Формування європейської цивілізації. Вплив цивілізаційних факторів на господарство країн європейської цивілізації

Упродовж XVI ст. – кінця XX ст. провідною силою світового розвитку була Західноєвропейсько-Північноатлантична (Європейська) цивілізація, що стала основою всесвітньої макроцивілізаційної, глобальної системи постіндустріально-інформаційного суспільства. Загальновизнаним початком її формування вважається XVI ст.[31]

В історії економіки це доба становлення, розвитку та функціонування індустріальної економіки [32]:

XVI ст. – середина XVIII ст. ― становлення (генезис) індустріальної ринкової економічної системи, протоіндустріальний період;

остання третина XVIII ст. – остання третина XIX ст. ― ранньоіндустріальна ринкова економіка вільної конкуренції;

Остання третина XIX ст. від світової економічної кризи 1873 − 1875 рр. – кінець XX ст. ― утвердження і функціонування розвиненої індустріальної ринкової регульованої економіки, формування змішаної економіки. Впродовж 1917−1991 рр. функціонувала соціалістична економіка командно-адміністративної системи (КАС).

Сучасна економічна наука аналізує період становлення (генезису) ринкової економічної системи (XVI ст. – середина XVIII ст.) як перехід від простого до розвиненого підприємницького товарного господарства, розвиток ранньокапіталістичної протоіндустріальної та мануфактурної економіки, панування меркантилізму. Процеси, які відбувалися в економічній сфері, досліджуються у рамках цивілізаційної та системно-синергетичної парадигми із урахуванням чинників, характерних для політичної, соціальної та духовно-культурної сфери, які оцінюються як загальноцивілізаційні. На думку вчених, вони почали формуватися в умовах господарського піднесення Західнохристиянської цивілізації в XIV−XV ст.

Політичні чинники. Сформувалися національні держави та новоєвропейські нації. Паралельно формувалися два принципи суспільно-державного устрою: абсолютистський і станово-представницький. У Франції, Іспанії, Португалії станові монархії трансформувалися в абсолютизм, який характеризувався ідеєю божественного права монарха, єдністю держави з церквою, поліцейсько-бюрократичним контролем, уніфікацією та централізацією сфер життя, зростанням значення королівського двору. В Англії, Нідерландах, Скандинавських країнах, Речіпосполитій Польській політичний устрій формувався на основі парламентаризму. Зменшилася роль дворянства і церкви як політичної сили. Розвивалося національне законодавство.

Буржуазні революції у Нідерландах (1566–1609 рр.), Англії (1640−1650 рр.) і Північній Америці (1775−1783 рр.) сприяли остаточному знищенню феодальної системи господарства та динамічному розвитку ринкової економіки.

Духовно-культурні чинники. Інтелектуально-духовне оновлення Західної Європи було пов’язано з Відродженням і Реформацією. В XIII−XIV ст. в Італії починається період Відродження (в Італії отримав назву Ренесанс) ― культурно-ідейного розвитку, рисами якого є світський характер, звернення до античної спадщини, гуманізм, ідея самоцінності та самодостатності особистості, індивідуалізм, який вважається визначальним принципом західноєвропейської соціокультурної системи. Утвердження індивідуалістичної свідомості було пов’язано із звільненням від релігійних догм мислення та творчим самовиразом.

Важливою складовою формування раціонального світогляду була Реформація ― суспільний рух проти католицької церкви. На частині території Європи утвердився протестантизм ― релігійне вчення, яке заперечувало необхідність католицької церкви як посередника між церквою та людьми і Богом, закликало віруючих до самостійного вивчення Біблії, активної участі в господарській діяльності в ім’я Бога. Протестантизм вчить, що праця, нагромадження багатства, підприємництво та діловий успіх є богоугодною справою, а насолода багатством і нераціональне споживання ― гріх. Етика протестантизму є основою системи практичного раціоналізму.

Досягнення науки і техніки започаткували науково-технічний прогрес, формувалися передумови індустріального технологічного способу виробництва. Перша наукова революція відбулася в XVI–XVII ст.

Соціально-економічні чинники. У містах склався новий тип соціально-економічних відносин. Дрібнотоварне ремісниче виробництво середньовічних міст було первинною вихідною формою ринкового господарювання, відіграло структуроутворюючу роль в історії економіки конкурентно-ринкового взірця. У містах сформувався дух індивідуалізму, раціоналізму, прагматизму та підприємливості. Розвинулася трудова етика, розуміння праці еволюціонувало від засобу існування до обов’язкової та загально значимої умови божественної благодаті. Релігійна значимість активної продуктивної праці була складовою системи цінностей Західнохристиянської цивілізації. Основою бюргерської свідомості була конкретика ділового життя, визначена у прибутку. Активною була купецька та банківська діяльність. Місто втягувало у товарно-грошові відносини село. Економічна поведінка виробника почала орієнтуватися не на споживчі потреби, а на отримання прибутку, який перетворювали у капітал з метою розширення виробництва, щоб знову отримати прибуток. Німецький економіст М. Вебер писав, що із XV ст. формувався «дух капіталізму» ― менталітет, спрямований на збагачення на основі професійної діяльності, якій поєднувався з свідомим обмеженням витрат на споживання та аскетизмом.

У соціальному плані посилились позиції бюргерів. Селяни звільнилися від феодальної залежності. Сформувалася вільна людина, яка володіла приватною власністю, була самодостатнім суб’єктом суспільних відносин. Поліпшилася демографічна ситуація. У 1450 р. населення Європи становило близько 55 млн осіб, до 1500 р. ― 80–100 млн осіб.

Зовнішня експансія, пов’язана з великими географічними відкриттями, була об’єктивним виявом змін у соціально-економічному, політичному та культурному розвитку Західної Європи. Великі географічні відкриття ― сукупність найважливіших географічних відкриттів європейських мандрівників упродовж кінця XV−XVII ст.: відкриття морського шляху з Європи в Індію через Атлантичний океан португальськими експедиціями Бартоломея Діаса у 1486−1487 рр., Васко да Гами у 1497−1498 рр.; відкриття іспанською експедицією Христофора Колумба у 1442 р. Америки, її освоєння наступними експедиціями у 1493−1504 рр.; відкриття Північної Америки у 1497−1498 рр. іспанською експедицією Дж. Кабота; перша навколосвітня подорож експедиції Фернандо Магеллана в 1519−1522 рр., яка обігнула американський континент і вийшла в Тихий океан; освоєння англійцями і французами Північної Америки, росіянами ― Північної Азії, голландцями ― Австралії. На 1600 р. європейці дослідили 310 з 510 млн. кв. км земної поверхні.

Передумовами великих географічних відкриттів були: розвиток продуктивних сил, криза феодального та формування нового ринкового господарства; криза левантинської торгівлі внаслідок зруйнування традиційних торговельних шляхів зі Сходом після захоплення турками-османами Південно-Середземноморського та Азово-Чорноморського басейнів, арабами ― Аравійського півострова; ускладнення континентальної караванної торгівлі через феодальне роздроблення Золотої Орди. Торгівля італійських міст із Сходом через м. Олександрію була незручною. Західноєвропейські купці намагалися знищити торговельну монополію італійців. Зросло значення золота як матеріалізації багатства. Розвиток торгівлі не забезпечували дорогоцінні метали як засіб обігу. Торгівля зі Сходом мала пасивний баланс. Срібні родовища у Німеччині вичерпалися. Абсолютистські монархії шукали джерела поповнення державного скарбу, маючи при цьому політичні можливості для організації великих географічних експедицій. Значна верства збіднілого португальського й іспанського дворянства могла стати потенційною загрозою політичній стабільності.

В Європі визначилися дві тенденції розвитку. В країнах на захід від річки Ельба формувалася ринкова економіка. У країнах на схід від Ельби (Центральної та Східної Європи) визначальним було утвердження феодально-кріпосницької системи господарства, перетворення на аграрно-сировинний придаток до промислово-торговельних країн Західної Європи. В історіографії цей процес отримав назву «повторне закріпачення селян» і передусім стосувався східнонімецьких земель. Сучасна історико-економічна наука вважає, що в Європі кріпосне право в XVI–XVIII ст. утвердилося вперше, а використання такого терміна зберігається традиційно.

Аграрний розвиток визначав перехід від чиншової до доменіально-відробітковї системи господарства:

· землеустрій у феодальних маєтках збільшив землі домену за рахунок громадських земель і селянських господарств;

· доменіальне господарство феодального маєтку стало основним економічним суб’єктом аграрної економіки. Діяльність феодального маєтку спрямовувалася на збільшення обсягів виробництва і збуту;

· обезземелювання селян, зменшення кількості та розмірів селянських господарств, обмеження їх господарської самостійності;

· рекомутація ренти ― переважаюче значення відробіткової ренти при збереженні грошової та натуральної;

· феодальна залежність селян трансформувалася у кріпосну, що було закріплено державним законодавством;

· посилення майнової диференціації селянства, його переростання в соціальну;

· зростання товарності сільського господарства, орієнтація на зовнішній ринок.

Кустарна і мануфактурна промисловість, національний ринок формувалися повільно. Особливістю промисловості були мануфактури на основі кріпосної праці.

Утвердження феодально-кріпосницького ладу і повільне становлення ринкових відносин зумовили такі політичні та економічні чинники: а) розвиток товарно-грошових відносин, зростання цін на сільськогосподарську продукцію та міжнародна торгівля зерном стимулювали підприємницький характер феодальних маєтків. Дворяни намагалися зберегти доходи, які зменшувалися через обезцінювання фіксованої грошової земельної ренти внаслідок революції цін; б) збереження дворянської землевласності, феодальної залежності селянства і ренти. Дрібноселянське господарство не могло забезпечити швидке збільшення грошової ренти. Відробіткова рента розглядалася як найшвидший реальний засіб підняти товарність сільського господарства в умовах його екстенсивного розвитку; в) чисельність і густота населення, які є матеріальною передумовою поділу праці, були низькими, колонізаційний земельний фонд створював можливості його освоєння; д) менший рівень урбанізації порівняно із Західною Європою, аграрний характер міст, що уповільнювало місцеві ринкові зв’язки. Феодали панували над бюргерством; г) великі географічні відкриття віддалили ці країни від головних шляхів світової торгівлі; е) панування феодальної політичної системи, розвиток перехідної форми політичного панування феодалів ― абсолютизму; є) слов’янські народи, крім російського, не мали державності та належали до багатонаціональних держав: Російської й Австрійської імперій, Речі Посполитої Польської, Туреччини. Народні рухи в Чехії, Угорщині й Росії на початку XVII ст. були придушені, внаслідок чого не було закріплено прогресивних тенденцій розвитку.