Теоретичні та прикладні проблеми судимості.

 

 

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

СУДИМІСТЬ Запобігання вчиненню нових злочинів як одна із цілей покарання "досягається", в тому числі, й завдяки застосуванню передбаченого нормами розділу XIII Загальної частини КК (статті 88-91) особливого правового становища особи - судимості, з яким пов'язуються несприятливі для засудженого правові наслідки, що тривають і після відбування покарання. Проблеми, з якими у першу чергу зіштовхуються вітчизняні дослідники при визначенні змісту зазначеного правового інституту, стосуються необхідності надання відповідей на такі запитання: а) якщо призначення інституту судимості насправді полягає в закріпленні цілей покарання (перш за все, у запобіганні вчиненню нових злочинів особою, яка має судимість за раніше вчинені один або кілька злочинів), то на яких підставах зазначені вище "правові наслідки, що виходять за межі покарання", узгоджуються (кореспондують) із сформульованими у частинах 1, 2 ст. 50 КК цілями покарання; б) чи доречно зазначені правові наслідки "у межах" судимості пов'язувати з цілями покарання; в) як на зміст таких правових наслідків впливає строк (часові межі), протягом якого (яких) має місце судимість? Після набрання чинності КК 2001 року до вирішення проблем інституту судимості звертались різні дослідники (зокрема В. В. Голіна, В. О. Навроцький, В. І. Осадчий, Є. О. Письменський, А. А. Стрижевська, С. Д. Шапченко, С. С. Яценко та ін.). Проте жоден з них так і не дав вичерпної відповіді на поставлені вище запитання (у різній їх теоретико-прикладній інтерпретації), хоч, очевидно, цілком усвідомлював їх наявність. Частково це можна пояснити реалізацією авторських підходів на рівні підручників і курсів лекцій із Загальної частини кримінального права та науково-практичних коментарів до КК України. Відповідь же на поставлені та інші питання, які стосуються сутності судимості, насамперед передбачає з'ясування відповідного поняття. Поняття судимості Місце інституту судимості в системі кримінального права У навчальній літературі питання, пов'язані з поняттям судимості, її погашенням і зняттям, викладаються по-різному. Так, в окремих джерелах ці питання розв'язуються в межах одного структурного підрозділу разом із проблемами звільнення від покарання. В іншому випадку відповідні підрозділи у навчальних виданнях мають назву "Судимість", що, у принципі, відповідає законодавчому підходу, закріпленому в розділі XIII Загальної частини КК, який називається "Судимість". Проте на цьому в більшості випадків зазначена "відповідність" вичерпується. Адже автори названих підрозділів вимушено "порушують" текстуальну відповідність визначених ними структурних частин таких підрозділів змісту розділу XIII Загальної частини КК. При цьому в окремих випадках таке вимушене порушення відповідності можна визнати цілком виправданим. Справа у тому, що законодавець у ст. 88 КК ("Правові наслідки судимості") не наводить визначення поняття "судимість", а починає ч. 1 цієї статті з визначення часових меж судимості ("особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості"). У зв'язку з цим автори відповідних структурних підрозділів більшості навчальних видань "змушені" розпочинати викладення його (підрозділу) змісту з наведення власної дефініції поняття судимості. Далі, як правило, йде визначення загальноправових і кримінально-правових наслідків судимості (у різній їх послідовності), загальних умов і підстав погашення та зняття судимості (схожого підходу щодо послідовності визначення і "розташування" умов, строків погашення судимості та умов і підстав її зняття дотримується й законодавець, зокрема, у статтях 89-91 КК).