У 2012 – 2013 навчальному році

Предмет навчальної дисципліни: загальнотеоретичні засади Особливої частини кримінального права України, сукупність усталених поглядів, ідей та уявлень про кримінально-правові явища (передусім злочин і відповідальність за нього).

Навчальний курс	Напрям, спеціальність, освітньо-кваліфікаційний рівень	Характеристика навчальної дисципліни
Кількість кредитів ECTS: 3   Модулів: 3   Змістових модулів: 3   Загальна кількість годин: 144	Назва напряму: 0304 Право   Назва спеціальності: 6.030402 Правознавство   Освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр	Нормативна   Організаційні форми навчання: Лекції: (теоретична підготовка): 28 год. Семінари: 16 год. Практичні заняття: 28 год. Самостійна робота: 72 год.   Вид контролю: екзамен

 

Мета:

1. Освітня (навчальна) – оволодіти й засвоїти особливу частини кримінального права і законодавства, ознайомитись з пріоритетами кримінальної політики держави, значенням науки кримінального права для правозастосовчої діяльності правоохоронних та інших органів тощо.

2. Розвивальна – вміти реалізовувати отримані знання в процесі застосування норм кримінального права, виробити навички правильного використання норм та інститутів особливої та особливої частин кримінального права при кримінально-правовій кваліфікації.

3. Виховна – формувати в осіб, які навчаються, поважне ставлення до кримінального закону як важливого засобу захисту прав, свобод і законних інтересів людини, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань.

 

ПЕРЕДМОВА

 

 

Професійна підготовка юриста забезпечується вивченням, перш за все, комплексу навчальних дисциплін, зокрема кримінального права (загальної та особливої частин), засвоєння якого утворює міцний фундамент для успішної професійної діяльності, як співробітників більшості служб і підрозділів органів внутрішніх справ (насамперед слідчих і співробітників оперативних служб), так і фахівців-юристів інших профілів. Вимога найсуворішого дотримання законності і забезпечення правопорядку, що зберігає особливу актуаьність у зв’язку з продовженням будівництва в незалежній Україні правової держави, передбачає оволодіння на професійному рівні теорією кримінального права, досконалими знаннями чинного кримінального законодавства і навичками його застосування з урахуванням сучасних тенденцій правотворчості.

Метою викладання навчальної дисципліни «Кримінальне право» (Особлива частина) є підготовка висококваліфікованих і конкурентноздатних фахівців, які відповідають світовим стандартам і спроможні ефективно виконувати сучасні завдання, покладені на правозастосовні органи, демонструючи глибокі знання кримінального права та вміння правильно використовувати її положення в подальшій своїй практичної діяльності.

Особлива частина кримінального права - це сукупність передбачених кримінальним законом юридичних норм, що визначають відповідно до принципів і положень Загальної частини кримінального права ознаки конкретних злочинів і покарання, що застосовуються за їх вчинення. Особлива частина кримінального права включає вичерпний перелік суспільно небезпечних діянь, визнаних злочинними, Саме тому, добре знання норм Особливої частини кримінального права і правильне їх застосування - основа дотримання законності в боротьбі зі злочинними діяннями в Україні.

При вивченні Особливої частини кримінального права зберігається колишня методика проведення семінарських, практичних і індивідуальних занять. В ході практичних занять пропонується рішення спеціально підготовлених задач, аналіз опублікованих судових рішень з кримінальних справ, вивчення судової практики Луганського апеляційного суду.

Кримінальне право - одна з профілюючих дисциплін навчального курсу. Глибоке знання цього предмету - необхідна умова підготовки кваліфікованих фахівців для всіх підрозділів органів внутрішніх справ. Досвід проведення семінарських, практичних і індивідуальних занять у Луганському державному університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка і інших форм контролю по даній дисципліні показав, що більшість курсантів сумлінно ставляться до їх підготовки, демонструють гарне знання програмного матеріалу, правильно розуміють задачі, поставлені перед органами внутрішніх справ, направлені на рішуче посилення боротьби зі злочинністю в рамках неухильного дотримання законності і зміцнення правопорядку в Україні.

Увага курсантів звертається на наступне:

В основу підготовки до семінарських, практичних і індивідуальних занять з Особливої частини кримінального права України покладені вказівки і задачі, закріпленні в Указах Президента України, рішеннях Уряду, наказах МВС України з питань зміцнення законності, боротьби зі злочинністю.

Головним методичним посібником, покладеним в основу підготовки до занять, є програма з кримінального права, яка розроблена кафедрою кримінального права.

При вивченні Особливої частини кримінального права рекомендується мати 4 (чотири) конспекти: для конспектування лекцій, семінарських, практичних занять, Пленумів Верховного Суду України й узагальнень судової практики.

Знання чинного кримінального законодавства, а також постанов Пленуму Верховного Суду України та інших нормативних документів має не тільки пізнавальне, але й велике практичне значення для правильного застосування кримінальних законів, зміцнення законності й організації успішної боротьби зі злочинністю.

При підготовці до семінарських занять з Особливої частини кримінального права зустрічаються такі типові недоліки: поверховий юридичний аналіз складу конкретних злочинів, відсутність чіткої характеристики суспільної небезпеки, не глибокий розгляд специфічних ознак окремих злочинних діянь.

Деякі курсанти не досить вміло орієнтуються в суміжних складах злочинів. Зокрема, не можуть відрізнити злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян від злочинів проти власності. Допускаються помилки в кваліфікації окремих форм і видів розкрадання чужого майна. Наприклад, викликають труднощі розмежовування крадіжки від грабежу, грабежу від розбою, розбою від вимагання. Певну складність викликає розкриття змісту норм, що передбачають відповідальність за злочини в сфері службової діяльності. Не всі курсанти досить чітко дають визначення поняття: злочину в сфері службової діяльності, службової особи, представника влади. Викликає труднощі характеристика складів злочинів, що передбачають кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень. Поверхово розкриваються кваліфікуючі ознаки складів деяких службових злочинів у сфері службової діяльності, наприклад, одержання хабара, давання хабара, провокація хабара.

Виявляють неглибокі знання КК України, зокрема, щодо кваліфікації злочинів проти: життя і здоров’я; волі, честі та гідності; статевої свободи та статевої недоторканості особи; власності; довкілля; громадської безпеки; безпеки руху та експлуатації транспорту; авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян; правосуддя; у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; у сфері господарської і службової діяльності; громадського порядку та моральності тощо.

У процесі підготовки до занять кожен курсант повинен творчо осмислити і згрупувати в систему всю сукупність знань, отриманих при вивченні кримінального права, активізувати самостійну роботу з метою виявлення можливих "прогалин" по даному предмету. Для самоконтролю використовувати програму з кримінального права, основну та спеціальну літературу, вказану в методичних матеріалах і цих методичних рекомендаціях.

Відповіді курсантів на семінарських, практичних та індивідуальних заняттях з Особливої частини кримінального права України повинні бути змістовними, логічно послідовними, ґрунтуватися на глибокому знанні кримінально-правових норм і положень теорії кримінального права.

Практика проведення занять показує, що навіть добре підготовлені курсанти зазнають труднощі при відповідях на окремі питання через невміння методично правильно побудувати свою відповідь. Типова помилка, виражається в тому, що при відповідях найчастіше приділяється увага другорядним моментам, а основний зміст, суть розглянутого питання залишається нерозкритим.

Порядок підготовки до семінарського заняття з курсу Особливої частини кримінального права України може мати такий вигляд:

- визначити місце злочинів даного виду в системі Особливої частини Кримінального кодексу;

- перелічити основні джерела нормативного характеру з питань застосування кримінальної відповідальності за злочини даного виду і у процесі відповіді робити на них посилання;

- дати характеристику громадської небезпеки злочинів даного виду;

- використовуючи положення ч.1 ст. 11 КК України і теоретичні погляди про ознаки злочину сформулювати певні поняття злочинних посягань, що утворюють розглянуту групу однорідних діянь;

- проаналізувати родовий, видовий і безпосередній об’єкти діянь, що складають групу. Вказати, в яких випадках посягання, поряд з основним об’єктом, впливає і на інші об’єкти. Якщо в складі вказаний предмет злочину або потерпілий, дати їх коротку характеристику;

- розкрити об’єктивну сторону видового складу злочину, перелічивши всі діяння, що її утворюють. Вказати, які з них скоюються дією або бездіяльністю. Враховуючи на класифікацію складів: матеріальні, формальні, формально-матеріальні й усічені, визначити момент закінчення злочинного посягання. У матеріальних складах злочину поряд з діянням розглядати наслідки та причинний зв’язок. Якщо це має значення для кваліфікації, відмітити особливості місця, часу, способу, знаряддя, засоби й обстановку скоєння злочину;

- охарактеризувати суб’єкт злочину (вік, осудність, наявність ознак спеціального суб’єкту);

- аналізувати суб’єктивну сторону злочину (прямий умисел, непрямий умисел, самовпевненість, недбалість, складна форма вини), а також мотив, мету, емоційний стан - у випадках, коли факультативні ознаки суб’єктивної сторони мають значення основних;

- відмітити характерні для даної групи злочинів кваліфікуючі ознаки;

- показати відмінність аналізованих злочинів від інших суміжних;

- при необхідності дати більш детальний аналіз конкретного складу злочину, що відноситься до групи однорідних діянь.

Порядок і послідовність юридичного аналізу конкретного складу злочину можна показати на прикладі юридичного аналізу складу злочину, передбаченого ст. 185 КК України «Крадіжка».

Якщо родовим об’єктом злочинів, перерахованих в розділі VI Особливої частини КК є врегульовані законом суспільні відносини в сфері володіння, користування і розпоряджання майном, то в якості основного безпосереднього об’єкта будуть виступати аналогічні відносини, але тільки в частині конкретного власника і посилання на порушення його прав безпосереднього володіння майном.

Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності, зокрема крадіжки закон називає майно – речі матеріального світу, яким властиві специфічні ознаки фізичного, економічного і юридичного характеру.

До фізичних ознак відноситься те, що вказані речі можуть бути вилучені із володіння законного власника і пошкоджені чи знищені. Другими словами предметом таких злочинів можуть бути речі в фізичному розумінні цього слова. Людина як фізична особа не може бути предметом злочину проти власності – її викрадення а також будь-яке інше незаконне заволодіння слід кваліфікувати по відповідним статтям розділів ІІІ чи ХХ Особливої частини.

Економічним ознаками таких речей є те, що вони повинні:

1) мати обмінну і споживчу вартість, здатність задовольняти і пов’язані з ними потреби людини;

2) бути відділеними від природнього середовища чи бути створеними заново.

Не визнаються предметом таких злочинів так звані легітимаційні знаки (жетони камери зберіганя, гардеробні номерки і т.д.), а також різноманітні накладні, квитанції, чеки, довіреності інші документи, які самі по собі не мають вартості, а лише дають право на отримання майна. Це ж стосується і білетів на проїзд авіаційним, автомобільним, водним і золізнодорожним транспортом, які можуть бути використані за призначенням лише після додаткового оформлення (внесення прізвища власника, заповнення іншого тексту, зкріплення печаткою, компостування і т.п.). заволодіння такими предметами утворює готування до відповідного посягання і підлягає правовій оцінці з урахуванням ст 15 КК.

Крадіжка офіційних чи приватних документів, які знаходяться на підприємствах, установах і організаціях, незалежно від форми влісності і які не мають грошової вартості і обмінної властивості, не можуть признаватися злочином проти власності і при наявності підстав треба кваліфікувати за ст. 357 КК.

Предметом крадіжки не можуть виступати природні багатства в їх природньому стані – блага, хоч і маючі об’єктивну цінність, проте не створені повністю чи частково працею людини (наприклад, ліс на пні, дичина у лісі, риба в природних водоймах). Протиправне обернення таких об’єктів в свою власність при наявності підстав може розглядатися як злочин проти навколишнього середовища і кваліфікуватися, зокрема, за ст. 246, 248, 249КК. Проте такі ж дії відносно природніх об’єктів вилучених з природнього стану завдяки вкладеній праці людини, розглядається в залежності від способу посягання як викрадення чи іншого злочину проти власності. Так, дії осіб, винних в заволодінні заготовленим чи складеним лісом, незаконному вилові риби чи добуванні водних тварин, які вирощуються підприємствами, організаціями чи приватними особами в спеціально обладнаних чи пристосованих водоймищах, чи незаконному заволодінні риби, водними тваринами, які виловлені цими юридичними чи фізичними особами, а також диких тварин чи птахів, які знаходяться у вольєрах, необхідно кваліфікувати як викрадення чужого майна чи інші відповідні злочини проти власності. В таких випадках матеріальні об’єкти природи, будучи включені у виробничо-трудовий процес набувають якості товарної продукції – предмету злочину проти власності.

Юридичними ознаками майна як предмета злочинів проти власності є те, що по-перше, таке майно повинно бути чужим для винного, по-друге, воно як правило, повинно належати на правах власності іншому суб’єкту права власності, по-третє, воно не повинно виступати предметом злочину, відповідальність за який передбачена іншими розділаим Особливої частини КК.

Чужим слід визнавати майно, яке не знаходиться у власності чи законному володінні винного. Не є власниками майна колективних підприємств, підприємств, заснованих на власності об’єднань громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підприємств, об’єднань і товариств, а тому незаконне завоолдіння ними таким майном, знищення чи пошкодження його утворює склад відповідного злочину проти власності.

Не є чужим для кожного із подружжя і не може признаватися предметом злочину проти власності майно, спільно нажите подружжям за час шлюбу і яке знаходиться у спільній власності подружжя. В той же час розділене майно подружжя (яке належало кожному із подружжя до шлюбу, отримане ним під час перебування в шлюбі в дар чи в порядку спадкування, чи яке належить йому по шлюбному контракту а також речі приватного використання, за викляченням цінностей і предметів розкоші) є власністю кожного з них, тому неправомірне заволодіння ним, його пошкодження чи знищення одним із подружжя утворює склад відповідного злочину проти власності.

Майном, яке знаходиться в спільній власності слід визнавати також майно, придбане в результаті спільного труда членами сім’ї, якщо не передбачено письмовою згодою між ними.

Не є чужим для осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, майно такого господарства, оскільки воно належить їм на праві спільної власності. Виключення складають випадки, коли майно такого господарства поділене між такими особами у відповідності до укладеного між ними договору чи якщо ними утворено селянське (фермерське) господарство в формі юридичної особи.

Володіння, використання і розпоряджання майном, на праві спільної сумісної власності, яке належить подружжю чи особам, які спільно ведуть селянське (фермерське) господарство здійснюється такими особами по спільній домовленості. Порушення ними цього порядку може при наявності для цього підстав утворюваит склад самоуправства і кваліфікуватися за ст. 356 КК.

Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів, наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, прекурсорів, обладнання, призначеного для виглтовлення наркотичних засобів, психитропних речовин чи їх аналогів, документів, штампів, печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства, зловживання посадовою особою своїм службовим становищем, викрадення предметів, які знаходяться на місці поховання чи на тілі, викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових чи інших бойових речовин, засобів пересування, воєнної і спеціальної техніки чи іншого воєнного майна або заволодіння ними шляхом шахрайства; викрадення на полі бою речей, які знаходяться при вбитих чи поранених, не може кваліфікуватися за статтями, вказаними в цьому розділі. Незаконне заволодіння таким специфічним майном виділено законодацем в окремі склади злочинів передбачених ст. ст. 262, 308, 312, 313, 357,297, 410, 432 КК.

Пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні і газові пістолети, ракетниці, вибухові пакети і інші імітаційно-піротехнічні і освітлювальні засоби, які не містять вибухових речовин і сумішей не можуть бути віднесені до предметів, за викрадення, привласнення, вимагання яких чи заволодіння якими шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем передбачена відповідальність за ст 262 КК. В зв’язку з цим викрадення таких предметів або заволодіння ними будь-яким іншим з перерахованих способів слід розглядати як відповідні злочини проти власності. Викрадення завідомо несправної вогнепальної зброї (наприклад, навчального) або протиправне заволодіння будь-яким іншим із вказаних способів і приведення його в придатний до використання за призначенням стан необхідно кваліфікувати як відповідний злочин поти власності і як незаконне виготовлення вогнепальної зброї. Також слід кваліфікувати дії винного в тому випадку коли для виготовлення придатної для використання зброї частина деталей викрадалась, а інша частина була виготовлена самостійно або придбана яким-небудь іншим способом.

Незаконне заволодіння транспортним засобом признається злочином проти безпеки руху і експлуатації транспорту і підлягає кваліфікації за ст. 289 КК.

Предметом злочинів проти власності може бути як рухоме, так нерухоме майно: житлові будинки, квартири, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові засоби, предмети домашнього господарства, промислова і робоча скотина і насаджені на земельній ділянці, виготовлена продукція, акції, деякі інші цінні папери, а також інше майно споживчого і промислового призначення.

З об’єктивної сторони крадіжка завжди здійснюється тільки діями.

Крадіжка рахується як таємне викрадення чужого майна. Головною відмінністю ознак крадіжки від інших форм викрадення є спосіб вилучення такого майна – таємно.

Таємним вважається таке викрадення, здійснюючи яке винний рахує, що він діє скритно, непомітно для потерпілого і оточуючих осіб. Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється в присутності потерпілого чи інших осіб, які спостерігали за діями винного, але останній не усвідомлював цього, рахуючи,що він діє таємно від інших осіб. Крім того таємним викрадення є і у випадку, коли воно скоюється у присутності потерпілого чи інших осіб, які внаслідок свого фізіологічного чи психічного стану (малолітність, сп’яніння, психічна хвороба тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна, тобто не можуть правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення дій винного. Разом з тим викрадення буде визнаватися таємним і тоді, коли винний вилучає майно в присутності інших осіб на потурання з боку яких він і розраховує на тих чи інших підставах (родинні зв’язки, колеги по роботі, дружні стосунки, співучасть у злочині тощо).

Крадіжка визнається закінченим злочином з моменту протиправного вилучення чужого майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпоряджатися або користуватися ним.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим або іншими особами і незважаючи на це, продовжені винним з метою заволодіння майном чи його утриманням, слід кваліфікувати як грабіж, а у випадку застосування насильства або погрози його застосування – в залежності від характеру насильства чи погроз – як грабіж чи розбій.

Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є наявність корисливого мотиву.

Суб’єктом злочину може бути фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Кваліфікуючими видами крадіжки є вчинення її:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) із заподіянням значної матеріальної шкоди потерпілому;

4) з проникненням в житло, інше приміщення чи сховище;

5) в великих розмірах;

6) в особливо великих розмірах;

7) організованою групою.

Поняття вищевказаних кваліфікуючих ознак крадіжки міститься в примітках до ст. 185 КК. Крім того, необхідно вивчити постанову Пленуму Верховного суду № 10 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності».

Разом з тим, необхідно знати критерії відмежування крадіжки від інших видів викрадення чужого майна.

Необхідною умовою вирішення практичного завдання є обов’язкова попередня підготовка, яка передбачає самостійне вивчення законодавства, судової практики, а також публікацій в юридичній періодиці.

В процесі кваліфікації допускається попередня кримінально-правова оцінка скоєного. Проте остаточний результат повинен демонструвати глибокий, всесторонній юридичний аналіз відповідних складів злочинів як підстви кримінальниї відповідальності.

При рішенні задач рекомендується притримуватися наступних алгоритмів кваліфікації.

Уважно ознайомитися з запропонованою інформацією, виділити всі епізоди, які потребують кримінально-правової оцінки з урахуванням кількості осіб, можливих суб’єктів злочину. Проаналізувавши кожен епізод, слід сформувати робочі гіпотези, найбільш повно відобразивши специфіку розглядуваної ситуації, на основі конкуренції кримінально-правових норм, які містяться в складі злочину. Це допоможе уникнути можливих помилок, пов’язаних з неповнотою кваліфікації. Після цього слід перейти до попередньої кваліфікації скоєного, її перевірки з застосуванням юридичного аналізу вибраного складу злочину і виведенню кінцевого рішення.

Докладний юридичний аналіз складу злочину включає наступні етапи:

- встановлення безпосереднього об’єкта злочинного посягання (основного, додаткового і факультативного), предмету злочину, потерпілого, соціального зв’язку конкретних суспільних відносин, які безпосередньо піддалися злочинному впливу;

- визначення об’єктивної сторони з аналізом конструкції складу злочину, особливості дій чи бездіяльності винної особи, причинного зв’язку суспільно небезпечного діяння з наслідками а також інших ознак, які мають значення для кваліфікації (час, місце, спосіб, знаряддя, засоби і обстановка вчинення злочину);

- встановлення суб’єкта злочину як фізичної, осудної особи, яка досягла віку кримінальної відповідальності, а також при необхідності розгляд ознак спеціального суб’єкта;

- визначення суб’єктивної сторони злочину, яке включає вину як сукупність прямого чи непрямого умислу, самовпевненості, недбалості, мотиву, мети, емоційного стану, який впливає на кримінально-правову кваліфікацію.

Після встановлення ознак основного складу вирішити питання про можливу кваліфікацію скоєного за ознаками кваліфікованого, особливо кваліфікованого, привілейованого складу у відповідності з особливостями законодавчої конструкції кримінальної норми Особливої частини КК[1].

Порядок підготовки до практичного заняття за курсом Особливої частини кримінального права України повинен складатися з двох етапів. На першому етапі курсант дає юридичну оцінку, запропонованої в завданні ситуації, повну і точну кримінально-правову кваліфікацію суспільно небезпечного діяння з вказівкою конкретної статті (а якщо необхідно, то і її частини або пункту) Кримінального кодексу. Кваліфікувати необхідно кожен епізод, що має самостійне юридичне значення, дії кожної особи, яка є суб’єктом даного злочину. Другий етап являє собою підведення підсумків результатів кваліфікації. З цією метою робиться розгорнутий аналіз юридичного складу (складів) злочину. Сутність зазначеного аналізу полягає в порівнянні і послідовному встановленні повної відповідності об’єктивних і суб’єктивних ознак запропонованої практичної ситуації, з об’єктивними і суб’єктивними ознаками складу злочину, вибраного курсантом. Юридичний аналіз розглядається як необхідна умова, без якого завдання вважається невиконаним. Висновки, зроблені в результаті юридичного аналізу, є вирішальним доказом правильності кваліфікації.

Рекомендований алгоритм КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНУ:

ВИЗНАЧИТИ:

1. Суспільну небезпеку діяння.

2. Категорію злочину.

ОБ’ЄКТ

3. Основний об’єкт злочину.

4. Додатковий (факультативний) об’єкт злочину (при наявності).

5. Предмет злочину, хто є потерпілим від злочину.

ОБ’ЄКТИВНАСТОРОНА

6. Загальні ознаки об’єктивної сторони:

спосіб, обстановка скоєння злочину, час, місце, наслідки, причинний зв’язок між діянням і наслідками (у злочинах з матеріальним складом).

СУБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ

7. Загальні ознаки: фізична особа, вік кримінальної відповідальності, осудність.

8. Ознаки спеціального суб’єкту (при наявності).

СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА

9. а) Умисел прямий (непрямий); б) мотив;

в) досягнення мети проміжної — скоєння злочину, загальна мета здійснення злочинної діяльності (проміжна мета і загальна мета через діяльність членів групи).

10. До якого виду складу злочину відноситься дане діяння (формальному, матеріальному, усіченому)?

11. Встановити кваліфікуючі й особливо кваліфікуючі ознаки, наприклад: злочин, скоєний неодноразово, із застосуванням насильства, небезпечного для життя або здоров’я, чи з погрозою застосування такого насильства, із застосуванням зброї або предметів, що використовуються як зброя, у великому розмірі, вчинене групою осіб, за попередньою змовою групою осіб, організованою групою.

Спеціальні ознаки співучасті (якщо є):

спільність дій, навмисність, скоєння одного і того ж злочину декількома суб’єктами;

ознаки групи (принципова готовність виконати будь-яку функцію, що диктується характером злочину);

ознаки організованої групи (повторність скоєння злочину, або систему скоєння юридично тотожних, автономних злочинів).

Порядок підготовки до індивідуального заняття: курсанти готують реферативні повідомлення, вивчають теорію і судову практику правоохоронних органів за темою занять.

При вивченні Особливої частини кримінального права варто мати на увазі, що за останні роки кримінальне законодавство доповнено новими нормами, а діючі піддалися значним змінам. Про всі зміни і доповнення кримінального кодексу курсанти одержують відповідну інформацію на лекціях, а також на кафедрі.

Основна і спеціальна література, необхідна для підготовки до семінарських, практичних та індивідуальних занять, вказана в цих методичних матеріалах. Крім того, рекомендовано ряд додаткових, виданих останнім часом, джерел і нормативних матеріалів, які доцільно використовувати при вивченні Особливої частини кримінального права в цілому та її окремих розділів.

Ця програма враховує структурне реформування вищої освіти України, зокрема юридичної, з урахуванням положень Болонської декларації, а також сучасних тенденцій інтеграції системи вищої освіти української держави до європейського освітнього простору. Вона побудована за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах та узгоджена з примірною структурою змісту навчального курсу, рекомендованою Європейською Кредитно-Трансферною Системою (ECTS).

«Кримінальне право» (Особлива частина) є нормативною навчальною дисципліною, у 2012 – 2013 навчальному році складається з п’яти кредитів відповідних ECTS і передбачає п’ять змістових модуля.

 

З М І С Т О В И Й М О Д У Л Ь 4