Актуальні проблеми вимагання.

Вимагання чужого майна чи грошей полягає у вимозі передачі винному:

1) чужого майна, грошей;

2) права на майно або

3) виконання на користь винного будь-яких дій майнового характеру.

Під погрозою

а) насильства над потерпілим чи його близькими родичами;

б) обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб;

в) пошкодження або знищення їхнього майна або майна, яке перебуває у їхньому віданні чи під охороною;

г) розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Вимагання належить до насильницьких злочинів (посягань) на власність.

Предметом цього злочину може бути як майно, так і право на нього, а також будь-які дії майнового характеру. Предметом вимагання може бути і таке майно, якого немає у потерпілого в момент пред’явлення вимоги про його передачу і надходження якого до нього лише передбачається.

Особливістю вимагання є те, що його предметом може бути не тільки майно, яке в момент посягання знаходиться у потерпілого на праві власності, але й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні самого винного (одержане ним в борг, на зберігання, для ремонту тощо).

Володіючи певною річчю, вимагач може зажадати від її власника не пред’являти претензій до її повернення. За цією ознакою майно як предмет вимагання відрізняється від предмета інших посягань на власність.

Право на майно – це одержана в результаті дій самого потерпілого можливість вимагача користуватися майном, що вимагається, володіти і розпоряджатися ним. Щодо об’єктів власності громадян, які можуть відчужуватися тільки в установленому нормативними актами порядку, така можливість вимагачу може бути надана на його вимогу лише шляхом оформлення відповідних документів. Під ними треба розуміти документи, які мають правове значення, тобто встановлюють право на майно (чи сприяють цьому), або є звільняють від обов’язків майнового характеру.

Прикладом може бути договір дарування речі, доручення на право користування нею. Стосовно іншого майна, право на яке може бути одержане без документального оформлення, така можливість може бути отримана винним на його вимогу внаслідок вчинення потерпілим будь-якої іншої дії, що позбавляє його права на володіння певним майном (наприклад, знищення боргової розписки).

Під іншими (будь-якими) діями майнового характеру треба розуміти такі дії самого потерпілого, вчинення яких без вимагання призвело б до розтрати винним свого мана або до затрати ним особисто або членами його сім’ї певної праці для примноження або поліпшення якості як свого майна, так і майна своїх родичів або інших осіб, на користь яких вчинювався злочин. Насамперед це послуги, які надаються безоплатно, наприклад, ремонт квартири, транспортного засобу, будівництво жилого чи дачного будинку, гаража, реставраційні роботи, вирощування сільськогосподарських культур тощо. Зокрема, як вимагання судова практика визнає примушування потерпілого відвезти на транспортному засобі винного або інших осіб чи перевезти вантаж у певне місце (інший населений пункт) без матеріальної винагороди за це.

З об’єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов’язаними діями:

1) вимогою про передачу чужого майна, права на майно або вимогою вчинити дії майнового характеру і

2) погрозою заподіяння потерпілому певної шкоди – застосувати до нього чи до його близьких родичів насильство, знищити їх майно або розголосити небажані відомості.

Вимога як ознака складу злочину, передбаченого ст. 189 КК, означає викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого про передачу майна, права на майно або вчинення останнім будь-яких дій майнового характеру. Пред’явлена суб’єктом майнова вимога утворює ознаку об’єктивної сторони злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною. Вимога задовольнити законні майнові претензії не утворює складу злочину вимагання.

Не може, наприклад, розглядатися як вимагання вимога, поєднана з відповідними погрозами чи насильством, повернути борг. За наявності відповідних підстав такі дії можуть кваліфікуватися як примушування до виконання або невиконання цивільно‒правових зобов’язань (ст. 355 КК).

Особливістю майнової вимоги при вимаганні є те, що при її пред’явленні винний не вчинює активних дій до безпосереднього заволодіння майном, а прагне задовольнити своє домагання в результаті певних дій з боку потерпілого – щоб той сам передав (віддав, вручив, поклав в обумовлене місце тощо) йому майно, право на майно або вчинив інші майнові дії. В ряді випадків винний взагалі не може без певних дій потерпілого досягти злочинного результату (зокрема, коли від останнього вимагається вчинити такі дії майнового характеру, як, наприклад, виконання на користь винного певної роботи).

Погроза при вимаганні чужого майна чи грошей повинна бути дійсною, а не уявною чи вигаданою і звернена в недалеке майбутнє. При визначенні реальності погрози необхідно виходити із суб’єктивного ставлення до неї винного і суб’єктивного сприйняття її потерпілим.

Реальність погрози не означає, що вимагач дійсно має намір обов’язково привести її у виконання. Достатньо, щоб винний гадав, що залякування, яке він застосовує, сприймається потерпілим як таке, що може бути здійснене, і спроможне змусити того думати, що небезпека заподіяння шкоди, якою йому загрожують, може стати дійсною, якщо він проігнорує вимогу вимагача.

Спосіб доведення погрози до потерпілого значення немає. Погроза при вимаганні може бути виражена в будь‒якій формі: усно чи письмово, безпосередньо потерпілому чи через інших осіб, по телефону, за допомогою жестів, міміки та іншими способами. Разом з тим, щоб мати бажану дію, вона повинна бути доведена до свідомості потерпілого. В окремих випадках погроза може і не висловлюватися у звичайному смислі цього слова. Вимагач може обмежитися пред’явленням майнової вимоги, вважаючи, що потерпілому і без оголошення погрози зрозуміла можливість заподіяння йому шкоди у разі невиконання пред’явленої вимоги (це може бути обумовлено, наприклад, стосунками між потерпілим і винним, що передували вимаганню, іншими обставинами, що давали підстави робити висновок про можливість заподіяння шкоди).

Вимагательська погроза може відноситись як до самого потерпілого, так і до близьких йому родичів (батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки).

Погроза насильством при вимаганні полягає в погрозі негайно або в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких йому родичів. Вимагач може погрожувати застосуванням будь-якого насильства: нанесенням побоїв, мордуванням, заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням життя, зґвалтуванням, позбавленням волі, іншими насильницькими діями. Якщо винна особа погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, його дії при відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 189 КК.

Під відомостями, що ганьблять потерпілого або близьких йому родичів, треба розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їх дії, вчинені щодо них, розголошення яких, на думку потерпілого, скомпрометує або принизить честь і гідність його чи близьких йому родичів. До таких відомостей, зокрема, можуть відноситися дані про інтимні сторони життя, захворювання, неблаговидні вчинки, злочинну діяльність. Погроза –розголосити такі відомості – це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого.

Згідно з диспозицією ч. 1 ст. 189 КК погроза пошкодити чи знищити майно має місце лише тоді, коли вона стосується майна, що належить потерпілому або близьким йому родичам на праві власності. Спосіб, яким винний погрожує це зробити, для кваліфікації значення не має.

Вимагання є злочином з формальним складом і його треба вважати закінченим з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної із вказаними у законі погрозами або насильством, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

Суб’єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Стосовно наслідків, які надають злочину кваліфікований вид, психічне ставлення винної особи може характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини. Вимагання – це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже майно, право на нього або добитися вчинення потерпілим дій майнового характеру.

Суб’єктом злочину може бути особа, яка до моменту його вчинення досягла 14‒річного віку.

Ч. 2 ст. 189 КК як кваліфікуючі ознаки вимагання передбачає вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому.

Вимагання, вчинене під погрозою вбивства або нанесення тяжких тілесних ушкоджень, полягає в тому, що винний, пред’являючи майнову вимогу, погрожує потерпілому тим, що у разі його невиконання позбавить життя або завдасть тяжких тілесних ушкоджень йому або близьким його родичам.

Погроза вчинити вбивство, висловлена в процесі вимагання, повністю охоплюється ч. 2 ст. 189 КК і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує.

Вимагання, поєднане з погрозою пошкодження чи знищення майна, має місце тоді, коли така погроза безпосередньо супроводжувала майнову вимогу з метою домогтися її виконання.

Якщо злочинець здійснив свою погрозу і вчинив пошкодження або знищення майна потерпілого і тим самим завдав йому значної майнової шкоди, то такі дії повністю охоплюються ч. 2 ст. 189, а якщо така школа склала великий розмір – ч. 3 ст. 189, а при наявності майнової шкоди у особливо великих розмірах – ч. 4 зазначеної статті.

Про такі кваліфікуючі ознаки вимагання як вчинення його повторно, зазначено у п. 1 примітки до ст. 185, за попередньою змовою групою осіб – ч. 2 ст. 28, організованою групою – ч. 3 ст. 28, вимагання, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища – п. 1 примітки до ст. 364 КК.

Оскільки конструкція вимагання така, що вчинення його групою осіб може кваліфікуватися як за ознакою вчинення за попередньою змовою групою осіб(ч. 2 ст. 189), так і за ознакою вчинення організованою групою (ч. 4 ст. 189), то правильне визначення поняття організованої групи і відмежування її від групи з попередньою змовою має вирішальне значення для кваліфікації за цими ознаками.

При відмежуванні вимагання, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, від вимагання, вчиненого організованою групою, треба виходити із ступеня зорганізованості винних та кількісного критерію (поняття розглядається вище).

При цьому дії всіх членів організованої групи незалежно від ролі, що виконувалась ними, належить кваліфікувати за ч. 4 ст. 189 без посилання на ст. 27.

Поняття “насильство, небезпечне для життя і здоров’я” у складі вимагання(ч. 3 ст. 189) аналогічне поняттю такого насильства у складі розбою (ч. 1 ст. 187). Заподіяння в процесі вимагання легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, нанесення побоїв, що мало характер мордування, охоплюється ч. 3 ст. 189 і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

Якщо в процесі вимагання потерпілого або кого-небудь із близьких йому родичів було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ч. 4 ст. 189 і п. 6 ч. 2 ст. 115.

Вбивство через необережність при вимаганні охоплюється ч. 4 ст. 189 за ознакою “поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження” і додаткової кваліфікації за ст. 119 не потребує.

При вирішенні питання про те, чи є завдана вимаганням шкода значною (ч. 2 ст. 189) чи великою (ч. 3 ст. 189), належить керуватися п. 2 та п. 3 примітки до ст. 185. При цьому треба мати на увазі, що під великою шкодою належить розуміти як шкоду, заподіяну потерпілому у зв’язку з передачею ним майна вимагачу, так і шкоду, заподіяну потерпілому чи близьким йому особам пошкодженням або знищенням майна.

Оскільки вимагання є закінченим з моменту пред’явлення майнової вимоги, такі кваліфікуючі ознаки, як пошкодження чи знищення майна, заподіяння великої шкоди чи інших тяжких наслідків, мають місце лише у випадку реального настання вказаних в законі наслідків. У зв’язку з цим не можуть розглядатися як замах на злочин, передбачений ч. 2, ч. 3 і ч. 4 ст. 189, дії особи, яка, вчиняючи вимагання, ставила за мету настання таких наслідків, але цієї мети не досягла.

Вимагання необхідно відрізняти від насильницького грабежу і розбою. При відмежуванні вимагання від грабежу чи розбою належить виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно.

Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування при вчиненні вимагання майна, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимога передати майно, поєднана з погрозою застосувати насильство до потерпілого або до потерпілого або до близьких йому родичів у майбутньому, якщо майно не буде передане, належить кваліфікувати як вимагання.

Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодіння майном потерпілого в момент нападу, але у зв’язку з відсутністю у нього майна вимога про передачу останнього винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи належить кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах на грабіж і як вимагання (якщо наступні дії являли собою вимагання).

Вимагання треба відрізняти від злочину, передбаченого ст. 355. Відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого цивільно-правового зобов’язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов’язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо. Вимога виконувати (не виконувати) зобов’язання, що виникло внаслідок обману потерпілого, а також використання факту існування зобов’язання для заволодіння майном або правом на майно шляхом вимагання, має кваліфікуватися за ст. 189 КК.