Тема №4 Злочини проти власності

Злочини проти власності – це суспільно небезпечні та протиправні посягання, що порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу чи державі й учиняються, зазвичай, із корисливих мотивів (ст. 185–198, розділ VI Особливої частини КК).

 

Об’єкт злочинів проти власності – врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Додатковими необхідними об’єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства чи погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимаган­ня, погроза знищення майна), можуть бути здоров’я, життя, психічна чи фізична недоторканність особи, а при знищенні або пошкодженні майна – громадський порядок і екологічна безпека.

Предметом цих злочинів можуть виступати:

· чуже майно (наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, побутова техніка, одяг, предмети домашнього господарства, продуктивна робоча худоба тощо). Чужим є майно, що не перебуває у власності чи законному володінні винного.

· право на майно – це документи, що мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від обов’язків майнового характеру (наприклад, заповіт на кварти­ру, договір дарування машини, доручення на право користування певною річчю, страховий поліс, боргова розписка, тощо);

· будь-які дії майно­вого характеру (наприклад, виконання певних робіт або надання певних послуг – ремонт квартири, будівництво гаража, реставраційні роботи, вирощування сільськогосподарських культур, примушування відвезти на транспортному засобі в певне місце без матеріальної винагороди, тощо).

 

Не є предметом злочинів проти власності:

· природні багатства в їх природному стані (наприклад, надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо). Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов кваліфікується за ст.ст. 240, 246, 248 і 249 КК;

· вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні ма­теріали. Їх заволодіння та незаконне поводження з ними кваліфікується за ст. 262–267 КК;

· транспортні засоби. Заволодіння ними кваліфікується за ст. 289 КК;

· предмети, які перебувають у місці поховання або на трупі. Заволодіння ними кваліфікується за ст. 297 КК;

· наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори. Їх заволодіння та незаконне поводження з ними кваліфікується за ст.ст. 308, 312 КК та ін.;

· офіційні чи приватні документи (наприклад, паспорти, дипломи, атестати або інші важливі особи­с­ті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки. Їх заволодіння або (пошкодження) кваліфікується за ст. 357 КК;

· військове майно. Заволодіння ним кваліфікується за ст. 410, 411 КК, тощо;

· речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою. Заволодіння ними кваліфікується за ст. 432 КК, тощо.

Спосіб вчинення злочинів проти власності – основний критерій відмежування різних форм викрадення майна та іншого протиправного заволодіння ним, зокрема:.

· таємний (при крадіжці – ст. 185 КК);

· відкритий (при грабежі – ст. 186 КК);

· шляхом нападу (при розбої – ст. 187 КК);

· погроза заподіяння певної шкоди (при вимаганні – ст. 189 КК);

· обман або зловживання довірою (при шахрайстві – ст. 190 КК).

Суб’єкт цих злочинів: фізична осудна особа, що досягла 14-річного (зокрема, ст. 185–187, 189, ч. 2 ст. 194 КК) або 16-річного (зокрема, ч. 1 ст. 194 КК).

Суб’єктивна сторона цих злочинів – зазвичай прямий умисел і корисливий мотив (при розбої – ще й мета заволодіння чужим майном).

 

Типові кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки злочинів проти власності:

· повторність;

· попередня змова групи осіб;

· організована група;

· заподіяння значної шкоди потерпілому;

· великі розміри;

· особливо великі розміри.

ВАЖЛИВО! У ст. 185, 186 та 189-191 КК повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або ст.ст. 187, 262 КК.   У ст. 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від 100 до 250 неоподатковуваний мінімум доходів громадян (далі – н.м.д.г.).   У ст. 185-191, 194 КК у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в 250 і більше разів перевищує н.м.д.г. на момент вчинення злочину.   У ст. 185-187 та 189-191, 194 КК в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в 600 і більше разів перевищує н.м.д.г. на момент вчинення злочину.

 

 

Специфічним способом вчинення викрадень є проникнення у житло, інше приміщення чи сховище – ценезаконне вторгнення до них будь-яким способом (наприклад, із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів, тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

 

Крадіжка (ст. 185 КК)

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно;

· об’єктивна сторона злочину, яка передбачає специфічний спосіб, що характеризується таємністю, тобто якщо воно здійснюється:

- за відсутності власника чи іншої особи;

- у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;

- у присутності власника чи іншої особи, але винний не усвідомлював цього моменту та вважав, що діє таємно від інших осіб (наприклад, дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, а на екрані телевізора охоронець бачить їх);

- у присутності власника або іншої особи, що через свій фізіологіч­ний або психічний стан не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки (наприклад, сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання, тощо чи інші обставини);

- у присутності інших осіб, на потурання яких він розраховує з певних підстав (наприклад, родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчинен­ні злочину тощо);

- особою, що не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом діяльності тільки мала доступ до цього майна (наприклад, комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Особливості кваліфікації:

1. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування – залежно від характеру насильства чи погрози – як грабіж чи розбій.

2. Крадіжка є закінченою з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (наприклад, сховати, передати іншим особам, вжити за призначенням, тощо). Вона, так само як грабіж і шахрайство, має матеріальний склад.

3. Якщо незаконне проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища поєднане зі вчиненням крадіжки, кримінальну відповідальність за яку з огляду на вартість викраденого законом не передбачено, вчинене належить кваліфікувати за ст. 162 «Порушення недоторканості житла» КК.

Покарання: основний склад (ч. 1) – від штрафу (у розмірі від 50 н.м.д.г.) до позбавлення волі на строк до 3 років; максимальне (ч. 5) – 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

 

Грабіж (ст. 186 КК).

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно;

· об’єктивна сторона злочину, яка передбачає специфічний спосіб, що характеризується відкритістю, тобто якщо воно здійснюється:

- у присутності власника чи іншої особи, а винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій;

- винним, який помиляється та вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені власником або іншою особою;

- було помічене власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжено винним з метою заволодіння майном або його утримання.

Особливості кваліфікації

Насильство, що може бути застосоване під час грабежу (ч. 2 ст. 186 КК) не повинно бути небезпечним для життя і здоров’я потерпілого(наприклад, це умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій – завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі, за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння).

Важливо! Не утворюють насильства при грабежі викрадення способом «хапка» (хапання), «ривку» чи «висмикування» відповідного чужого майна, оскільки винний за таких умов застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.

Покарання: основний склад (ч. 1) – від штрафу (у розмірі від 50 н.м.д.г.) до позбавлення волі на строк до 4 років; максимальне (ч. 5) – 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

 

Розбій (ст. 187 КК)

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно;

· об’єктивна сторона злочину, яка передбачає специфічний спосіб, що характеризується нападом – раптовими, агресивними та швидкоплинними умисними діями, спрямованими на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Напад може бути: 1) відкритим (наприклад, при зустрічному зближенні винного та потерпілого на вулиці, у переході, в під’їзді будинку чи у ліфті); 2) таємним (наприклад, із-за кута, із засідки, із-за спини, на людину, яка спить).

Особливості кваліфікації:

1. Небезпечне для життя чи здоров’я насильство (ст. 187, а так само ч. 3 ст. 189 КК) – це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення.До останніх слід відносити: насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування; придушення за шию; скидання з висоти; застосування електроструму; зброї; спеціальних знарядь, тощо.

2. Розбій є закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном (усічений склад).

Відмінності між розбоєм і насильницьким грабежем:

· спосіб посягання (розбій може вчинюватися як відкрито, так і таємно, тоді як грабіж – це завжди відкрите посягання );

· характер фізичного і психічного насильства (під час розбою для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством, а під час грабежу – насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або погрозу такого насильства);

· момент закінчення злочину (розбій вважається закінченим з моменту нападу, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном, тоді як грабіж є злочином із матеріальним складом і вважається закінченим із моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним).

Покарання: основний склад (ч. 1) – позбавлення волі на строк від 3 до 7 років; максимальне (ч. 4) – 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Важливо: Якщо в ході розбою, потерпілого було вбито, хоча суб’єкт не мав наміру його вбивати (наприклад, удар по голові спричинив крововилив у мозок), діяння кваліфікують: ч. 4 ст. 187; ч. 1 ст. 119 КК.

Вимагання (ст. 189 КК)

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно, право на майно та дії майнового характеру;

· об’єктивна сторона злочину, яка передбачає специфічний спосіб, що характеризується погрозою заподіяння певної шкоди, характер якої може бути різним: 1) погроза насильством над потерпілим чи його близькими родичами; 2) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб; 3) погроза пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною; 4) погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Відмінності між вимаганням та грабежем і розбоєм:

· при грабежі та розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування, при цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати насильство негайно;

· дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або його близьких родичів у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання.

Покарання: основний склад (ч. 1) – позбавлення волі на строк до 5 років; максимальне (ч. 4) – 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

 

Шахрайство (ст. 190 КК)

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно та право на майно;

· об’єктивна сторона злочину, яка передбачає специфічний спосіб, що характеризується обманом (повідомленням потерпілому неправдивих відомостей або приховуванням певних обставин) та зловживання довірою (недобросовісним використанням довіри потерпілого.

Особливості кваліфікації

Обов’язковою складовою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього. Якщо потерпіла особа через свій вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінити і усвідомити характер і сутність своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна визнати доб­ровільною (такі дії, за наявності для цього підстав, кваліфікується як крадіжка – у разі заволодіння майном, або є нікчемним правочином на підставі ст. 222–226 ЦК – у разі одер­жання права на майно).

Покарання: основний склад (ч. 1) – обмеження волі на строк до 3 років; максимальне (ч. 4) – 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.