Завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК)

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 384 КК):

· завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого;

· завідомо неправдивий висновок експерта;

· завідомо неправдивий звіт оцінювача;

· завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем.

Показання – це відомості про факти, що підлягають встановленню у кримінальному чи цивільному провадженні і мають важливе значення для його правильного вирішення.

Неправдивими є показання, в яких повністю чи частково перекручені факти, що мають значення для правильного вирішення справи. Завідомо неправдиві показання утворюють склад цього злочину, якщо вони дані уповноваженій на те особі, у встановленому законом порядку і належним чином процесуально оформлені.

Обов’язковими для цього злочину є обстановка і час його вчинення (зазначені дії можуть бути вчинені тільки під час провадження досудового розслідування, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою комісією Верховної Ради України або в суді).

Важливо! Злочин є закінченим з моменту вчинення зазначених дій (формальний склад).

Суб’єкт злочину – спеціальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і дає показання як свідок, потерпілий, експерт, оцінювач, перекладач (за умови їх осудності та досягнення на момент вчинення злочину 16 років).

Суб’єктивна сторона злочину, зважаючи на вживання терміну «за відомість», характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 384 КК) аналогічні кваліфікуючим ознакам злочину, передбаченого ст. 383 КК (за виключенням того, що злочин у ст. 384 КК може бути поєднаний не тільки зі штучним створенням доказів обвинувачення, але й захисту).

Покарання (основний склад): мінімальне (ч. 1) – виправні роботи до 2 р.; максимальне (ч. 2) – до 5 років позбавлення волі.

Тема №9 Кримінальний процесуальний кодекс України. Докази та доказування. Заходи забезпечення кримінального провадження. Затримання особи. Початок кримінального провадження.

 

Кримінальний процесуальний кодекс України

 

Кримінальний процесуальний кодекс прийнято 2012 року, на заміну діючому до того кримінально-процесуальному кодексу радянських часів. Загалом, новий КПК вважається більш гуманним і таким, що дозволяє реалізовувати засади змагальності. Крім КПК, кримінальний процес регулюється також положеннями Конституції України, рішеннями Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та деякими законами.

Наприклад

У справі «Савіцький проти України» ЄСПЛ встановив відповідальність правоохоронних органів України у вчиненні нелюдського поводження щодо затриманого. Суд зобов’язав Україну виплатити 140 тисяч євро компенсації, частина з яких може лягти на правоохоронців.

За обставинами кримінального правопорушення чи проступку, а наразі – злочину, здійснюється кримінальне провадження. Насправді, провадження стосується переважно розслідування, учасниками його є слідчі, оперативні співробітники і інші передбачені КПК особи, однак не є патрульні. В той же час, патрульні повинні мати загальні уявлення про кримінальне провадження, адже легко можуть стати його безпосередніми учасниками.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями, поваги до людської гідності, і законності, тобто суворого і неухильного додержання законодавства.

ВАЖЛИВО

Повага до людської гідності в тому числі правопорушників є запорукою здорового співіснування патрульної служби і суспільства.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.

 

Докази і доказування

 

Найважливішим елементом кримінального провадження є докази, а завданням сторін кримінального провадження – доказування.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Докази повинні бути належними, тобто доводити обставини (склад) кримінального правопорушення і допустимими, тобто отриманими у відповідності до законодавства.

ВАЖЛИВО

Значна частина доказів виникає на початковому етапі реагування на подію кримінального правопорушення, тому під час відповідних дій патрульні повинні дотримуватись законодавства. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини: негідне поводження, порушення права на захист, неповідомлення про право не свідчити проти себе.

Патрульні не мають, за кількома винятками, повноважень на збирання і оцінку доказів, однак можуть їх сприймати і фіксувати. Крім того, патрульні можуть взаємодіяти із слідчими підрозділами правоохоронних органів. Винятки: обшук затриманої особи, огляд місця події до внесення заяви в Єдиний реєстр досудових розслідувань.

Доказуванню підлягають: ^[1]

- час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення;

- форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

- вид і розмір завданої шкоди;

- обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого та інші.

Тобто, патрульний має мати на увазі, які обставини кримінального правопорушення, учасником якого вони можуть стати, мають значення для подальшого кримінального провадження. Процесуальні дії у провадженні повинні фіксуватись у протоколі.^[2]

Заходи забезпечення кримінального провадження

З метою забезпечення дієвості кримінального провадження, можуть застосовуватись різні заходи забезпечення^[3], зокрема тимчасове вилучення майна; затримання особи; запобіжні заходи.

Для неухильного дотримання законності і верховенства права, заходи забезпечення здійснюються майже виключно на підставі ухвали слідчого судді.

Запобіжними заходами є особисте зобов’язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою.

ЦІКАВО

Саме у сфері заходів забезпечення кримінального провадження, на думку правозахисників, стаються чимало порушень прав людини. Незаконні арешти і взяття під варту – серед найпопулярніших. Роль патрульних у забезпеченні дотримання закону є, таким чином, дуже важливою.

 

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити докази, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на учасників кримінального провадження;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.^[4]

Затримання особи

Абсолютно звичним для патрульних стане здійснення затримання особи. Дотримання процесуального порядку затримання є дуже важливим для кримінального провадження.

Кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення або безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні. ^[5]

Уповноважена службова особа, зокрема і патрульний, має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, лише у випадках, якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення, або якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.^[6] Уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи.

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою:

- підстави затримання;

- у вчиненні якого злочину він підозрюється;

- роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 КПК, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених статтею 104 КПК, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 КПК; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору.

НАПРИКЛАД

У справі «Квашко проти України» ЄСПЛ встановив вчинення правоохоронними органами України незаконного затримання особи і жорстокого поводження, внаслідок чого зник зір на одне око. Затримання було безпідставне, тривало довше дозволених строків. Призначено компенсацію в розмірі 4 500 євро.

Особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Уповноважена службова особа зобов’язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством.

ВАЖЛИВО

Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи.

Підсумки

Кримінальне процесуальне законодавство регулює здійснення кримінального провадження, зокрема затримання особи і доказування. Патрульні беруть участь у кримінальному провадженні лише у деяких випадках. На кожному його етапі і під час кожної процесуальної дії, необхідно чітко дотримуватись законодавства, верховенства права і прав людини.

Тема №10 Загальні положення досудового розслідування.
Допит працівника ОВС у суді