Поняття, загальна характеристика й види злочинів проти життя та здоров’я особи.

Злочини проти життя та здоров’я особи – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що, посягаючи на життя й здоров’я особи, руйнують і спотворюють ці найцінніші блага, а також наражають на небезпеку заподіяння їм шкоди.

Слід зазначити, що в розділі ІІ Особливої частини КК об’єднано посягання на два різних родових об’єкти – життя та здоров’я особи. Слід виходити з того, що кожний злочин проти життя завжди пов’язаний із заподіянням шкоди здоров’ю, проте не кожне посягання проти здоров’я зашкоджує життю. Наприклад, при вчиненні такого злочину проти життя, як убивство, руйнується і життя, і здоров’я потерпілого, однак заподіяння особі побоїв, мордувань, умисного легкого чи серед­ньої тяжкості тілесного ушкодження не призводить до втрати життя, хоча при цьому страждає здоров’я. Життя та здоров’я особи також є безпосередніми об’єктами відповідних злочинів.

Життя особи – це особлива форма існування людини (людського організму), що характеризується цілісністю та здатністю до самооргані­зації; це найважливіше благо, яке, в разі смерті людини, не може бути відновлено. Здоров’я особи – це стан людського організму, при якому нормально функціонують усі його органи та тканини. Термін “особа” означає окремий індивід, особистість, людину як втілення індивідуального начала в суспільстві.

Деяким злочинам проти життя та здоров’я особи властиві додаткові обов’язкові чи факультативні безпосередні об’єкти (наприклад, воля, честь і гідність особи, встановлений законодавством по­рядок надання громадянам медичної допомоги тощо).

Предметом деяких злочинів проти життя та здоров’я особи можуть бути:

-відомості про проведення медичного огляду особи на вияв­лення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та результати такого обстеження (ст. 132);

-органи тканини людини (ст. 143);

-кров (ст. 144);

-лікарська таємниця (ст. 145) тощо.

Потерпілі від цих злочинів – широке коло осіб, зокрема:

-заручник, малолітня дитина, вагітна жінка тощо (при вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин);

-близькі родичі (наприклад, при вчиненні тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження);

-особа, що перебуває в небезпечному для життя стані (при ненаданні допомоги такій особі);

-хворий (при ненаданні йому допомоги медичним працівником);

-пацієнт (при порушенні його прав).

Із об’єктивної сторони аналізовані злочини характеризуються переважно трьомаобов’язковими ознаками:

1) суспільно небезпечним діянням;

2) суспільно небезпечними наслідками;

3) причиновим зв’язком між суспільно небезпечним діянням і суспі­ль­но небезпечними наслідками.

На кваліфікацію злочинів проти життя та здоров’я особи можуть упливати такі ознаки їх об’єктивної сторони:

- час вчинення злочину (наприклад, час пологів або одразу ж після них при вчиненні умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини);

- спосіб вчинення злочину (наприклад, обман при вчиненні насильницького донорства);

- обстановка вчинення злочину (наприклад, необхідна оборона при умисному вбивстві, якщо перевищено її межі) тощо.

Диспозиції деяких статей, що описують об’єктивну сторону злочинів проти життя та здоров’я особи, можуть бути бланкетними (наприклад, ст. 143 “Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини”) або відсильними (наприклад, ст. 122 “Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження”).

Більшість злочинів проти життя та здоров’я особи сконструйовано як злочини з матеріальним складом (усі види вбивств і тілесних ушкоджень; ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані; незаконна лікувальна діяльність тощо). Однак є злочини з формальним складом (погроза вбивством, незаконне проведення аборту, залишення в небезпеці).

Суб’єктами злочинів проти життя та здоров’я особи можуть бути фізичні осудні особи, що досягли 14‒річного (статті 115–117, 121 і 122) або 16‒річного (решта статей). При вчиненні деяких посягань на життя та здоров’я особи спеціальними суб’єктами злочинів можуть бути:

-медичні, фармацевтичні, а також інші працівники, що за своїми професійними обов’язками мають певний стосунок до хворих або до ліків (ст. 131);

-службова особа чи медичний працівник лікувального закладу, працівник допоміжного персоналу цього закладу (ст. 132);

-особа, що не має належної спеціальної освіти (ст. 138), тощо.

Із суб’єктивної сторони злочини проти життя та здоров’я особи характеризуються як умисною (наприклад, умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, погроза вбивством), так і необережною (наприклад, убивство через необережність, необережне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження) формами вини.

Деякі злочини можуть вчинятися зі складною (змішаною) формою вини (наприклад, доведення до самогубства; зараження вірусом імуно­дефіциту людини чи вірусом іншої невиліковної хвороби, ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані).

Мотив і мета, а також емоційний стан винного у низці випадків є обо­в’язковими ознаками суб’єктивної сторони складів злочинів проти життя та здоров’я особи. Наприклад, спеціальними мотивами, що впливають на кваліфікацію умисного вбивства, є корисливі (п. 6 ч. 2 ст. 115) або хуліганські (п. 7 ч. 2 ст. 115) мотиви. Скоєння такого злочину, як катування (ст. 127), неможливе без мети спонукати потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їхній волі. Емоційний стан є обов’язковою ознакою двох злочинів проти життя та здоров’я особи: 1) умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116); 2) умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123).

Злочини проти життя та здоров’я особи можна поділити на три види (групи):

1) злочини проти життя особи, що включають вбивства (стат­ті 115–119) та доведення до самогубства (ст. 120);

2) злочини проти здоров’я особи, що охоплюють такі підгрупи: а) тілесні ушкодження (статті 121–125 і 128); б) завдання фізичних або моральних страждань (статті 126, 127 і 129); в) зараження соці­альними хворобами (статті 130 і 131);

3) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я особи, вони поділяються на: а) злочини в медичній сфері (статті 131, 132, 138–145); б) інші злочини (статті 134–137).

2. Актуальні проблеми деяких злочинів проти життя та здоров’я особи:

2.1. Умисне вбивство (ст. 115 КК)

Статтяскладається з двох частин, які містять заборонювальні норми.Вонапередбачає відповідальність за умисне вбивство без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 115) та умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 115). Закон визначає вбивство як умисне протиправне заподіян­ня смерті іншій людині(ч. 1 ст. 115 КК). Самогубство чи замах на самогубство злочином не вважаються.

За суб’єктивною стороною розрізняють убивства умисні (статті 115–118) і вбивство через необережність (ст. 119). Своєю чергою, умисні вбивства поділяються за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) на три види: простевбивство, тобто вчинене без обтяжуючих або пом’якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); кваліфікованевбивство, тобто вчинене за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115), і привілейоване вбивство, тобто вчинене за пом’якшуючих обставин (ст.ст. 116–118). Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за вбивства, тлумачення певних термінів і понять, відмежування вбивств від інших злочинів розкриваються в ППВСУ “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 7 лютого 2003 р. № 2.

Родовим і безпосереднім об’єктом злочину є життя особи. Моментом початку життя вважається початок фізіологічних пологів. Кінцевим моментом життя визнається настання біологічної смерті, коли починаються незворотні процеси розпаду клітин головного мозку та центральної нервової системи. Від біологічної смерті треба відрізняти клінічну смерть, пов’язану із зупинкою серця, після якої життє­здатність людського організму зберігається в середньому ще про­тягом п’яти–шести хвилин і її можна, за певних обставин, надаючи медичну допомогу повернути до життя.

Посягання на життя людини вже від початку пологів і до настання біологічної смерті має розглядатись як убивство (замах на вбивство). Знищення плода до початку фізіологічних пологів за певних умов може розглядатись як незаконне проведення аборту (ст. 134).

Життя людини, відповідно до ст. 3 КУ, є найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошується, що кожна людина має невід’ємне право на життя й ніхто не може свавільно позбавити людину життя.

Об’єктивна сторона злочину характеризується:

-діянням – посяганням на життя іншої особи, спрямованим на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини;

-наслідками, що виявляються в біологічній смерті потерпілого;

-причиновим зв’язком між указаним діянням і наслідками.

Суспільно небезпечне діяння при вбивстві може виявлятись у дії (наприклад, удар ножем, постріл із пістолета, скидання з висоти, давання отрути тощо) або бездіяльності (наприклад, батьки, щоб позбавити немовля життя, тривалий час не годують його; медичний працівник із тією ж метою не виконує свої професійні обов’язки стосовно хворого тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту настання біологічної смерті потерпілого (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, що досягла 14‒річного віку (за вбивства, передбачені ст.ст. 115–117 КК) або 16‒річного віку (за вбивства, передбачені ста.ст. 118 і 119 КК).

Суб’єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого). Мотив і мета злочину під­лягають з’ясуванню, оскільки в деяких випадках вони є кваліфікуючими ознаками цього злочину. Злочин, передбачений ст. 119 КК, учиняється тільки з необережності.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув від моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Умисне вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин (просте вбивство) – ч. 1 ст. 115 КК – кваліфікують у тих випадках, коли у вчиненому немає ознак вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116–118 КК. За ч. 1 ст. 115 КК кваліфікуються вбивства, вчинені під час обопільної сварки чи бійки або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим.

Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) – ч. 2 ст. 115 КК – визначають, встановивши хоча б одну з ознак, передбачених у пунктах 1–13 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 ) перед­бачає, що позбавлення їх життя охоплювалося єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпі­лих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додат­ково кваліфікуються й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. Наяв­ність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має.

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115), квалі­фі­ку­ють, якщо винний умисно позбавляє життя особу, котрій не випов­ни­лося 14 років (ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний до­сто­вірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за об­ста­ви­нами справи повинен був і міг це усвідомлювати), або жінку, що завідомо для винного справді перебувала у стані вагітності.

Умисне вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115) визначають за умови, що потерпілий був заручником (тобто особою, яка була захоплена чи утримувалася з метою спонукати її родичів, державну чи іншу устано­ви, підприємства чи організації, фізичну або службову особи до вчинення чи утримання від вчинення будь‒якої дії як умови звільнення) і винна особа це усвідомлювала. Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника незалежно від того, чи була винна особа причетною до вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК. Водночас мотив такого вбивства повинен мати зв’язок із цим злочином.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115), наявне, якщовинний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (через заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, зокрема з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, що завдає нестерпного болю, тощо), психіч­них або моральних (зганьбленням честі, приниженням гідності, заподіянням тяжких душевних переживань, глумлінням тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане з глумлінням над трупом або вчинялося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних або моральних страждань. Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на тій підставі, що винна особа пізніше з метою приховати цей злочин знищи­ла чи розчленувала труп.

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115), передбачає, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосо­вує спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, а якщо заподіяно шкоду її (їхньому) здоров’ю, – за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та відповідними статтями КК, які передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень.

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115) здійснюється за умови, що винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв’язку з цим матеріальні блага для себе чи інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), отримати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріаль­них витрат або обов’язків (одержати спадщину, позбутися боргу, звільнитися від платежу тощо) чи досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи отримав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив – до початку чи під час вчинення цього злочину. Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо).

У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вима­гання, незаконного заволодіння транспортним засобом, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, котрою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 289).

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115) визнача­ють лише у випадку, коли винний позбавляє іншу особу життя вна­слідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття та нормами моралі, а також без будь‒якої причини з використанням малозначного приводу. Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний учинив ще й інші хуліганські дії, що су­проводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК і за відповідною частиною ст. 296 КК.

Не можна кваліфікувати як учинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, що її розпочав потерпілий, а також із ревнощів, помсти чи з інших мотивів, які виникли на ґрунті особи­стих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок.

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку (п. 8 ч. 2 ст. 115) передбачає, що злочин вчинено для того щоб не допустити чи припини­ти правомірну діяльність потерпілого у зв’язку з виконанням ним за­значеного обов’язку, змінити характер такої діяльності, а також з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув від моменту виконан­ня потерпілим своїх обов’язків до вбивства.

Виконання службового обов’язку – це діяльність особи, що охоплю­ється її повноваженнями, а виконання громадського обов’язку – це здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень або вчинення інших дій в інтересах суспільства чи окремих громадян (наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього). Близькі родичі в розумінні п. 8 ч. 2 ст. 115 КК – це батьки, один із подружжя, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки (п. 11 ст. 32 КПК).

Умисне вбивство чи замах на вбивство державного або громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких роди­чів, члена громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону чи військовослужбовця, судді, народного засіда­теля, або присяжного, або їхніх близьких родичів, захисника чи представ­ника особи або їхніх близьких родичів, начальника військової служби чи іншої особи, котра виконує обов’язки з військової служби, представни­ка іноземної держави чи іншої особи, що має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК. Якщо ж умисне вбив­ст­во зазначених осіб або замах на нього вчинені за інши­­х обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115) кваліфікується за цією нормою, незалежно від того, чи був винний причетний до злочину, що прихову­є­ться. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК, якою перед­бачено відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. Дії винного, котрий вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК не потрібно. Якщо вбивство для приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і за пособництво в злочині, що приховувався.

Умисне вбивство, поєднане зі зґвалтуванням потерпілої особи або насильницьким задоволенням із нею статевої пристрасти неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115), наявне в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після них. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 або ч. 3 ст. 153 КК чи ще й за відповідною частиною ст. 15 КК. Умисне вбивство зметою задовольнити стате­ву пристрасть із трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК.

У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її зґвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115), – це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконав­цем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріаль­ного характеру або ж не вчиняти їх.

Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відпо­відальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає незалежно від того, коли були учинені обіцяні виконавцеві дії – до чи після вбивства, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку, збирався він це робити чи ні.

До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача або збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань тощо. Під діями нематеріального характеру розуміють будь‒які дії, вчинення чи невчинен­ня яких безпосередньо не пов’язане з матеріальними інтересами виконав­ця вбивства. У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчиня­ється для одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей або інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК.

Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за на­явності до того підстав – і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 – якщо виконавець позбавив особу життя з метою одержан­ня вигод матеріального характеру, за п. 12 – коли вбивство було замов­лено групі осіб). Дії замовника умисного вбивства, котрий одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав – і за іншими пунктами цієї статті.

Якщо замовник, який не є співвиконавцем убивства, керувався корисливими, а виконавець – іншими мотивами, дії замовника кваліфіку­ються за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК. Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється власне умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин стосовно неї. Якщо замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив його, замовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині, котрий він організував або до вчинення котрого схилив виконавця, а останній – за той злочин, який він фактично вчинив.

Якщо виконавець погодився позбавити потерпілого життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел на вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115), передбачає, що в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві та більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.

За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчиняли дій, що безпосередньо спричинили смерть потерпілого, але будучи об’єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. Зважаючи на конкретні обставини справи та зміст спільного умислу осіб, які вчиняють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його в безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись із такого стану, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, які в певній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це; надання особі, що згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (як от порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою реалізації спільного умислу тощо.

Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі спів­учасників розглядаються як умисне вбивство двох або більше осіб, учинене за попередньою змовою, і кваліфікуються за пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене організованою групою, також кваліфікується за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, коли група осіб, яка вчинила за поперед­ньою змовою умисне вбивство, була злочинною організацією, озброєною бандою, терористичною групою чи терористичною організацією, не передбаченим законом воєнізованим або збройним формуванням, організованою групою, створеною з метою тероризування у виправних установах засуджених або нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає за п. 12 ч. 2 ст. 115 та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 3 або ч. 4 ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК.

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбаченого статтями 116–118 КК (п. 13 ч. 2 ст. 115), передбачає, що відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, учинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконав­цем чи іншим співучасником злочину.

Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостій­ній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім – готу­вання до такого ж злочину чи замах на нього. При вчиненні декількох умисних убивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пункта­ми ч. 2 ст. 115 КК, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті, зважаючи на повторність. Убивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, якщо судимість за раніше вчинене вбивство знята чи погашена в установленому законом порядку, якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 49 КК, – якщо особа була звільнена судом від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Умисне вбивство, вчинене з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (п. 14 ч.2 ст. 115).

Під раніше вчиненим умисним вбивством розуміють не тільки вбивства, кваліфіковані за ст. 115 КК 2001 р. чи статтями 94 і 93 КК 1960 р., а й вбивства, відповідальність за які передбачена іншими статтями КК (статті 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідні статті КК 1960 р.).

 

2.2. Умисні вбивства за пом’якшуючих обставин (ст.ст. 116–118 КК)

До привілейованих видів умисного вбивства, тобто умисних вбивств, учинених за пом’якшуючих обставин, належать:

1) умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК);

2) умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК);

3) умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Цим видам умисних вбивств властиві загальні ознаки умисного вбивства, проте кожний із них має свою специфіку, що розкривається в кримінально‒правових нормах і ППВСУ “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 7 лютого 2003 р. № 2.

Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилю­вання (ст. 116 КК). Цей вид умисного вбивства характеризується проявом не лише умислу, а й особливого емоційного стану винного – його сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом), тобто короткочасною інтенсивною емоцією, що значно знижувала здат­ність особи усвідомлювати свої дії чи керувати ними. Від фізіологічного афекту слід відрізняти афект патологічний, що заперечує осудність суб’єкта.

Необхідною умовою кваліфікації дій винного за ст. 116 КК є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпі­лого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпі­лого, що особливо принижує гідність або ганьбить честь винного чи близьких йому осіб. Якщо вбивство вчинене після того, як стан сильного душевного хвилювання минув, дії винного слід кваліфікувати за ст. 115 КК. Протиправна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, що пом’якшує покарання.

Склад злочину, передбаченого ст. 116 КК, наявний лише у випадку, коли умисел на вбивство виник раптово у стані фізіологічного афекту та був виконаний, доки винний ще перебував у такому стані.

Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК). Таке умисне вбивство вчиняється тільки матір’ю щодо власної новонародженої дитини, якщо це відбувається під час пологів або одразу ж після них. Протягом певного нетривалого проміжку часу особливий психічний і фізичний стан жінки послаблює її здатність керувати своїми діями. Вчинення цих дій через деякий час після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, тягне відпо­відальність за ч. 1 зазначеної статті.

Співучасники в убивстві матір’ю своєї новонародженої дитини несуть кримінальну відповідальність за статтями 27 і 115 КК. Обстави­ни, що пом’якшують відповідальність матері, на співучасників не поширюються.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК). Відповідальність за цей злочин настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, що склалася. Обов’язковою умовою кваліфікації вбивства за ст. 118 КК є перебування винного при вчинен­ні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони чи в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у таких обставинах, учинене за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 115 КК.

При перевищенні меж необхідної оборони винний діє з мотивів захисту від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів. У разі перевищення заходів, необхідних для за­тримання злочинця, переважним є певне спрямування дій винного – він переслідує мету затримати особу, котра вчинила злочин, і достави­ти її до відповідних органів влади.

 

2.3. Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК)

Статтяскладається з двох частин, які містять заборонювальні норми. Тілесне ушкодженн я – це протиправне та винне порушення анатомічної цілісності тканин, органів потерпілого та їхніх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджувальних факторів. Кримінальний кодекс розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості та легке. Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються на підставі відповідних положень КК (стат­ті 121, 122, 125) і Правил судово‒медичного визначення ступеня тяжко­сті тілесних ушкоджень, затверджених МОЗ України 17 січня 1995 р. Родовим і безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я особи.

Об’єктивна сторона злочину характеризується:

-діянням (дією чи бездіяльністю);

-наслідками, що виявляються в тяжкому тілесному ушкодженні;

-причиновим зв’язком між зазначеними діянням і наслідками.

Відповідно до ст. 121 КК, тяжке тілесне ушкодження – це тілесне ушкодження:

1) небезпечне для життя в момент заподіяння

або таке, що спричинило;

2) втрату будь‒якого органа чи його функцій;

3) психічну хворобу;

4) інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою праце­здатності не менш як на одну третину;

5) переривання вагітності;

6) непоправне знівечення обличчя.

Небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють за­грозливі для життя явища та які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю (наприклад, закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі; ушкодження живота з проникненням у черевну порожнину, зокрема й без ушкодження внутрішніх органів; ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, велику крововтрату, кому тощо).

За ознакою втрати будь-якого органа чи його функцій тяжким визнається ушкодження не за загрозою для життя, а за кінцевим результатом і наслідками. Втрата будь‒якого органа чи втрата органом його функцій – це втрата:

- зору (повна стійка сліпота на обидва ока чи стан, коли наявне знижен­ня зору до підрахунку пальців на відстані 2 м і меншій, тобто гостро­та зору на обидва ока 0,04 і нижча);

- слуху (повна стійка глухота на обидва вуха чи незворотний стан, за якого потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3–5 см від вушної раковини);

-язика (втрата можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточення, причому заїкання не береться до уваги);

-руки чи ноги (це відокремлення їх від тулуба, причому як всієї руки чи ноги, так і ампутація на рівні не нижчому за ліктьовий або колінний суглоби, чи втрата функцій, наприклад, параліч або інший стан, який унемож­ливлює їх діяльність);

- репродуктивної здатності (втрата здатності до статевих зносин або втрата здатності до запліднення, зачаття та дітородіння).

Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання.

Під іншим розладом здоров’я, поєднаним зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину (не менше за 33%), слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності через ушкодження встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об’єктивних даних, зважаючи на документи, котрими керується у своїй роботі експертна комісія.

Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причиновий зв’язок.

Непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправлено інакше, як за допомогою хірургічного втручання (косметичної операції).

Закінченим цей злочин є: у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння – з моменту вчинення такого діяння (формальний склад); у всіх інших випадках – із моменту настання наслідків, зазначе­них у ч. 1 ст. 121 КК (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, що досягла 14‒річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого). Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку – якщо це залякування потерпілого чи інших осіб (ч. 2 ст. 121). Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121) є необережним.

Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння
тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого