Лекція 2:Система злочинів проти волі, честі та гідності особи

(2 год.)

Мета лекції:

- освітня: довести до відома курсантів поняття, ознаки і види злочинів проти життя та здоров’я особи, їх класифікацію, особливості кваліфікації кожної із груп злочинів по темі. Привести перелік наукових публікацій по даній темі, постанов Пленуму Верховного Суду України, методичних матеріалів кафедри;

- розвиваюча: розвивати вміння слухачів та курсантів реалізовувати отримані знання в процесі застосування норм кримінального права, виробити навички правильного використання норм та інститутів особливої частини кримінального права;

- виховна: формувати у курсантів поважне ставлення до кримінального закону як важливого засобу захисту прав, свобод і законних інтересів людини, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань

Міжпредметні зв’язки: кримінологія т. 7; криміналістика т.24; судова медицина та психiатрiя т.1

Технічні засоби навчання: відеопроектор, комп'ютерна презентація, схеми.

План:

1. Поняття злочинів проти волі, честі та гідності особи.

2. Кримінально-правова характеристика окремих злочинів проти волі, честі та гідності особи

Опорні поняття: незаконне поміщення до психіатричного закладу; заручник; захоплення, тримання; тяжкі наслідки; організована група; незаконне позбавлення волі; викрадення людини; малоліт­ній; попередня змова групи осіб; спосіб, небезпечний для життя чи здоров’я потерпілого; зброя; корисливі мотиви; інші особисті мотиви; торгівля людьми; інша незаконна угода щодо передачі людини; вербування, переміщення, психічне насильство; істотна шкода.

 

1. Поняття, загальна характеристика і види злочинів проти особи.

Відповідно до Конституції України (статті 29 і 28) кожна людина має право на свободу й повагу до її гідності. Честь і гідність людини – наголошує Основний Закон – є найвищою соціальної цінністю в державі.

Родовим об’єктом злочинів, що розглядаються, є воля, честь і гідність особи.

У загальному розумінні воля – це людська свобода. Гідність – це внутрішня (власна) і зовнішня (суспільна) оцінка поваги до людини, як найвищою від народження істоти, що має рівні можливості та права, наділена розумом, мовою й емоціями. Честь – це сукупність морально-етичних характеристик людини, яких та набуває протягом життя, і які віддзеркалюють у зв’язку з цим її суть під різними кутами соціальної адаптації. Формулюючи назву розділу III Особливої частини КК, законодавець для визначення вектору посягання використав поняття «особа». Утім, це не означає, що людина, яка ще не набула рис особистості – «певних властивостей й особливостей буття людини, які висвітлюють їх свободу і є невідчужуваними та необхідними способами й умовами її життя, взаємовідносин із суспільством, державою, іншими індивідами»[2] – й не стала особою, не перебуватиме під кримінально-правовою охороною від відповідних посягань. Вочевидь, така логіка використана саме для того, що показати, що лише в суспільстві людина може розраховувати на юридичний захист.

Розділ налічує сім самостійних діянь, а саме незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК), захоплення заручників (ст. 147 КК), підміна дитини (ст. 148 КК), торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149 КК), експлуатація дітей (ст. 150 КК), використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 КК), незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151 КК).

Суспільна небезпека злочинів, що розглядаються, полягає в тому, що під час їх вчинення відбувається незаконний вплив на закріплені Основним Законом України цінності, які притаманні лише людині, і втрата яких є свідченням перетворення людини на тварину або річ.

Об’єктивна сторона злочинів, що розглядаються, представлена діями. Більше того: усі з таких злочинів за конструкцією об’єктивної сторони є формальними, тобто момент їх закінчення законодавчо пов’язаний з самим лише фактом учинення протиправного діяння. Водночас майже всі кваліфіковані види цих злочинів, за винятком підміни дитини, передбачають злочині наслідки.

Суб’єктом злочинів проти волі, честі та гідності особи, за загальним правилом, може бути лише фізична осудна особа, утім, за злочин, передбачений ст. 147 КК, – яка досягла 14 років, за злочини, передбачені статтями 146, 149 КК, – яка досягла 16 років, за злочин, передбачений ст. 150 КК, – з 18 років, за злочини, передбачені статтями 148, 150-1, 151 КК, – спеціальний суб’єкт.

З суб’єктивної сторони всі аналізовані злочини є умисними. За виключенням діянь, передбачених статтями 146 і 151 КК, усі інші як обов’язкову ознаку передбачають одну з факультативних ознак. Захоплення заручників, торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини, експлуатація дітей, використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом передбачають мету вчинення злочину, а підміна дитини – мотив.

2. Кримінально-правова характеристика окремих злочинів проти волі, честі та гідності особи.

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК). Основним безпосереднім об’єктом незаконного позбавлення волі є воля людини.

Основним безпосереднім об’єктом викрадення людини є воля людини та її гідність.

Додатковий безпосередній об’єкт злочину в обох наведених випадках відсутній. Варто однак виокремити факультативний об’єкт кримінально-правової охорони під час вчинення злочинів, що розглядаються. Ним можуть бути здоров’я (за певних умов, коли йдеться про кваліфікований і особливо кваліфікований склади) або життя (за певних умов, коли йдеться про особливо кваліфікований склад) потерпілого.

Суспільна небезпека незаконного позбавлення волі полягає в порушенні права людини на особисту волю (у вигляді особистої свободи), непорушність якого закріплено Конституцією України.

Суспільна небезпека викрадення людини полягає не тільки в тому, що під час вчинення такого злочину відбувається протиправний вплив на волю людини, а й в тому, що в такому випадку виявляється неповага до людської гідності. Людину викрадають як річ, тобто відбувається злочинне обернення людської істоти на звичайний матеріальний об’єкт, на річ.

Об’єктивна сторона злочинів, що розглядаються, полягає в діях з приводу часткового обмеження чи повної ліквідації здатності діяти певним чином на власний розсуд (рухатись певною територією, здійснювати зустрічі, відвідувати певні об’єкти тощо). Різниця лише в тому, що під час незаконного позбавлення волі потерпілий не вилучається злочинцем з місця останнього перебування, залишаючись заблокованим межами певної території (замкнення, зв’язування, використання медичних чи наркотичних препаратів, які унеможливлюють рухові здатності людини, тощо). А під час викрадення людини остання спочатку вилучається з місця перебування, а потім позбавляється волі на період перебування у викрадача. Причому це не означає, що потерпілий повинен знаходитись поряд з викрадачем, наприклад, у нього вдома чи на дачі. Потерпілого можуть утримувати в будь-яких законспірованих місцях. Головним критерієм розуміння факту викрадення є те, що потерпілий перебуває під контролем викрадача, тобто місце знаходження (утримання) потерпілого, так само як і будь-яка поведінка потерпілого в цьому місці, контролюються викрадачем.

Зважаючи на те, що за конструкцією об’єктивної сторони аналізований злочин є формальним, момент його закінчення слід пов’язувати з вчиненням одного з двох діянь, а саме: а) незаконного утримання людини (стосується незаконного позбавлення волі); б) вилучення потерпілого (стосується викрадення людини).

Суб’єкт злочину – загальний. Суб’єктивна сторона незаконного позбавлення волі, так само, як і викрадення людини, характеризується умислом. При цьому ставлення винного до наслідків може бути лише необережним.

Кваліфіковані види незаконного позбавлення волі й викрадення людини передбачені ч. 2 ст. 146 КК. Це вчинення зазначених злочинів або щодо малолітнього, або з корисливих мотивів, або щодо двох чи більше осіб, або за попередньою мовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або якщо воно супроводжувалось заподіянням потерпілому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або якщо воно здійснювалось протягом тривалого часу, або ж з поєднанням двох чи більше з зазначених ознак.

Захоплення заручників (ст. 147 КК).Основним безпосереднім об’єктом захоплення заручників є воля людини. Додатковим безпосереднім об’єктом цього злочину є громадська безпека. Можна також говорити про факультативний об’єкт кримінально-правової охорони, яким у цьому випадку можуть бути здоров’я або (та) життя людини. Однак про такий об’єкт можна говорити лише за певних умов, коли йдеться про кваліфікований склад злочину.

Суспільна небезпека злочину полягає в протиправному посяганні на волю людини у вигляді права людини на особисту свободу, непорушність якого закріплено Конституцією України.

Об’єктивна сторона злочину складається з двох самостійних форм, а саме: а) захоплення особи як заручника; б) тримання особи як заручника.

Під захопленням слід розуміти насильницьке, іноді шляхом нападу, встановлення безпосереднього контролю над потерпілим у частині обмеження чи повної ліквідації його можливості діяти певним чином на власний розсуд[3].

Під триманням слід розуміти насильницьке установлення контролю над перебуванням потерпілого на певній території протягом певного часу[4].

Злочин в обох формах є закінченим з моменту фактичного захоплення потерпілого за умов, що таке діяння було вчинене зі спеціальною метою – спонукання родичів затриманого, або державної чи іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилось 14 років.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Ставлення винного до наслідків може бути лише необережним.

Юридичний склад злочину, що розглядається, як обов’язкову ознаку передбачає мету, якою є спонукання родичів потерпілого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника

Кваліфіковані види захоплення заручників передбачені ч. 2 ст. 147 КК. Це вчинення зазначених злочинів або щодо неповнолітнього, або організованою групою, або були поєднані зі знищенням людей, або якщо вони спричинили настання тяжких наслідків, або ж з поєднанням двох чи більше з зазначених ознак.

Підміна дитини(ст. 148 КК).Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є воля людини.

Суспільна небезпека злочину полягає в протиправному посяганні на свободу людини бути народженою й вихованою у власній родині.

Об’єктивна сторона злочину характеризується діями у вигляді здійснення незаконної зміни батьків дитини на осіб, які не є такими.

Злочин є закінченим з моменту незаконної зміни батьківства дитини.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилось 16 років та яка є юридично чужою для потерпілого.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149 КК). Основний безпосередній об’єкт. З огляду на високу змістовну диференційованість, а часом і полярність дій, що становлять собою злочин, передбачений ч. 1 ст. 149 КК, чітко визначити основний безпосередній об’єкт злочину майже неможливо. З великою обережністю можна припустити, що таким об’єктом є людська гідність.

Факультативним об’єктом кримінально-правової охорони можуть бути воля людини, її честь, здоров’я (за певних умов, коли йдеться про кваліфікований і особливо кваліфікований склади) або життя (за певних умов, коли йдеться про особливо кваліфікований склад), моральні засади суспільства в частині задоволення сексуальних потреб, міжнародний правопорядок тощо.

Суспільна небезпека зл очину полягає в тому, що під час його вчинення демонструється груба неповага до людської гідності як найвищої соціальної цінності, передбаченої Конституцією України. Адже людиною торгують як річчю, щодо неї укладають злочинні угоди з приводу її протиправного використання, залучають до аморальних сфер існування тощо.

Об’єктивна сторона злочину передбачає множинність самостійних форм, а саме: а) торгівля людьми; б) здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина; в) вербування людини; г) переміщення людини; д) переховування людини; є) передача людини; ж) одержання людини.

Суб’єкт злочину – загальний. Ним може бути будь-яка фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилось 16 років.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Ставлення винного до наслідків, про які йде мова в ч. 3, може бути лише необережним.

Кваліфіковані види злочину, передбаченого ст. 149 КК, викладені в ч. 2 цієї статті за рахунок відповідних ознак, зміст яких буде викладено нижче.

Так, під неповнолітнім слід розуміти таку фізичну особу, якій на момент вчинення стосовно неї злочину виповнилось 14 років, але не виповнилось 18 років (ч. 3 ст. 6 СК).

Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, передбачають наявність сторін (як правило, продавця і покупця, що за відсутності кваліфікуючих ознак, зумовлює кваліфікацію дій винних у цьому разі лише за ч. 1 ст. 149 КК і не потребує інкримінування такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб [5].

Під кількома особами слід розуміти щонайменше двох потерпілих будь-якої статі[6].

Загальні правила повторності визначені в ст. 32 КК.

Під особою, від якої потерпілий був у матеріальній залежності, слід розуміти таку особу, на утриманні якої перебуває потерпілий, або особу, якій потерпілий винен певну суму грошей, тощо.

Під особою, від якої потерпілий був у іншій залежності, слід розуміти таку особу, на службі в якої перебував потерпілий, або особу, в якої потерпілий лікувався чи навчався, тощо.

Під насильством, що не є небезпечним для життя та здоров’я, слід розуміти завдання потерпілому ударів, побоїв, легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров’я, а також використання щодо нього електричного струму, вогню за умов, що воно не призвело до більш серйозних наслідків.

Під погрозою застосування насильства, що не є небезпечним для життя та здоров’я, слід розуміти такий психічний вплив на потерпілого, під час якого останньому повідомляються факти можливого застосування сили щодо нього.

Якщо службова особа, яка своїми діяннями об’єктивно сприяла вчиненню злочину, передбаченого ст. 149 КК, усвідомлювала свою роль у вчиненні саме торгівлі людьми і використовувала при цьому своє службове становище, вона повинна нести відповідальність за торгівлю людьми з використанням службового становища (ч. 2 ст. 149 КК).

Особливо кваліфіковані види злочину виписані в ч. 3 ст. 149 КК. До них відносяться дії, передбачені ч.ч. 1 та 2 цієї статті, вчинені щодо малолітнього, або організованою групою, або з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, або, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

Експлуатація дітей (ст. 150 КК). Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є гідність людини. Факультативним об’єктом кримінально-правової охорони можуть бути воля людини, її життя, фізичний розвиток, освітній рівень, здоров’я.

Суспільна небезпека аналізованого злочину полягає в порушенні гарантованого Конституцією України права на повагу до людської гідності. Адже дитина перетворюється на засіб добування грошей, як це, певною мірою, відбувалось за часів панства.

Об’єктивна сторона злочину характеризується діями у вигляді експлуатації дитини шляхом використання її праці.

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої з вищезазначених дій.

Суб’єкт злочину. Питання про суб’єкт розглядуваного злочину є дискусійним. За загальним правилом, ним є фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилось 16 років.

Суб’єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується прямим умислом і спеціальною метою – отримання прибутку. Мотив цього злочину, хоч й не є його обов’язковою ознакою, утім, як правильно зазначає О.В. Паньчук, розглядається як внутрішня детермінанта злочинної поведінки особи[7].

Кваліфіковані види злочину, передбаченого ст. 150 КК, викладені в ч. 2 і передбачають дії, описані в ч. 1, але вчинені або вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.

Особливо кваліфікований вид злочину, передбаченого ст. 150 КК, викладений у ч. 3 цієї статті та передбачає вчинення експлуатації дитини організованою групою.

Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 КК).Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є гідність людини. Факультативним об’єктом кримінально-правової охорони можуть бути воля людини, її здоров’я, честь, громадська моральність тощо.

Суспільна небезпека злочину полягає в тому, що під час його вчинення відбувається груба неповага до людської гідності. Потерпілого використовують як засіб для заробітку.

Об’єктивна сторона злочину характеризується діями у вигляді використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом.

Суб’єкт злочину – спеціальний. Ним можуть бути лише батьки потерпілого або особи, які їх замінюють.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою – отримання прибутку. Ставлення до наслідків, про які мова йде в ч. 3, може бути лише необережним.

Кваліфіковані види злочину, передбаченого ст. 150¹ КК, викладені в ч. 2 і передбачають дії, описані в ч. 1, але вчинені або щодо чужою малолітньої дитини, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або вчинені повторно, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 150, 303, 304, або вчинені за попередньою змовою групою осіб.

Особливо кваліфіковані види злочину виписані в ч. 3 ст. 150¹ КК. До них відносяться дії, вчинені організованою групою, або якщо внаслідок вчинення таких дій дитині спричинені середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження.

Під тілесними ушкодженнями середньої тяжкості слід розуміти тривалий розлад здоров’я потерпілого, а саме понад 21 день стаціонарного лікування, переломи рук або ніг, які не були небезпечними для життя на момент, коли сталися тощо.

Незаконне поміщення у психіатричний заклад (ст. 151 КК).Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є воля, честь і гідність людини. Факультативним об’єктом кримінально-правової охорони можуть бути здоров’я людини та її життя.

Потерпілим від злочину є будь-яка фізична особа, яка не має психічного розладу.

Суспільна небезпека злочину найбільш масштабна порівняно з іншими злочинним проявами, передбаченими рамками конкретних статей розділу ІІІ Особливої частини КК. Вона полягає в тому, що під час такої неправомірної діяльності відбувається посягання одразу на три людські соціальні блага – право на особисту свободу, право на повагу до людської гідності і право на честь людини. Це відбувається через те, що винний не тільки позбавляє потерпілого свободи діяти певним чином і на власний розсуд, а й принижує його честь і гідність, перетворюючи того на психічно хворого.

Об’єктивна сторона злочину характеризується діями у вигляді поміщення у психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини.

Цей злочин є закінченим з моменту безпосереднього оформлення потерпілого як психічно хворого в психіатричний заклад.

Суб’єкт злочину – спеціальний. Ним може бути лише лікар-психіатр. Учинення такого злочину службовою особою з використанням наданих їй службових повноважень має додатково кваліфікуватись як перевищення влади.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Ставлення ж до наслідків такого злочину може бути лише необережним.

Кваліфікований вид злочину, передбаченого ст. 151 КК, викладено в ч. 2 і передбачає діяння, якщо воно потягло тяжкі наслідки. Під тяжкими наслідками слід розуміти смерть потерпілого, самогубство, тяжкі тілесні ушкодження тощо.