Тема 24. Злочини проти життя та здоров’я особи

Особа як об’єкт кримінально-правового захисту на різних етапах суспільного та державного розвитку.

Загальна характеристика, поняття та види злочинів проти життя особи.

Момент початку та закінчення життя людини.

Поняття та види вбивств.

Поняття та види злочинів проти здоров’я особи.

Поняття та види злочинів проти особистої безпеки.

Поняття та види злочинів у медичній діяльності.

Під час вивчення цієї теми треба мати на увазі, що у другому розділі Особливої частини КК України передбачені лише ті злочини, що безпосередньо посягають на життя та здоров’я особи (в Особливій частині КК містяться й інші злочини, які посягають на життя та здоров’я особи, проте відносини, що забезпечують охорону життя та здоров’я особи, є не безпосереднім, а додатковим об’єктом цих складів злочинів).

Об’єктом злочинів, передбачених розділом II Особливої частини КК України є суспільні відносини, спрямовані на захист життя та здоров’я особи.

Життя і здоров’я як об'єкти кримінально-правової охорони можуть бути визнані об'єктом посягання лише з урахуванням усіх сторін однієї й тієї ж суспільної істоти, різноманітність ознак якої діалектично відображає поняття «людина» і «особа». Ці поняття охоплюють безліч особливостей, рис, ознак людини, які висвітлюють дві її головні сторони - біофізичну (жива біологічна особа) і суспільну (сукупність суспільних відносин).

Життя як об'єкт кримінально-правової охорони являє собою не тільки біофізіологічні процеси. Визначаючи об'єкт посягання при вчиненні посягання на життя і здоров’я особи, важливо відрізняти в людині її суспільну та біологічну сутність. Біологічна сутність людини - в її фізичному стані, у стані та функціонуванні всього її організму чи його окремих органів. Цим і визначається людина як природна істота. З цього боку в людині найважливішими ознаками і властивостями є фізична сила, діяльність серця, мозку, інших органів, відсутність хвороб чи аномалій і т. ін.

У кримінально-правовому розумінні біологічне в людині - це предмет злочинів проти особи, а суспільні її риси та властивості - об'єкт.

Початком життя вважається початок фізіологічних пологів. Кін­цевим моментом життя визнається настання фізіологічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця і припинення постачання клітинам кисню відбувається незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть мозку. Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку тобто повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вен­тиляції легенів. Від незворотної смерті слід відрізняти клінічну смерть, коли життєздатність організму протягом певного часу (в середньому близько 6 - 8 хвилин) зберігається і, при належному наданні медичної допомоги, людину, що перебуває у такому стані, можна повернути до життя.

Суспільно небезпечне діяння при вчиненні злочинів проти життя може проявлятися як у формі дії (наприклад, порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини) так і у формі бездіяльності (наприклад, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані). Посягання на життя може бути вчинене як умисно, так і з необережності.

Студентам необхідно мати чіткі уявлення щодо системи злочинів проти життя та здоров’я особи, а також підстав їх класифікації.

Злочини, передбачені розділом другим Особливої частини КК України, можуть бути систематизовані так, як це запропоновано в схемі 1.

Схема 1.

 

 

Студенти повинні знати, що умисне вбивство – це протиправне заподіяння смерті іншій особі. Вбивство є найтяжчим злочином проти особи. Суспільна небезпека вбивства полягає в тому, що заподіянням смерті іншій людині грубо ігнорується її природне, а тому невід’ємне право на життя, яка згідно зі ст. 3 Конституції України визнається найвищою соціальною цінністю. Внаслідок вбивства життя втрачається безповоротно, що унеможливлює відшкодування заподіяної потерпілому шкоди або компенсування її якимось замінником.

Вбивство є злочином з матеріальним складом, тому обов'язковою є наявність трьох ознак:

- діяння, яке полягає в посяганні на життя іншої людини;

- наслідку у вигляді біологічної смерті потерпілого;

- причинного зв'язку між діянням та наслідком.

Вбивство може бути вчинено умисно чи з необережності.

Кваліфіковані вбивства – вбивства, скоєні при наявності обтяжуючих обставин.

Перелік таких видів вбивств встановлений у ч. 2 ст. 115. КК:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

3) заручника або викраденої людини;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконан­ням цією особою службового або громадського обов'язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбив­ство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК.

Привілейовані вбивства – вбивства, скоєні при наявності пом’якшуючих обставин.

Відповідальність за привілейовані вбивства передбачена ст. 116-118 КК. До них відносяться наступні:

1) умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого (ст. 116 КК).

Стан сильного душевного хвилювання (фізіологічний афект) – це такий психічний стан, при якому інтенсивна емоція протягом короткого часу стає домінуючою, значно знижуючи здатність людини усвідомлювати свої дії і керувати ними, майже повністю втрачається функція самоконтролю і самооцінки (інтроспекції), звужується до мінімуму вольова сфера, організм людини значною мірою переходить на інстинктивні механізми керування.

Раптовість виникнення стану сильного душевного хвилю­вання означає, що такий стан з'являється одномиттєво, вибухово, як безпосередня реакція на подразник (подію, слово, жест), яка виникає несподівано, певною мірою приголомшливо для людини.

Протизаконне насильство може бути як фізичним, так і психічним. Фізичним насильством може бути заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв, позбавлення волі чи вчинення інших насильницьких дій. Психічним насильством може бути висловлена погроза застосувати фізичне насильство, заподіяти моральну чи майнову шкоду.

Систематичне знущання – вчинення не менше трьох раз дій, кожна з яких принижує честь та гідність особистості, завдає їй моральні або психічні страждання. Такі дії можуть полягають, наприклад, у цькуванні, безпідставних звинуваченнях у протиправній або аморальній поведінці, цілеспрямованому висміюванні його дійсних або уявних вад.

Тяжкою образою слід визнавати таке умисне приниження честі та гідності особистості, яке виражене в особливо непристойній формі або за змістом є для конкретної людини особливо образливим.

2) умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після них (ст. 117 КК).

Жінка під час пологів або відразу після них перебуває в особливому фізичному і психічному стані, який знижує її спроможність цілковито усвідомлювати свої дії. Тому умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини розглядається як вбивство, вчинене за пом'якшуючих обставин.

3) умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Об'єктивною стороною вбивства при перевищенні меж необхідної оборони є умисне позбавлення життя того, хто посягає, з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, коли спричинення такого результату явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Перевищення меж необхідної оборони полягає в умисному заподіянні тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Об'єктивною стороною вбивства при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, є умисне позбавлення життя особи, яка вчинила злочин, під час дій, спрямованих на її затримання і доставлення відповідним органам влади, коли спричинення смерті не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

Затримання відрізняється від необхідної оборони тим, що активно діє не злочинець, а особа, яка вживає заходів для затримання злочинця, якщо при цьому не допущено явної невідповідності засобів затримання характерові і ступеню суспільної небезпечності посягання та обстановці затримання.

Під час вивчення злочинів проти здоров’я (ст. ст. 121–128 КК) необхідно, перш за все, з’ясувати поняття тілесного ушкодження і його види. За для цього, окрім кримінального законодавства і учбової літератури, потрібно ознайомитись із Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я від 17 січня 1995 р. № 6, зареєстрованих Міністерством юстиції України 26 червня 1995 р. № 255/791.

Злочини проти здоров'я – суспільно небезпечні умисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи.

Спрямованими на заподіяння шкоди здоров'ю визнаються лише ті злочини, головним безпосереднім об'єктом яких є здоров'я іншої особи (потерпілого). Такими не вважаються злочини, при яких заподіяння шкоди здоров'ю є додатковим наслідком і здоров'я для них є додатковим об'єктом.

Об'єктом усіх злочинів проти здоров'я є здоров'я іншої особи незалежно від його стану та наявних аномалій. Кримінально-правова охорона здоров'я має універсальний характер. Вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (віку, громадянства, посадового стану). Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров'я як юнака, так і безнадійно хворої людини похилого віку, як героя, так і завзятого негідника.

Заподіяння шкоди своєму власному здоров'ю утворює склад злочину лише в тих випадках, коли такі дії є способом вчинення іншого злочину (наприклад, ухилен­ня від військової служби шляхом самокалічення - ст. 409 КК).

Кримінально-правова охорона здоров'я починається з дня народження людини і забезпечується до самої смерті.

Поняття тілесного ушкодження. Тілесні ушкодження – злочин, який виражається в протиправному і винному заподіянні шкоди здоров'ю іншої особи, коли порушена анатомічна цілісність та фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого під час посягання на його здоров'я. Злочини проти здоров’я особи мають найбільш розповсюджений характер.

Відповідальність за тілесні ушкодження встановлена (ст. ст. 121-125, 128 КК).

Характер і ступень тяжкості тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою із застосуванням трьох критеріїв: а) патологоанатомічного (медичного), що є головним. Приймаються до уваги міра прояву і характеру негативних змін в організмі потерпілого, а саме – наявність або відсутність небезпеки для його життя, розлад здоров’я, який може мати постійний або тимчасовий характер; б) економічного (додаткового); в) естетичного (додаткового), пов'язаного з наявністю або відсутністю знівечення обличчя потерпілого.

Об’єктивна сторона цих злочинів може виражатися як в дії, так і бездіяльності. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони є вказані в законі злочинні наслідки у вигляді шкоди здоров’ю і причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) та наслідками. Дії винного можуть полягати в механічному, фізичному, хімічному або психічному впливі на потерпілого. Завдання шкоди здоров’ю шляхом бездіяльності має місце, коли винний не вчинює певних дій, які зобов’язаний був і мав змогу вчинити стосовно іншої людини.

Ступінь суспільної небезпеки цих однорідних злочинів залежить від тяжкості заподіяної шкоди здоров’ю потерпілого, від способу і мотиву вчиненого злочину та повторності.

Види тілесних ушкоджень. За ступенем тяжкості шкоди здоров’ю потерпілого тілесні ушкодження поділяються на тяжкі тілесні ушкодження, тілесні ушкодження середньої тяжкості, легкі тілесні ушкодження.

До тяжких тілесних ушкоджень належать тілесні ушкодження: небезпечні для життя в момент заподіяння чи такі, що спричинили втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Небезпечними для життя визначаються ушкодження життєво важливих органів, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю.

Відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження передбачається залежно від обставин його вчинення ст. 121, 123, 124 КК, у випадку необережного нанесення тяжкого тілесного ушкодження – ст. 128 КК.

Тілесні ушкодженні середньої тяжкості характеризуються такими ознаками: в момент заподіяння вони не є небезпечними для життя потерпілого і не мають таких наслідків, які передбачені для тяжких тілесних ушкоджень, спричиняють тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

До ушкоджень, які спричиняють тривалий розлад здоров’я, відносять розлад здоров’я строком понад три тижні (більш як 21 день). При цьому під розладом здоров’я розуміють безпосередньо пов’язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес.

Під ушкодженнями, які спричиняють значну стійку втрату працездатності менш ніж на одну третину, треба розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33%.

Відповідальність за умисне тілесне ушкодження середньої тяжкості передбачається ст. 122 КК, необережного – ст. 128 КК.

Легкими тілесними ушкодженнями вважаються тілесні ушкодження які, по-перше, не містять ознак тяжких тілесних ушкоджень чи ушкоджень середньої тяжкості, по-друге, викликають короткочасний розлад здоров’я потерпілого чи незначну стійку втрату працездатності (ч. 2 ст. 125 КК) або не спричинюють зазначених наслідків (ч. 1 ст. 125 КК).

Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності, - це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки тривалістю не більш як шість днів.

Короткочасним слід вважати розлад здоров’я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день).

Під незначною стійкою втратою працездатності розуміють втрату загальної працездатності до 10%.

Відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження передбачається ст. 125 КК.

Побої – злочин, що полягає в умисному завданні потерпілому ударів або вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Відноситься до групи злочинів проти здоров’я особи, однак його наслідки не передбачені законом у вигляді конкретних формалізованих ознак.

Побої – це нанесення потерпілому кількох ударів з метою завдання йому фізичного болю. Ударом вважається одноразовий раптовий потужний фізичний вплив на тіло людини будь-яким твердим предметом, що спричиняє фізичну біль, але не тягне наслідків, передбачених ст. 125 КК, тобто короткочасного розладу здоров’я або незначної стійкої втрати загальної працездатності. Внаслідок побоїв можуть виникнути тілесні ушкодження. але вони не завжди викликають ушкодження, які можна побачити, наслідки ж можуть виражатися лише у фізичному болю. Фізичний біль сам по собі може також спричинювати шкоду здоров’ю, оскільки завжди пов’язаний із змінами в клітинах і тканинах організму, що дає підстави відносити побої до злочинів проти здоров’я.

Якщо в результаті багаторазового нанесення ударів виникає шкода здоров’ю (тяжка, середньої тяжкості або легка), то такі дії оцінюються як завдання шкоди здоров’ю відповідного ступеню тяжкості і кваліфікуються відповідно за ст. 121, 122, 125 КК.

Іншими насильницькими діями можуть бути: щипання, шмагання, викручування, стискування тощо тієї чи іншої частини тіла потерпілого.

Якщо після побоїв та інших насильницьких дій у потерпілого виявляються ушкодження, їх описують, але вони не розцінюються як шкода здоров’ю. Коли ж побої та інші насильницькі дії не залишили після себе ніяких об’єктивних слідів, судово-медичний експерт у висновку вказує, що наочних ознак ушкоджень не знайдено, і не визначає ступінь тяжкості заподіяння шкоди здоров’ю. У таких випадках встановлення факту побоїв відноситься до компетенції органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду.

Мордування – злочин, який полягає в спричиненні потерпілому фізичних або моральних страждань шляхом систематичного нанесення побоїв або інших насильницьких дій.

Мордування передбачено в якості кримінально караного діяння ч. 2 ст. 126 КК і відноситься до злочинів проти здоров’я особи.

Під систематичністю дій при мордуванні розуміється багаторазове їх вчинення, не менш трьох разів протягом календарного року. При цьому кожен з епізодів може складатися із багаторазових ударів. Систематичність нанесення побоїв в мордуванні означає не тільки багаторазовість насильницьких дій, що вчинюються періодично, але і їх взаємозв’язок, внутрішня єдність, що складає певну лінію поведінки винного стосовно однієї і тієї ж жертви. Нанесення побоїв, що не носять характер мордування, під час, наприклад, обопільних сварок на ґрунті особистих ворожнечих взаємовідносин, не може бути кваліфіковано за ст. 126 КК.

Наступним способом мордування є інші насильницькі дії, що заподіюють фізичні чи психічні страждання шляхом тривалого позбавлення їжі, води, тепла або поміщення чи залишення жертви в шкідливих для здоров'я умовах, також дії, пов'язані з багаторазовим чи тривалим завданням болю: щипанням, шмаганням, заподіянням численних невеликих ушкоджень тупими чи гострими предметами, дією термічних факторів та іншими аналогічними діями.

Побої та інші насильницькі дії повинні бути причиною фізичних чи психічних страждань. Під фізичними стражданнями розуміється відносно тривалий фізичний біль, а під психічними - моральні переживання чи психічна напруженість досить високого ступеню. При цьому страждання слід розглядати як тривалий і глибокий біль, який потерпілий зазнає від мордування.

Між діянням, що носять характер мордування, і наслідками, які настали, повинен бути причинний зв'язок.

Катування – будь-яка дія, якою особі умисно заподіюються сильний фізичний біль або фізичні чи моральні страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб.

Катування – злочин проти здоров’я особи, відповідальність за який передбачена ст. 127 КК.

Під злочинами проти особистої безпеки слід розуміти – злочини, які ставлять в небезпеку життя і здоров'я.

Безпосередній об'єкт злочинів проти особистої безпеки - відносини безпеки особи. Ці суспільні відносини складаються з приводу створення такого стану, при якому немає загрози, не заподіюється й не може бути заподіяно шкоди життю і здоров'ю людини, а небезпека, що виникла, нейтралізується, усувається.

Структурні елементи відносин особистої безпеки в загальних рисах такі, як і структурні елементи відносин, які виступають безпосе­реднім об'єктом інших злочинів проти особи.

Учасниками відносин особистої безпеки виступають: з одного боку, будь-яка особа незалежно від її статі, віку, демографічних даних та ін. (оскільки особиста безпека гарантується кожному членові суспіль­ства в рівній мірі, всі люди підлягають однаковому кримінально-правовому захисту), а з іншого - «всякий і кожний».

Предметом відносин є найважливіші особисті блага, які охороня­ються від заподіяння можливої шкоди, - життя та здоров'я особи. На відміну від злочинів проти життя та злочинів проти здоров'я при вчиненні аналізованих посягань шкода життю та здоров'ю заподіюєть­ся не безпосередньо діями винного, а внаслідок створення умов, коли реалізується небезпека, породжена іншими джерелами.

Зміст відносин особистої безпеки полягає у встановленні адресо­ваного всякому і кожному обов'язку:

1) утримуватися від вчинення діянь, внаслідок яких виникає реаль­на загроза (високий ступінь вірогідності заподіяння шкоди) життю та здоров'ю потерпілого;

2) вчиняти дії з нейтралізації, усунення загрози, що виникла в результаті поведінки винного або дії інших факторів.

Відмінність між злочинами проти особистої безпеки, передбаче­ними Розділом II Особливої частини КК, й суміжними посяганнями, мож­на встановити за такими ознаками:

1) колом потерпілих: коли створюється загроза конкретній особі чи будь-кому, хто потрапить до зони небезпеки;

2) підставами взяття безпеки під охорону: коли захищається без­пека особи безвідносно до її властивостей чи безпека певної кате­горії потерпілих, наприклад, працівників підприємства, де працює особа;

3) джерелами виникнення небезпеки: коли ними є фактори, за­значені раніше, або транспорт, зброя, виробництво, певні предмети.

Злочинами у сфері медичної діяльності слід вважати злочини, які вчиняються спеціальним суб’єктом – медичним або фармацевтичним працівником. Такими злочинами є:

1. Незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 КК).

2. Ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК).

3. Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК).

4. Порушення прав пацієнта (ст. 141 КК).

5. Незаконного проведення дослідів над людиною (ст. 142 КК).

6. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 КК).

7. Насильницьке донорство (ст. 144 КК).

8. Незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК).