Загальна характеристика і види злочинів проти власності. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальна характеристика і види злочинів проти власності.



У КК 2001 р. відповідальність за злочини проти власності визначена в розділі VІ “Злочини проти власності”. У ст.ст. 185-191 передбачена відповідальність за різні форми розкрадання чужого майна.

“Злочини проти власності” незалежно від форм власності міститься в КК РФ 1996 р., а також в розділі XXXV “Злочини проти майна” КК Польщі 1997 р. Кримінально‒правова охорона власності незалежно від форм власності передбачена і в законодавстві країн континентальної системи права – Італії, Франції, Німеччини та країн англо‒американської системи права – Англії, США.

Виписані в чинному КК злочини проти власності мають спільні ознаки, характерні для кожного складу злочину цієї групи.

Злочинами проти власності називаються передбачені Кримінальним кодексом України суспільно небезпечні діяння, що посягають на економічні відносини власності.

Об‘єктом злочинів проти власності є право власності, відповідного до якого здійснюється володіння, користування та розпорядження майном. У юридичній літературі висловлюються різні точки зору щодо об‘єкта злочинів проти власності.

Власність як економічна категорія – це історично обумовлена форма привласнення матеріальних благ, у якій виражені відносини між людьми та їх колективами у процесі виробництва, розподілу цих благ та обміну ними.

Економічне привласнення може бути приватним, колективним і державним. Приватне привласнення матеріальних благ може бути наслідком: 1) трудової діяльності у суспільному виробництві; 2) трудової діяльності на власних, підприємницьких чи орендних виробництвах, у фермерських господарствах; 3) участі у розподільчих та обмінних відносинах (різні договори тощо); 4) виплат із соціальних фондів споживання (пенсії, державна допомога, стипендії тощо).

Економічне державне та колективне привласнення матеріальних благ здійснюється шляхом: 1) виробничої діяльності трудових колективів чи всього народу; 2) розподілом і перерозподілом матеріальних благ шляхом, як правило, договорів у сфері внутрішнього і зовнішнього товарообігу; 3) податку з підприємств, організацій і окремих громадян та інших обов‘язкових платежів.

Реальне здійснення кожної із перелічених економічних категорій привласнення знаходить своє закріплення в законі і тим самим отримує самостійну правову форму. Законом “Про власність” закріплено три форми власності: приватну, колективну і державну.

Отже, власність як економічна категорія передбачає існування влади власника, що дає йому можливість використати належне йому майно на власний розсуд і в своїх інтересах. Влада власника – це законодавче визнання за ним права власності на володіння, користування та розпорядження належним йому майном.

Економічні відносини власності – це забезпечена суспільством і державою можливість володіти, користуватися і розпоряджатися предметами власності.

Суспільна сутність відносин власності полягає в тому, що власник має можливість володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, а всі інші члени суспільства зобов‘язані не перешкоджати йому у його можливостях, не руйнувати їх. Саме тому держава закріплює економічні відносини власності правовими нормами – заборонами, головною з яких є норма‒заповідь “не укради”. Охоронювані Законом можливості власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном і є об‘єктом посягань злочинів проти власності. На ці можливості власника посягають всі злочини проти власності, на час чи назавжди руйнуючи (пошкоджуючи) їх.

Суспільна сутність і шкідливість злочинів проти власності полягає в тому, що вони руйнують, пошкоджують чи зовсім знищують (анулюють) економічні відносини власності, позбавляють власника можливостей володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Як при викраденні так і при знищенні майна (грошей, цінних паперів) власник на час чи назавжди втрачає свої можливості володіти, користуватися чи розпоряджатися викраденим чи знищеним.

Головне в економічних відносинах власності – це належність певного фонду майна (чи певної речі) конкретній особі. Належність майна закріплює панування власника над річчю (речами), що вимагає від всіх інших осіб дотримання і не порушування цього панування, не заподіювання йому шкоди в володінні, користуванні і розпорядженні його майном. Право власності лише юридично закріплює цю суспільну належність речей і охороняє (захищає) її. Тому право власності як державно-правова форма закріплення економічних відносин власності злочином не пошкоджується. Злочини проти власності права власності не порушують і не руйнують, не знищують.

Право власності не може бути ні викраденим, ні знищеним. Власник завжди має право вимагати повернення йому викраденого в нього майна. Власник завжди має право на викрадене майно, тобто право власності залишається цілим і не ушкодженим.

Пленум Верховного Суду України у постанові “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” від 22 грудня 1995 р. роз‘яснив, що згідно з ст. 50 Закону “Про власність” і частиною 3 ст. 145 Цивільного Кодексу власник у будь якому випадку має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, безоплатно набутого володарем від особи, яка не мала права його відчужувати.

Право власності – це не лише юридична норма сама по собі, а норма правовідносин між людьми з приводу майна.

Таким чином, родовим об‘єктом злочинів проти власності є економічні відносини власності як закріплені суспільством і державою можливості власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Видовими об‘єктами злочинів проти власності є ті суспільні відносини власності, на які посягають окремі, конкретні види посягань – крадіжки, грабежі, розбої та інші.

Безпосереднім об‘єктом злочинів проти власності є власність окремої особи (фізичної чи юридичної).

Предметами злочинів проти власності може бути майно, яке має ціну, а також усі інші матеріальні цінності, які мають майнову та споживчу вартість і здатні задовольняти потреби людини та суспільства.

1. Майно – матеріальні речі, створені працею людей для задоволення матеріальних і культурних потреб, що мають вартість і ціну. Майно поділяється на: рухоме майно (продукти харчування, одяг, книги, цінності тощо) та нерухоме майно (дім, земельна ділянка, дерево в саду тощо).

2. Гроші – національна і іноземна валюта, що знаходиться в обігові, а також інша валюта і валютні цінності;

3. Цінні папери – облігації, чеки, сертифікати, векселі, акції тощо.

У деяких злочинах проти власності предметом злочину може бути право на майно (право на спадщину, на частку в підприємницькій діяльності тощо), а також дії майнового характеру (виконання певних робіт чи надання певних послуг).

Не визнаються предметами злочинів проти власності земля, її надра, ліси, дикі тварини і птахи. Згідно з статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони її об‘єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об‘єктами права власності народу відповідно до Закону.

Порушення встановленого порядку користування природними багатствами утворює окремі злочини проти довкілля; що передбачають відповідальність за такі порушення: незаконна порубка лісу (ст. 246 КК), незаконне полювання (ст. 248), незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249), порушення правил охорони надр (ст. 240). Не є предметами злочинів проти власності майно, яке вилучене з цивільного обігу – зброя, отрути, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини та інше. Незаконне заволодіння чи користування такими речами утворює окремі злочини.

Об‘єктивна сторона злочинів проти власності характеризується, як правило, активними діями, що спричиняють матеріальну шкоду окремій особі, колективу чи державі. Бездіяльністю вирізняється такий злочин як “Порушення обов’язків щодо охорони майна” (ст. 197 КК). Такі дії вчиняються певним способом. Спосіб вчинення злочинів проти власності є формою вияву злочинного діяння і тісно пов‘язаний із таким діянням.

Суб‘єктивна сторона злочинів проти власності передбачає наявність умисної форми вини за винятком двох таких злочинів, як необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК).

Як правило, при вчиненні умисних злочинів проти власності винний керується корисливими мотивами і має за мету протиправне збагачення. Такі злочини як Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК) та Погроза знищення майна (ст. 195 КК) можуть вчинятися з різних мотивів, у тому числі і корисливих.

Отже, обов‘язковими ознаками суб‘єктивної сторони цієї групи злочинів є вина, а також, як правило, мотив та мета вчинення того або іншого злочину проти власності.

Суб‘єктом таких злочинів проти власності, як шахрайство, привласнення, розтрата, розкрадання шляхом зловживання службовим становищем, заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір‘ям, може бути особа, що на момент вчинення злочину досягла 16 років. Суб‘єктом крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, а також умисного знищення або пошкодження майна, що спричинило тяжкі наслідки (частини 2 ст. 194) може бути особа, яка досягла на момент вчинення злочину 14 років.

Злочини проти власності – це суспільно небезпечні діяння, які порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу або державі і вчиняються, як правило, з корисливих мотивів.

Злочини проти власності можна систематизувати та поділити на окремі групи за способом, мотивами та метою вчинення таких злочинів. Ці ознаки характеризують ступінь суспільної небезпечності як кожного окремого злочину проти власності, так і окремих, схожих за цими ознаками, складів злочинів.

Злочини проти власності поділяються на:

1. Корисливі посягання на власність, поєднані з розкраданням майна. Це розкрадання шляхом крадіжки (ст. 185 КК); шляхом грабежу (ст. 186 КК); шляхом шахрайства (ст. 190 КК); шляхом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК); шляхом розбою (ст. 187 КК), викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ст. 188-1) та вимагання (ст. 189 КК). Характерними ознаками цих злочинів є наявність корисливих мотивів та мети – заволодіти майном шляхом протиправного вилучення його з володіння приватної особи, колективу або держави.

2. Корисливі посягання на власність за відсутності ознак розкрадання майна. (Заподіяння власникові майнової шкоди). До цієї групи входять: Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою – ст. 192 КК; привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї – ст. 193 КК; придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198 КК). Ці злочини щодо мотиву їх вчинення тотожні злочинам проти власності першої групи (тобто вчиняються з корисних мотивів), але на відміну від них спричинена цими злочинами майнова шкода не пов‘язана з вилученням самого майна із володіння особи, колективу або держави.

3. Некорисливі посягання на власність. Вони включають умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК); умисне пошкодження об’єктів електроенергетики (ст. 194-1); погроза знищення майна (ст. 195 КК); необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК); порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-19; просмотров: 193; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.54.103.76 (0.015 с.)