Господарський розвиток знайшов відображення в економічних ідеях представників католицької церкви, найвидатнішими з них є Тома Аквінський і Нікола Орем.

Панівна релігійна філософія ― схоластика ― намагалася спрямовувати та контролювати практичну діяльність людини, поставити науку в залежність від релігії. Економічна думка розвивалася під впливом канонічної доктрини, яка трактувала економічні проблеми з точки зору християнської релігії та античної традиції. Становлення канонічної доктрини пов’язано з ім’ям монаха Граціана, який у XII ст. склав «Зведення канонічного права».

Найвідомішим представником канонічної доктрини є домініканський монах і богослов Т ома Аквінський (Аквінат, 1225–1274). Його праця «Сума теології», яка ґрунтувалася на положеннях Біблії, богословських творів, вченні Аристотеля, була визнана католицькою церквою єдино правильною філософсько-теологічною системою, отримала назву томізму.

Досліджуючи економічні явища та процеси, Тома Аквінський розглядав їх як поєднання суперечностей (схоластичний спосіб міркування), використовував принцип подвійної оцінки:

· виступав за підпорядкування світської влади духовній;

· обґрунтовував соціальну нерівність з точки зору майнової нерівності, вважав, що приватна власність є законним інститутом людського суспільства. Власне Бог встановив такий порядок, який дає змогу людям жити відповідно до визначеної станової ієрархії, розподіляє функції управління і підпорядкування. Завдання держави полягає у гарантуванні недоторканості приватної власності. Засуджував вимоги раннього християнства щодо передачі майна багатих бідним. Однак, визнавав, що економічні інтереси мають підпорядковуватися спасінню душі людина, яка повинна з готовністю поділитись із бідними і нужденними своєю власністю;

· розглядав багатство як матеріальні блага, створені працею, яка є необхідним засобом для забезпечення життя людини. З точки зору натуралістичного підходу поділив багатство на природне (харчування, земля, житло тощо) та штучне (золото, срібло). Вважав нагромадження золота і срібла є грішним, засуджував накопичення грошового багатства приватними особами, визнавав необхідним утворення скарбів державою і церквою з метою здійснення благодійної діяльності;

· проголосив основою добробуту натуральне господарство і економічну самодостатність феодального маєтку, землеробство галуззю господарства, схвалену божественним законом. Одночасно зазначав необхідність товарно-грошових відносин, аналізував торгівельну діяльність з точки зору дозволеного та недозволеного. Виправдовув торгівлю як акт волевиявлення Бога і законне заняття людей для отримання необхідних засобів існування, торговий прибуток ― для покриття видатків. Заняття торгівлею заради збагачення заперечував;

· вважав, що обмін має бути справедливим на основі рівності корисності речей, обгрунтовував концепцію «справедливої ціни» (цим поняттям він узагальнював категорії «вартість», «цінність», «ринкова ціна»). Справедлива ціна має відповідати двом вимогам: забезпечувати еквівалентний обмін, враховувати витрати на збереження, доставку товарів, страховку на випадок можливих втрат товару; а також враховувати соціальний статус людини, оскільки більше благ має отримувати суспільно значима людина. Отже, справедлива ціна повинна забезпечити різний рівень добробуту дворянину, церковнослужителю, ремісникові;

· виникнення грошей пояснював домовленістю між людьми для зручності обміну. Визнавав необхідність грошей як міри вартості та засобу обігу, зауважував, що гроші є товаром, оскільки існує торгівля грошима між міняйлами. Був прихильником номіналістичної концепції грошей, вважав, що держава має право встановлювати номінальну цінність монет на свій розсуд. Проте виступав проти псування монети, яке може зробити безглуздим вимірювання вартості;

· відповідно до традицій католицької церкви засуджував лихварство як «ганебне ремесло». Купці та лихварі можуть привласнювати торговельний прибуток і лихварський процент лише як плату і нагороду за працю, за відстрочку в оплаті боргу, компенсацію втрати можливого доходу, транспортні та матеріальні витрати, ризик, подарунок. Негативно ставився до стягування відсотків за позичені гроші на споживчі блага, але визнавав справедливою сплату відсотків за позику на продуктивне використпання. Закликав користуватися вимогами вищої справедливості відповідно до божественного закону, допомагати потерпілим і бідним,

Криза феодальної економіки (XIV−XV ст. включно) була пов’язана з розвитком товарно-ринкових відносин. Просте товарне виробництво сформувалося як економічний уклад. В аграрній економіці відбувся переворот, змістом якого було перетворення грошової ренти на основну форму присвоєння додаткового продукту землевласником-феодалом, формування вільного селянського стану. Поширювалися товарно-грошові відносини. Місто стало центром промисловості та торгівлі, руйнувало господарську обособленість феодальних маєтків. У містах формувався клас буржуазії. Економічне життя будувалося на раціоналізмі та прагматизмі, які пов’язані з грошима та розрахунком. Зміцнювалася центральна влада. Руйнувалися васальні відносини. Значення дворянства як політичної сили зменшувалося.

Уповільнюючими чинниками були події XIV ст., голод 1315−1318 рр., демографічна криза середини XIV ст. через чуму, Столітня війна (1337−14503 рр.), розкол католицької церкви (утвердження на папський престол двох пап: у Римі та Авіньоні), селянські повстання («Жакерія» у Франції, Уота Тайлера в Англії). Від чуми 1347−1355 рр. та епідемій 60−70-х рр. XIV ст. у країнах Європи загинули 24 млн осіб.

Французький вчений-монах Ніколи Орем (Оресм) (1323–1382 рр.), аналізуючи економічне життя, у праці «Трактат про походження, природу, юридичне обґрунтування і зміну грошей» дав визначення грошам, як економічної категорії. Гроші ― це інструмент, створений людьми для полегшення обміну товарів. Вчений одним з перших обґрунтовув металістичну теорію грошей. На основі своїх висновків про походження та природу грошей підійшов до розуміння існування об’єктивних закономірностей грошового обігу.

Важливим джерелом економічної думки були єресі (неканонічні трактування Біблії), до яких зверталися бюргери, учасники селянських повстань. Єресі засуджували розкіш і багатство церкви та духовенства, накопичене всупереч ранньохристиянським канонам, проповідували ідеї рівності всіх людей, відміни грошей, боргів, повинностей, непокори світській владі і мали яскраво виражену антифеодальну спрямованість. У подальшому ці погляди знайшли відображення в Реформації ― процесі розколу католицької церкви і виникнення протестантизму.

Розвиток феодальної економіки у значній мірі визначався пануванням політичних факторів над господарськими. Раннє середньовіччя було періодом ранньофеодальних монархій, формування соціальних і правових основ феодального суспільства. Сформувалися тенденції до політичної незалежності та феодального роздроблення.

Класичне та пізнє середньовіччя у Франції ― це період феодальної роздробленості та започаткування політичного обיєднання країни під час правління королівської династії Капетінгів (987−1328 рр.). У XIV ст. королі династії Валуа (1328−1589 рр.) стали верховними сеньйорами, завершили економічне та політичне об’єднання Франції, що за державним устроєм перетворилася на станово-представницьку, а в другій половині XV ст. ― абсолютистську монархію. В Англії з часу норманських завоювань королівська влада мала загальнодержавний характер. Судові та фіскальні сеньйоральні права феодалів (глафордів, а пізніше ― лордів) були обмежені. Наслідком боротьби феодалів з королівською владою стало прийняття Великої хартії вольностей (1215 р.), що закріпила станові права світських і духовних феодалів, одночасно обмежувала свавілля держави щодо тих станів, які переходили до ринкових відносин. У 1345 р. Англія стала парламентською монархією. У Німеччині король саксонської династії Оттон I в 962 р. проголосив відновлення Римської імперії, до якої увійшли італійські землі (з кінця XII ст. ― Священна Римська імперія, а з кінця XV ст. ― Священна Римська імперія германської нації). Проте принцип виборності імператорів, їх намагання поєднати світську та церковну владу, а також сеньйоральний сепаратизм послабили централізацію. «Золота булла» 1356 р. юридично оформила самостійність феодальних князівств Німеччини.