Актуальні проблеми звільнення від покарання та його відбування.

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ В СИСТЕМІ ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ВПЛИВУ У масовій свідомості домінує думка, що кожен, хто вчиняє злочин, має підлягати суспільному та державному осуду, його має бути притягнуто до кримінальної відповідальності і, як наслідок, піддано покаранню. Разом із тим у правозастосовній діяльності досить поширені випадки, коли особа, котра вчинила злочин і підлягає покаранню, через певні фактичні обставини не заслуговує на суворі заходи кримінально-правового впливу щодо неї або їх застосування є зайвим, недоцільним, неможливим. Будь-які заходи кри- мінально-правової репресії орієнтовані на позитивний соціальний ефект, але не стосовно кожного засудженого. Завдання держави в особі компетент- них органів полягає в точному визначенні кола тих осіб, застосування пока- рання до яких не призведе до жаданої превенції та може більше зашкодити винному і суспільству, ніж допомогти. З огляду на зазначене, не дивно, що кримінальне законодавство багатьох країн світу та України з давніх-давен передбачало і нині містить можливість звільнення особи від покарання. За справедливим твердженням В. Т. Маляренка, пом’якшена кримінальна полі- тика держави та судова практика, широке застосування альтернативних видів покарань і нев’язничних запобіжних заходів до злочинців, які не ста- новлять великої суспільної небезпеки, надають можливість істотно зменши- ти державні витрати на утримання пенітенціарної системи, знизити рівень рецидивної злочинності та забезпечити соціальну реабілітацію частини правопорушників, а в підсумку — зменшити вплив цього внутрішнього чин- ника на національну безпеку держави [1, с. 5]. Проблематика звільнення від покарання та його відбування в системі з іншими заходами кримінально-правового впливу належить до малодослі- джених. Зокрема, серед сучасних учених-юристів на комплексний характер досліджуваного інституту звертали увагу такі науковці: Ю. В. Баулін, А. А. Березовський, П. С. Берзін, Є. М. Вечерова, О. П. Горох, С. В. Данелян, Є. О. Письменський кандидат юридичних наук, доцент, начальник кафедри кримінального права (Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка) 111 СТОРІНКА ВЧЕНОГО ЧАСОПИС ЦИВІЛЬНОГО І КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА № 5(8) О. Ф. Ковітіді, І. В. Красницький, В. О. Меркулова, К. В. Михайлов, О. М. Нізамітдінова, С. М. Сабанін, М. І. Хавронюк, П. В. Хряпінський, І. І. Чугуников, С. Д. Шапченко, Л. В. Яковлєва, С. С. Яценко та інші. Метою цієї статті є визначення місця звільнення від покарання та його відбування в системі заходів кримінально-правового впливу на осіб, які вчи- нили злочини, виявлення прогалин чинного кримінального законодавства в цій частині, формулювання пропозицій щодо їх усунення. Звільнення від покарання та його відбування в загальному вигляді являє собою специфічну (в ідеалі — нетипову, виняткову, а в реальному житті — найбільш поширену) форму реагування держави на злочин. З одно- го боку, цей різновид передбачених кримінальним законом заходів впливу на поведінку особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, дозволяє не залишити злочин поза увагою, засудивши винного за його вчинення, а з дру- гого — досягти мети покарання без його реального або повного виконання. Найбільш ґрунтовно розкрити змістовні характеристики звільнення від покарання та його відбування дозволяє визначення, запропоноване автора- ми одного з коментарів КК. Звільнення від покарання та його відбування називають формою реалізації кримінальної відповідальності, що застосову- ється у випадках, коли мета покарання вже досягнута без реального відбу- вання покарання або до закінчення строку його відбування на підставі пози- тивної поведінки засудженого чи за інших передбачених КК підстав, або не може бути досягнута через хворобу засудженого [2, с. 192]. Специфіка цієї форми реалізації кримінальної відповідальності, зазначає В. О. Попрас, саме і полягає в тому, що особа вироком суду засуджується за вчинення злочину, однак їй або взагалі не призначається покарання, або ж від відбування при- значеного покарання вона повністю звільняється, або ж, відбувши лише його частину, звільняється від подальшого відбування частини, що залиши- лася [3, с. 191]. Іншими словами, необхідність звільнення від покарання та його відбу- вання зумовлюється двома взаємопов’язаними або одиничними причинами: 1) коли досягнуті або можуть бути досягнуті цілі покарання, передусім мета виправлення засудженого, без реального чи повного відбування призначе- ного покарання (юридична безцільність); 2) коли досягнення цієї мети неможливе, і звільнення відбувається не у зв’язку з економією заходів кри- мінальної репресії, а через об’єктивну неспроможність досягнення цілей покарання. Однак за наявності будь-якої з названих обставин головним фактором, що впливає на прийняття судом рішення про звільнення засудженого від покарання, є особа цього засудженого, в якій, за висловлюванням І. Я. Козаченка, як у фокусі концентруються і набувають статусу основопо- ложних такі риси її характеру, властивості її соціально-моральної орієнтації та її поведінкові характеристики, такий стан її здоров’я, які у своїй сукуп- 112 СТОРІНКА ВЧЕНОГО ЧАСОПИС ЦИВІЛЬНОГО І КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА № 5(8) ності волають про кримінально-правове милосердя, і тому призначення покарання цьому засудженому, а в ряді випадків і його відбування, стає недоцільним або неможливим [4, с. 992]. Інакше кажучи, звільнення від покарання покликане звузити сферу застосування покарання, щоб не реалі- зовувати його в тих випадках, коли потреба в досягненні цілей кримінальної відповідальності відсутня. При цьому слід зазначити, що в ч. 2 ст. 1 КК законодавець зазначив лише єдиний наслідок злочину, покарання, напевно забувши про інші передбачені кримінальним законодавством заходи кримінально-правого впливу на осіб, які вчиняють злочини. Аналіз зарубіжного законодавства засвідчує, що в деяких країнах аналогічне положення формулюється більш чітко та пра- вильно. Скажімо, у ч. 1 ст. 1 КК Республіки Білорусь визначено, які суспіль- но небезпечні діяння є злочинами, та встановлено покарання й інші заходи кримінальної відповідальності, які можуть бути застосовані до осіб, котрі вчинили злочини. Ще вдалішим є законодавчий припис у КК Республіки Вірменія, за яким визначено, які суспільно небезпечні діяння визнаються злочинами, і встановлено види покарань та інші заходи кримінально-право- вого впливу за їх вчинення. Щоправда, вітчизняний законодавець у ч. 3 ст. 3 та ч. 2 ст. 4 КК, говорячи про злочинність та караність діяння, визначає інші кримінально-правові наслідки злочину, що є досить вдалим формулюван- ням, використати яке було б доцільно і в ч. 2 ст. 1 КК. Схожу думку вислов- лює В. М. Трубников, який вважає правильним у перших частинах КК передбачити можливість застосування разом із покаранням й інших заходів кримінально-правового характеру до осіб, які вчинили злочин [5, с. 200]. Як слушно зазначає А. А. Березовський, реальні соціальні відносини та їх правове унормування є значно складнішими за концепт реагування на злочинність, закріплений у ч. 2 ст. 1 КК [6, с. 121]. У сучасних умовах розви- тку кримінального права кримінально-правовий примус не можна ототож- нювати лише з покаранням, справедливо додає О. О. Книженко [7, с. 47]. Заходи кримінально-правового впливу можуть застосовуватися як у межах реалізації кримінальної відповідальності, що, за слушним тверджен- ням науковців, є лише однією з форм «реалізації охоронних кримінально- правових відносин, які виникають між державою та особою у зв’язку з вчи- ненням останньою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад зло- чину» [8, с. 222] (при застосуванні покарання або звільненні від нього), так і поза нею (наприклад, при звільненні від кримінальної відповідальності, застосуванні примусових заходів медичного характеру тощо). Цілком слуш- ні думки висловлює А. М. Ященко, який до структури кримінально-право- вого впливу відносить: 1) кримінальну відповідальність, що знаходить свою реалізацію в різних формах; 2) інші засоби кримінально-правового впливу, зокрема примусові заходи медичного та виховного характеру, примусове лікування; 3) звільнення від кримінальної відповідальності за нормами 113 СТОРІНКА ВЧЕНОГО ЧАСОПИС ЦИВІЛЬНОГО І КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА № 5(8) Загальної та Особливої частин КК [9, с. 218]. Дещо іншу структуру кримі- нально-правових заходів (але певною мірою схожу по суті) пропонує О. В. Козаченко, котрий пише, що заходи, які закріплені в кримінальному законі, являють собою певну трихотомію: кримінально-правові заходи, не пов’язані з покаранням і кримінальною відповідальністю, кримінальна від- повідальність (не пов’язана з покаранням) і покарання [10, с. 239, 241]. У літературі наявні й інші підходи до системи заходів кримінально-пра- вового впливу [11, с. 38–40], деякі з яких з тих чи інших причин є менш прийнятними. Скажімо, І. І. Митрофанов пише про такі заходи: 1) різні види заохочення у кримінальному праві, до яких передусім належить пере- важна більшість видів звільнення від покарання та його відбування; 2) під- система покарань; 3) примусові заходи лікування, що застосовуються разом з іншими засобами кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили зло- чини; 4) судимість як кримінально-правовий засіб впливу на осіб, які вчи- нили злочини і відбули призначене судом покарання [12, с. 188]. Не зрозу- міло, чому, по-перше, автор вдається до безсистемного викладення зазначе- них засобів, більшість з яких можна пов’язати з тією або іншою формою реалізації кримінальної відповідальності, а по-друге, деякі із засобів, перед- бачених кримінальним законодавством України (як-то звільнення від кри- мінальної відповідальності), чомусь не знаходять свого відображення. Ряд авторів небезпідставно класифікує зазначені заходи за ступенем репресивності, поділяючи їх на покарання та інші заходи, які є, умовно кажучи, некаральними (підсистема видів звільнення від покарання та його відбування, а також підсистема видів звільнення від кримінальної відпові- дальності) [13, с. 125–126]. Схожої думки дотримується Н. А. Орловська, яка, виокремлюючи при- мусові та заохочувальні заходи кримінально-правового впливу, відносить до перших покарання та примусові заходи, відмінні від покарання, а до дру- гих — звільнення від кримінальної відповідальності та покарання [14, с. 5]. Не дуже відмінний, однак більш ускладнений підхід відстоює О. В. Козаченко, котрий зауважує, що кримінально-правові заходи утворюють багатоколійну систему заходів кримінально-правового впливу, до якої можуть бути вклю- чені: система покарання і судимість, система інших заходів (позбавлених ознак кари) як примусових (примусові заходи медичного характеру, при- мусові заходи виховного характеру (примусове лікування; спеціальні кримі- нально-правові заходи, реституційно-компенсаційні кримінально-правові заходи; превентивний та профілактичний нагляд), так і позбавлених ознак державного примусу (заходи реабілітаційно-заохочувального впливу), під якими науковець розуміє систему прийомів і способів впливу на поведінку особи, яка вчинила злочин, з метою спонукання особи до соціально-пози- тивної поведінки шляхом пом’якшення або відмови від застосування при- мусового кримінально-правового впливу [15, с. 21, 24]. За логікою роздумів 114 СТОРІНКА ВЧЕНОГО ЧАСОПИС ЦИВІЛЬНОГО І КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА № 5(8) О. В. Козаченка, звільнення від покарання та його відбування можна визна- ти одним із реабілітаційно-заохочувальних заходів впливу, проте сумнівним є беззаперечна відсутність у ньому елементів державного примусу. Крім того, хіба всі види звільнення від покарання та його відбування мають заохо- чувальний характер? До яких прийомів і способів у такому разі мають нале- жати ті види звільнення від покарання, які не мають на меті заохочення, а застосовуються з інших причин? Слід наголосити, що поряд із вузьким підходом до розуміння заходів кри- мінально-правового впливу, що втілює в собі конкретні предметно-сутнісні заходи, передбачені нормами кримінального права, науці кримінального права відомий і більш широкий підхід. У межах цього підходу результат кри- мінально-правового впливу оцінюється не лише з позиції реалізації певних норм кримінального закону, а й дії інших «механізмів», пов’язаних із сферою кримінального права (правосвідомістю, правовою культурою тощо) [16]. О. О. Книженко називає звільнення від покарання та його відбування різновидом кримінально-правових санкцій, до яких залежно від підстав застосування та репресивного впливу, на її погляд, належать також покаран- ня, звільнення від кримінальної відповідальності, примусові заходи вихов- ного та медичного характеру, примусове лікування (на нашу думку — вся система заходів кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили сус- пільно небезпечні діяння). Такий підхід зумовлюється широким розумін- ням того, що є кримінально-правовою санкцією. Складно посперечатися із запропонованою точкою зору, враховуючи, що авторка наполягає на розу- мінні санкції як припису, який має юридичне закріплення, обов’язковий до виконання і підтримується примусовою силою держави [17, с. 12]. Хоча не зрозуміло чому в такому разі до санкцій вчена не відносить судимість, яка відповідає наведеному вище визначенню? П. В. Хряпінський відносить до заохочувальних санкцій окремі види звільнення від покарання та його відбування відповідно, які, на його думку, мають прояв у вигляді звільнення від кримінально-правового обтяження та пом’якшення кримінально-правого обтяження [18, с. 178–179]. Санкціями норм Загальної частини КК вважає положення про звільнення від покаран- ня і Н. А. Орловська, котра всі заходи, які входять до кримінально-право- вих санкцій, називає заходами кримінально-правового впливу [14, с. 22–23]. Її підтримує О. О. Книженко, яка наголошує на тому, що кримінально-пра- вові санкції та заходи кримінально-правового впливу перебувають у діа- лектичному зв’язку, оскільки, з одного боку, санкції є формою закріплення заходів кримінально-правового впливу, а з другого — кримінально-правова норма, закріпивши заходи кримінально-правового впливу, розкриває їх зміст [17, с. 11]. Результатом вироблення О. О. Книженко теоретичних засад установ- лення санкцій у кримінальному праві стала пропозиція про доповнення КК 115 СТОРІНКА ВЧЕНОГО ЧАСОПИС ЦИВІЛЬНОГО І КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА № 5(8) статтею 2-1 «Санкції та цілі їх застосування», яка сприймається науковцями дещо критично. У пропонованій статті, на думку вченої, має бути зафіксова- но, що санкціями у КК за вчинення суспільно небезпечних протиправних діянь є покарання, звільнення від покарання та його відбування (пробація), звільнення від кримінальної відповідальності, примусові заходи медичного характеру, примусове лікування, примусові заходи виховного характеру [17, с. 370]. По-перше, виникає запитання: чому широковживане поняття захо- дів кримінально-правового впливу (на осіб, які вчинили суспільно небез- печні діяння) замінюється неоднозначним у загальноправовому розумінні поняттям «санкції»? По-друге, якщо і потрібна законодавча регламентація зазначеного питання (з цього приводу є певні сумніви), то санкції потребу- ють певної систематизації. Скажімо, може йтися про те, що за вчинення зло- чину серед іншого до особи можуть застосовувати заходи кримінально-пра- вового впливу, пов’язані з реалізацією кримінальної відповідальності та звільненням від неї, а в разі вчинення суспільно небезпечного, протиправно- го діяння (за відсутності інших ознак злочину) — примусові заходи медич- ного характеру, примусові заходи виховного характеру. Таким чином, можна дійти висновку, що систему заходів кримінально- правового впливу утворюють у різному поєднанні сукупність елементів кримінальної відповідальності (осуд, покарання, звільнення від покаран- ня, судимість) як одного з основних (типових) наслідків злочину та інші допоміжні заходи (звільнення від кримінальної відповідальності), які можуть спрямовувати свою дію не лише на осіб, які вчинили злочин (при- мусові заходи медичного характеру, примусові заходи виховного характе- ру). Звільнення від покарання та його відбування, яке є складовою кримі- нальної відповідальності, застосовують у різних формах її реалізації [19, с. 108–109].