Меркантилізм, теоретико-методологічні характеристики.

В умовах панування торговельного капіталу в XVI−XVII ст. у країнах Західної Європи економічна думка панувала у формі меркантилізму ― першої в історії економічної думки спроби теоретично обґрунтувати господарські процеси, пов’язані з переходом від простого товарного виробництва до підприємницького. Це економічна філософія торговців, банкірів і державних діячів ― усіх, хто у в різних творах розглядали пропозиції та рекомендації щодо нагромадження багатства у країні та економічної ролі держави. Поняття меркантилізм[33] з’явилося у другій половині XVIII ст. у працях А. Сміта і Ф. Кене, які критикували ці економічні погляди.

Сучасна економічна наука розглядає меркантилізм, по-перше, як національну економічну політику держави, спрямовану на збільшення багатства країни, по-друге, як першу теоретичну концепцію економічного зростання та підвищення національного добробуту шляхом примноження багатства держави у сфері обігу.

Меркантилізм, як систему економічних поглядів, характеризують такі теоретико-методологічні засади:

· предметом дослідження є багатство і сфера обігу, де створюється багатство;

· гроші визнавалися як найвища й абсолютна форма багатства і ототожнювалися із золотом і сріблом;

· трактування зовнішньої торгівлі безпосереднім джерелом багатства на основі нееквівалентного обігу й антагонізму економічних інтересів конкуруючих держав та видобутку благородних металів, тому лише праця у сфері їх видобутку є продуктивною;

· аналіз цінності товару і коливання цін на рику залежно від природних властивостей золота та срібла, кількості грошей, виплачених за певний товар;

· розгляд промислового та сільськогосподарського виробництва матеріальною умовою розвитку торгівлі;

· необхідність забезпечення високої зайнятості населення через розвиток капіталомістких експортних галузей;

· обгрунтування економічної політики сильної централізованої влади національної держави, зокрема протекціоністської щодо контролю зовнішньої торгівлі, пріоритетність державних інтересів над особистими;

· визнання можливості досягнення макроекономічної рівноваги шляхом координаційно-регулюючих державних заходів;

· метод дослідження ― емпіричний: від конкретного до абстрактного через збір і описання фактів, часткову їх класифікацію. Використання елементів нормативного методу, який спирається на філософію прагматизму, згідно з яким завданням науки є пошук шляхів максимально можливої ефективної діяльності людини для задоволення її потреб.

Меркантилізм як економічна політика відображав компромісні інтереси державної влади та торговельної буржуазії з метою збільшення надходження золота і срібла у країну. Основними напрямами політики меркантилізму були:

· захист і заохочення розвитку національної мануфактурної промисловості для збільшення експорту готової продукції,

· активний протекціонізм (від лат. ― захист), змістом якого є перевищення експорту над імпортом; сприяння імпорту дешевої сировини та заохочення експорту готової продукції, встановлення високого ввізного мита на промислові товари;

· підтримка експансії національного торговельного капіталу, зокрема створення монопольних торговельних компаній;

· розвиток мореплавства і флоту, захоплення колоній;

· підвищення оподаткування для фінансування економічної політики.

У розвитку меркантилізму виділяють два етапи: ранній меркантилізм або монетаризм (XV ст. – перша половина XVІ ст.) і зрілий або пізній меркантилізм (XVІ–XVIIІ ст.).

Головною доктриною раннього меркантилізму був монетаризм, в основі якого лежала ідея активного грошового балансу, спрямована на обґрунтування політики нагромадження грошей, золота і срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Для цього пропонувалися законодавчо-адміністративні заходи: заборона вивозу грошей, золота і срібла; проведення політики протекціонізму; встановлення максимально високих цін на товари, що експортуються; контроль за іноземними купцями, які були зобов’язані витратити гроші, отримані за продаж товарів, на купівлю місцевих виробів; зменшення процента на позичковий капітал; за умови панування системи біметалізму фіксувати співвідношення між золотими і срібними монетами; максимальне державне втручання.

Ранні меркантилісти дотримувалися металістичної (metallystyccheskaya) теорії грошей, за якої грошова сутність золота і срібла пояснюється їх природними властивостями

Представниками раннього меркантилізму були іспанець Хуан де Маріана (1536–1624 рр.), італійці Беніто Даванцатті (1529–1606 рр.), Гаспар Скаруффі (1519–1584 рр.), англієць Вільям Стаффорд (1554–1612 рр.).

Для зрілого (пізнього) меркантилізму характерна теорія активного торговельного балансу, згідно якої держава стає багатшою, чим більшою є різниця між експортом та імпортом товарів. Наголошувалося на економічній недоцільності монетаризму, необхідності скасовувати жорстокі обмеження щодо імпорту товарів і заборони вивозу грошей. Рекомендації мали економічний характер: більше продавати, менше купувати; розвивати внутрішню торгівлю та завоювати зовнішній ринок шляхом вивозу дешевих товарів; розширювати посередницьку торгівлю з метою купувати дешевше, продавати дорожче; збільшувати імпорт, крім предметів розкоші, за умови дотримання активного торговельного балансу; розвивати експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині; регулювати позичковий процент з метою здешевлення кредиту; забезпечити свободу грошового обігу, вивозити золото і срібло для торговельних угод шляхом посередництва за умови активного платіжного балансу, що в кінцевому результаті приведе до їх збільшення у країні.

Пізні меркантилісти започаткували перехід від до кількісної теорії грошей та системи монометалізму. Вони розглядали гроші не лише як засіб нагромадження, але й як засіб обігу.

Найбільш відомими представниками пізнього меркантилізму були англієць Томас Мен (1571–1641 рр.), італієць Антоніо Серра (точні дати життя не встановлено) та французи Жан Батист Кольбер (1619–1683 рр.), Антуан Монкретьєн (1575–1621 рр.).

А. Монкретьєн у праці «Трактат політичної економії» (1615) вперше визначив предмет економічної науки ― практичні правила господарської діяльності держави та мистецтво управління нею, дав їй назву ― політична економія (political economy). Поняття складається з трьох грецьких слів: politicos ― державний, суспільний; oikos ― дім, домашнє господарство та nomos ― правило, закон, отже, політична економія ― це наука про державне управління народним господарством.

Меркантилістські погляди та програми конкретних економічних заходів розвивалися у всіх країнах, але різнилися залежно від рівня економічного розвитку.

Ідеї та політика меркантилізму мали прогресивне значення для розвитку економічної науки. Вони формувалися в умовах становлення ринкової економіки, їх визначав рівень трансформаційних процесів. Погляди меркантилістів ― це перше теоретичне осмислення ринкового господарства, обмежене існуючими умовами його становлення.

Значення ідей меркантилізму:

· визначено предмет економічної науки: що таке багатство, і які його джерела? Термін «політична економія» дав назву економічній науці, залишався незаперечним до кінця ХIХ ст. Економічна наука виокремилася як самостійна галузь людського знання, з’явилася спеціальна література;

· започатковано пізнання законів розвитку і внутрішнього механізму функціонування ринкової економіки;

· більшість емпіричних висновків і рекомендацій були об’єктивно правильними і в цьому розумінні ― науковими. У науковий обіг були введені такі економічні категорії як торговельний баланс, національне багатство тощо:

· осмислення національної економіки як єдиного цілого. Було поставлено питання економічної ролі держави;

· розроблялося питання значення еластичності грошової системи в економічному розвитку, металістичної теорії грошей, системи бі- та монометалізму;

· започатковано теорію міжнародної торгівлі, доведено прямий зв’язок зовнішньої торгівлі з внутрішнім розвитком країни, необхідність політики активного протекціонізму;

· сформовано доктрину активного торговельного балансу (позитивного сальдо зовнішньої торгівлі);

· англійський вчений Дж. М. Кейнс позитивно оцінював погляди меркантилістів щодо нестачі грошей як причини безробіття (меркантилісти розглядали безробіття як вияв «лінощів» або «розбещеності»), високих цін як фактора розширення виробництва і торгівлі, зв’язку між обсягом грошей і ставками процента.

Обмеженість вчення меркантилістів з позицій представників класичної політичної економії та сучасної економічної науки полягає в наступному:

· досліджували лише сферу обігу, зокрема торгівлю. Виробництво розглядали лише як засіб для забезпечення припливу грошей у країну;

· приріст і нагромадження капіталу, розуміли не як результат виробництва, а як результат обміну, особливо зовнішньої торгівлі;

· не надавали значення залученню в національну економіку іноземних інвестицій;

· А. Сміт зазначав, що реалізація ідей меркантилізму приносить вигоду виробникові за рахунок споживача і робить економічну систему неефективною.

Упродовж XII – першої половини XIII ст. політичну економію розглядали переважно як науку про державне господарство, про економіку національної централізованої держави. У XVIII ст. із утвердження мануфактурного виробництва та комерціалізацією сільського господарства, зростанням значення промислового капіталу в економіці меркантилізм втратив своє значення як теоретичної концепції та економічної політики, поступився місцем економічному лібералізму, ідеям свободи промисловості та торгівлі. Почався процес становлення напрямку економічної думки, що отримав назву «класична політична економія» у працях В. Петті (Англія), П. Буагільбера (Франція), фізіократів (Ф. Кене, А. Тюрго). Економічна наука сформувалася як система знань про сутність економічних процесів і явищ (А. Сміт).