Уточнювальні і пояснювальні компоненти у структурі простого ускладненого речення.

 

 

На відміну від власне відокремлених конструкцій, уточнювальні члени речення позбавлені напівпредикативності. Вихованець називає їх опосередкованими другорядними членами речення співвіднесеність яких з ядерними компонентами відбувається через поєднання їх із іншими синтаксично однотипними другорядними членами, які переважно передують їм, пояснювальні, уточню вальні ними.

Крім опосередкованої належності до ядерної структури, вони характеризуються пояснювальними, уточнювальними відношеннями з тими сурядними компонентом, з яким перебувають у позиції співвіднесеності щодо предикативного центру. При збереженні паралелізму членів ряду, спільної денотативної основи, відношення їх між собою перебувають у певній смисловій залежності. Такі відношення передбачають можливість більшої інформативної наповненості одного компонента ряду через 2,повнішого тлумачення,конкретизацію,уточнення семантики попереднього компонента. Функціонально-комунікативна зорієнтованість таких членів полягає в тому.що вони відповідають на питання а коли саме?а де саме? Іт.д. Перебувають у співвідносному синтаксичному зв»язку щодо ядра речення відокремлені уточню вальні обставини,виражені головним чином прийменниково-іменниковими конструкціями. Конретизаційно-уточнювальна функція повторюваного обставинного компонента виявляється в його інтонаційно-смисловому виділенні. Однак таке відокремлення залежить від індивідуально-авторської запрограмованості. Важливу роль у структурній організації відокремлено-уточнювальних обставин відіграють конкретизаційні частки та інші службові слова,як-от: саме,зокрема,точніше,передусім,у тому числі тощо.

Відокремлено-уточнювальні означення- це переважно прикметникові (дієприкметникові) та прийменниково-іменникові поширювачі моделі речення,що відзначаються конкретизаційною семантикою щодо пре позиційних прикметникових, числівникових, займенникових слів.

Функцію уточнювальних компонентів виконують: а) узгоджені прикметники,ад»активні сполучники,корелюючи з відповідними прикметниковими,займенниковими,числівниковими означеннями;б) неузгоджені означальні компоненти,виражені і одиничними іменниками в непрямих відмінках,і субстантивними зворотами.

Відокремлено-уточнювальні додатки характеризуються формальною тотожністю з уточню вальними додатками з узагальненою семантикою. Відокремлювані додатки,супроводжувані словами точніше,зокрема,передусім,а саме,наприклад,у тому числі іт.н., які виконують конкретизаційно-уточнювальну.переважно обмежувальну, або й доповню вальну,роль щодо уточнюваного слова.

Серед уточню вальних членів речення виразно виділяють пояснювальні члени, що мають семантичну тотожність з уточнюваним компонентом.Пояснення означає, що той самий об»єкт,явище,ознака представлені в доступнішій формі для читача, через конкретизацію більш загального, абстрактного, ідіоматичного,вираженого словами іншомовного походження,складноскороченими словами,термінологічною,діалектною лексикою.

Тотожні,синонімічні відношення часто увиразнюються сполучниками тобто,себто,цебто та полісемічними сполучниками або, чи,які виступають у тому ж значенні.

У функції відокремлювано-уточнювальних(пояснювальних)можуть виступати і головні члени речення –підмети(Література,в тому числі й критика,має сьогодні жити).

 

 

НЕ З КНИЖКИ,КОМУ НЕ ПІДХОДИТЬ_ДЕЛЕЙТНІТЬ

Відокремлюваний уточнювальний ЧР служить для уточнення,роз»яснення якогось члена речення.

За Слиньком: не визначає пояснювально-уточнювальні звороти як ЧР,оскільки вони не входять до складу моделі,а тільки пошурюють її на рівні комунікативного вживання. Функціонально-комунікативна зорієнтованість відокремлюваних уточню вальних ЧР знаходить вираження в тому,що вони відповідають на питання аде саме? А що саме? Тощо.Уточнювальні компоненти можуть бути поширеними і непоширеними.Уточнювальні компоненти завжди відокремлюються,стоять,як правило,після того ЧР,зміст якого вони уточнюють. Уточнення до підмета виконує функцію прикладки, Уточнюваними можуть бути як головні так і другорядні члени речення. Найчастіше є уточнення до прислівника.

Логічну основу уточнювально-пояснювальних відношень становить думка про тотожність певного явища, ознаки чи обставини. Дві різні номінації віднесені до того самого об’єкта дійсності, але репрезентують цей об’єкт кожна у своєму аспекті. У цьому і полягає функція подвійного позначення: У місті Степан відразу подався на навчання, тобто подав документи до інститити.

При пояснювальних відношеннях значення тотожності виступає суто синтаксичним: воно випливає з конструкції, а не з лексичного значен­ня слова. Засоби утворення пояснювальної конструкції залежать від ха­рактеру пояснювальних відношень. У складі висловлення повторне по­значення може виражати: конкретизацію, перелік частковостей, пояс­нення, тлумачення, точніше позначення, окреслення значущості чого- небудь, з’ясування сутності явища, його суб’єктивну оцінку. Це знахо­дить вираження у виборі службових слів — показників пояснювальних зв’язків і в типі інтонації, і в лексичному складі пояснюваного. За спе- ціалізованістю службові слова пояснювальної конструкції поділяють­ся на два типи: 1) спеціальні пояснювальні сполучники; тобто, а саме, або; 2) службові слова, що поєднують свою власну функцію зі сполуч­никовою: а) правильніше, точніше, просто кажучи, краще сказати, швидше; б) в тому числі, такі як, як наприклад; в) наприклад, зокре­ма, перш за все, в першу чергу, в крайньому разі; г) навіть, хоч би; Г) уже, власне, саме. Службові слова другої групи реалізують свою функцію самостійно і в сполученні із сполучниками, зокрема сурядними.

З-поміж пояснювальних конструкцій слід розрізняти: 1) власне-пояснення, 2) конкретизацію, або уточнення, 3) включення. Власне-пояс нення будується за допомогою сполучників тобто, а саме, або, службо­вих слів — правильніше, точніше, інакше кажучи, а також із участю займенниково-вказівних слів: Збір підписів відклали на два тижні, тобто до 15 жовтня (3 газ.); Бліда поганка утворює надзвичайно шкідливу речовину, зокрема Фалодин (3 журн.). З-поміж власне пояснювальних конструкцій вирізняються конструкції з узагальнювальним словом, у яких останнє виступає загальним окреслювачем предмета або явища: У парку зібрано різноманітні дерев’яні будівлі: повітка, Їдаль­ня, різних стилів хати, церкви, мости та ін. У сучасній українській мові активно використовуються у структурі пояснювальної конструкції займенниково-вказівні слова типу все, всі, це, ці, все це, всі ці, ось що. Після переліку однорідних членів перед таким вказівним словом ста­виться тире; Чоловіки й жінки, молодь, мале й старе — усі посходилися на свято народної пісні (3 газ.); Почуття високої відповідальності за долю… невтомний пошук художніх узагальнень — ось шо завжди супро­воджувало Олександра Довженка (3 газ.). Після узагальнювального слова перед рядом однорідних членів звичайно ставиться двокрапка; Із сучасних прозаїків дуже люблю читати ось кого: Олеся Бердника, Івана Білика, Олеся Гончара, Євгена Гуцала, Павла Загребельного, Юрія Муш- кетика, Євгена Пашковського (3 газ.). Якщо вказівник-займенник стоїть перед іменником узагальнювального значення, тоді ставиться тире; Для нас нерозривні ці поняття — принциповість, чесність, гуманізм. Роль узагальнювального компонента можуть виконувати прикметникові зай­менники типу який, чий, котрий та займенникові прислівники типу де, куди, звідки, коли, навіщо: Коли ти вернешся — сьогодні, завтра чи післязавтра? Відношення включення виражаються не сполучниками, а спеціальними службовими словами і словосполуками типу наприк­лад, в тому числі, зокрема, особливо, що обґрунтовують виділення пев­ного факту: Багато разів я бачив, як декілька маленьких пташок, на­приклад ластівок, кидаються навперейми яструбу, відганяючи його від свого житла (3 журн.). Завдяки значенню прикладки, включення набуває в реченні додаткової функції — приєднувальної.