Проблеми систематизації проявів множинності.

Традиційно ця проблема вирішується шляхом поділу окремих проявів множинності злочинів на форми або на види. При цьому окремими формами чи видами, як пра­вило, називаються сукупність злочинів, повторність зло­чинів і рецидив злочинів. У навчальній літературі останніх років пропонується і більш складний варіант класифікації окремих проявів множинності злочинів: на форми — по­вторність злочинів (включаючи рецидив) та ідеальну су­купність злочинів; на форми — ідеальну сукупність зло­чинів і повторність злочинів, яка, в свою чергу, поді­ляється на юридичні види множинності злочинів.

Очевидно, що з'ясування реального теоретичного та практичного значення наведених спроб систематизації окремих проявів множинності злочинів потребує вирішення ряду більш конкретних питань, зокрема:

1) за якими озна­ками (підставами) розрізняються окремі прояви множин­ності злочинів у чинному кримінальному законодавстві України та теорії кримінального права;

2) чи можна за цими ознаками провести послідовну логічно витриману їх класифікацію;

3) яким чином систематизація різних про­явів множинності злочинів може вплинути на вдосконален­ня кримінального законодавства і поліпшення практики його застосування. [ 6. c.150]

У загальних рисах відповідь на ці питання зводиться до такого:

1. В якості окремих ознак (підстав), за якими роз­різняються окремі прояви множинності злочинів, виступа­ють такі обставини:

а) одним чи кількома діяннями вчинені злочини, що утворюють множинність; якщо злочини вчинені кількома діяннями — час вчинення злочинів;

б) які вчинялися злочини — тотожні, однорідні чи різні; якщо вчинялися тотожні злочини, чи мали вони один і той самий юридичний склад, чи їх склади були різними;

в) чи мала особа судимість за попередні злочини на час вчинення наступного; якщо мала, то яке покарання їй було призначено; чи відбувала вона призначене покарання; якщо відбувала, то чи відбула його повністю на час вчи­нення наступного злочину.

Виділяючи зазначені ознаки, важливо підкреслити таку їх суттєву особливість: оскільки вони мають різний харак­тер і зміст, окремі прояви множинності злочинів можуть включати одночасно кілька таких ознак. Так, у ст. 185 КК передбачена крадіжка вчинена повторно, а у примітці до цієї статті вказано що повторним у статтях 185, 186 та 189-191 визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього кодексу. [ 1. c.84]

Це означає, що поняттям "повторно" охоп­люються як випадки вчинення тотожних, так і однорідних злочинів. Для наявності повторності також не має значен­ня, чи мала особа судимість за раніше вчинений злочин, чи засуджується за вчинені нею злочини вперше.

З іншого боку, серед наведених ознак є такі, які виключають одна одну. Очевидно, що в окремі прояви множин­ності злочинів такі ознаки одночасно включатися не можуть. Так, не може бути повторності злочинів, якщо вони вчинені одним діянням.

2. Наведені вище особливості безпосередньо впливають на вирішення питання про можливість класифікації окремих проявів множинності злочинів, передбачених в чинному кримінальному законодавстві України. Якщо дотриму­ватися загальноприйнятих правил формальної логіки щодо поділу понять, то здійснити таку класифікацію в принципі неможливо. Основною причиною такого стану речей є те, що згадані правила поділу понять "порушує" саме кри­мінальне законодавство. При цьому найбільш характерни­ми є два "порушення". Перше — закон виділяє ("кла­сифікує") різні прояви множинності злочинів не за однією, а за кількома ознаками (підставами) одночасно. Друге — в конкретних статтях під одним терміном чи формулюванням нерідко "об'єднуються" кілька різних проявів множин­ності злочинів.

Чому ж закон допускає такі "порушення", і наскільки вони виправдані? Очевидно, тому, що закон пов'язує з конкретними проявами множинності злочинів певні кримі­нально-правові наслідки. В одному випадку такі наслідки поширюються на окремий прояв множинності злочинів, у іншому — кілька у принципі різних проявів множинності злочинів тягнуть однакові наслідки. При цьому в більшості випадків такий підхід є цілком обґрунтованим і в соціоло­гічному, і в аксіологічному, і в суто правовому плані. Отже, "порушення" правил поділу понять при відобра­женні різних проявів множинності злочинів на рівні кримі­нального законодавства є, по суті, запрограмованими і в цілому виправданими.

Такий висновок, однак, не може бути поширений на наведені вище спроби класифікувати різні прояви множин­ності злочинів з теоретичної точки зору. У такому разі правила поділу понять мають бути дотримані. Вони ж в кожному із запропонованих варіантів класифікації тою чи іншою мірою порушуються. Так, традиційний поділ мно­жинності злочинів на такі види, як сукупність, повторність і рецидив, є некоректним хоча б тому, що сукупність (реальна) і повторність не виключають одна одну. Наприк­лад, якщо особа вчинила два злочини — спочатку кра­діжку без обтяжуючих обставин, а потім грабіж — у її діях одночасно мають місце і сукупність злочинів, і їх по­вторність. Отже, називати сукупність і повторність видами множинності злочинів, очевидно, неправильно.