Антропологічна школа кримінального права

1. Антропологічна школа виникла на початку 70-х років XIX ст. На цей час розвиток промисловості, зростання міст, люмпенізація населення і ряд інших чинників призвели до значного зростання злочинності (особливо професійної) у багатьох країнах. Суспільство шукало пояснення цьому феномену, намагалося з'ясувати причини злочинності, вимагало розробки відповідних заходів, які могли хоча б стримати зростання злочинності. Саме тоді і з'явилася антропологічна школа, яку часто називають ломброзіанством за іменем її засновника - італійського тюремного лікаря Чезаре Ломброзо (1835-1909). Ідеї Ломброзо отримали розвиток у роботах його учня Феррі (1856-1929) та іншого італійського юриста Гарофало (1851-1934). Ось чому антропологічну школу іноді називають італійською школою кримінального права. "Три мушкетери", як їх іменували їхні сучасники-криміналісти, і були головними представниками цього напрямку. Філософською основою ломброзіанства був вульгарний матеріалізм Бюхнера, Фохта і Молешотта, який, як відомо, біологі-зував усі суспільні явища. Щоб уявити собі цю вульгарну філософську базу, досить навести слова того ж Молешотта: "Доки яванці будуть харчуватися рисом, а суриманські негри мукою, вони будуть підкорятися голландцям і англійцям, тому що мозок останніх внаслідок вживання м'ясної їжі більший, ніж у аборигенів". Ідею біологізації суспільних явищ ломброзіанці перенесли на злочинність, назвавши її явищем біологічним. Якщо злочинність - біологічне явище, то з ним слід боротися не шляхом покарання, а шляхом застосування жорстоких заходів репресії, превентивних заходів безпеки. Звідси відмова від демократичних інститутів цивілізованого кримінального права, відстоювання реакційних заходів боротьби зі злочинністю.

Свої погляди Ломброзо сформулював у роботі "Злочинна людина" (1872-1876 р.): а) злочин - таке ж явище, "як зачаття, народження, смерть, психічні хвороби"; б) причини злочинів закладені в самій біологічній природі людини; в) головне місце повинно посідати не діяння, а діяч - злочинець, його потрібно вивчати, застосовуючи відповідні методи виміру.

Ломброзо розвив своє вчення про природженого злочинця, якому від народження властиві певні клейма - стигмати.

Зовнішні стигмати - це, наприклад, відхилення розміру голови від типу, властивого расі, надмірні розміри щелеп та вилиць, асиметрія обличчя, надмірно малий або великий розмір вух, відстовбурчених, як у шимпанзе, ніс плоский - у злодіїв або гострий - у вбивць, велика кількість різноманітних, передчасних зморшок, дефекти грудної клітини, надмірна довжина рук, зайве число пальців тощо. Про окремих злочинців він писав: "Як правило, злодіям властиві рухливість рук і обличчя, невеличкі, рухливі, неспокійні, найчастіше косі очі. Звичні вбивці мають холодні, скляні очі, нерухомі й іноді наповнені кров'ю, щелепи сильні, вилиці широкі, ікла добре розвинуті..."

Внутрішні стигмати - знижена чутливість до болю, підвищена гострота слуху, нюху, велика моторність, підвищена сила лівих кінцівок, відсутність каяття або мук сумління, цинізм, зрадництво, жорстокість, марнославство, мстивість, лінощі, любов до оргій і азартних ігор, поширеність татуїровок, особлива мова "арго".

Природжений злочинець - це явище атавізму, він відтворює риси дикуна. Ці стигмати були піддані критиці, внаслідок якої було доведено, що, з одного боку, названі Ломброзо стигмати виявилися в багатьох людей, у тому числі у видатних державних діячів, з іншого - у книзі Моргана "Стародавнє суспільство" було показано, що дикуни не мають тих рис, які Ломброзо знайшов у злочинців. Під впливом критики Ломброзо змінив свою точку зору, визнавши, що злочинець - це морально помішана людина (божевілля в(сфері етики), а потім вже стверджував, що злочинець - це епілептик. Але і це не підтверджувалось: багато закоренілих злочинців не виявляли ніяких ознак епілепсії, а багато епілептиків ніколи ніяких злочинів не вчиняли.

3. Якщо злочин, як вважали представники антропологічної шкоди, - це біологічне явище, то покарання не може досягти своєї мети, а тому треба відмовитися від понять осудності і вини, моральної відповідальності. Треба застосовувати замість покарання заходи безпеки до осіб, що мають стигмати злочинця. "Час припинити жаліти злочинця, - говорили антропологи, - треба пожаліти і суспільство". Вони висували вимоги відмови від суду присяжних, заміни судів медичними установами. Як писали критики, с точки зору Ломброзо для злочинця не потрібний суд, а треба діяти за правилом "виміряв, зважив і повісив". Ломброзо - за широке застосування смертної кари, це, на його думку, штучний відбір у суспільстві, у результаті якого повинні бути знищені звичні злочинці. Антропологи - за широке застосування вислання злочинців у колонії, у малярійні місцевості на довічну каторгу, за тілесні покарання, розстриг жінок за вчинені злочини тощо. "Ми повинні, - писав Ломброзо, - відмовитися від сучасного сентиментального ставлення до злочинця: вища раса завжди пригнічує і винищує нижчу - такий закон людства. Де справа йде про порятунок вищої раси, там не може бути місця жалості". Ці расистські погляди широко використовувалися фашизмом і зараз поширені серед деяких американських кримінологів.

4. Реакційна програма антропологів не могла бути прийнята ні теорією кримінального права, ні законодавцем того часу через її антинауковість, а також тому, що зводила кримінальне право до засобу розправи над людиною через її біологічні характеристики. Зазначу, що в Україні, та й у Росії, прихильників ломброзианства серед юристів майже не було. Після відвідання Ломброзо в 1897 р. Ясної Поляни Л. Толстой записав у своєму щоденнику: "Був Ломброзо, обмежений, наївний дідок". Його погляди Толстой вважав "повною убогістю думки, розуміння і чуття". Це зрозумів Енріко Феррі (1856-1929), який вже стояв ближче до соціологічної школи. Не заперечуючи біологічних факторів злочинності, Феррі зазначив ще телуричні (клімат, географічне середовище) і соціальні фактори, що впливають на злочинність, висунув ідею субститутивів (замінників) покарання - заходів соціального характеру, сформулював кримінально-статистичний закон рівня "кримінальної насиченості" злочинності в кожному даному середовищі у певний момент, випередивши тим самим багато ідей соціологічної школи.

Підкреслюючи реакційність антропологічної школи, слід водночас зазначити, що вона дала поштовх до вивчення особи злочинця, а також стала предтечею нового соціологічного напрямку, що значною мірою вплинуло не лише на розвиток науки кримінального права, але і на кримінальне законодавство кінця XIX-XX століть.