Світова економічна криза (1929–1933 рр.). Виникнення кейнсіанства. Теоретична система Дж.М. Кейнса

Світова економічна криза 1929–1933 рр. (Велика депресія) почалася з різкого зниження цін на акції на Нью-Йоркській біржі 24 жовтня 1929 р.: їх вартість до березня 1933 р. становила лише 19 млрд дол. (зменшилась у 5 разів), а сума збитків ― 15 млрд дол. За змістом це була циклічна криза перевиробництва. Диспропорції між темпами зростання прибутків підприємств і темпами зростання виробництва (прибутки збільшувалися удвічі швидше) не супроводжувалися зниженням цін на товари і зростанням заробітної плати. Ринок не зміг поглинути зростаючу товарну масу. Почалося скорочення виробництва, що зумовило ланцюгову реакцію: зменшились обсяги кредитних операцій, знизився курс акцій, криза поширилася на банківську, фінансову, промислову та аграрну економіку, охопивши Латинську Америку, Західну Європу, країни Азії та Африки,порушивши міжнародні економічні зв’язки. Проявом економічної кризи 1929–1933 рр. стало масове скорочення виробництва та послуг, розорення і банкрутство, зниження рівня зайнятості та заробітної плати, виникнення безробіття.

Дж.М. Кейнс розкривав причини економічної кризи на основі своєї концепції сукупного попиту. Впродовж останніх п’яти років перед кризою відбувалося нагромадження фондів погашення та амортизаційних відрахувань для підприємств, які не мали потреби поновлювати устаткування. Проте збільшити нові інвестиції, щоб поглинути заощадження, які заможне американське суспільство за умов повної зайнятості може заощаджувати, було неможливо.[56]

Найважчими були наслідки світової кризи 1929–1933 рр. У США валовий національний продукт (ВНП) зменшився на 31%, у країнах Західної Європи валовий суспільний продукт (ВСП) ― на 9–10%. Спостерігаються істотні відмінності між країнами. В Австрії спад становив 22,5%, у Великій Британії ― 18,2%, Німеччині ― 16,1%, Італії ― 3,9%, у Данії ― 2%. Європейські країни рівня ВСП 1929 р. досягли лише в 1935 р.

У державній економічній політиці основними стали методи макроекономічного регулювання. Їх зміст ― поширення одержавлення економіки шляхом державного регулювання і збільшення частки валового національного продукту (ВНП), що розподіляється державою. На визначеному етапі ці заходи сприяли економічному розвитку, підвищенню рівня добробуту народу, збільшення випуску продукції.

Економічна криза 1929–1933 рр. показала, що в умовах монополізації економіки ринковий механізм неспроможний розв’язати внутрішні та зовнішні протирічча. Одночасно проявилася криза неокласичної економічної теорії, що обґрунтовувала автоматичний характер дії механізму ринкової економіки. Тому виникла необхідність нового підходу до пояснення суті економічних процесів, розробки нової концепції економічної політики держави.Це завдання виконала економічна теорія Джона Мейнарда Кейнса (1883–1946) ― видатного англійського вченого-економіста, політичного і громадського діяча.

Головною працею кейнсіанського економічного вчення стала «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей»(1936). Крім цієї праці перу Дж. М. Кейнса належать «Трактат про ймовірність» (1921), «Трактат про грошову реформу» (1923), «Економічні наслідки містера Черчілля» (1925), «Кінець вільного підприємництва» (1926), «Трактат про гроші» (1930) та інші.

«Кейнсіанська революція». Економічна теорія Дж. М. Кейнса, здійснила справжній революційний переворот в економічний науці. Вчений:

· відмовився від цілого ряду аксіом, що тривалий час панували в неокласичній теорії;

· розширив предмет економічної теорії дослідженнями на макроекономічному рівні;

· вдосконалив методи економічного дослідження;

· обґрунтував необхідність державного регулювання ринкової економіки, його рекомендації впродовж 1930 рр. були теоретичним підґрунтям економічної політики більшості урядів розвинутих країн;

Предмет і метод економічної теорії Дж. М. Кейнса. Дж М. Кейнс суттєво розширив і змінив уявлення про предмет економічної теорії. В коло його досліджень увійшли функціональні взаємозв’язки у ринковій економіці в цілому, дослідження залежностей і пропорцій між сукупними народногосподарських величинами: національним доходом, заощадженнями, інвестиціями, сукупним попитом.

Новаторство економічного вчення Дж. М. Кейнса в методологічному плані проявилося в наступному:

· макроекономічний підхід до вивчення економічних процесів. Досліджуючи такі агреговані величини, як сукупний попит, сукупна пропозиція, сукупні споживчі витрати, сукупні заощадження та інвестиції, загальний рівень зайнятості, національний дохід та ін., Дж.М. Кейнс тим самим започаткував самостійний розділ економічної теорії ― макроекономіку;

· поділ всіх економічних явищ на три групи: 1) «вихідні, первинні величини», що приймаються в якості постійних (кількість праці, рівень технології, кваліфікації, ступінь конкуренції, соціальна структура суспільства і т.д.); 2) «незалежні змінні», побудовані на основі психологічних чинників (схильність до споживання та заощадження, перевага ліквідності, гранична ефективність капіталу), утворюють функціональну основу моделі Кейнса і є інструментами за допомогою яких забезпечується функціонування ринкової економіки; 3) «залежні змінні», що характеризують стан економіки (рівень зайнятості, національний доход).

· врахування впливу на економічні процеси позаекономічних чинників ― психології людей та їх груп, держави;

· обґрунтування концепції «ефективного сукупного попиту». Якщо неокласики вважали, що головним завданням економіки є ефективне і раціональне використання обмежених економічних ресурсів, тобто проблеми пропозиції, то Дж.М. Кейнс першим звернув увагу на той факт, що рівень національного доходу та загальний рівень зайнятості визначається «ефективним сукупним попитом» і пов’язаний з проблемами реалізації суспільного продукту;

· відмова від принципу оптимальності і автоматичного досягнення рівноваги ринковою економікою;

· відмова від головного принципу неокласичної економічної теорії – економічного лібералізму і обґрунтування необхідності державного регулювання ринкової економіки.

Разом з тим кейнсіанство в деякій мірі є продовженням методології некласичного напрямку і маржиналізму. Економічна теорія Кейнса ґрунтується на методах граничного та функціонального аналізу, на використанні економіко-математичного моделювання.

Теорія ефективного попиту. В своїй головній праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» Дж.М. Кейнс в першу чергу піддає критиці принципи, сформульовані в «законі ринків» Ж. Б. Сея, згідно яких вважалося, що ринкова економіка має здатність автоматично досягати економічну рівновагу, та використовувати всі наявні економічні ресурси – виробничі потужності, робочу силу, заощадження, в повній мірі. Пропозиція товарів, вироблених з використанням наявних ресурсів, сама породжує адекватний попит. Вартість продукту складається з винагороди власникам залучених факторів виробництва. В свою чергу, отримані факторні доходи повністю витрачаються, а відповідність між попитом і пропозицією досягається за допомогою системи гнучких цін. Отже, усі суспільні фактори виробництва розподіляються і використовуються раціонально, а увесь створений суспільний продукт споживається в повному обсязі. Порушення економічної рівноваги може носити лише тимчасовий характер.

В той же час, обговорюючи питання про можливі обсяги виробленого продукту, неокласична теорія розглядала лише чинники пропозиції, а саме ― обсяги залучених до виробництва економічних ресурсів та їх граничну продуктивність.

На відміну від представників неокласичної теорії, Дж.М. Кейнс стверджує, що в нових умовах ціни втрачають свою гнучкість, і тому вже не можуть виконувати роль стихійного регулятора. Коли панують монополії та набуває поширення профспілковий рух, ціни легко зростають, проте знижуються вкрай повільно і, як правило, ніколи не досягають попереднього рівня.

Також Дж.М. Кейнс зауважує, що неокласична теорія фактично виходила з наявності простого мінового господарства, де гроші виконують роль звичайного посередника в товарообмінних операціях і не виступають в якості самостійного активу. В умовах розвинутого грошового господарства гроші окрім функції розрахункової одиниці і засобу обміну починають виконувати функцію засобу збереження вартості. З’являється, відповідно, попит на гроші ― потреба в ліквідності. А це означає, що завжди в ринковій економіці існує проблема заощаджень та величини доходу, що витрачається. Саме вони визначають величину ефективного суспільного попиту від якого, в свою чергу, залежить величина реалізованого суспільного продукту. Ефективний попит це такий сукупний попит на блага, який максимально наближається до сукупної пропозиції, що забезпечує повне завантаження виробничих потужностей та повну зайнятість.

Вихідним пунктом теорії Кейнса є положення про те, що динаміка виробництва національного доходу та рівень зайнятості залежать не стільки від чинників пропозиції (обсяги праці, капіталу, їх ефективність) скільки від чинників попиту, які забезпечують реалізацію продукту і відповідно визначають міру залучення економічних ресурсів у суспільне виробництво та рівень доходів в економіці. Тому Кейнс приділяє значну увагу аналізу чинників, що впливають на величину ефективного попиту.

Кейнс розмежовує поняття отриманого і використаного доходу. Отриманий дохід складається з тих частин, що призначені для споживання та заощаджень. Це положення можна зобразити наступною формулою:

Y=C+S, (11.1)

де: Y ―національний дохід; C ― частина доходу, що призначена для споживання; S ―частина доходу, що заощаджується.

Дохід, що використовується, витрачається включає в себе витрати на особисте споживання громадян та інвестиційні витрати бізнесу:

Y=C+I, (11.2)

де: Y ―національний дохід; C ― споживчі витрати; І ― інвестиції.

Величина особистого споживання є функцією приросту доходу. Проте, на думку Кейнса, не все так однозначно. В розвинутій ринковій економіці діє так званий «головний психологічний закон». Суть цього закону полягає в тому, що із збільшенням доходу частка, що йде на споживання, також зростає, але в значно меншій мірі ніж зростає дохід. Тому співвідношення між споживанням і заощадженням змінюються на користь останнього. Зростає гранична схильність до заощаджень, а гранична схильність до споживання зменшується:

; , (12.3)

де: с ― гранична схильність до споживання; s ― гранична схильність до заощаджень; Δ С ― приріст споживання; Δ S ― приріст заощаджень; Δ Y ― приріст доходу.

Таким чином, чим краще розвивається економіка і чим вищі доходи населення тим більшими є заощадження. По мірі зростання доходів населення приріст споживання сповільнюється, а це є головною причиною зниження середньої частки споживання та зростання середньої частки заощаджень на протязі підвищувальної фази економічного циклу.

Погляди Дж. М. Кейнса на роль заощаджень в економіці суттєво відрізняються від поглядів його попередників. Якщо спочатку класична а потім і неокласична політична економія говорила про заощадження (ощадливість, утримання від споживання) як головне джерело нагромадження капіталу і, отже, економічного зростання, то Дж.М. Кейнс принципово відкидає це твердження. Він вважає, що надмірна ощадливість навпаки перешкоджає економічному зростанню, оскільки породжує проблему надлишкової пропозиції товарів. Вихід вбачається в тому щоб зростаючі заощадження поглиналися зростанням приватних інвестицій. Ідеальною є ситуація коли загальний обсяг заощаджень в суспільстві дорівнює загальному обсягу інвестицій:

S=І (11.4)

Саме обсяги інвестицій Кейнс вважає головним чинником ефективного попиту і як наслідок, зростання національного доходу.

Розглядаючи приріст національного доходу як функцію приросту інвестицій, Кейнс застосовує принцип мультиплікатора. Суть його полягає в тому, що крім безпосереднього впливу інвестиційного попиту на відповідну частку виробленого продукту, має місце так званий множинний, мультиплікаційний ефект, коли приріст інвестицій викликає значно більший приріст національного доходу.

Δ Y = k * Δ І, (11.5)

де: k ― мультиплікатор інвестицій; Δ Y ― приріст національного доходу; Δ І ― приріст інвестицій. Звідси:

(11.6)

Ефект мультиплікації пояснюється взаємозв’язком окремих галузей і сфер діяльності. Додаткові інвестиції породжують додатковий дохід власників економічних ресурсів, які залучені до виробництва відповідних благ. Додаткові доходи, в свою чергу, є джерелом додаткових витрат і т.д. Якщо б увесь дохід витрачався, такі коливання тривали б до нескінченності, та оскільки частина доходу заощаджується ― то вони поступово згасають. Вперше подібний принцип мультиплікації описав англійський економіст Р.Ф. Кан в 1931 р., але він стосувався взаємозв’язку між збільшенням витрат на проведення громадських робіт і зниженням безробіття. У трактуванні ж Дж.М. Кейнса принцип мультиплікації отримав вигляд мультиплікатора інвестицій, що відображає взаємозв’язок між приростом інвестицій і приростом національного доходу.

Величина мультиплікатора інвестицій безпосередньо залежить від рівня граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощаджень.

, або (11.7)

Чим більшою буде гранична схильність до споживання і навпаки, чим меншою гранична схильність до заощаджень ― тим більшим буде числове значення коефіцієнта мультиплікатора інвестицій. Принцип мультиплікатора дає відповідь на питання, яким чином коливання інвестицій, що складають відносно невелику частку національного доходу, здатні викликати значно більші коливання сукупної зайнятості і доходу.

Джерелом інвестицій є заощадження. Проте, на думку Дж.М. Кейнса, перетворення заощаджень в інвестиції це достатньо складний процес, що суттєво залежить від інвестиційної активності бізнесу. Бажання підприємця інвестувати визначається багатьма чинниками, але в першу чергу ― співвідношенням граничної ефективності капіталовкладень та позичкового процента. Гранична ефективність капіталовкладень як відношення очікуваного приросту прибутку до приросту інвестицій є суб’єктивним феноменом і відображає сподівання та очікування підприємців, їх настрої. А вони досить часто є дуже мінливими. Оптимістичні настрої швидко можуть змінитися на песимістичні і бути такими тривалий період часу, особливо в умовах економічної депресії. Яким же чином змінити ситуацію та дати поштовх до інвестиційної активності. Дж.М. Кейнс вважає, що провідна роль в цьому плані належить позичковому проценту. Саме ставка позичкового процента є тією межею, нижче якої не може опускатися гранична ефективність капіталовкладень. І чим вона нижча ― тим більше стимулів до інвестиційної діяльності та запозичень. Кейнс приходить до висновку, що суб’єктом, який може і повинен безпосередньо впливати на збільшення приватних інвестицій є держава. Саме вона, збільшуючи пропозицію грошей, проводячи активну, розширювальну монетарну політику може знижувати рівень позичкового процента, стимулюючи тим самим інвестиційну активність бізнесу. Саме це дасть бажаний для економіки початковий поштовх і забезпечить згодом економічне зростання та повну зайнятість.

Проте, не дивлячись на всі переваги, грошово-кредитна політика все ж таки має певні обмеження. Пов’язані вони з так званою пасткою ліквідності ― коли подальше збільшення кількості грошей в обігу вже не супроводжується зниженням позичкового процента. В цьому випадку, за умови недостатньої кількості приватних інвестицій держава повинна вдатися до іншого кроку, а саме, компенсувати їх нестачу своїми витратами та державними інвестиціями.

Таким чином, на думку Дж.М. Кейнса, в умовах депресивного стану ринкової економіки державі відводиться дуже важлива роль ― стимулювати ефективний сукупний попит та виконувати компенсаторну функцію за умови його недостатнього рівня, або низької ефективності.

Теорія зайнятості і безробіття. Дж.М. Кейнс піддає критиці погляди неокласиків, що стосуються питань про рівень зайнятості і фактори безробіття. В неокласичній теорії зайнятість залежить від граничної важкості праці (чинник, що визначає пропозицію праці), граничної продуктивності праці (чинник, що визначає попит на працю) та рівня заробітної плати. Величина попиту на працю визначається граничним продуктом, що виробляє останній робітник. Ціна цього продукту є справедливою ціною даного економічного ресурсу. Звідси робився висновок, що чим нижчою є реальна заробітна плата, на яку погоджуються робітники ― тим вищим в цілому є рівень зайнятості. Отже, рівень зайнятості визначається самими робітниками, а ставка реальної заробітної плати виступає стихійним його регулятором. Зниження останньої впливатиме на бажання підприємців наймати більшу кількість працівників.

Дж.М. Кейнс відхиляє дане положення і стверджує, що величина зайнятості та її динаміка не залежать від поведінки робітників, від їх згоди працювати за вищу чи нижчу заробітну плату. Рівень зайнятості визначається величиною ефективного попиту, обсягом споживчих витрат та інвестицій.

Хоча Дж.М. Кейнс в цілому і був прихильником низького рівня номінальної заробітної плати (ґрунтуючись на «головному психологічному законі») він все ж таки виступає проти використання зниження заробітної плати як методу підвищення зайнятості в умовах економічного спаду та депресії. На його думку, зниження заробітної плати впливає на економіку не безпосередньо, а опосередковано ― через граничну схильність до споживання та заощадження. Воно призводить не до зростання зайнятості, а до перерозподілу доходів на користь підприємців та власників грошового капіталу. Зменшення споживчого попиту з боку робітників не буде компенсовано збільшенням попиту останніх в силу дії основного психологічного закону, оскільки зростання доходу веде до зростання граничної схильності до заощаджень. Саме тому Дж.М. Кейнс виступає прихильником більш рівномірного розподілу доходів як одного з чинників ефективного попиту.

Не вплине зниження заробітної плати і на зростання інвестицій. Хоча зниження заробітної плати на мікрорівні і впливатиме на зростання граничної ефективності капіталовкладень, проте на макрорівні ― призведе до скорочення загального споживчого попиту, що в кінцевому рахунку вплине на скорочення обсягів виробництва і інвестицій.

Неокласична теорія розглядала два види безробіття: природне і добровільне. Природне безробіття пов’язувалось з міграційними або мобільними переміщеннями працівників. Воно складало 4–5% від загальної кількості трудових ресурсів. Добровільне безробіття на відміну від природного породжується соціальними, позаекономічними чинниками, як то профспілки, що штучно завищують рівень номінальної заробітної плати, добровільна відмова працювати за нижчої заробітної плати тощо.

Заслугою Дж.М. Кейнса було те, що він один із перших почав розглядати вимушене безробіття, яке має в своїй основі внутрішні, економічні причини. Вчений вказував, що насправді, на практиці підприємці в умовах економічного спаду і скорочення попиту на свої товари віддають перевагу зменшенню обсягів виробництва за даної ціни та скороченню зайнятості, а не зниженню цін та заробітної плати при збереженні попередніх обсягів виробництва та зайнятості. Саме це породжує вимушене безробіття.

Розгляд вимушеного безробіття заперечував положення некласичної економічної теорії про здатність ринку праці до саморегулювання. Дж.М. Кейнс вважав, що проблема забезпечення повної зайнятості повинна мати принципово інше вирішення ніж це пропонують представники неокласичної економічної теорії. Лише активна державна політика із стимулювання ефективного сукупного попиту може забезпечити повну зайнятість.

Гроші, позичковий процент, ціна та інфляція в теорії Дж.М. Кейнса. Досліджуючи нову роль і якість грошей, Дж.М. Кейнс відмічає, що гроші перетворюються в самостійний актив тривалого користування і тому починають відігравати свою особливу самостійну роль та впливати на мотиви поведінки економічних суб’єктів.

Попит на гроші, у Дж.М. Кейнса, складається з:

· трансакційного попиту. Гроші використовуються для здійснення угод з купівлі-продажу;

· попиту, пов’язаного з обережністю та прагненням убезпечити себе від непередбаченості майбутньої ситуації;

· попиту, пов’язаного із спекулятивними мотивами. Можливість отримання вигоди від операцій на фондовому і грошовому ринках.

Таким чином, на думку вченого, в суспільстві в умовах розвинутого грошового господарства завжди існує певна схильність до ліквідності. І позичковий процент є платою за відмову від ліквідності.

У відповідності до теорії Дж.М. Кейнса, основою економічного зростання є ефективний попит, стимулювання якого є головним елементом економічної політики. Останнє повинно здійснюватися за рахунок збільшення грошової маси та державних витрат, в тому числі і дефіциту державного бюджету. А це на думку представників неокласичної теорії обов’язкове призведе до інфляційного зростання цін. Проте у Дж.М. Кейнса з цього приводу була своя, дещо відмінна думка. Збільшення пропозиції грошей супроводжується пропорційним зростанням цін лише в умовах повної зайнятості і повного завантаження виробничих потужностей. В умовах же неповної зайнятості приріст грошової маси буде вести до збільшення ступеня використання ресурсів, розподіляючись між підвищенням цін, заробітної плати, зростанням обсягів виробництва і зайнятості. Чим далі до повної зайнятості тим більше приріст грошової маси впливає на зростання виробництва і зайнятості, а не на зростання цін. Бюджетний дефіцит, інфляція є цілком прийнятною ціною, яку суспільство платить за високий рівень зайнятості і національного доходу.

Економічна програма Дж. М. Кейнса. Доводячи, неправомірність суджень неокласиків про здатність ринкової економіки до «самозцілення», вчений обґрунтовує необхідність державного її регулювання. Головне завдання держави вбачає у впливі на рівень зайнятості та національного доходу за допомогою стимулювання ефективного попиту. Важливим елементом сукупного попиту є інвестиції. З метою збільшення обсягів інвестицій в економіці Дж.М. Кейнс пропонує наступні заходи.

· У грошово-кредитній політиці збільшити пропозицію грошей і знизити ставку позичкового процента, що забезпечить підвищення ефективності майбутніх інвестицій і зробить їх більш привабливими.

· Бюджетна політика має передбачати активне фінансування і кредитування підприємців за допомогою державного бюджету («процес соціалізації інвестицій»), систему організації державної закупівлі товарів і послуг, організацію суспільних робіт ― будівництва шляхів, спорудження різноманітних будов і т.д.

Дж.М. Кейнс також був прихильником зменшення майнової нерівності за рахунок перерозподілу частини національного доходу на користь осіб з низькими доходами як найбільш схильних до споживання. Пропонувалося впровадження прогресивної системи оподаткування.

Слід зауважити, що Дж.М. Кейнс завжди залишався прихильником ринкової економіки і основних її засад. Тому, виступаючи за проведення активної державної економічної політики, в той же час, негативно ставився до розширення державної власності та будь яких спроб утиску приватної ініціативи, зменшення свободи підприємницької діяльності. Теорія Дж.М. Кейнса ― це збереження ринкових механізмів саморегулювання на мікрорівні і здійснення суспільного, державного регулювання на макрорівні.

Таким чином, Дж.М. Кейнс пришов до висновку, що сучасна система ринкових відносин не є досконалою і саморегульованою, максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити лише державне регулювання. Воно повинно бути скерованим на стимулювання ефективного сукупного попиту.

Заслугою Дж.М. Кейнса став подальший розвиток економічної теорії, теоретичне обґрунтування державної економічної політики, яка була б спроможною подолати депресивний стан економіки і забезпечити високий рівень зайнятості. Теорія Дж.М. Кейнса стала методологічною основою нового напряму економічної теорії, що отримала назву кейнсіанства, та мала суттєвий вплив подальший розвиток економічної теорії.