Актуальні проблеми крадіжки.

Крадіжка – таємне викрадення чужого майна. Викрадення вважається таємним, коли воно вчиняється за відсутності особи, у віданні чи під охороною якої знаходилося майно, що викрадається, або у присутності такої особи, але непомітно для неї, а також у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту розкрадання майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворих, малолітніх). Викрадення є таємним і в разі, коли воно вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в стані, що виключає можливість усвідомлення значення того, що відбувається (сон, непритомність, сильне сп‘яніння тощо).

Головна ознака крадіжки – це таємний спосіб розкрадання чужого майна. Таємно – значить непомітно:

1) для власника, володаря або охоронця – в їх відсутність, чи і в їх присутності, але коли вони не помічають чи не усвідомлюють факту розкрадання (в силу різних обставин);

2) для третіх осіб (сторонніх), які не помічають викрадення або не усвідомлюють суті того, що відбувається.

Розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно спостерігається і усвідомлюється співучасниками і особами, причетними для злочину.

На практиці виникає питання: як визначити – таємний чи відкритий характер має розкрадання чужого майна і тоді, коли воно вчиняється в присутності сторонніх осіб (які не є ні матеріально відповідальними особами, ні охоронцями майна, ні особами, що використовують його для роботи тощо). Такі розкрадання трапляються на багатьох виробництвах ‒ кондитерської, горілчаної, м‘ясо‒молочної промисловості і т. ін. – в присутності співпрацівників за роботою, які бачать і усвідомлюють, викрадання, що відбувається розкрадання, це ж розуміє і винна особа.

За такими обставинами розкрадання визнається таємним чи відкритим залежно від оцінки винним погляду присутніх на його поведінку. Якщо винний вважає або безсумнівно знає, що присутні при цьому схвалюють його дії чи принаймні байдуже ставляться до них, то розкрадання визнається таємним. Якщо ж винна особа не знає як оцінюють присутні його дії, а тим більше коли знає, що присутні не схвалюють їх і все ж таки чинить розкрадання, то воно визнається відкритим.

Розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно вчиняється в присутності будь‒яких осіб, які не усвідомлюють факт викрадення через малолітство (до 5‒6 літнього віку), хворобливість, або в силу інших особливих обставин.

При відмежування крадіжки від грабежу, ‒ зазначив Пленум Верховного Суду України, належить виходити із направленості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій. В зв‘язку з цим викрадання належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється у відсутності потерпілого чи інших осіб, але і тоді, коли воно відбувається у їх присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить не непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють (в силу сп‘яніння, малолітства тощо) факту протиправного вилучення майна. (постанова Пленуму Верховного Суду №10 від 6 листопада 2009 р. “Про судову практику у справах про злочини проти власності”).

Вирішальним для відмежування таємного і відкритого розкрадання є суб‘єктивний фактор – думка, міркування винної особи, її оцінка визначення присутніми його дій. Тому, якщо винний сумлінно помилявся, що чинене ним викрадання або ніхто не спостерігає, або ті, хто спостерігають його дії не розуміють того, що дійсно відбувається, тобто не усвідомлюють факту викрадення, то воно визнається таємним навіть тоді, коли в дійсності дії винного хтось спостерігав і розумів – вчинюється викрадання. І навпаки, якщо розкрадання ніхто не бачив, але винний з‒за якихось обставин вважав, що його дії хтось спостерігає, тобто походив з того, що він вчиняє викрадання в присутності сторонніх, Яких він не знає і не знає їх оцінки своїх дій, то в таких випадках викрадання визнається відкритим.

Наприклад, П., працюючи в нічну зміну, зайшов до сушильної камери рибозаводу і став викрадати в‘ялену рибу. Коли П. Склав у мішок біля 40 кг риби, то побачив, що одна із дверей камори почала повільно відчинятися. В каморі світло було слабке і П. Здалося, що до камори заходять робітники іншої зміни. Щоб не бути затриманим, П. Схопив мішок з рибою і втік. Потім слідчому і в суді П. Стверджував, що викрав лише 40 кг риби, бо прийшли на роботу робітники іншої зміни, помітили його і він змушений був тікати. У справі було доведено, що в той час, коли П. Викрадав рибу, до камори ніхто не заходив. І його ніхто не бачив. Районний суд засудив П. За грабіж за ч.1 ст.82 (ч. 1 ст. 186) КК, кваліфікуючи його дії як відкрите викрадення, тобто грабіж.

Таке рішення треба визнати правильним, таким, що відповідає закону, оскільки головне в злочині – це зла воля, злочинна рішучість вчинити зло, тобто суб‘єктивний фактор дії. Саме тому кримінальна відповідальність ґрунтується на суб‘єктивних підставах, а об‘єктивна осудність відхиляється, виключається в демократичному суспільстві, демократичним законодавством.

З усього наведеного треба зробити висновок, - головна різниця між таємним та відкритим викраденням в тому, що при відкритому викраденні винний долає психічну перешкоду, психічний бар‘єр, докладає значні вольові зусилля для того, щоб їх подолати, розуміючи, що його дії усвідомлюють, розуміють і можливо осуджують присутні при цьому особи)власники, володарі, охоронці, сторонні). Така психічна перешкода, бар‘єр виникає і тоді, коли в дійсності факту викрадання ніхто не бачить, не спостерігає, але винний, сумлінно помиляючись, вважає, що його бачать, спостерігають і в кожну мить можуть затримати, покликати міліцію, потім впізнати при проведенні слідчих дій тощо. При таємному викраденні такої психічної перешкоди не виникає.

Отже, таємним визнається розкрадання, при вчиненні якого винний впевнений в тому, що його дії ніхто не спостерігає, не бачить, не усвідомлює факту викрадання, а присутні при цьому сторонні особи не засуджують його дії або ставляться до них байдуже.

Дрібне розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки (крім випадків вчинення її з проникненням у приміщення чи інше сховище), шахрайства, привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем є тільки адміністративно караним правопорушенням (ч. 1 ст. 51 КАП). Розкрадання визнається дрібним, якщо вартість викраденого не перевищує трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, встановлених законодавством України. При цьому, крім вартості викраденого, враховується також кількість викрадених предметів в натурі (вага, обсяг) і значущість їх для народного господарства (ч.3 ст.51 КАП).

Викрадення кваліфікується як крадіжка, якщо воно було вчинене особою, яка не мала певних прав стосовно викраденого нею майна, а мала лише у зв’язку з дорученням по роботі чи виконанням службових обов’язків доступ до майна, виготовляла або перевозила продукцію не за документом, на підставі якого була б наділена щодо неї певною правомочністю (наприклад, комбайнер, вантажник).

Крадіжка майна визнається закінченим злочином з моменту, коли винна особа повністю здійснила умисел щодо заволодіння майном. Заволодіння передбачає такий перехід майна до винного, який надає йому реальну, хоча б початкову можливість розпорядитися чи користуватися ним – винести, заховати, передати іншим особам тощо.

Докладне визначення цього моменту у кожному конкретному випадку залежить від характеру майна, навколишньої обстановки щодо вчинення крадіжки, наявності реальної можливості використати майно за особистим розсудом винного. Наприклад, протиправне вилучення зерна під час збирання врожаю із комбайна, завантаження ним автомашини і наявність початкового руху від комбайна з викраденим зерном створює закінчений склад злочину крадіжки. Якщо ж зерно вилучене з елеватора, який знаходиться на території, що охороняється, то завантаження його в автомашину і весь час руху машини до контрольно‒пропускного пункту охоплюється поняттям – замах на крадіжку.

В цьому випадку крадіжка буде вважатися закінченим злочином з моменту провозу зерна через контрольний пункт. Коли ж працівник контрольного пункту з метою сприяння викраденню зерна навмисно пропустить машину з зерном через пункт контролю, то він буде відповідати за співучасть у вчиненні крадіжки.

Крадіжка передбачає наявність прямого умислу на таємне заволодіння чужим майном. Намір винного діяти таємно повинен відповідати його переконанню у тому, що здійснюване ним заволодіння майном непомітне для особи, у віданні якої воно знаходиться, або особи, яка повинна була (сторож, охоронець, дружинник тощо) або могла (окремий громадянин) перешкодити заволодінню майном.

Актуальні проблеми грабежу.

Грабіж – це відкрите викрадення чужого майна. Викрадення вважається відкритим, якщо воно вчиняється у присутності власника, особи, у віданні чи під охороною якої знаходиться майно, і винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій.

Відкритим вважається і таке розкрадання, яке було помічене сторонніми особами і цю обставину злочинець не тільки усвідомлював, але й нехтував нею. При вчиненні грабежу винний діє відкрито, очевидно, зухвало і свідомо нехтує присутність власника або особи, яка володіє майном чи охороняє його, або сторонніх осіб.

При вчиненні грабежу, не поєднаного з насильством (ч.1 ст. 186 КК), злочинець уникає фізичного контакту (зіткнення) з власником чи особою, у віданні чи під охороною якої знаходиться майно, а також з іншими особами, які усвідомлюють значення того, що відбувається.

Викрадення вважається відкритим без насильства і тоді, коли винний діє раптово, вдаючись до певних зусиль (не придушуючи волі потерпілого), вириваючи річ у потерпілого. Якщо ж такі зусилля винного супроводжувались посяганням на тілесну недоторканність потерпілого, він буде відповідати за грабіж із застосуванням фізичного насильства (ч.2 ст. 186 КК).

Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном. Таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпорядитися вилученим майном (винести, передати іншим особам, приховати тощо).

Під насильством при вчиненні грабежу треба розуміти таке протиправне застосування сили до потерпілого, яке не є небезпечним для його життя або здоров‘я. Дане насильство щодо потерпілого супроводжується заподіянням легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров‘я або короткочасної втрати працездатності, спричиненням фізичного болю (при нанесенні ударів, побоїв), обмеженням чи позбавленням волі тощо.

При з‘ясуванні питання, чи було насильство небезпечним для життя або здоров‘я потерпілого, необхідно виходити не тільки з фактичних наслідків, але й способу його застосування. Наприклад, намагання зіштовхнути потерпілого з вагону потяга, здушення шиї, спроба нанести удар важким предметом у життєво важливі органи, застосування електроструму, зброї тощо з метою заволодіння майном незалежно від того, заподіяна шкода здоров’ю потерпілого, чи ні, повинні кваліфікуватися як розбій (ст. 187 КК).

Погроза застосування насильства при вчиненні грабежу – це психічний вплив на потерпілого з метою примусити його передати майно, або погодитися на вилучення майна, або ліквідувати протидію з боку сторонніх осіб під час заволодіння майном. Такий вплив має бути реальним і містити в собі небезпеку для потерпілого. Погроза може бути виражена словесно, жестикуляцією, демонстрацією будь‒яких предметів для вчинення насильства.

Вирішення питання про ступінь чи характер насильства залежить від спрямованості умислу винного та сприйняття такої погрози потерпілим. При цьому основним критерієм є спрямованість умислу винного, яка визначається на підставі аналізу всіх обставин справи (місце та час вчинення злочину, вигляд та властивість предмета, яким погрожував винний тощо). Простий грабіж буде у випадку, коли суб‘єктивне сприйняття потерпілим поведінки винного як погрози застосування насильства було викликане однією лише позою злочинця (при відсутності прямого умислу на насильство), його розв‘язністю чи зухвалістю.

При вчиненні грабежу фізичне та психічне насильство є засобом, який сприяє негайному заволодінню майном. Це буде і у разі, коли заволодіння майном почалося як таємне, а закінчилося з насильством, яке і дало можливість заволодіти майном.

Наприклад, якщо злочинець викрав майно з прилавка магазину, але при виході з нього був затриманий продавцем, якому з метою утримання викраденого майна наніс удари, то він буде відповідати за грабіж (ч. 2 ст. 186 КК). Якщо ж у вказаному випадку злочинець залишив вилучене майно і застосував насильство з метою уникнути затримання, то він буде відповідати за замах на крадіжку за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 185 та за злочин проти порядку управління за ч. 2 ст. 190.

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння майном належить розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров‘я чи не було. Якщо ж застосування названих засобів створювало небезпеку для життя чи здоров‘я потерпілого, але не призвело до серйозних наслідків для нього, то такі дії будуть кваліфікуватися як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість настання згаданих наслідків.

Грабіж вчиняється з прямим умислом і є злочином корисливим. Винний усвідомлює, що він обертає майно на свою користь відкритим способом або шляхом насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров‘я потерпілого, і бажає таких наслідків, керуючись при цьому корисливими мотивами.

 

Актуальні проблеми розбою.

Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров‘я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (Розбій).

Розбій посягає не лише на власність, але і на особу.

Розбійного нападу може зазнати власник, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, а також будь-яка інша особа.

Напад при вчиненні розбою може бути відкритим або таємним (несподіваним для потерпілого. Напад завжди пов‘язаний з насильством над потерпілим з метою заволодіння майном. При цьому насильство – це своєрідний засіб, здатний примусити особу, яка відає майном, передати його винному, погодитися на вилучення майна, позбавити таку особу можливості вчинити опір злочинцю або усунути протидію з боку будь‒якого під час заволодіння майном.

Насильство при розбої може бути фізичним та психічним.

Фізичне насильство – це силовий вплив на потерпілого, який знаходить свій вияв у спричиненні легкого тілесного ушкодження, що призвело до короткочасного розладу здоров‘я або короткочасної втрати працездатності, у нанесенні середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження. Таке насильство, за винятком тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, охоплюється поняттям розбою і не потребує додаткової кваліфікації за статтями про злочини проти особи.

Поняттям “розбій” охоплюється також напад з метою заволодіння майном, поєднаний з насильством, яким заподіяно потерпілому легке тілесне ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров‘я або взагалі не спричинило ніякої шкоди його здоров‘ю, однак було небезпечним для життя чи здоров‘я в момент заподіяння (наприклад, здушення шиї, застосування електроструму, зброї, спроба нанести удар тяжким предметом по голові, хоча він фактично лише ковзнув по руці).

При кваліфікації дії винного, який з метою заволодіння майном привів потерпілого шляхом застосування одурманюючих або сильнодіючих речовин (газів) до безпорадного стану, необхідно виходити з того, чи були такі дії небезпечними для життя або здоров‘я. При цьому важливими є такі критерії: а) чи був безпорадний стан потерпілого наслідком насильницьких чи обманних дій винного або він був досягнутий завдяки добровільному вживанню потерпілим наркотику чи алкоголю (наприклад, споювання винним потерпілого, використовуючи не лише його пристрасть до вина, але і його згоду на вживання алкоголю). В останньому випадку немає нападу і немає розбою; б) наскільки використана злочинцем речовина була небезпечною для життя і здоров‘я потерпілого. Якщо одурманюючі засоби були застосовані проти волі потерпілого та створювали небезпеку для життя чи здоров‘я потерпілого і особа, що їх застосувала, усвідомлювала таку небезпеку, вона винна в розбої. У таких випадках необхідно мати висновок судово‒медичної експертизи.

Психічне насильство при вчиненні розбою полягає у погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров‘я особи, яка зазнала нападу. Погроза повинна бути дійсною і реальною. Іноді погроза застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров‘я потерпілого, має уявний характер. Наприклад, винний демонструє іграшковий пістолет, що має лише схожість із справжнім, і він об‘єктивно не може бути знаряддям насильства. У таких випадках основним критерієм визначення реальності погрози повинен бути характер злочинних дій і спрямованість умислу. Крім того необхідно враховувати суб‘єктивне сприйняття погрози потерпілим, на яке завідомо розраховував винний.

Розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров‘я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном чи ні. Тому застосування такого насильства до потерпілого в момент заволодіння майном, розпочатим таємно або шляхом обману, утворює розбій. Якщо ж особа, яку застали під час таємного заволодіння майном, залишить майно і кинеться тікати, застосовуючи насильство лише з метою уникнути затримання, вона не може відповідати за розбій. Такі дій утворюють сукупність злочинів – замах на крадіжку і злочин, залежно від спрямованості умислу, проти життя чи здоров’я особи або проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.

Розбій вчиняється з прямим умислом. Винний усвідомлює, що він протиправно із застосуванням насильства обертає майно на свою або іншої особи користь і бажає цього.

Якщо в процесі розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого або останнього було навмисно вбито, дії винного належить кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ч. 4 ст. 187 і ч. 2 ст. 121 чи п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Розбійний напад, пов’язаний з вбивством через необережність, належить кваліфікувати за ст. 187 і ст. 119 КК.

Нерідко умисел винного при розбійному нападі щодо можливих наслідків неконкретизований. Це буває тоді, коли злочинець, застосовуючи насильство, передбачає настання різних наслідків для потерпілого. Відповідальність в цьому випадку настає за розбій залежно від тяжкості тілесних ушкоджень, що фактично настали, а якщо розбій потягнув за собою смерть потерпілого, - за розбій і умисне вбивство.

Суб’єктом розбою може бути особа, якій до вчинення злочину минуло 14 років.

Розбій при обтяжуючих обставинах має місце тоді, коли напад був:

1) вчинений за попередньою змовою групою осіб;

2) вчинений особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм;

3) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення або сховище;

4) спрямований на заволодіння майном у великих розмірах;

5) спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах;

6) вчинений організованою групою або

7) поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

При наявності хоча б однієї із перерахованих обставин розбій кваліфікується за відповідними частинами ст. 187 КК.

Напад з метою заволодіння майном, вчиненийбандою, кваліфікується як бандитизм (ст. 257 КК), а за наявності обставин, передбачених ч. 4 ст. 187, також і за цією нормою.

Розбій, поєднаний із заподіянням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, кваліфікується за ч. 4 ст. 187 КК. Позбавлення життя потерпілого не охоплюється складом розбою. Тому умисне вбивство, вчинене при розбійному нападі, належить кваліфікувати за ч. 4 ст. 187 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

У випадку навмисного посягання на життя потерпілого, яке не призвело до його смерті, відповідальність настає за ч. 4 ст. 187, ч.ч. 2 чи 3 ст. 15 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Однак розбійний напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя потерпілого, при якому смерть або тяжке тілесне ушкодження не настали і у винного не було прямого умислу на їх спричинення, охоплюється ч. 1 ст. 187 КК.

Розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій з метою заволодіння майном або бандитизм, кваліфікується за ч. 2 ст. 187 за ознакою повторності. Однак, розбій не може кваліфікуватися за ч. 2 ст. 187 як повторний злочин, якщо судимість за раніше вчинений розбій або бандитизм погашена або знята у встановленому законом порядку, а також коли на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений розбій або бандитизм.

Особа, яка раніше вчинила розбій з метою заволодіння майном і не була засуджена за нього, при повторному вчиненні такого ж розбою підлягає відповідальності за ч. 2 ст. 187. Всі ці дії охоплюються поняттям “розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій”.