Тема 28. Злочини проти власності

Історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти власності.

Поняття та види злочинів проти власності.

Поняття, форми та види розкрадання.

Загальна характеристика корисливих злочинів, не пов’язаних з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб.

Кваліфікуючі ознаки злочинів проти власності.

Некорисливі посягання на власність.

Під час вивчення історії розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти власності особливу увагу слід звернути на вид та розмір покарання, яке призначалося за вчинення цих злочинів.

Характеристику злочинів проти власності слід розпачати з аналізу родового об’екту. Родовим об’єктом злочинів, передбачених Розділу VI Особливої частини КК, є право власності, яке полягає у володінні, користуванні і розпорядженні майном. Додатковими об’єктами можуть виступати життя, здоров’я, психічна і фізична недоторканість людини.

Особливе значення для цих злочинів має їх предмет (приватне, комунальне або державне майно). Майно як предмет злочину має такі ознаки: 1) юридична – право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охороною, для винного майно є чужим; 2) економічна – майно має представляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість, є втіленням праці людей; 3) фізична – це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Не відносяться до предметів злочинів проти власності предмети, що знаходяться в природному стані: ліс на корені, риба та інші водні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо. За винятком, якщо ці предмети вже витягнуті з природного стану за допомогою праці людини, або вирощуються людиною тощо. Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом можуть бути право на майно, а також дії майнового характеру, наприклад, при вимаганні та шахрайстві. Об'єктивна сторона більшості складів злочинів проти власності сконструйована законодавцем як злочини з матеріальним складом. Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (так звані усічені склади злочинів).

Суб'єктивна сторона більшості злочинів проти власності характеризується прямим умислом, коли особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи та власного незаконного збагачення. Поряд з цим знищення або пошкодження майна може бути вчинене і з непрямим умис­лом, а необережне знищення або пошкодження майна і порушення обов'язків щодо охорони майна можуть бути вчинені через необережність.

Злочини, що утворюють групу посягань проти власності, розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Їх можна поділити на: 1) корисливі (статті 185-193, 197 1 КК); пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 185-191,197 1 КК); не пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 192, 193, 198 КК); 2) некорисливі (статті 194-197 КК).

Загальними ознаками, що об’єднують першу групу злочинів, є: протиправне і безоплатне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб; корисливий мотив – прагнення до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Протиправність означає, що суб’єкт не має права на майно, або вилучає його у спосіб, заборонений законом. Під безоплатністю розуміється вилучення майна без певної заміни, тобто воно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власнику в еквіваленті його вартості.

Об’єктивна сторона цих злочинів характеризується різними способами обернення чужого майна на користь винного чи третіх осіб: 1) викраденням (ст. 185-187 КК); 2) вимаганням (ст. 189 КК); 3) заволодінням іншим шляхом (ст. ст. 190-191 КК). Більшість згадуваних злочинів відносяться до злочинів з матеріальним складом: крім діяння необхідною ознакою їх об'єктивної сторони є наслідки – матеріальна шкода.

Суб'єктом корисливих злочинів (крадіжки, грабежу, розбію, вимагання) є будь-яка осудна особа, якій виповнилося 14 років. В інших випадках – осудна особа, яка досягла 16-річного віку. У разі привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем суб’єкт спеціальний – особа, якій майно ввірено чи перебувало в її віданні або службова особа.

Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується прямим умислом, корисливими мотивом і метою.

Поряд з цими загальними ознаками ці злочини мають і відмінні ознаки, характерні для конкретних складів злочинів. Вони відрізняються один від одного за способом (формою) їх вчинення, тобто прийомами, методами, які використовує винний для досягнення злочинної мети збагачення за рахунок чужого майна.

Злочинам цієї групи властиві наступні кваліфікуючі і особливо кваліфікуючі ознаки, тобто вчинення їх: повторно, за попередньою змовою групою осіб; організованою групою; у великих або особливо великих розмірах; із заподіянням значної шкоди потерпілому.

В кримінально-правовій літературі злочини, пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, називаються розкраданням. Під розкраданням слід розуміти – умисне протиправне обернення винною особою певним способом чужого майна на свою користь або користь іншої особи з корисливих спонукань.

Безпосереднім об'єктом посягання при розкраданні є право власності на майно.

Предметом розкрадання може бути майно, яке має вартість, ціну і перебуває у чужій для винної особи власності. Будь-яка річ, яка має матеріальну цінність, може бути предметом розкрадення, в тому числі національна й іноземна валюта, цінні папери, які мають номінальну вартість, за якою вони реалізуються, а також документи, що виконують роль грошового еквіваленту.

Об'єктивна сторона розкрадання полягає в тому, що винна особа тим чи іншим спосо­бом обертає чуже майно на свою чи іншої особи користь.

У ст. ст. 185-191 КК передбачена відповідальність за різні форми розкрадання чужого майна. Розкрадання може бути вчинене у формі крадіжки (ст. 185 КК), грабежу (ст. 186 КК), розбою (ст. 187 КК), а також у формі вимагання (ст. 189 КК), шахрайства (ст. 190 КК), привласнення, розтрати (ч. ч. 1 і 2 ст. 191 КК), заволодіння майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК). Характерною ознакою кожної з цих форм розкрадання є особливий, притаманний лише їй, спосіб дії винної особи. При цьому будь-який спосіб розкрадання пов'язаний з наявністю спеціальної мети – обернути майно на свою чи іншої особи користь.

Обернення майна на свою або іншої особи користь – одержання матеріальної вигоди за рахунок зменшення матері­альних цінностей без оплати їх вартості та відшкодування їх еквіваленту.

Розкрадання вважається закінченим злочином з моменту обернення винним майна на свою або іншої особи користь (розбій вважаєть­ся закінченим з моменту нападу за наявності такої цілі, а вимагання – з моменту вимоги май­на під відповідною погрозою потерпілому).

Суб'єктом крадіжки, грабежу, розбію і вимагання може бути осудна особа, якій виповнилося 14 років. Суб'єктом шахрайства, привлас­нення, розтрати, заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем – осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.

Суб'єктивна сторона розкрадання характеризується виною у формі прямого умислу. Суб'єкт злочину усвідомлює, що майно, яке він викрадає, є для нього чужим і що він вчиняє протиправне вилучення такого майна, а також бажає його вчинити. Винний, звертаючи майно на свою користь, робить це всупереч волі власника.

Обставинами, що обтяжують розкрадання, є: повторність розкрадання; вчинення його за попередньою змовою групою осіб або організованою групою; великий розмір викраденого; особливо великий розмір викраденого. До обставин, що обтяжують крадіжку, грабіж і розбій, крім названих, віднесено і вчинення цих злочинів з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Злочини, не пов’язані з оберненням майна на користь винного чи інших осіб (ст. ст. 192, 193, 198 КК), характеризуються заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи інших осіб чужого або нічийного майна.

Суб’єктивна сторона цієї групи злочинів характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Групу некорисливих посягань на власність складають злочини, передбачені ст.ст. 194-197 КК. Від інших злочинів проти власності їх відрізняє те, що: вони не містять корисливого мотиву; пов’язані з заподіянням матеріальної шкоди специфічними способами – шляхом знищення або пошкодження майна чи порушення обов’язків щодо охорони майна.

Ці злочини в свою чергу поділяють на: 1) діяння, що пов’язані із знищенням або пошкодженням майна чи погрозою його знищення (ст. ст. 194-196 КК); 2) діяння, що полягають у порушенні обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).

Предмету злочинів проти власності (майну), пов’язаних з його знищенням чи пошкодженням майна (ст. ст. 194–196 КК), притаманні певні особливості порівняно предметом викрадення, привласнення, вимагання майна, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем. Викрадення нерухомого майна, лісів, надр як таких є неможливим, на відміну від їх знищення або пошкодження, які є реально можливими. До того ж, неможливо знищити право на майно, а вимагати таке право можливо.

Предметом злочинів проти власності, пов’язаних з його знищенням чи пошкодженням, може бути будь-яке майно, окрім певних його видів, знищення чи пошкодження яких визначено законом спеціальним видом знищення чи пошкодження чужого майна. КК до таких видів знищення чи пошкодження майна відносить знищення (руйнування) чи пошкодження (зіпсування) таких видів майна, як: об’єкти, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення (ст. 113 КК), релігійні споруди та культові будинки (ст. 178 КК), релігійні святині (ст. 179 КК), лісові масиви або зелені насадження (ст. 245 КК), дерева і чагарники у лісах, лісові насадження (ст. 246 КК), території, взяті під охорону держави, та об’єкти природи заповідного фонду (ст. 252 КК), радіоактивні матеріали (ст. 265 КК) тощо.

Предмет знищення або пошкодження майна – лише чуже майно. Такі дії, вчинені з власним майном, в тому числі з тим, що знаходиться в спільній власності винного та інших осіб.

Суб’єктивна сторона цих злочинів характеризується умисною (умисне знищення або пошкодження майна, погроза знищення майна) або необережною (необережне знищення або пошкодження майна, порушення обов’язків щодо охорони майна) виною.