Лекція 7:Загальна характеристика злочинів проти довкілля

(2 год.)

- освітня: довести до відома курсантів поняття, ознаки і види злочинів проти власності, їх класифікацію, особливості кваліфікації кожної із груп злочинів по темі. Привести перелік наукових публікацій по даній темі, постанов Пленуму Верховного Суду України, методичних матеріалів кафедри;

- розвиваюча: розвивати вміння слухачів та курсантів реалізовувати отримані знання в процесі застосування норм кримінального права, виробити навички правильного використання норм та інститутів особливої частини кримінального права;

- виховна: формувати у курсантів поважне ставлення до кримінального закону як важливого засобу захисту прав, свобод і законних інтересів людини, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань

Міжпредметні зв’язки: цивільне право т. 2, 3, 16, 17, 21; криміналістика т. 20-23, 28; кримінологія т.8.

Технічні засоби навчання: відеопроектор, комп'ютерна презентація, схеми.

 

План:

1. Поняття, загальна характеристика злочинів проти довкілля.

2. Види злочинів проти довкілля.

Опорні поняття: екологічна безпека; екологічний стан землі; корисні копалини; атмосферне повітря; водні об'єкти; внутрішні морські води; територіальні води України; води виключної (морської) економічної зони України; відкрите море; континентальний шельф; природні багатства континентального шельфу; лісові масиви; рослини; Червона книга України; дикі звірі та птахи; території, взяті під охорону держави; об'єкти природно-заповідного фонду.

 

1. Поняття, загальна характеристика і види злочинів проти довкілля.

В Основних засадах (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 р., затверджених Законом України від 21 грудня 2010 року, констатується, що антропогенне і техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в Україні у кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу. Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років. Значною мірою це зумовлено забрудненням навколишнього природного середовища внаслідок провадження виробничої діяльності підприємствами гірничодобувної, металургійної, хімічної промисловості та паливно-енергетичного комплексу.

Правові основи сучасної екологічної політики нашої держави закладені в Конституції України, яка встановлює обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку, гарантує громадянам право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище.

У ст. 12 Закону України від 25 червня 1991 року «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначається, що громадяни України зобов’язані берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища та компенсувати шкоду заподіяну забрудненням чи іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Звернемось до вихідної термінології в галузі правової охорони навколишнього природного середовища. Так, довкілля – це сукупність компонентів природного середовища, природних, природно-антропогенних, а також антропогенних об’єктів. До компонентів навколишнього природного середовища належать земля, надра, ґрунти, поверхневі і підземні води, атмосферне повітря, рослинний, тваринний світ та інші організми, а також озоновий шар атмосфери та навколоземний космічний простір, що забезпечують сприятливі умови для існування життя на нашій планеті. Під охороною довкілля слід розуміти природоохоронну діяльність органів державної влади України, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, спрямовану на збереження і відновлення навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, попередження і ліквідацію негативного впливу людської діяльності на компоненти природи.

Сьогодні екологічні правовідносини регулюються, зокрема, положеннями базового Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також спеціальними законами України – «Про природно-заповідний фонд», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про екологічну експертизу», «Про рослинний світ», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про екологічний аудит», ЗК, ЛК, ВК, КпН, низкою постанов КМУ, МОНПС[8], актів інших центральних і місцевих органів державної влади та самоврядування тощо. Основними завданнями наведених нормативних актів є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

Переходячи до розгляду кримінально-екологічного законодавства, слід зазначити, що в міжнародному контексті останнє десятиріччя минулого століття охарактеризувалось інтенсивним розвитком останнього. У чинному КК злочинні посягання на довкілля та його окремі елементи названі у статтях, зосереджених в окремому розділі VIII Особливої частини під назвою «Злочини проти довкілля»[9].

Злочини проти довкілля можуть бути визначені як передбачені кримінальним законом винні суспільно небезпечні діяння (дії або бездіяльність), що посягають на довкілля та його компоненти, раціональне використання та охорона яких забезпечують життєдіяльність людини, а також екологічну безпеку населення і територій, і полягають у безпосередньому протиправному використанні природних об’єктів (або у протиправному впливі на них), що призводить до негативних змін стану та якості довкілля[10].

Родовим об’єктом злочинів проти довкілля варто визнавати такий стан навколишнього природного середовища та його окремих компонентів, за якого відсутня небезпека для життя і здоров’я людей, забезпечується раціональне використання і відтворення природних ресурсів, дотримується належний екологічний стан біосфери.

Злочини та інші правопорушення проти довкілля посягають у першу чергу на конституційне право громадян на безпечне довкілля, а також на порядок охорони, використання, збереження і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання й усунення негативного впливу господарської та іншої діяльності людини на навколишнє природне середовище, збереження генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій, а також природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною[11].

Безпосередні об’єкти злочинів проти довкілля стосуються різних елементів функціонування навколишнього природного середовища.

Як предмет злочинів проти довкілля можуть виступати: підприємства, споруди, пересувні засоби та інші об’єкти, у зв’язку з неправильним використанням яких настає загибель людей або інші тяжкі наслідки (ст. 236 КК); землі, поверхневий шар земель (статті 239, 239-1, 239-2, 254 КК); надра і корисні копалини загальнодержавного значення (ст. 240 КК); атмосферне повітря (ст. 241 КК); водні об’єкти (ст. 242 КК); море (ст. 243 КК); континентальний шельф і його природні багатства (ст. 244 КК); окремі об’єкти рослинного світу (ст. 245 КК); дерева і чагарники (ст. 246 КК); рослини та плоди рослин (ст. 247 КК); дикі звірі та птахи (ст. 248 КК); водні живі ресурси (ст. 249 КК); риби і дикі водні тварини (ст. 250 КК); тварини продукти, сировина і корми тваринного походження (ст. 251 КК); території, взяті під охорону держави, та об’єкти природно-заповідного фонду (ст. 252 КК); проекти, інша аналогічна документація, в якій відсутні дані про обов’язкові інженерні системи захисту довкілля для споруд, що вводяться в експлуатацію, а також безпосередньо такі споруди без зазначених систем (ст. 253 КК)[12].

Переважна більшість статей розділу VIII Особливої частини КК містять бланкетні диспозиції.

Аналіз заборон, об’єднаних у розділ VIII Особливої частини КК, дозволяє стверджувати, що бланкетність цих заборон проявляється передусім під час встановлення об’єктивних ознак відповідних складів злочинів – предмета, місця, часу, обстановки, знарядь та засобів, безпосередньо злочинного діяння та його наслідків.

Доречно звернути увагу на відому вітчизняній доктрині кримінального права узагальнену формулу норми про відповідальність за екологічно небезпечну бездіяльність: така бездіяльність вважається злочином, якщо спеціально зобов’язана особа не запобігає настанню екологічної шкоди або не усуває небезпеки її настання, маючи реальну можливість це зробити, коли наслідки настали або існує реальна загроза їх настання.

2. Види злочинів проти довкілля.

На підставі узагальнення існуючих у теорії кримінального права підходів до класифікації злочинів проти довкілля і залежно від безпосереднього об’єкта посягання пропонуємо такий поділ досліджуваних злочинів:

1) злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238, 253 КК);

2) злочини, що посягають на встановлений порядок використання землі та її надр (статті 239, 239-1, 239-2, 240, 254 КК);

3) злочини,що посягають на встановлений порядок охорони атмосферного повітря та водних ресурсів (статті 241, 242, 243, 244 КК);

4) злочини, що посягають на встановлений порядок лісокористування, використання рослинного і тваринного світу (ст. 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251, 252 КК).