Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК)

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· потерпілий – тільки власна новонароджена дитина матері;

· час (під час пологів матері або відразу після них);

· суб’єкт злочину – виключно мати потерпілої дитини, котра є осудною і на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку.

Особливості кваліфікації. Злочин може бути вчинений у формі дій (наприклад, нанесення ударів, удушення, утоплення тощо), так і у формі бездіяльності (наприклад, мати відмовляється годувати дитину, не одягає її в умовах холодної чи морозної погоди, залишає її напризволяще). Співучасники в убивстві матір’ю своєї новонародженої дитини несуть кримінальну відповідальність за ст. 27 і 115 КК. Обстави­ни, що пом’якшують відповідальність матері, на співучасників не поширюються.

 

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК). На кваліфікацію цього злочину впливають:

· потерпілий – особа: а) яка вчиняє суспільне небезпечне посягання і щодо якої винний застосовує заходи необхідної оборони; б) дії якої були неправильно оцінені винним, а тому він перебував у стані уявної оборони; в) яка вчинила злочин і щодо якої винний вживає заходів щодо її затримання;

· обстановка вчинення злочину (перебування винного у стані необхідної оборони, уявної оборони чи в умовах необхідності затримання злочинця);

· мотиви злочину – прагнення захистися від суспільно небезпечного посягання або затримати особу, котра вчинила злочин, і достави­ти її до відповідних органів влади.

Особливості кваліфікації. Особа не повинна підлягати кримінальній відповідальності взагалі, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Вбивство через необережність (ст. 119 КК). Типові приклади з практики: ненавмисне удушення дитини під час сну поряд з нею; викидання через вікно важкого предмета, що раптово поцілив у перехожого; невідповідний розрахунок сили удару, від чого настає смерть, тощо.

Кваліфікуючою ознакою злочину є вбивство через необережність двох або більше осіб(ч. 2 ст. 119 КК).

 

2. Злочини проти здоров’я особи

Тілесне ушкодження – це протиправний винний фізичний або психічний вплив на чужий організм, який полягає в порушенні анатомічної цілісності або фізіологічних функцій органів і тканин.

КК розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів:

· тяжкі;

· середньої тяжкості;

· легкі.

Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються за результатами судово-медичної експертизи, на підставі передусім відповідних положень КК (ст. 121, 122, 123, 124, 125 і 128) і Правил судово-медичного визначення ступеня тяжко­сті тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ від 17 січня 1995 р. №6.

Не є тілесними ушкодженнями:

· удар – одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю;

· побої– багаторазове (два та більше разів) завдання ударів по тілу потерпілого, що не спричинило тілесних ушкоджень;

· інші насильницькі дії – фізичний вплив на людину (крім удару та побоїв), який викликає болісні відчуття (наприклад, викручування кінцівок, защемлення різних частин тіла будь-якими пристроями, виривання волосся, тощо), однак не спричиняє тілесних ушкоджень;

· мордування – багаторазове або тривале заподіяння болю (наприклад, щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гострими предметами, вплив термічних факторів та інші аналогічні дії).

Об’єкт тілесних ушкоджень – здоров’я особи, тобто стан людського організму, при якому організм у цілому та всі його частини, органи й системи здатні виконувати свої життєві функції. Здоров’я людини – це також стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад.

Об’єктивна сторона тілесних ушкоджень: 1) діяння – протиправний вплив на організм іншої людини; 2) наслідки – завдання тілесних ушкоджень різного ступеня; 3) причинний зв’язок між указаним діянням і наслідками.

Тілесні ушкодження є закінченими з моменту настання суспільно небезпечних наслідків.

Суб’єкт тілесних ушкоджень – фізична осудна особа, що досягла 14-річного (ст. 121 і 122 КК) або 16-річного (ст. 123–125. 128 КК) віку.

Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень – умисел (ст. 121–125 КК)або необережність (ст. 128 КК).

 

 

3. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи

Зґвалтування (ст. 152 КК) – цестатеві зносини, які поєднуються із:

· застосуванням фізичного насильства;

· погрозою його застосування;

· використанням безпорадного стану потерпілої особи.

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· об’єкт злочину – статева свобода та статева недоторканість особи;

· потерпілий від злочину – особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її поведінки до вчинення злочину, способу життя, попередніх стосунків із суб’єктом злочину, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім’єю, тощо;

· спосіб вчинення злочину – природній, що передбачає сполучення чоловічих і жіночих статевих органів. Саме за способом зґвалтування передусім відрізняється від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК) – будь-які насильницькі дії сексуального характеру незалежно від гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки (наприклад, це насильницькі: мужолозтво; лесбійство; орогенітальний контакт жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком; аногенітальний контакт чоловіка з жінкою; сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт, садистські дії сексуального характеру, сексуальний мазохізм, тощо).

· суб’єкт злочину – фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі, котра досягла 14-річного віку (при цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи);

· суб’єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел і, зазвичай, сексуальний мотив.

ВАЖЛИВО! зґвалтування є закінченим злочином із моменту початку насильницьких статевих зносин (формальний склад) незалежно від дефлорації та еяколяції.

Кваліфікуючі ознаки зґвалтування (ч. 2 ст. 152 КК): 1) повторність; 2) вчинення його особою, що раніше вчинила один зі злочинів, передбачених статтями 153–155 КК.

Особливо кваліфікуючі ознаки зґвалтування:

1) учинення його групою осіб;

2) неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 152 КК);

3) спричинення особливо тяжких наслідків (наприклад, це смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування);

4) малолітньої особи (ч. 4 ст. 152 КК).

Варто знати,що, якщо внаслідок зґвалтування потерпіла завагітніла, це не може вважатись кваліфікуючою ознакою (обтяжуючою обставиною).