Економічні наслідки Першої світової війни

Перша світова війна (1914–1918 рр.) ― це наслідок боротьби індустріальних держав за переділ світових сфер впливу. У ній було задіяно 34 суверенні держави з 56, у військових діях брали участь 74 млн осіб, з яких загинуло 10 млн, було травмовано 20 млн, загинуло від голоду та епідемій 10 млн. За оцінками економістів, видатки на військові потреби воюючих держав збільшились у 20 разів (208 млрд дол. у цінах відповідних років) і перевищили в 12 разів золотий запас європейських країн. Було знищено третину національного багатства Європи. На війну працювало 40 тис. підприємств і 13 млн зайнятих у країнах Антанти та відповідно 10 тис. і 6 млн у країнах Троїстого союзу. Лише дві країни ― США і Японія ― у роки війни збільшили національне багатство. США остаточно утвердилися як лідер світового економічного розвитку. Японія встановила монополію на торгівлю у Південно-Східній Азії.

У роки війни було введено жорстку державну регламентацію господарської діяльності. Практично в усіх країнах склалася етатистська система економічних відносин.

США за роки Першої світової війни перетворилися на високорозвинуту індустріальну державу, наймогутнішу країну світової економіки. Національне багатство цієї держави зросло на 40%, тут було сконцентровано 1/2 золотого запасу світу. В ході промислового піднесення вартість продукції збільшили з 23,9 до 62 млрд дол. Пришвидшився процес концентрації промисловості та банківської системи. На початок 1920-х рр. 2/3 промислового виробництва та 50% робітників було сконцентровано у найбільших монополіях. Кількість робітників досягла 60% зайнятих, міське населення становило понад 50%.

Держава провела систему заходів щодо регулювання економіки: надала монополіям державні замовлення, кредити, спрямувала державні інвестиції в галузі, пов’язані з військовим виробництвом, створила управління з контролю над сферами економіки, діяльність яких координувала військово-промислова рада. Державне регулювання мало обмежений характер, поширювалося на галузі, що відчували дефіцит у матеріальних ресурсах.

Змінився міжнародний фінансовий статус США. Країна ліквідувала майже половину заборгованості, стала кредитором багатьох держав на загальну суму 15 млрд дол., у тому числі приватні інвестиції становили 7 млрд дол. У світовій фінансово-кредитній системі панівне місце зайняв американський долар. США встановили своє економічне панування у Латинській Америці, торгівля з країнами якої впродовж 1913–1920 рр. збільшилася на 40%.

У 1920 р. США, населення яких становило 6% від світового, виробляли понад половину світової промислової продукції, 1/2 вугілля, 2/3 нафти, 3/5 чавуну і сталі, 85% автомобілів.

У Великій Британії різко зменшилися основні показники: національного багатства― на половину; промислового виробництва ― на 20%; експорту товарів ― удвічі. Розвивалися лише галузі, що працювали на військову промисловість (металургійна, хімічна, виробництво зброї). Згідно зі статистичними даними, Велика Британія втратила 743 тис. чол. вбитими, збільшилися видатки на військові потреби з 19% від національного доходу в 1914 р. до 56,3% у 1916 р., загальні витрати становили до 11 млрд ф. ст., внутрішній державний борг збільшився у 12 разів і досяг 7,8 млрд ф. ст., зовнішній борг ― 1,15 млрд ф. ст., з яких 850 млрд ф. ст. або 4 млрд дол. ― це борг перед США (виплати складали до 40% від держбюджету країни впродовж багатьох років). Світова фінансова столиця з м. Лондона перемістилася в м. Нью-Йорк.

За Версальським мирним договором Велика Британія як країна-переможниця отримала значну частину репарації з Німеччини для покриття господарських витрат, збільшила за рахунок Німеччини і Туреччини свої колонії, територія яких досягла 35 млн кв. км, а населення ― близько 450 млн осіб.

Загалом Велика Британія послабила позиції у світовому господарстві та міжнародних економічних зв’язках.

У Франції загальні втрати в ході війни оцінюються в 134 млрд золотих франків. Людські становили убитих 1,4 млн і покалічених 0,7 млн осіб, тобто понад 10%працездатного населення. Німеччина окупувала і зруйнувала господарство 10 найрозвиненіших департаментів Франції. За 1914–1918 рр. промислове виробництво скоротилося на 40%, сільськогосподарське ― на третину, експорт ― майже на половину. Пришвидшилася індустріалізація економічно відсталих південних департаментів. Нестача палива та сировини змушувала промисловців інтенсифікувати виробництво шляхом упровадження нових техніки і технологій, раціоналізації виробництва. Країна імпортувала значну частину сільськогосподарської продукції.

Величезні витрати на військові потреби підірвали стабільність французької валюти. Країна перестала відігравати роль світового кредитора, особливо після втрати інвестицій (приблизно 4 млрд дол.), вкладених у Російську імперію. Загальний державний борг у 1920 р. становив 300 млрд франків, з них 62 млрд фр. (7 млрд дол.) ― це зовнішній (США та іншим країнам).

Версальський договір зміцнив позиції французької економіки. Тільки Лотарингія постачала залізної руди стільки, скільки вся Франція, а окупована німецька Саарська область забезпечувала країну кам’яним вугіллям. Це компенсувало втрати Франції та сприяло піднесенню її економіки.

Для Німеччини економічні наслідки Першої світової війни були найважчими. Витрати становили 150 млрд марок, а нагромаджені за роки війни ресурси ― лише 35 млрд марок. Державний борг збільшився з 5 до 160 млрд марок. Було вбито і покалічено 7,5 млн чол. У 1918 р. порівняно з 1913 р. обсяги промислового виробництва скоротилися на 43%, сільськогосподарського ― на 35–50%, національне багатство зменшилося удвічі. У 1916 р. почався голод. Блокована країнами Антанти, Німеччина експортувала лише 1/3 необхідних продуктів харчування. Катастрофічно зростав державний борг. Скоротилася реальна заробітна плата, робочий день становив 12–14 годин. Держава взяла під контроль виробництво і розподіл. У 1915 р. уряд сприяв утворенню синдикатів у вугільній, цементній, алюмінієвій, взуттєвій галузях промисловості. У 1916 р. так звана програма Гінденбурга (головнокомандуючого німецької армії) узаконила державне втручання в економіку країни. Було запроваджено загальну трудову повинність, карткову систему, державне кредитування промисловості. Економічне становище держави погіршили умови Версальського договору.

Післявоєнний економічний розвиток країн світу визначався укладенням ряду договорів, що склали Версальсько-Вашингтонську систему, в якій центральне місце становив Версальський договір, підписаний у 1919 р. 27 країнами-переможницями і Німеччиною.

Німеччину зобов’язали сплатити контрибуцію (репараційні виплати) країнам-переможцям у сумі 132 млрд золотих марок, у тому числі в перші два роки ― 20 млрд марок (золотом, товарами, природними ресурсами, обладнанням тощо). Франції було повернуто Ельзас і Лотарингію, передано вугільні шахти Саарської області (управляти нею 15 років зобов’язали Лігу Націй). Округи Мальмеді, Ейтен і Морене отримала Бельгія, північну частину Шлезвігу ― Данія, м. Мемель (Клайпеда) у 1923 р. ― Литва, частину Помор’я, м. Познань ― Польща, м. Гданськ було оголошено «вільним містом». Німеччина мала визнавати суверенітет Австрії, Чехословаччини, Польщі. У 1923 р. франко-бельгійські війська окупували Рурську область, що дало змогу вивозити з Німеччини вугілля і метали. У зв’язку з демілітаризацією заборонялося виробляти складну військову техніку. Німецькі колонії площею 3 млн кв. км і з населенням 13 млн осіб поділили Великобританія, Франція, Японія та Бельгія. Німеччина позбавлялася військового флоту, авіації, важкого озброєння, армія могла становити лише 100 тис. осіб. Німеччина втратила 1/8 території, на якій проживало 10% населення, 3/4 родовищ залізних руд, 50%національного багатства. Країни Антанти отримали необмежене право займатися в цій державі економічною діяльністю. На певний час Велика Британія та Франція позбулись сильного економічного конкурента.

Оцінюючи рішення Версальського договору, майбутній визначний економіст Дж. М. Кейнс (1883–1946), у ті роки радник Британського казначейства та учасник Версальської конференції, різко розкритикував його умови. У статтях «Економічні наслідки Версальського мирного договору» та «Перегляд мирного договору» (1919) визнав непомірними репараційні вимоги до Німеччини, запорукою стабільності вважав їх зменшення та надання позики США, зняття блокади з Росії, відновлення порядку та влади в Німеччині як протидії російській революції. Англійський уряд усунув вченого з державної служби, але наступні американські програми допомоги Німеччині Ч. Дауєса і К. Юнга використали пропозиції Дж. М. Кейнса.