Злочин: поняття, ознаки, класифікація. Відмінність від адміністративного правопорушення. Стадії вчинення злочину

Кваліфікація злочинів та

Початкові процесуальні дії

Мета: слухачі повинні вміти дати правильну кваліфікацію вчинених злочинів та здійснити початкові процесуальні дії

 

Примітка. Документи і норми, нормативно-правових актів, на які робляться

посилання у тематичному матеріалі обов’язкові для ознайомлення.

ЗМІСТ

 

Тема №1 Кримінальний кодекс України. Злочин і склад злочину. Основи кваліфікації злочинів 3

Тема №2 Обставини, що виключають злочинність діяння. 10

Тема №3 Злочини проти особи. 15

Тема №4 Злочини проти власності 22

Тема №5 Злочини проти громадської безпеки. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту. 30

Тема №6 Злочини проти громадського порядку та моральності 37

Тема №7 Злочини у сфері обігу наркотичних засобів. Злочини проти авторитету органів державної влади. 44

Тема №8 Злочини у сфері службової діяльності. Злочини проти правосуддя. 54

Тема №9 Кримінальний процесуальний кодекс України. Докази та доказування. Заходи забезпечення кримінального провадження. Затримання особи. Початок кримінального провадження. 61

Тема №10 Загальні положення досудового розслідування. Допит працівника ОВС у суді 65

 

Тема №1 Кримінальний кодекс України.
Злочин і склад злочину. Основи кваліфікації злочинів

Кримінальне право – це сукупність кримінально-правових норм, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та які покарання слід застосовувати до осіб, котрі їх вчинили.

Завдання кримінального права:

· правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку й громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру та безпеки людства;

· запобігання злочинам.

Структура Кримінального кодексу України (далі - КК):

· Загальна частина КК – включає норми, що визначають завдання, принципи, підстави кримінальної відповідальності та основні інститути кримінального права;

· Особлива частина КК – включає норми, що описують конкретні види злочинів (диспозиція статті) із зазначенням видів та розмірів покарань (санкція статті);

· Прикінцеві та перехідні положення;

· Додаток – Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини, вони перебувають у взаємозв’язку між собою, а відтак розкриття дійсного змісту норм Особливої частини неможливо без звернення до норм Загальної частини.

Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів буде кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, призначення покарання за злочин, вчинений за обтяжуючих обставин – у стані сп’яніння, буде мотивуватися з посиланням на п. 13 ч. 1 ст. 67 КК, а якщо злочин було вчинено за наявності пом’якшуючих обставин, наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, то таке мотивування буде з посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 66 КК.

Злочин: поняття, ознаки, класифікація. Відмінність від адміністративного правопорушення. Стадії вчинення злочину

Злочин – це передбачене КК суспільно небезпечне, винне та каране діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Ознаки злочину:

· суспільна небезпечність;

· протиправність;

· винність;

· караність;

· діяння (дія чи бездіяльність);

· вчинення його суб’єктом злочину.

Малозначність діянь – правова властивість, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК). Наприклад, практика відносить до малозначних діянь: а) підроблення старшокласником підпису вчителя у шкільному журналі; б) крадіжка пиріжка з торгової ятки; в) незаконні викрадення, носіння і зберігання трьох патронів до вогнепальної зброї тощо.

Варто розуміти, що малозначність діяння наявна тільки тоді, коли воно не могло навіть у припущеннях заподіяти істотну шкоду. Якщо негативні наслідки не настали через зовнішні обставини, але по суті діяння було небезпечним, то воно може кваліфікуватись як замах на злочин.

Наприклад, якщо особа зробила постріл у іншу людину, але не влучила в неї, то залежно від умислу особи діяння слід кваліфікувати як незакінчений замах на вбивство чи нанесення тілесних ушкоджень.

Злочин відмежовується від інших правопорушень (зокрема, адміністративних) за наступними основними критеріями: 1) характер і ступінь суспільної небезпечності; 2) суб’єкт юрисдикції; 3) тяжкість і вид стягнень, передбачених за їх скоєння; 4) наслідки правопорушення; 5) наявність чи відсутність вини; 6) суб’єкт правопорушення.

Наприклад, адміністративні правопорушення «дрібна крадіжка» (ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення – КУпАП) або «дрібне хуліганство» (ст. 173 КУпАП) за ступенем суспільної небезпечності (у першому випадку – недостатня вартість викраденого майна, що необхідно для початку кримінального провадження, а в іншому – відсутність особливої зу­хвалості чи виняткового цинізму, а отже й грубого порушення громадського порядку) відрізняються відповідно від злочинів «крадіжка» (ст. 185 КК) та «хуліганство» (ст. 296 КК).

Класифікація злочинів – розподіл їх на групи залежно від визначеного критерію.

За ступенем тяжкості злочинів(ст. 12 КК) злочини поділяються на:

· невеликої тяжкості – передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років, або інше, більш м’яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – н.м.д.г.) (наприклад, хуліганство – ч. 1 ст. 296 КК);

· середньої тяжкості - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі не більше 10 000 н.м.д.г. або позбавлення волі на строк не більше 5 років (наприклад, крадіжка – ч. 1 ст. 185 КК);

· тяжкий злочин - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі не більше 25 000 н.м.д.г. або позбавлення волі на строк не більше 10 років (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження – ч. 1 ст. 121 КК);

· особливо тяжкий - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі понад 25 000 н.м.д.г., позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі (наприклад, умисне вбивство – ч. 1 ст. 115 КК).

Стадії вчинення злочину – це відповідні етапи виникнення, розвитку та реалізації злочинного діяння.

Готування до злочину (ч. 1 ст. 14 КК) – це підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Замах на злочин (ч. 1 ст. 15 КК) – це вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.

Види замаху:

· закінчений – особа виконала всі дії, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця, та злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК);

· незакінчений – особа з причин, які не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця (ч. 3 ст. 15 КК).

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Особа, яка відмовилась від доведення злочину до кінця через зовнішні обставини, притягається до відповідальності за вчинення замаху на відповідний злочин.

Наприклад, громадянин П., намагаючись згвалтувати жінку, встиг тільки заломити потерпілій руки, коли почув сирену патрульної служби і втік. У даному випадку діяння слід кваліфікувати як незакінчений замах на зґвалтування.

Тема №3 Злочини проти особи

Злочини проти особи – це суспільно небезпечні та протиправні посягання передусім на життя й здоров’я особи, її статеву свободу та статеву недоторканість.

 

1. Злочини проти життя

Вбивство – це винне (умисне або необережне), протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Види вбивств (за формою вини):

· умисні (ст. 115–118 КК);

· необережні (ст. 119 КК).

Види умисних вбивств (за ступенем тяжкості):

· просте – без обтяжуючих або пом’якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК);

· кваліфіковане – з обтяжуючими обставинами (ч. 2 ст. 115 КК);

· привілейовані – за пом’якшуючими обставинами (ст. 116–118 КК).

Об’єкт вбивства – життя особи(від початку фізіологічних пологів до настання біологічної смерті).

Об’єктивна сторона вбивства: 1) діяння – посягання на життя іншої особи, спрямоване на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини; 2) наслідки – біологічна смерть потерпілого; 3) причинний зв’язок між указаним діянням і наслідками.

Вбивство є закінченим з моменту настання біологічної смерті потерпілого.

Суб’єкт вбивства – фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона вбивства – умисел (ст. 115–118 КК)або необережність (ст. 119 КК).

 

Крадіжка (ст. 185 КК)

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно;

· об’єктивна сторона злочину, яка передбачає специфічний спосіб, що характеризується таємністю, тобто якщо воно здійснюється:

- за відсутності власника чи іншої особи;

- у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;

- у присутності власника чи іншої особи, але винний не усвідомлював цього моменту та вважав, що діє таємно від інших осіб (наприклад, дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, а на екрані телевізора охоронець бачить їх);

- у присутності власника або іншої особи, що через свій фізіологіч­ний або психічний стан не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки (наприклад, сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання, тощо чи інші обставини);

- у присутності інших осіб, на потурання яких він розраховує з певних підстав (наприклад, родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчинен­ні злочину тощо);

- особою, що не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом діяльності тільки мала доступ до цього майна (наприклад, комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Особливості кваліфікації:

1. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування – залежно від характеру насильства чи погрози – як грабіж чи розбій.

2. Крадіжка є закінченою з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (наприклад, сховати, передати іншим особам, вжити за призначенням, тощо). Вона, так само як грабіж і шахрайство, має матеріальний склад.

3. Якщо незаконне проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища поєднане зі вчиненням крадіжки, кримінальну відповідальність за яку з огляду на вартість викраденого законом не передбачено, вчинене належить кваліфікувати за ст. 162 «Порушення недоторканості житла» КК.

Покарання: основний склад (ч. 1) – від штрафу (у розмірі від 50 н.м.д.г.) до позбавлення волі на строк до 3 років; максимальне (ч. 5) – 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

 

Грабіж (ст. 186 КК).

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно;

· об’єктивна сторона злочину, яка передбачає специфічний спосіб, що характеризується відкритістю, тобто якщо воно здійснюється:

- у присутності власника чи іншої особи, а винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій;

- винним, який помиляється та вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені власником або іншою особою;

- було помічене власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжено винним з метою заволодіння майном або його утримання.

Особливості кваліфікації

Насильство, що може бути застосоване під час грабежу (ч. 2 ст. 186 КК) не повинно бути небезпечним для життя і здоров’я потерпілого(наприклад, це умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій – завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі, за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння).

Важливо! Не утворюють насильства при грабежі викрадення способом «хапка» (хапання), «ривку» чи «висмикування» відповідного чужого майна, оскільки винний за таких умов застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.

Покарання: основний склад (ч. 1) – від штрафу (у розмірі від 50 н.м.д.г.) до позбавлення волі на строк до 4 років; максимальне (ч. 5) – 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

 

Розбій (ст. 187 КК)

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно;

· об’єктивна сторона злочину, яка передбачає специфічний спосіб, що характеризується нападом – раптовими, агресивними та швидкоплинними умисними діями, спрямованими на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Напад може бути: 1) відкритим (наприклад, при зустрічному зближенні винного та потерпілого на вулиці, у переході, в під’їзді будинку чи у ліфті); 2) таємним (наприклад, із-за кута, із засідки, із-за спини, на людину, яка спить).

Особливості кваліфікації:

1. Небезпечне для життя чи здоров’я насильство (ст. 187, а так само ч. 3 ст. 189 КК) – це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення.До останніх слід відносити: насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування; придушення за шию; скидання з висоти; застосування електроструму; зброї; спеціальних знарядь, тощо.

2. Розбій є закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном (усічений склад).

Відмінності між розбоєм і насильницьким грабежем:

· спосіб посягання (розбій може вчинюватися як відкрито, так і таємно, тоді як грабіж – це завжди відкрите посягання );

· характер фізичного і психічного насильства (під час розбою для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством, а під час грабежу – насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або погрозу такого насильства);

· момент закінчення злочину (розбій вважається закінченим з моменту нападу, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном, тоді як грабіж є злочином із матеріальним складом і вважається закінченим із моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним).

Покарання: основний склад (ч. 1) – позбавлення волі на строк від 3 до 7 років; максимальне (ч. 4) – 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Важливо: Якщо в ході розбою, потерпілого було вбито, хоча суб’єкт не мав наміру його вбивати (наприклад, удар по голові спричинив крововилив у мозок), діяння кваліфікують: ч. 4 ст. 187; ч. 1 ст. 119 КК.

Вимагання (ст. 189 КК)

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно, право на майно та дії майнового характеру;

· об’єктивна сторона злочину, яка передбачає специфічний спосіб, що характеризується погрозою заподіяння певної шкоди, характер якої може бути різним: 1) погроза насильством над потерпілим чи його близькими родичами; 2) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб; 3) погроза пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною; 4) погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Відмінності між вимаганням та грабежем і розбоєм:

· при грабежі та розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування, при цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати насильство негайно;

· дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або його близьких родичів у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання.

Покарання: основний склад (ч. 1) – позбавлення волі на строк до 5 років; максимальне (ч. 4) – 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

 

Шахрайство (ст. 190 КК)

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно та право на майно;

· об’єктивна сторона злочину, яка передбачає специфічний спосіб, що характеризується обманом (повідомленням потерпілому неправдивих відомостей або приховуванням певних обставин) та зловживання довірою (недобросовісним використанням довіри потерпілого.

Особливості кваліфікації

Обов’язковою складовою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього. Якщо потерпіла особа через свій вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінити і усвідомити характер і сутність своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна визнати доб­ровільною (такі дії, за наявності для цього підстав, кваліфікується як крадіжка – у разі заволодіння майном, або є нікчемним правочином на підставі ст. 222–226 ЦК – у разі одер­жання права на майно).

Покарання: основний склад (ч. 1) – обмеження волі на строк до 3 років; максимальне (ч. 4) – 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Особливості кваліфікації

Вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 307 і 309 КК, – у випадках, коли наркотичний засіб, психотропну речовину або їх аналоги було одночасно виготовлено і для особистого вживання, і для збуту.

За ст. 309 КК повинні кваліфікуватися дії винного лише в частині виробництва, виготовлення і зберігання цих засобів і речовин у тому розмірі, в якому він їх вжив чи планував вжити.

Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки злочинів (статті 307 та 309 КК України):

· повторно (ч. 2 ст. 307 та 309 КК);

· за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 307 та 309 КК);

· особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 КК (ч. 2 ст. 307 КК);

· передбачених статтями 307, 308, 310, 317 КК (ч. 2 ст. 309 КК);

· із залученням неповноліт­нього (ч. 2 ст. 307 та ч. 3 ст. 309 КК);

· збут у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян;

· передача цих речовин у місця позбавлення волі (ч. 2 ст. 307 КК);

· якщо предметом таких дій є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах (ч. 2 ст. 307 та 309 КК);

· в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 307 та 309 КК);

· особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні речовини (ч. 2 ст. 307 КК);

· вчинені організованою групою (ч. 3 ст. 307 КК);

· вчинені із залученням малолітнього та щодо малоліт­нього (ч. 3 ст. 307 КК)

Покарання за злочини, передбачені статтями 307 та 309 КК:

· ст. 307 КК: ч. 1 – позбавлення волі від 4 до 8 років; ч. 2 – позбавлення волі від 6 до 10 років з конфіскацією майна; ч. 3 – позбавлення волі від 9 до 12 років з конфіскацією майна;

· ст. 309 КК: ч. 1 – штраф від 50 до 100 н.м.д.г., виправні роботи до 2 років, арешт до 6 місяців, обмеження волі або позбавлення волі до 3 років; ч. 2 – позбавлення волі від 2 до 5 років; ч. 3 – позбавлення волі від 5 до 8 років.

Наприклад

У справі «Савіцький проти України» ЄСПЛ встановив відповідальність правоохоронних органів України у вчиненні нелюдського поводження щодо затриманого. Суд зобов’язав Україну виплатити 140 тисяч євро компенсації, частина з яких може лягти на правоохоронців.

За обставинами кримінального правопорушення чи проступку, а наразі – злочину, здійснюється кримінальне провадження. Насправді, провадження стосується переважно розслідування, учасниками його є слідчі, оперативні співробітники і інші передбачені КПК особи, однак не є патрульні. В той же час, патрульні повинні мати загальні уявлення про кримінальне провадження, адже легко можуть стати його безпосередніми учасниками.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями, поваги до людської гідності, і законності, тобто суворого і неухильного додержання законодавства.

ВАЖЛИВО

Повага до людської гідності в тому числі правопорушників є запорукою здорового співіснування патрульної служби і суспільства.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.

 

Докази і доказування

 

Найважливішим елементом кримінального провадження є докази, а завданням сторін кримінального провадження – доказування.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Докази повинні бути належними, тобто доводити обставини (склад) кримінального правопорушення і допустимими, тобто отриманими у відповідності до законодавства.

ВАЖЛИВО

Значна частина доказів виникає на початковому етапі реагування на подію кримінального правопорушення, тому під час відповідних дій патрульні повинні дотримуватись законодавства. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини: негідне поводження, порушення права на захист, неповідомлення про право не свідчити проти себе.

Патрульні не мають, за кількома винятками, повноважень на збирання і оцінку доказів, однак можуть їх сприймати і фіксувати. Крім того, патрульні можуть взаємодіяти із слідчими підрозділами правоохоронних органів. Винятки: обшук затриманої особи, огляд місця події до внесення заяви в Єдиний реєстр досудових розслідувань.

Доказуванню підлягають: ^[1]

- час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення;

- форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

- вид і розмір завданої шкоди;

- обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого та інші.

Тобто, патрульний має мати на увазі, які обставини кримінального правопорушення, учасником якого вони можуть стати, мають значення для подальшого кримінального провадження. Процесуальні дії у провадженні повинні фіксуватись у протоколі.^[2]

ЦІКАВО

Саме у сфері заходів забезпечення кримінального провадження, на думку правозахисників, стаються чимало порушень прав людини. Незаконні арешти і взяття під варту – серед найпопулярніших. Роль патрульних у забезпеченні дотримання закону є, таким чином, дуже важливою.

 

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити докази, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на учасників кримінального провадження;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.^[4]

Затримання особи

Абсолютно звичним для патрульних стане здійснення затримання особи. Дотримання процесуального порядку затримання є дуже важливим для кримінального провадження.

Кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення або безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні. ^[5]

Уповноважена службова особа, зокрема і патрульний, має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, лише у випадках, якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення, або якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.^[6] Уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи.

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою:

- підстави затримання;

- у вчиненні якого злочину він підозрюється;

- роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 КПК, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених статтею 104 КПК, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 КПК; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору.

НАПРИКЛАД

У справі «Квашко проти України» ЄСПЛ встановив вчинення правоохоронними органами України незаконного затримання особи і жорстокого поводження, внаслідок чого зник зір на одне око. Затримання було безпідставне, тривало довше дозволених строків. Призначено компенсацію в розмірі 4 500 євро.

Особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Уповноважена службова особа зобов’язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством.

ВАЖЛИВО

Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи.

Підсумки

Кримінальне процесуальне законодавство регулює здійснення кримінального провадження, зокрема затримання особи і доказування. Патрульні беруть участь у кримінальному провадженні лише у деяких випадках. На кожному його етапі і під час кожної процесуальної дії, необхідно чітко дотримуватись законодавства, верховенства права і прав людини.

Тема №10 Загальні положення досудового розслідування.
Допит працівника ОВС у суді

ВАЖЛИВО

Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, яке здійснюється негайно після завершення огляду.

До ЄРДР вносяться відомості, зокрема:

- прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;

- інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;

- короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела

Таким чином, патрульний у випадку реагування на кримінальне правопорушення повинен мати такі відомості.

 

ВАЖЛИВО

Досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків – у формі дізнання ^[7] . Загалом, дізнання дуже подібне до досудового слідства, однак закону про кримінальні проступки наразі не прийнято.

Під час досудового розслідування кримінальних проступків не допускається застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою. Дозволяються всі слідчі (розшукові) дії, окрім негласних.

ЦІКАВО

Чимало адвокатів вважають початок відрахування строку досудового розслідування з моменту пред’явлення підозри некоректним, адже значною мірою позбавляє потенційного підозрюваного права на захист.

Слідчі дії

 

Слідча дія є засобом пізнання, збирання, дослідження та перевірки доказів. Слідча дія є також актом правозастосовної діяльності, тобто створює юридичні наслідки. Процесуальні дії у кримінальному провадженні можуть фіксуватися у: 1) протокол; 2) носій інформації (технічний); 3) журнал судового засідання.

Основні слідчі дії: допит (ст.ст. 225, 352, 353, 351, 226); пред’явлення особи для впізнання (ст.ст. 228, 229, 230); огляд (ст.ст. 237, 238, 239); ексгумація трупа (ст. 239); обшук (ст. 234); слідчий експеримент (ст. 240); освідування особи (ст. 241); проведення експертизи (ст. 242).

 

Загалом, патрульні не можуть здійснювати слідчі дії, оскільки це належить виключно до повноважень слідчих. В той же час, патрульні повинні враховувати можливі наслідки своїх дій на подальше здійснення досудового розслідування, а також можуть взаємодіяти із слідчими органами. Процесуальні форми взаємодії слідчих і оперативних працівників, до яких можливо належатимуть і патрульні:

1) доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

2) надання допомоги слідчому при провадженні окремих слідчих дій: обшуку, огляду місця події, слідчого експерименту.

Огляд місця події полягає у дослідженні території (приміщення або споруди), де відбулася подія, що містить ознаки кримінального правопорушення, з метою пошуку, виявлення та фіксації слідів кримінального правопорушення та інших речових доказів. Патрульний не може бути слідчим, тому здійснення ним огляду місця події не матиме правових наслідків, однак в будь-якому разі є корисним, головне з метою якнайшвидшої фіксації можливих слідів.

Так само обшук особи, огляд трупа може де-факто здійснюватись патрульним у виключних випадках необхідності якнайшвидшого виявлення слідів злочину чи для запобігання вчиненню правопорушень.

НАПРИКЛАД

Одразу після затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, її варто обшукати на предмет наявності у неї зброї. Такий обшук не матиме безпосереднього процесуального значення, однак є необхідним для забезпечення безпеки та фіксації слідів злочину.

Повідомлення про підозру

 

Повідомлення особи про підозру є процесуальною дією за рішенням прокурора або слідчого за погодженням з прокурором, внаслідок якої конкретна особа стає підозрюваною у вчиненні кримінального правопорушення.

1) Повідомлення про підозру зазвичай вручається письмово, однак може бути здійснено й усно.

2) Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання.

3) Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до ЄРДР.

4) Після повідомлення особі про підозру, слідчий може застосувати до підозрюваного заходи забезпечення кримінального провадження.

5) Пред’явлення підозри вважається початком притягнення особи до кримінальної відповідальності.

ЦІКАВО

Чимало випадків, коли обвинувальний висновок приймається ледь не в той же день, що й пред’явлення підозри.

Закінчення кримінального провадження полягає у прийнятті уповноваженим органом рішення про припинення кримінального провадження. Кримінальне провадження може закінчитись за одним із трьох сценаріїв:

- закриття кримінального провадження^[9];

- звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності^[10];

- звернення до суду з обвинувальним актом^[11], клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Допит патрульного як свідка

Часто саме патрульні можуть повідомити багато відомостей щодо обставин події кримінального правопорушення. Вони можуть бути першими прибулими працівниками правоохоронних органів, можуть бути безпосередніми учасниками чи свідками події. Таким чином, патрульні є цінними свідками для кримінального провадження.^[12]

Загалом, патрульний як свідок у кримінальному провадженні користується звичайним обсягом прав і обов’язків свідка.^[13] При цьому статус особи як патрульного не повинен впливати на його роль, як свідка.

ЦІКАВО

Правозахисники відзначають, що нині працівники правоохоронних органів зазвичай перебувають у певній залежності від колег-слідчих, то