Тема №2 Обставини, що виключають злочинність діяння

 

Обставини, що виключають злочинність діяння:
поняття, ознаки та види

Обставини, що виключають злочинність діяння – це поведінка людей, яка зовнішньо схожа з об’єктивною стороною певних злочинів, але за підставами, вказаними в законі, фактично є суспільно корисною, прийнятною або вибачальною з позицій кримінального права, а отже, в усіх випадках правомірною, такою, що виключає кримінальну відповідальність особи за завдану шкоду.

Загальні ознаки:

· визнаються вольовим діянням особи;

· зовнішньо мають подібність до злочину;

· передбачені в КК або інших нормативних актах;

· визнаються соціально прийнятними вчинками;

· вчиняються при певних умовах; д) не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Види обставин, що виключають злочинність діяння (розділ VІІІ Загальної частини КК): 1) необхідна оборона (ст. 36); 2) уявна оборона (ст. 37); 3) затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38); 4) крайня необхідність (ст. 39); 5) фізичний або психічний примус (ст. 40); 6) виконання наказу або розпорядження (ст. 41); 7) діяння, пов’язане з ризиком (ст. 42); 8) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43).

Щодо діяльності працівників ОВС:

- по-перше, обставини, що виключають злочинність діяння, є правовою базою, на якій вибудовується регламентування застосування ними вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу;

- по-друге, діяльність працівників ОВС при застосуванні вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу буде законною за умови дотримання ними вимог нормативно-правових актів, які регламентують таке застосування, а не в межах обставин, що виключають злочинність діяння.

 

1. Необхідна оборона – це дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Умови правомірності необхідної оборони:

1) стосовно посягання:

· суспільна небезпека;

· наявність;

· дійсність (реальність);

2) стосовно захисту:

· припустимість лише щодо охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави;

· заподіяння шкоди можливе тільки тому, хто посягає, а не будь-якій іншій особі;

· не повинен перевищувати меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у ст. 118 і 124 КК.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

 

2. Уявна оборона – це дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

При наявності в діях особи уявної оборони питання про її відповідальність вирішується таким чином:

1) уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення;

2) якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони;

3) якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

 

3. Затримання особи, яка вчинила злочин – дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, що вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Умови правомірності затримання особи, що вчинила злочин :

· особа вчинила злочин і намагається втекти з місця події;

· вчинений злочин є наявним і реальним;

· особа затримується безпосередньо після вчинення злочинного посягання;

· метою затримання особи, що вчинила злочин, є доставлення її відповідним органам влади;

· для затримання особи, що вчинила злочин і намагається втекти, застосовується насильство вимушено, бо інакше таке затримання здійснити неможливо;

· насильство, яке застосовується для затримання особи, що вчинила злочин і намагається втекти, має відповідати характеру і ступеню вчиненого нею злочину і обставинам затримання.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця – це умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця (зокрема, див. ст. 118 і 124 КК).

 

4. Крайня необхідність – це стан, за якого особа правомірно заподіює шкоди інтересам, що охороняються державою, щоб усунути небезпеку, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, за умови неможливості усунути цю небезпеку іншими засобами, якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Умови правомірності:

- наявна небезпека, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, при цьому джерело небезпеки може бути різним (суспільно небезпечна поведінка особи, поведінка тварин, техногенні процеси тощо);

- небезпека є реальною, тобто існує об’єктивно, а не в уяві людини;

- небезпека є наявною – вона триває якийсь певний час;

- через небезпеку можливе заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам як громадянином, якого ця небезпека безпосередньо стосується, так й іншими особами;

- шкода заподіюється, як правило, інтересам третіх осіб;

- заподіяна шкода не повинна бути більш значною, ніж шкода відвернена;

- заподіяння шкоди є вимушеним, тобто інакше небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами;

- якихось обмежень прав конкретних осіб на крайню необхідність законом не передбачено.

Перевищення меж крайньої необхідності – це умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

 

5. Фізичний або психічний примус

Фізичний примус – це фізичний вплив на організм особи, що здійснюється без її згоди й у результаті якого їй завдаються больові відчуття чи створюється загроза для її здоров'я або життя, щоб примусити особу вчинити певні злочинні діяння.

Безумовне звільнення від кримінальної відповідальності передбачається лише у разі фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (наприклад, зв’язування, катування, втрата свідомості від завданих побоїв тощо).

Якщо ж при фізичному примусі особа зберігає можливість керувати своїми діями і заподіює шкоду правоохоронним інтересам, вона не звільняється від кримінальної відповідальності, а питання правомірності за цих умов вирішується крізь призму крайньої необхідності.

Психічний примус – вплив на волю особи різними способами (мімікою, словами, діями), щоб примусити її скоїти суспільно небезпечне діяння. (приміром, погроза негайного застосування насильства), внаслідок якого особа заподіяла шкоду правоохоронним інтересам, незалежно від того, чи могла особа керувати своїми діями, чи ні, не звільняє особу від кримінальної відповідальності, і лише за умови крайньої необхідності ця особа не буде підлягати кримінальній відповідальності.

 

6. Виконання наказу або розпорядження – це дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, яка визнається правомірною за умови, що вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Законний наказ або розпорядження – це ті волевиявлення, які віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.

 

7. Діяння, пов’язане з ризиком – це дія або бездіяльність, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам і була вчинена в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети (наприклад, проведення наукових експериментів, впровадження нових ліків, застосування заходів економічного ефекту у підприємницькій діяльності, тощо).

Умови виправданості ризику:

· наявність прагнення досягти суспільно корисної мети;

· неможливість досягнення поставленої мети шляхом, не поєднаним із ризиком;

· особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Якщо ж ризик завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій, він не визнається виправданим.

 

8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації – вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

Умови правомірності :

· особа уповноважена виконати спеціальне завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації;

· особа перебуває у складі організованої групи чи злочинної організації;

· метою такого перебування особи є попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації;

· особа вимушено вчиняє суспільно небезпечне діяння (за виключенням особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків).

 

Тема №3 Злочини проти особи

Злочини проти особи – це суспільно небезпечні та протиправні посягання передусім на життя й здоров’я особи, її статеву свободу та статеву недоторканість.

 

1. Злочини проти життя

Вбивство – це винне (умисне або необережне), протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Види вбивств (за формою вини):

· умисні (ст. 115–118 КК);

· необережні (ст. 119 КК).

Види умисних вбивств (за ступенем тяжкості):

· просте – без обтяжуючих або пом’якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК);

· кваліфіковане – з обтяжуючими обставинами (ч. 2 ст. 115 КК);

· привілейовані – за пом’якшуючими обставинами (ст. 116–118 КК).

Об’єкт вбивства – життя особи(від початку фізіологічних пологів до настання біологічної смерті).

Об’єктивна сторона вбивства: 1) діяння – посягання на життя іншої особи, спрямоване на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини; 2) наслідки – біологічна смерть потерпілого; 3) причинний зв’язок між указаним діянням і наслідками.

Вбивство є закінченим з моменту настання біологічної смерті потерпілого.

Суб’єкт вбивства – фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона вбивства – умисел (ст. 115–118 КК)або необережність (ст. 119 КК).