Співають ідучи дівчата.

 

додатки: відокремлюються у парі з прийменниками (крім, опріч, замість), прислівниками (часом, завжди, особливо), частками (хоч, навіть); мають значення заміщення основного додатка чи підмета в реченні (Там, замість жита, терен зацвів); НЕ відокремлюється додаток із словом «замість» у пост-позиції до присудка (Там терен зацвів замість жита).

 

відокремлені уточнення: конкретизують поняття, звужують його; можуть бути всіма членами речення, крім підмета, бо уточнення при підметі – це прикладка; приклад: Старий батько шукав щось там, внизу.

 

{ЗАГНІТКО ПРО ПОРІВНЯННЯ У ПРОСТОМУ РЕЧЕННІ} Теорія відокремлених членів речення безпосередньо пов’язана з особ­ливим різновидом ускладнення речення — порівняльними зворотами, які і сьогодні в синтаксичній науці іменують по-різному: синтаксична конструкція з порівняльною семантикою, порівняльна конструкція, порівняльний зворот тощо. Порівняльний зворот — це відокремлений член речення, який вжи­вається в реченні зі спеціальною семантико-синтаксичною функцією. Слід пам’ятати, що порівняльний зворот може бути виражений: 1) іменником: а) у називному відмінку: Дуб стоїть, як воїн: б) у не­прям