Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти основ національної безпеки України.

Злочини проти основ національної безпеки України є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність держави, її конституційний лад. Без належної кримінально-правової охорони цих суспільних відносин неможливе нормальне функціонування держави та відповідних її інститутів. Без стабільності в суспільстві неможлива й ефективна боротьба зі злочинністю, в тому числі і з та­кими небезпечними злочинами, як вбивства, зґвалтування, розбої та ін. Тому в КК статті про відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України подані в першому розділі Особливої частини.

Родовим об'єктом злочинів, передбачених у цьому розділі, є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України: її конституційного ладу, суверенітету, територіальної недоторкан­ності, обороноздатності. Іншими словами, родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують саме існування Ук­раїни як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і право­вої держави (ст. 1 Конституції України).

Це дає підставу для визнання цих злочинів найбільш небезпеч­ними і віднесення їх законодавцем, як правило, до особливо тяжких або тяжких злочинів. Важливість родового об'єкта цих злочинів ви­значає значною мірою і специфіку їх об'єктивних та суб'єктивних ознак.

Для деяких злочинів проти основ національної безпеки України чи для деяких їхніх форм (посягання на територіальну цілісність і недо­торканність України) характерна наявність додаткового факультативного безпосереднього об’єкта (наприклад, установлений по­рядок виконання представником влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя й здоров’я особи, власність), а для деяких інших (диверсії, посягання на життя державного чи громадського діяча) – додаткового необхідного безпосереднього об’єкта (наприклад, життя та здоров’я особи, влас­ність, довкілля).

Важливе значення для правильної кваліфікації деяких злочинів проти основ національної безпеки України має предмет злочину. Наприклад, предметом диверсії (ст. 113) є: будівлі, споруди й інші обєкти, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; земельні угіддя, водойми, ліси; стада та колекції тварин, риба, що водиться у ставках чи інших водоймищах; великі пасіки; посіви сількогос­подарських або інших культур; лісові масиви тощо. При вчиненні шпигунства (ст. 114) його предметом можуть бути відомості, що станов­лять державну таємницю, матеріалізовані у відповідному документі чи виробі.

Про потерпілого від цих злочинів спеціально зазначено у ст. 112 КК, це – державний або громадський діяч.

З об'єктивної сторони злочини проти основ національної безпеки України здійснюються шляхом активної поведінки — дії. При цьому законодавець конструює більшість з них як злочини з формальним складом, тому вони вважаються закінченими з моменту вчинення самого діяння, незалежно від настання фактичної шкоди основам національної безпеки України (наприклад, державна зрада, шпигунство). Деякі з цих злочинів конструюються як усічені склади — момент їх закінчення переноситься на попередні стадії здійснення злочину — готування чи замах. Так, наприклад, змова на вчинення злочину, передбаченого ст. 109 (готування), розглядається як закін­чений злочин; посягання на життя державного чи громадського дія­ча, відповідно до ст. 112 вважається закінченим фактично з момен­ту замаху на вбивство.

Суб’єктами злочинів проти основ національної безпеки України можуть бути фізичні осудні особи, що досягли 16-річного віку (громадя­ни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства). При вчинен­ні посягання на життя державного або громадського діяча (ст. 112) та диверсії (ст. 113) суб’єктом є фізична осудна особа з 14-річ­ного віку.

Спеціальний суб’єкт є елементом лише двох складів злочинів проти основ національної безпеки України: у злочині, передбаченому ст. 111 КК, – це тільки громадянин України, а в злочині, передбаченому ст. 114 КК, – тільки іноземний громадянин або особа без громадянства. В інших основних складах злочинів проти основ національної безпеки України – суб’єкт загальний. Одночасно кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених статтями 109 і 110 КК, є вчинення їх спеціальним суб’єктом – представником влади.

Деякі злочини проти основ національної безпеки України, зокрема, передбачені статтями 109, 110, 112 КК, можуть мати яскраво виражене політичне забарвлення.

Висока небезпека цих злочинів виражається в ознаках їх суб'єктивної сторони: всі вони вчиняються умисно і, як правило, з прямим умислом, за якого особа бажає заподіяти шкоду основам національ­ної безпеки України. Характерною є і мета — заподіяння шкоди цьому об'єкту: особа діє з метою зміни чи повалення конституційно­го ладу, захоплення державної влади, заподіяння шкоди сувереніте­ту, обороноздатності України, зміни її території та ін.

Отже, можна визначити, що злочини проти основ національ­ної безпеки України — це передбачені кримінальним законом умисні суспільна небезпечні дії, що посягають на конституцій­ний лад, суверенітет і територіальну недоторканність України.

До їх числа законодавець відносить дії, спрямовані на насиль­ницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109); посягання на територіальну цілісність і недоторканність Укра'їни; державну зраду (ст. 111); пося­гання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112); дивер­сію (ст. 113); шпигунство (ст. 114).

Щодо наукових праць, які висвітлювали проблеми відповідальності за злочини проти держави, то більшість із них були видані ще до початку 90-х рр. Останніми роками злочини проти основ національної безпеки України найбільш глибоко й усебічно аналізувались у працях Г. Андрусіва, П. Андрушка, О. Бантишева, В. Грищука,О. Дудорова,С. Лихової, П. Матишевського, В. Навроцького,А. Стрижев­ської, М. Хавронюка, Є. Фесенка та ін.

При визначенні видів (груп) злочинів проти основ національної безпеки України слід виходити переважно з положень Закону України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р., згідно з яким загроза національній безпеці України може здійснюватися в різних сферах. Залежно від цього розрізняють:

1) злочини проти основ національної безпеки в політичній сфері: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110); посягання на життя держав­ного чи громадського діяча (ст. 112);

2) злочини проти основ національної безпеки в інформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах: державна зрада (ст. 111), шпигунство (ст. 114);

3) злочин проти основ національної безпеки в економічній, екологічній і воєнній сферах – диверсія (ст. 113).

 

5. 45 Актуальні проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти життя.

· Актуальність теми. В історії людства нетерпимість існувала завжди, породжуючи війни, релігійну ворожнечу та ідеологічне протистояння. В буденному житті вона виражалась і виражається у фанатизмі, стереотипах, а в державному масштабі – в расовій дискримінації, переслідуванні за національною та релігійною ознакою, в порушенні найважливіших демократичних свобод тощо. В ході безпосередньої реалізації цих негативних процесів об’єктом злочинних посягань неодноразово ставали життя та здоров’я людей – потерпілих від ксенофобських проявів.
Надбанням людства, безперечно, можна вважати Загальну декларацію прав людини, яка у ст. 2 проголошує, що кожна людина повинна мати всі права і свободи незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії. Згідно з цим та іншими міжнародними документами, що містять перелік прав людини або закріплюють положення щодо рівноправності людей незалежно від їх конфесійної та національної приналежності, обов’язком держави є визнання і захист цих прав. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Також ст. 24 Основного Закону визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Кримінальне законодавство України виступає запорукою дотримання Конституції, забезпечуючи захист її положень шляхом встановлення кримінально-правових норм і передбачення покарань за їх порушення. 5 листопада 2009 р. прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості». Особливістю цього законодавчого акта, з поміж інших змін до Кримінального кодексу України (далі – КК), стало формування нової групи суспільно небезпечних діянь, а саме злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (п. 14 ч. 2 ст. 115, ч.ч. 2 ст. ст. 121, 122, 126, 127 і 129 КК).
За даними МВС України, протягом 2009-2011 рр. не було зареєстровано жодного злочину проти життя та здоров’я особи, вчиненого з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Разом з тим кількість злочинів, потерпілими від яких є іноземці, зростає. Так, у 2009 р. їхня кількість склала 1369 осіб, з яких 74 загинули; у 2010 р. ці показники становили 2269 та 71 особа відповідно; 2011 р. – 2805 та 83. Проте ці злочини кваліфікуються як злочини загальнокримінального характеру. Про це свідчать і результати відповідного опитування працівників ОВС, 68 % з яких підтвердили цей факт. Натомість, згідно з даними моніторингу правозахисних організацій, злочини на ґрунті расової та міжнаціональної нетерпимості мають значно більші масштаби поширення в українському суспільстві, ніж про це свідчить офіційна статистика. Зокрема, у 2009 р. потерпілими від цих злочинів стали 37 людей, 2010 р. – 18 (з них 1 людина загинула), 2011 р. – 48, за чотири місяці 2012 р. – 6. Про наявність латентних проявів різних видів насильства щодо іноземців з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості свідчать і результати опитування студентів-іноземців, 56 % з яких це підтвердили.
У зв’язку з цим стає очевидною необхідність наукової розробки цієї категорії злочинів. В науці кримінального права проблемами злочинів проти життя та здоров’я особи, а також порушень рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань займалося багато вчених, зокрема: С.М. Алфьоров, П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, А.В. Байлов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.В. Бородін, Л.Д. Гаухман, В.О. Глушков, О.В. Гороховська, В.К. Грищук, І.О. Зінченко, С.Л. Лисенков, С.Я. Лихова, О.А. Мартиненко, М.І. Мельник, Л.М. Остапенко, М.І. Панов, В.М. Панькевич, А.А. Піонтковський (син), Е.П. Побєгайло, А.В. Савченко, І.В. Самощенко, В.В. Сташис, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, К.О. Черевко, В.В. Шаблистий, М.Д. Шаргородський, А.В. Шевченко, Н.В. Шепелєва та ін. Значний внесок у розробку питань цієї наукової тематики та сфер правої науки, на якій базується пропонована дисертація, зробили також такі вчені, як Ю.В. Александров, К.В. Антонов, О.М. Бандурка, П.С. Берзін, І.Г. Богатирьов, В.М. Бурдін, П.А. Воробей, Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров, Т.А. Денисова, С.Ф. Денисов, В.П. Ємельянов, О.О. Книженко, М.Й. Коржанський, М.В. Корнієнко, О.М. Костенко, Л.М. Кривоченко, В.В. Лень, О.М. Литвак, О.М. Литвинов, В.О. Меркулова, В.А. Мисливий, І.І. Митрофанов, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Л.Р. Наливайко, В.І. Осадчий, А.О. Пінаєв, Є.Л. Стрельцов, М.С. Таганцев, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, В.М. Трубников, А.П. Тузов, В.О. Туляков, В.І. Тютюгін, Є.В. Фесенко, П.В. Хряпінський, Н.М. Ярмиш, С.С. Яценко та ін.
Разом з тим у працях цих науковців не здійснено комплексного дослідження чинного кримінального законодавства України, що встановлює відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, що й обумовило вибір теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація ґрунтується на положеннях Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 р., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 р. № 1911-р.; відповідає пріоритетним напрямкам наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років, затверджених наказом МВС України від 29 липня 2010 р. № 347, Плану заходів МВС України щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 р., затвердженого розпорядженням МВС України від 18 лютого 2010 № 94, а також планам науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування кримінальної відповідальності за посягання на життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, та вироблення відповідних рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства України і практики його застосування. У зв’язку з цим робота зорієнтована на вирішення таких задач:
- розгляд генезису кримінально-правових норм щодо відповідальності за посягання на життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості на території України;
- з’ясування стану наукової розробленості проблеми в теорії кримінального права;
- аналіз кримінального законодавства зарубіжних країн щодо кримінально-правової заборони посягань на життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості;
- дослідження об’єктивних та суб’єктивних елементів та ознак складів злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості;
- встановлення елементів подібності й відмінності злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, із суміжними злочинами;
- визначення проблемних питань покарання за посягання на життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості;
- розробка пропозицій для вдосконалення кримінального законодавства України, а також рекомендацій щодо практичного застосування кримінально-правових норм про злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері кримінально-правової охорони життя та здоров’я особи.
Предмет дослідження – кримінальна відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.
Методи дослідження. Основним методом, що використовувався у дослідженні, є діалектичний метод наукового пізнання. Поряд з ним застосовувались наукові методи тією мірою, якою вони адекватні об’єкту, предмету та задачам дослідження, а саме: історико-правовий – при вивченні історії становлення на території України правових актів про заборону посягань на життя та здоров’я особи з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (підрозділ 1.1); формально-логічний – при дослідженні поняття, ознак та видів даної категорії злочинів (підрозділ 1.2); догматичний – при здійсненні аналізу норм чинного законодавства з метою виявлення в ньому недоліків та формування пропозицій для вдосконалення (підрозділи 2.1-3.2); порівняльно-правовий – при вивчені досвіду регламентації кримінальної відповідальності за злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості в Україні та зарубіжних державах (підрозділи 1.2-3.2); конкретно-соціологічний та статистичний – для узагальнення юридичної практики, анкетування та аналізу емпіричних даних.
Емпіричну основу дослідження склали показники статистичної звітності МВС України за 2009-2011 рр., дані вибіркового вивчення 52 кримінальних справ, пов’язаних із порушеннями прав людини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, а також тих, потерпілими у яких визнавались іноземці, за період 2006-2011 рр., розглянутих судами Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Київської, Харківської областей та м. Києва. У роботі використано результати опитування 233 працівників оперативних та слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України щодо відповідальності за досліджувані злочини, а також 78 студентів-іноземців, що навчаються у вищих навчальних закладах України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є одним із перших в Україні досліджень кримінальної відповідальності за злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. У роботі висловлено та обґрунтовано низку нових у концептуальному плані та значущих для юридичної практики положень, а саме:
вперше:
– запропоновано розглядати спеціального потерпілого не як обов’язкову ознаку досліджуваних злочинів, оскільки неналежність особи до певної раси, національності чи релігії не виключає можливості вчинення щодо неї злочину проти життя чи здоров’я з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості;
– обґрунтовано, що притягнення особи до кримінальної відповідальності з 14-ти років за вчинення злочину з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості не відповідає принципу встановлення кримінальної відповідальності лише за наявності можливості впливу на певну поведінку людини кримінально-правовими заходами і неможливості впливу на неї іншими засобами. Оскільки законодавець визнає, що усвідомлення мотиву расової, національної чи релігійної нетерпимості досягає ступеня суспільної небезпеки, достатнього для встановлення кримінальної відповідальності з певного віку, то цей віковий критерій повинен бути однаковим у всіх злочинах, вчинюваних з цих мотивів, і становити 16 років;
– запропоновано з метою узгодження положень ст. 24 Конституції України, ст. 161 КК України та норм, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, розширити перелік можливих мотивів вчинення даних суспільно небезпечних діянь;
удосконалено:
– поняття додаткового обов’язкового безпосереднього об’єкта всіх злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, під яким запропоновано розуміти суспільні відносини, пов’язані з реалізацією конституційного права людини на повагу до її честі та гідності незалежно від расової, національної чи релігійної приналежності;
– обґрунтування позиції законодавця щодо передбачення відповідальності за досліджувані злочини у розділі ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи» Особливої частини КК, оскільки життя та здоров’я людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а тому мотиви посягання на них не повинні бути вирішальними при визначенні родового об’єкта цих суспільно небезпечних діянь;
– обґрунтування того, що досліджувані злочини та злочин, передбачений ст. 161 КК «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань», який містить таку обтяжуючу обставину, як поєднання з насильством, створюють колізію кримінально-правових норм, а тому пропонується з ч. 2 ст. 161 КК виключити кваліфікуючу ознаку «поєднані з насильством»;
– кримінальне законодавство України у частині відповідальності за злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, шляхом вироблення науково обґрунтованих пропозицій щодо внесення змін та доповнень до ч. 2 ст. 22, ст.ст. 122, 125, 126, 129, 161, 442 КК України;
дістали подальший розвиток:
– вивчення зарубіжного досвіду встановлення та притягнення до відповідальності за злочини проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, яке дозволило, зокрема, довести, що сучасне законодавство країн світу, фактично, не має чітко визначеної одноманітної системи норм щодо охорони життя та здоров’я особи, вчинених з досліджуваних мотивів;
– наукове обґрунтування підходів, які доцільно застосовувати на законодавчому рівні при встановленні покарання за досліджувані злочини, зокрема доцільність встановлення за злочини проти здоров’я, що не спричиняють тяжкої шкоди здоров’ю потерпілого, альтернативної санкції у виді штрафу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані та впроваджені у:
– правозастосовній діяльності – при вирішенні проблемних питань кваліфікації злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (акти впровадження у практичну діяльність Управління карного розшуку ГУМВС України в Дніпропетровській області від 22.12.2011 р. та 21.05.2012 р.);
– науковій діяльності – при проведенні досліджень у сфері кримінального права та кримінології (акт впровадження у наукову діяльність Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 18.05.2012 р. № 18);
– навчальному процесі – при вивченні курсів Загальної і Особливої частин кримінального права та спецкурсів, присвячених проблемам застосування кримінально-правових норм, а також кримінальній відповідальності за окремі види злочинів (акт впровадження у навчальний процес Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 14.05.2012 р. № 16).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно і викладені в дисертації положення, що виносяться на захист, розроблені автором особисто. У працях, опублікованих у співавторстві, особисто дисертантом підготовлено підрозділи, присвячені загальній характеристиці злочинів, що вчиняються на ґрунті расової та етнічної ворожнечі у методичних рекомендаціях «Запобігання злочинам, що вчиняються на ґрунті расової та етнічної ворожнечі» і «Особливості прийняття заяв і повідомлень про вчинення злочинів та правопорушень стосовно іноземців та проведення працівниками ОВС дослідчої перевірки за ними». Дослідження за цими роботами проводилися у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ та Головному управлінні МВС України в Дніпропетровській області.
Апробація результатів дисертації. Викладені у дисертації результати досліджень оприлюднено на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Расова дискримінація сьогодні» (Кривий Ріг, 2011), «Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю неповнолітніх» (Дніпропетровськ, 2012), «Актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції» (Харків, 2012).
Результати дисертаційного дослідження обговорювалося також на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях України з юридичних наук, трьох тезах доповідей на наукових конференціях і двох методичних рекомендаціях.

· Список литературы:

· ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання конкретного наукового завдання, що полягає у комплексному дослідженні кримінальної відповідальності за злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, та формулюванні теоретичних положень і рекомендацій, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для доктрини кримінального права та правозастосовної практики.
1. Виділено п’ять етапів становлення відповідальності за ці діяння у національному законодавстві залежно від визнання законодавцем ступеня суспільної небезпеки цих діянь і, відповідно, передбачення їх у кримінальному законодавстві, а також від особливостей конструкції норм про ці злочини.
2. Запропоновано класифікацію злочинів проти життя та здоров’я з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості: 1) за основним безпосереднім об’єктом: проти життя (п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 129), проти здоров’я (ч. ч. 2 ст. ст. 121, 122, 126, 127); 2) за особливостями конструкції складу злочину: з матеріальним складом (п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. ч. 2 ст. ст. 121, 122), з формальним складом (ч. ч. 2 ст. ст. 126, 127), з усіченим складом (ч. 2 ст. 129); 3) за ступенем тяжкості: особливо тяжкі (п. 14 ч. 2 ст. 115), тяжкі (ч. ч. 2 ст. ст. 121, 127), середньої тяжкості (ч. ч. 2 ст. ст. 122, 126, 129); 4) за мотивом злочину: з мотивів расової нетерпимості, з мотивів національної нетерпимості, з мотивів релігійної нетерпимості.
3. Визначено, що сучасне законодавство країн світу фактично не має чітко визначеної одноманітної системи норм щодо охорони життя та здоров’я особи від посягань, вчинених з досліджуваних мотивів.
4. Додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом усіх злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, є суспільні відносини, що забезпечують конституційне право людини на повагу її честі та гідності незалежно від расової, національної чи релігійної приналежності.
5. Теоретично обґрунтовано позицію законодавця щодо передбачення відповідальності за досліджувані злочини у розділі ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи» Особливої частини КК, оскільки життя та здоров’я людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а тому мотиви посягання на них не повинні бути вирішальними при визначенні родового об’єкта цих суспільно небезпечних діянь
6. Спеціальний потерпілий не є обов’язковою ознакою досліджуваних злочинів, оскільки неприналежність особи до певної раси, національності чи релігії не виключає можливості вчинення щодо неї злочину проти життя чи здоров’я з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.
7. У переважній більшості випадків злочини проти життя та здоров’я особи з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості вчиняються групою осіб.
8. Оскільки законодавець визнає, що усвідомлення мотиву расової, національної чи релігійної нетерпимості досягає ступеня суспільної небезпеки, достатнього для встановлення кримінальної відповідальності, з певного віку, то цей віковий критерій повинен бути однаковим в усіх злочинах, вчинюваних з цих мотивів. Тобто відповідальність за досліджувані злочини повинна наставати з 16 років.
9. Усі досліджувані злочини мають як обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони вину та мотив їх учинення, а злочин, передбачений ч. 2 ст. 127 КК, – ще й мету. Вина злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, характеризується умислом. При цьому у злочинах, передбачених п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. ч. 2 ст. ст. 121, 122 КК умисел може бути як прямим, так і непрямим, а у ч. ч. 2 ст. 126, 127, 129 КК – лише прямим. Мотив учинення досліджуваних злочинів характеризується трьома видами. При цьому для кваліфікації цих діянь достатньо встановити наявність хоча б одного з мотивів: або расової, або національної, або релігійної нетерпимості.
10. Обґрунтовано, що передбачення у ст. 129 КК такої кваліфікуючої ознаки, як мотиви расової, національної чи релігійної нетерпимості, не відповідає принципам криміналізації діянь, оскільки ця норма органічно поєднана зі ст. 115 КК, тоді як законодавець у останній визнає обтяжуючими відповідальність, окрім зазначених мотивів, ще 13 обставин. Тому суспільна небезпека всіх обтяжуючих умисне вбивство обставин є майже однаковою. Визнання обтяжуючою погрозу вбивством обставиною лише однієї з названих не відповідає логіці побудови кримінально-правових норм.
11. Злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, та злочин, передбачений ст. 161 КК «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань», що містить таку обтяжуючу обставину, як поєднання з насильством, створюють колізію кримінально-правових норм, а тому пропонується з ч. 2 ст. 161 КК виключити кваліфікуючу ознаку «поєднані з насильством».
12. З метою узгодження положень ст. 24 Конституції України, ст. 161 КК України та норм, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, запропоновано розширити перелік можливих мотивів вчинення останніх посиланням на те, що вони можуть вчинятися «з мотивів расової, національної, релігійної, політичної, статевої, етнічної нетерпимості або нетерпимості, зумовленої різним соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання або мовою».
13. З метою встановлення чітких критеріїв відмежування досліджуваних злочинів вважається за доцільне передбачити у ст. 442 КК як обов’язкову ознаку місце вчинення: в межах однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць, або ж країни чи кількох країн.
14. Запропоновано підходи, які доцільно застосовувати на законодавчому рівні при встановленні покарання за досліджувані злочини: 1) оскільки злочини, передбачені чч. 2 статей 122, 127 КК, не спричиняють тяжкої шкоди здоров’ю потерпілого, то за їх вчинення доцільно передбачити альтернативну санкцію у виді штрафу в розмірі до десяти (ст. ст. 122, 126 КК) і двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 127 КК) відповідно; 2) у ст. 125 КК «Умисне легке тілесне ушкодження» передбачити частину 3, яка б встановлювала відповідальність за вчинення діянь, передбачених частинами 1 або 2 цієї статті, з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості і встановити за його вчинення альтернативну санкцію у виді штрафу в розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі до трьох років; 3) із санкції ч. 2 ст. 126 КК виключити такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк, і натомість передбачити штраф у розмірі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
15. За результатами проведеного дослідження запропоновано такі зміни та доповнення до КК України:
1) в пункті 14 частини 2 статті 115, частинах других статей 121, 122, 126, 127 слова «з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» замінити словами «з мотивів расової, національної, релігійної, політичної, статевої, етнічної нетерпимості або нетерпимості, зумовленої різним соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання або мовою»;
2) частину другу статті 22 після слів і цифр «умисне вбивство (статті 115-117)», «умисне тяжке тілесне ушкодження (статті 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398)» доповнити словами «крім випадків його вчинення з мотивів расової, національної, релігійної, політичної, статевої, етнічної нетерпимості або нетерпимості, викликаної різним соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання або мовою»;
3) частину другу статті 122 після слів «до певних дій» доповнити словами «або вчинене групою осіб»;
4) абзац другий частини другої статті 122 викласти в такій редакції: «караються позбавленням волі від трьох до п’яти років або штрафом від трьох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»;
5) доповнити статтю 125 частиною третьою, виклавши її в такій редакції:
«3. Діяння, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинене з мотивів расової, національної, релігійної, політичної, статевої, етнічної нетерпимості або нетерпимості, зумовленої різним соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання або мовою, -
карається обмеженням волі до трьох років або штрафом у розмірі від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»
6) абзац другий частини другої статті 126 викласти в такій редакції: «караються обмеженням волі до п’яти років або штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»;
7) абзац другий частини другої статті 127 викласти в такій редакції: «караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років або штрафом від десяти до двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»;
8) з частини другої статті 129 виключити слова «з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості»;
9) з частини другої статті 161 виключити слово «насильством»;
10) частину першу статті 442 викласти в такій редакції:
«1. Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи в межах однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць, або ж країни чи кількох країн шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу».