Основні тенденції застосування оціночних понять у загальній частині кримінального права

При розгляді сутності та тенденцій застосування оціночних понять у загальній частині кримінального права одразу ж необхідно вказати на дискусійний характер зазначеного питання. Він полягає у тому, що значна частина дослідників взагалі не вбачає принципової можливості застосування оціночних понять у загальній частині Кримінального кодексу, зокрема Я. Козаченко, В. С. Комісаров, М. Л. Прохорова, Л. І. Романова та інші. Відповідно до результатів спеціального експертного опитування, що проводилось серед авторитетних науковців Росії та України О. В. Кобзєвою [11], частка дослідників, що притримуються зазначеної позиції, є досить вагомою. Водночас деякі вчені, принципово погоджуючись із можливістю застосування оціночних понять в загальній частині кримінального права, вказують на небажаність такого застосування на практиці. Тим не менше, переважна більшість вчених, опитаних під час проведення експертного опитування О. В. Кобзєвої, дотримуються іншої позиції, визнаючи можливим застосування оціночних понять в особливій частині кримінального права без додаткових застережень (зокрема М. І. Ковальов, А. С. Горелік, О. І. Коробєєв тощо). Пропонується дослідити основні сучасні тенденції використання оціночних понять у загальній частині кримінального права на прикладі такого її ключового інституту, як інститут складу злочину, зокрема в контексті ознак складу злочину.

Як відомо, у чинному кримінальному законодавстві оціночні поняття містяться у нормах-приписах як загальної, так і особливої його частини. До того ж деякі з них структурно належать до гіпотези або диспозиції відповідної норми-припису, інші ж до її санкції. Безсумнівно, як елементи змісту кримінально-правових норм усі вони є оціночними поняттями, однак не всі з них виконують функції ознак складу злочину.

Виходячи із цього, С. Д. Шапченко ставить питання підстав відокремлення оціночних ознак складу злочину від усіх інших кримінально-правових оціночних ознак [12]. Вбачається, що оціночні поняття, що виступають ознаками складу злочину, можна визначити як поняття – загальні уявлення, що використовуються в логічних кримінально-правових нормах для характеристики первинних та особливих елементів складу злочину і тим самим вносять оціночний елемент до його змістовного аспекту, в результаті чого виникає можливість самостійної оцінки конкретного випадку правозастосовцем та здійснення індивідуального піднормативного регулювання кримінально-правових відносин на цій основі. Варто відзначити, що у складі злочину може бути відображена лише типова суспільна небезпека певних діянь, оскільки склад злочину як специфічна юридична конструкція віддалений від багатовимірних обставин, від яких залежить індивідуальна небезпека такого діяння [13]. Отже, оціночні поняття певною мірою виступають як критерії оцінки такої суспільної небезпеки, і в цьому контексті вони не розширюють, а звужують межі судової дискреції [14]. Таким чином, відштовхуючись від позиції Є. О. Фролова про те, що матеріальний підхід при визначенні суспільної небезпеки має забезпечуватися не стільки судом, скільки законодавцем, не можемо не погодитись із С. Д. Шапченком у тому, що відображення типової суспільної небезпеки у складі злочину має бути чітко визначеним та не містити оціночних критеріїв, що поступаються місцем описовій функції кримінально-правової норми.

При оцінці індивідуальної суспільної небезпечності злочину, таку оцінку здійснює правозастосовчий орган, а оціночні кримінально-правові поняття забезпечують можливість правозастосовчого органу оцінити такої індивідуальної суспільної небезпеки [15]. Таким чином, оціночні поняття виступають засобом розв’язання протиріч між типовою та індивідуальною суспільною небезпекою діяння в рамках складу злочину. Оціночні ознаки, що розкривають первинні елементи складу злочину, дозволяють відмежувати злочинне діяння від незлочинного, а також розмежовувати склади злочинів між собою.

Використання оціночних понять є обґрунтованим при описі таких ознак складу злочину, як «предмет злочину», «потерпілий», «суспільно небезпечне діяння», «суспільно небезпечні наслідки», «суб’єкт злочину», «мотив та мета злочину». Повертаючись до уже згадуваного експертного опитування, проведеного О. В. Кобзєвою, зазначимо, що серед науковців найбільшу підтримку дістала необхідність використання оціночних понять при описі суспільно небезпечних наслідків. З іншого боку, на думку науково-експертної громадськості, принципово неприпустимим є використання оціночних понять при описі такої ознаки складу злочину, як «суб’єкт злочину» (О. С. Горелік, А. І. Коробєєв), «суспільно небезпечне діяння» (Б. М. Леонтьєв), «потерпілий» (Н. Ф. Кузнєцова, С. Д. Шапченко). Однак деякі вчені взагалі не вбачають таких ознак складу злочину, вважаючи, що всі вони можуть бути описаними за допомогою оціночних ознак (П. М. Панченко). Ми поділяємо позицію П. М. Панченка, тобто погоджуємося із ним у тому, що оціночні ознаки є допустимими при описі будь-яких ознак складу злочину, аж поки не буде віднайдено способу формалізувати їх. Таким чином, основні тенденції застосування оціночних ознак у загальній частині кримінального права визначаються сукупністю властивостей таких оціночних понять, зокрема невизначеністю термінів в Загальній частині Кримінального кодексу, відсутністю чітко визначеної структури змісту, свободою правозастосовця у тлумаченні таких оціночних понять у межах його власної правосвідомості.

Застосування оціночних понять у загальній частині кримінального права, хоч і вважається низкою вчених неможливим і неприйнятним, виступає вимушеною потребою, відмовитися від якої принципово неможливо. Однак якісний кримінальний закон має включати оціночні поняття у дефініції кримінально-правових норм лише за крайньої необхідності, коли обійтися без них просто неможливо. Таким чином, на думку О. В. Кобзєвої, законодавець повинен у разі потреби прагнути формалізації оціночних понять, що є його прерогативою. Зокрема така формалізація в загальній частині кримінального права може відбуватися шляхом запровадження спеціальних норм чи самостійної глави до Загальної частини Кримінального кодексу. Ми принципово поділяємо зазначену позицію і погоджуємося із твердженням про необхідність якомога більшої формалізації оціночних понять у загальній частині кримінального права, однак вважаємо об’єктивно неможливою повну формалізацію всіх оціночних понять, що в ній вживаються. У будь-якому випадку, в силу об’єктивних закономірностей людської психології та соціального буття, значна частина оціночних понять вбачається такою, що у принципі не піддається формалізації.