Обставини, що виключають злочинність діяння

Інститут обставин, що виключають злочинність діяння, далеко не новий для кримінального права. Норми, які передбачають правомірність заподіяння шкоди при захисті від посягань інших осіб у стані крайньої необхідності, заподіяння шкоди особі, яка затримується у зв'язку зі вчиненням нею злочину, традиційно містилися в кримінальних законах. їх витоки сягають пізнього середньовіччя (XVII-XVIII століття). Протягом віків у кримінальному законодавстві та правозастосовній практиці, у кримінально-правовій теорії відповідні положення розвивалися та уточнювалися - розширювався регламентований законом перелік таких обставин, конкретизувалися умови правомірності заподіяння шкоди за їх наявності. Нині (у КК 2001 року) норми про такі обставини вперше у вітчизняному кримінальному законі виділені в окремий розділ - розділ VIII Загальної частини "Обставини, що виключають злочинність діяння", який містить статті з 36 по 43. Окрім названих вище обставин, які регламентувалися і в раніше чинних КК, цей розділ передбачає ще й низку нових - усього їх вісім. Статті цього розділу не зазнавали змін з часу прийняття чинного КК.

Актуальність питань, які стосуються обставин, що виключають злочинність діяння, обумовлена тим, що їх вирішення пов'язане з:

- розмежуванням злочинів і правомірних діянь, які мають лише окремі ознаки злочинів (заподіяння такої самої шкоди, як і при вчиненні злочинів). Тим самим визначаються межі дозволеної поведінки, реалізується роль кримінального кодексу як кодексу свободи;

- заохоченням громадян до активної протидії злочинам, коли вони вправі розраховувати не лише на захист держави від злочинних посягань, а й на власні сили та можливості без остраху кримінальної відповідальності за вимушене заподіяння шкоди;

- визначенням меж дозволеної поведінки для працівників державних правоохоронних органів, що також стимулює їх до виконання службових функцій.

Обставини, що виключають злочинність діяння, в курсі загальної частини кримінального права вивчаються після тем, присвячених аналізу підстав кримінальної відповідальності. І це не є випадковим. Адже заподіяння шкоди за наявності вказаних обставин є своєрідним антиподом злочину, означає відсутність підстав кримінальної відповідальності. До інституту обставин, що виключають злочинність діяння, доведеться звертатися і при вивченні курсу особливої частини кримінального права, коли аналізуватимуться норми, які передбачають умисне вбивство та умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Ситуації, пов'язані з кримінально-правовим інститутом обставин, що виключають злочинність діяння, доволі часто виникають у діяльності правозастосовних органів. Адже чи не щоразу, коли має місце позбавлення життя чи заподіяння тілесних ушкоджень під час бійки, особа, яка вчинила відповідні дії, посилається на те, що вона перебувала у стані необхідної оборони. Застосування зброї, гумових палиць чи інших спеціальних засобів працівниками міліції неодмінно виправдовується ними тим, що мало місце затримання злочинця або що воно зумовлено захистом від суспільно небезпечних посягань. Медичні працівники у разі невдалої операції посилаються на стан крайньої необхідності, а військовослужбовці, які заподіюють шкоду, виправдовуються тим, що виконували обов'язковий для себе наказ, тощо. Тобто звернення до відповідних кримінально-правових норм, часто неусвідомлене, відбувається щороку десятки, а може й сотні тисяч разів. Разом із тим, жодної статистики таких випадків не ведеться. На їх поширеність вказують дуже опосередковані дані про кількість засуджених за статтями КК, що передбачають відповідальність за перевищення меж допустимої шкоди. Так, у 2011 р. за ст. 118 КК засуджено 79 осіб, а за ст. 124 КК - 147 осіб. Водночас, слід констатувати, що вітчизняна правозастосовна практика здебільшого відверто ігнорує норми про заподіяння шкоди за обставин, які виключають злочинність діяння. Посилання обвинувачених на те, що вони заподіяли шкоду правомірно, залишаються, як правило, без уваги. Відповідно, особи, які вчинили діяння при обставинах, що виключають злочинність діяння, спочатку притягуються до кримінальної відповідальності за умисні злочини і лише згодом щодо частини з них застосовують норми про відповідальність за "привілейовані" види убивства чи тяжкого тілесного ушкодження. Опубліковані справи про злочини, передбачені ст. 118 і ст. 124 КК, дають підстави для висновків, що у багатьох з них засудження є необґрунтованим, оскільки шкода заподіяна не лише в стані, а і в межах необхідної оборони чи заходів, необхідних для затримання злочинця. Очевидно, на слідчих, прокурорів, суддів справляє першочергове враження тяжкість заподіяних наслідків у вигляді смерті чи тілесних ушкоджень, а не обставини, за яких вони спричинені. Труднощі на практиці певною мірою обумовлені недосконалістю в цій частині чинного КК, який не дає однозначної відповіді на цілу низку питань, які виникають у процесі правозастосування (про кримінально-правове значення згоди потерпілого на заподіяння йому шкоди, про межі заподіяння шкоди в ході реалізації свого права, про можливість необхідної оборони проти неправомірних дій представників держави тощо).

На недоліки практики намагається реагувати Верховний Суд України. Мабуть, невипадково перша з постанов його Пленуму, прийнятих після набрання чинності КК 2001 року, якраз і стосується справ цієї категорії - це постанова від 26 квітня 2002 р. № 1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону".

У вітчизняній теорії кримінального права питання, які стосуються обставин, що виключають злочинність діяння, висвітлювалися неодноразово і на різному рівні. Чи не найбільший внесок у їх розробку зробив Ю. В. Баулін, який захистив докторську дисертацію, присвячену відповідному кримінально-правовому інституту, опублікував ґрунтовне монографічне дослідження. Характеристиці окремих обставин, що виключають злочинність діяння, присвячені дисертації та численні публікації інших українських авторів. Усього за період з 1991 р. в Україні опубліковано близько півтори сотні публікацій, захищено 12 дисертацій на розглядувану тематику. Найбільшу увагу дослідників привернули такі проблеми у сфері обставин, що виключають злочинність діяння, як необхідна оборона та відповідальність за перевищення її меж, затримання особи, яка вчинила злочин, крайня необхідність, виправданий ризик, виконання наказу, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Водночас, майже відсутні публікації з питань, які стосуються характеристики уявної оборони, фізичного або психічного примусу. Після публікацій Ю. В. Бауліна з початку 90-х рр. не було масштабних досліджень, присвячених системі аналізованих обставин, доцільності розширення їх кола, уніфікації умов правомірності заподіяння шкоди за окремих обставин та іншим загальним проблемам.