Економічний розвиток європейських країн і США В період другої світової війни та її вплив на структуру господарства

Друга світова війна (1939–1945 рр.) ― це найбільша економічна катастрофа XX ст. У війну було втягнуто понад 60 держав з населенням більш ніж 4/5 жителів планети. Військові дії велися на території 40 держав Європи, Азії, Африки й охоплювали Атлантичний, Тихий, Індійський і Північно-Льодовитий океани. У них брали 110 млн осіб, а загинуло близько 55 млн. Втрати країн-учасниць становили 316 млрд дол., загальні військові витрати ― 962 млрд дол., що в 4,5 разу перевищило відповідний показник Першої світової війни.

Економічні наслідки війни:

· руйнування економіки країн-учасниць, особливо країн Західної Європи. Відбулась дезорганізація господарства. Післявоєнна західноєвропейська економіка набула деформованого виду мілітаризованої структури виробництва. Розірвано зв’язки між сферами національних економік. Зросла інфляція, дестабілізувались європейські валюти;

· руйнування міждержавних зв’язків. Так, країни Західної Європи за рахунок власного виробництва могли забезпечити потреби в зерні, бавовні, алюмінію і міді на 40%, свинцю і цинку на 30%, солі й олії приблизно на 15%, рідкому пальному та м’ясі тільки на 10%;

· зосередження 2/3 промислового виробництва і золотого запасу світу в США;

· економічне, моральне та фізичне виснаження населення;

· створення світової системи соціалізму, збільшення кількості країн адміністративно-командної системи;

· здобуття незалежності значної кількості економічно слаборозвинених колоніальних держав;

· початок інтеграційних процесів.

У післявоєнний етап (1945 р. – кінець 1940-х рр.) стартові умови для стабілізації та розвитку національних господарств були різними. В європейських країнах зменшилося промислове виробництво. Його рівень у 1946 р. становив порівняно з 1937 р. у Великій Британії 95%, Франції ― 73%, Японії — 30%, ФРН (у 1948 р.) ― 56%. Панувала внутрішня інфляція. Європейські валюти не конвертувалися. Скоротився обмін товарами і послугами між європейськими державами. Бартер став переважаючою формою торгівлі. Європейські уряди вживали непопулярних заходів для приватного капіталу: здійснювали контроль цін на основні товари, перерозподіл національного доходу, збільшення грошей в обігу. Через це приватні інвестори переводили свої активи з Європи в США. Для відбудови господарства Європи, стимулювання економічного зростання були потрібні значні фінансові ресурси. Стан господарства Європи негативно впливав на світову економіку.

Занепад економіки європейських країн та Японії сприяв встановленню економічного панування США. Виробничі потужності цієї країни перевищили потужності всіх індустріальних держав разом узятих. Широкого розмаху набула економічна експансія США. Її національна валюта стала основою міжнародної валютно-фінансової системи, всі країни прагнули отримати долар в обмін на свої товари. Одночасно реконверсія господарства в США відповідно до потреб мирного часу зумовила появу таких проблем, як скорочення виробництва та зайнятості, необхідність оновлення цивільних галузей.

Сполучені Штати Америки у власних інтересах з метою стабілізації світової економіки та політичного становища намагалися допомогти європейським країнам у відбудові господарства. Основою економічної стабілізації країн Західної Європи став план Дж. Маршалла (за ім’ям державного секретаря США Дж. Маршалла) ― програма відновлення та розвитку економіки Європи.

Економіка США у роки Другої світової війни та відбудова господарства. Це єдина країна, що зміцнила економіку та міжнародне становище. Національний дохід країни збільшився втричі. Після війни США виробляли 60% світової промислової продукції, їх частка становила 2/3 золотого запасу світу і 1/3 експорту економічно розвинених держав. Найменшими були втрати людських ресурсів: 415 тис. чол. загинули і 671 тис. ― були пораненими.

Збільшилися обсяги промислового виробництва: за 1939–1944 рр. виплавляння сталі зросло на 70%, електросталі та легованої сталі ― більш ніж у 4 рази, прокату ― на 56,7%, видобуток кам’яного вугілля ― на 60%, а коксівного ― в 4 рази, нафти ― на 35%. Динамічно розвивалися кольорова, хімічна, електротехнічна, нафтопереробна, автомобільна, літакобудівна і суднобудівна галузі. Було виготовлено 296,1 тис. літаків; 86,5 тис. танків, 233 тис. гармат, 14 263 тис. кулеметів, автоматів, гвинтівок тощо. В усіх галузях застосовували механізацію, автоматизацію, стандартизацію, спеціалізацію. Разом з тим, почався дефіцит споживчих товарів, що призвело у 1942 р. до встановлення карткової системи.

Війна стимулювала розвиток сільськогосподарського виробництва, обсяги якого за 1939–1944 рр. зросли на 36%. Технічний прогрес зумовив підвищення продуктивності праці. Фермери повністю забезпечували населення продовольством (фермер «годував» 11 осіб), а також експортували сільськогосподарську продукцію в десятки країн світу. Одночасно продовжувалося банкрутство ферм (з 1940 до 1945 р. ― 281 тис. господарств), з’явилося 44 тис. нових великих ферм.

США збільшили обсяги вивозу товарів і капіталу. Так, до війни щорічно експортували 3 млрд. дол., у 1944 р. ― 14 млрд. Лише поставки за ленд-лізом оцінено в 46,7 млрд. дол. Особливо активно американський капітал проникав у країни Британської співдружності (Канаду, Індію, Австралію тощо). Згідно з ухвалою Бреттон-Вудської конференції (1944 р.), долар використовували як міжнародну резервну валюту та світові гроші.

Важливими стимулюючими чинниками економічного зростання були такі: збільшення інвестицій до 76 млрд. дол., у т. ч. державних до 33 млрд., або близько 44% від загальної суми; зростання державного регулювання економіки, у т. ч. замовлень на 175 млрд. дол. за 1940–1944 рр., встановлення контролю за цінами на стратегічні товари, постачання підприємств сировиною, енергоносіями тощо; технічна модернізація промисловості; концентрація виробництва, зокрема в хімічній, металургійній, газонафтовій, машинобудівній галузях.

Перехід до мирного виробництва спричинив зменшення обсягів промислового виробництва. Скоротився випуск продукції в галузях, пов’язаних з військовими потребами, зокрема у сталевар ній, авіаційній, суднобудівній, хімічній. Підвищений попит населення на товари широкого вжитку стимулював розвиток текстильної, харчової, шкіряної, нафтової галузей, розширення житлового будівництва.

Важливе значення для становлення мирної економіки мало державне регулювання суспільного виробництва: було збільшено державні замовлення, у процесі реконверсії розпродано 2800 держпідприємств і надано субсидії приватним фірмам, зменшено податки на 6 млн. дол. Згідно з Актом про зайнятість (1946 р.), держава зобов’язувалася забезпечити максимальну зайнятість, масштаби виробництва і купівельну здатність населення. Передбачалися заходи щодо організації громадських робіт і стимулювання бюджетної політики. Актом про реорганізацію законодавства (1946 р.) запроваджено на початку кожної регулярної сесії Конгресу виступ президента з доповіддю про економічний стан країни і заходи щодо його регулювання. Програма дій уряду охоплювала аналіз наявного рівня зайнятості, виробництва і купівельної спроможності, економічну програму федерального уряду, умови її виконання, рекомендації нового законодавства. Одночасно скасування державного контролю за цінами, ухвалення в 1947 р. закону Тафта-Хартлі про обмеження прав робітників на страйки та посилення впливу держави над профспілками загострили соціальну напругу в країні. Вже восени 1948 р. розпочалася перша в повоєнний період циклічна криза перевиробництва.

Позитивно на економічний розвиток США вплинули соціальна політика президента Трумена (1945–1953 рр.), що забезпечила збільшення погодинної оплати праці до 0,75 дол., страхових виплат і пенсій, будівництва житла; план Маршалла, що зміцнив американські економічні позиції в Європі; війна у Кореї (1950–1953 рр.), що посилила державне втручання в економіку країни і сприяла інвестуванню 30 млрд. дол. у промисловість. У результаті середньорічні темпи промислового виробництва становили 5,85%.

Світове господарство до кінця 1950-х рр. характеризувалося економічною та політичною перевагою США. Американські економісти, взявши за основу кейнсіанську теорію, обґрунтували концепції державного планування та регулювання світового господарства. Серед них ― програми створення «світового картеля» під егідою американського капіталу, здатного, на їх думку, регулювати світову економіку; плани створення «всесвітнього альянсу» і «всесвітнього уряду» для міжнародної координації національних економічних систем.