Кримінологічна характеристика злочинів, за які призначаються громадські роботи як вид покарання

 

Кримінологічна характеристика злочинів має включати в себе сукупність відомостей про всі злочини того чи іншого виду, а також дані про злочинців, що їх вчинили. У свою чергу аналіз злочинів повинен містити інформацію про ступінь тяжкості злочинів, співвідношення видів злочинів за їх класифікацією в Особливій частині Кримінального кодексу, окремі найбільш розповсюджені склади злочинів, групи злочинів залежно від домінуючої мотиваційної спрямованості та співвідношення умисних і необережних злочинних діянь. Відповідно до цих критеріїв здійснюється характеристика злочинів, по яких призначаються громадські роботи.

За ступенем суспільної небезпечності переважна більшість досліджуваних злочинів є злочинами невеликої тяжкості.

Умовно Т.А. Боголюбов злочини, за які призначається покарання у виді громадських робіт, розділяє на чотири групи:

1) економічні злочини;

2) насильницькі злочини;

3) злочини, пов’язані із наркотиками;

4) необережні злочини проти життя та здоров'я людини [16, с. 152].

Злочини, які вчиняються у сфері економічних відносин, становлять реальну небезпеку життєдіяльності як окремих громадян, так і країни в цілому. Розкриваючи кримінологічну характеристику злочинів у сфері економіки, передусім треба вказати на їх поширеність. Саме вони займають найбільшу частку в структурі всієї зареєстрованої злочинності.

До економічних злочинів варто віднести злочини проти власності і господарські злочини. Найбільш розповсюджені склади злочинів даної групи – крадіжки та порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом. Для економічних злочинів характерні корисливий мотив й умисна форма вини, третина цих злочинів є тяжкими.

Крадіжка являє собою таємне викрадення чужого майна [1]. Від усіх інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна - таємність. Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб [17, с. 129]. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка).

Аналізуючи крадіжку з точки зору кримінології можна сказати, що крадіжки - найпоширеніший вид злочинів проти приватної власності. Вони становлять понад 40 % усіх злочинів, що зареєстровані карним розшуком. Серед крадіжок найнебезпечнішими і резонансними вважаються квартирні крадіжки й автотранспорту.

Динаміка цих злочинів демонструє тенденцію до зростання. Це пов’язано із низкою чинників:

1) соціально-економічною кризою, різким падінням рівня життя та купівельної спроможності більшої половини населення;

2) змінами законодавства, згідно з якими викрадення майна на суму, яка перевищує 0,2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, є кримінально караним діянням, внаслідок чого різко зросла кількість зареєстрованих крадіжок;

3) пануючими у депресивних регіонах традиціями отримувати основний або додатковий дохід від крадіжок чужого майна.

За місцем посягання (у порядку розповсюдженості) переважають крадіжки із проникненням до житла (квартири, приватні будинки, дачі), за ними йдуть крадіжки, вчинені на об’єктах торгівлі (магазини, склади, бази, інші торгові точки), третю позицію займають крадіжки із транспортних засобів, у тому числі вантажів на транспорті, четверту – крадіжки у громадських місцях. Серед останніх переважають кишенькові крадіжки. Спільним для кишенькових крадіжок залишається розсіяна увага власників, залишення майна на певний час без догляду та можливість кишенькового крадія негайно залишити місце події, як правило, непоміченим [24, с. 53].

За складом вилученого майна при крадіжках перше місце посідають грошові кошти та золотовалютні цінності; друге місце – вироби із чорних та кольорових металів і рідкоземельних елементів; третє – товарно-матеріальні цінності і готова продукція споживчого призначення; четверте – продукти харчування, спиртні напої, худоба; п’яте – особисті носильні речі і предмети домашньої обстановки (мобільні телефони, одяг і взуття, оргтехніка, аудіо-, відеотехніка тощо).

За способом вчинення найбільш поширеними є проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища через двері, вікна, балкони, горища, із межових приміщень шляхом:

1) вільного доступу;

2) відмикання чи злому замків;

3) пошкодження дверей і коробок, зрізання петель, вибивання вікон, розбирання чи проламування стін, стелі та ін.

Крадіжки із транспорту вчиняються шляхом вільного доступу, відмикання дверей, розбиття бокового скла, а вантажів – шляхом викрадення зі складів, сховищ, скидання товарно-матеріальних цінностей під час їх перевезення залізничним транспортом, у відстійниках, базах перевантаження.

Кишенькові крадіжки найчастіше вчиняють шляхом непомітного витягання виставлених напоказ гаманців, портмоне, мобільних телефонів, а також із використанням спеціального знаряддя (медичних пінцетів, леза, заточених монет, рибальських крючків, предметів, що виконують роль «ширми») [33, с. 74].

Розподіл крадіжок за сезонними коливаннями і часом вчинення дозволяє стверджувати, що вони порівняно частіше вчиняються у період відпусток, у робочі дні і напередодні свят, а також у час масового переміщення людей на вулицях і проїзду у громадському транспорті. Традиційним для крадіжок залишається вечірньо-нічний час доби. Дещо менше поширеними вони є вранці і вдень.

За ступенем організованості і стійкістю умислу переважна більшість крадіжок вчиняється ситуативно й одноособово. Завчасно підготовлені крадіжки, як правило, вчиняються групою осіб за попередньою змовою, рідше – організованою групою.

Кримінологічний портрет особи крадія зводиться до такого. У своїй масі сучасні крадії – це особи чоловічої статі (93%), частка жінок становить 7%. За віковою ознакою переважають 18–28–річні особи (45%), за ними йдуть 29–39–річні (27%), 40–49–річні (11%), 50–річні і старші становлять 5%. Частка неповнолітніх складає 12%. Більшість із крадіїв (61%) мали повну загальну та базову загальну освіту, 22% – професійно-технічну, 14% – початкову або були неосвіченими, і лише 3% отримали повну вищу і базову вищу освіту [42, с. 73].

Контингент злочинців, що вчиняють кишенькові крадіжки доволі неоднорідний. У своїй масі – це 18–24–річні молоді особи, половина з яких мають залежність від психоактивних речовин. За соціальним становищем крадії – вихідці із соціально невлаштованих верств населення, близько 65% із яких на момент вчинення злочину були незайнятими трудовою і навчальною діяльністю і відповідно не мали легальних джерел доходу, натомість понад третина – були раніше судимими. Кримінальний професіоналізм таких осіб невисокий.

Серед способів вчинення крадіжок, з одного боку, виділяють традиційні: входження у довіру, підбирання ключів, використання відмичок та іншого злочинного інструменту, відчинення кватирок, вікон, даху, дверей балконів, розрізання кишень і дамських сумок. З іншого боку, вони набирають агресивності: ламання дверей, зривання замків, проломи стін і перекриттів стелі тощо.

В санкції статті прямо передбачається міра покарання у вигляді громадських робіт на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин за вчинення крадіжки.

Організована злочинність у сфері економіки не менш небезпечний різновид злочинності. Наслідки її діяльності вкрай негативно впливають практично на всі сфери життя суспільства й держави, загрожують національній та економічній безпеці.

Другу групу злочинів, по яких призначаються громадські роботи, складають насильницькі злочини, або умисні злочини проти життя та здоров’я особи (в основному умисні легкі й умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження), і хуліганство. Їх частка в загальній кількості досліджуваних злочинів складає 22% (згідно даних кримінологічного дослідження автора 20%). Більшість злочинів даної групи не становлять великої суспільної небезпеки.

П.П. Михайленко зазначає, що під насильницькою злочинністю варто розуміти сукупність умисних посягань, спрямованих на втручання у фізичну і психічну цілісність жертви злочину з метою заподіяння їй смерті або тілесного ушкодження [51, с. 73].

Так, серед злочинів, що посягають на життя та здоров'я особи, за вчинення яких передбачається кримінальна відповідальність у виді громадських робіт, виділяють:

1) умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання;

2) умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця;

3) умисне легке тілесне ушкодження;

4) побої і мордування;

5) необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження;

6) розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби;

7) незаконне проведення аборту;

8) ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані;

9) ненадання допомоги хворому медичним працівником;

10) незаконне розголошення лікарської таємниці [58, с. 493].

При загальній кримінологічній характеристиці насильницьких злочинів слід враховувати регіональні, демографічні, сезонні і часові коливання та особливості.

Дослідження свідчать про те, що поширення насильницьких злочинів у містах і сільській місцевості має відмінність, але незначну. Влітку їх реєструється більше, ніж узимку.

Соціальний портрет злочинців «домальовують» відомості про їх сімейний стан. Особи, які вчиняють кваліфіковані вбивства, здебільшого не мають сім’ї, серед осіб, засуджених за тяжкі тілесні ушкодження, майже 50 % неодружених. Значна частина злочинців розлучена.

У структурі насильницьких злочинців спостерігається підвищення частки осіб без певного місця проживання і заняття. У зв’язку з переходом до ринкових відносин і появою в країні безробітних ця негативна тенденція зберігатиметься.

Злочини, пов’язані з наркотиками, складають третю групу злочинів, за вчинення яких призначаються громадські роботи. В загальній структурі досліджуваних злочинів їх близько 3%. В основному це незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети або з метою збуту [68, с. 421]. Загалом структуру злочинів даної групи визначають тяжкі злочини і злочини середньої тяжкості.

Виробництво наркотичних засобів, психотропних речовин - це дії, пов'язані з серійним одержанням наркотичних засобів та/або психотропних речовин із хімічних речовин та/або рослин. Серійне одержання зазначених засобів або речовин означає їх виготовлення серіями, за певним стандартом (нормою, зразком, мірилом), тобто вони є типовим виробом, що має задовольняти певним вимогам щодо якості, хімічного складу, фізичних властивостей, ваги, форм і розмірів. Йдеться про одержання наркотичних засобів і психотропних речовин в умовах фармацевтичного підприємства.

Оскільки обіг аналогів наркотичних засобів і психотропних речовин на території України взагалі заборонено, тобто не існує їх законного виробництва, виготовлення тощо, то недоречним є такий елемент як «інші незаконні дії з наркотичними засобами».

Виготовлення наркотичних засобів та/або психотропних речовин - це дії, включаючи рафінування та екстракцію, в результаті яких одержуються наркотичні засоби та/або психотропні речовини, а також відбувається перетворення наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів на готові для використання форми наркотичних засобів чи психотропних речовин або лікарські засоби, що їх вміщують [74, с. 219].

Таким чином, виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин означає створення їх будь-яким способом, незалежно від концентрації та фізичного стану початкового й одержаного продукту (твердого - порошкова маса, зерна, спресовані плитки; рідкого - розчини, суміші з нейтральними речовинами тощо). Це може бути перероблення сировини чи напівфабрикатів, що містять наркотичні субстанції в чистому вигляді чи у вигляді хімічних сполук. Наприклад, виготовлення може здійснюватися шляхом екстракції наркотиків з певних рослин, лікарських препаратів.

Виготовленням треба визнавати також підвищення концентрації наркотичного засобу шляхом його рафінування (очищення від домішок) чи синтезування (отримання складних хімічних сполук з простих). Операції з виготовлення зазначених засобів і речовин можуть бути зовсім нескладними і полягати, наприклад, в доведенні наркотиковмісних рослин до стану, що дає змогу використовувати їх як наркотики (сушіння, різання, приготування відвару). Це може бути також відокремлення макової соломи чи соку (опію) від рослин маку або листя, суцвіть та смоли від конопель (раніше такі дії визначалися законом як вироблення наркотичних засобів) [31, с. 156].

Під виробництвом і виготовленням наркотичних засобів або психотропних речовин слід розуміти не сам технологічний процес, а отримання готового для вживання засобу (речовини), що має здатність привести у стан ейфорії, наркотичного чи токсичного сп'яніння, зняти абстинентний синдром.

Під придбанням наркотичних засобів або психотропних речовин розуміють їх купівлю, отримання в обмін на інші товари і речі, у вигляді позички, дарунка, нагороди, сплати боргу, привласнення знайденого, збирання (лише щодо наркотиків) дикоростучих конопель і маку (їх частин), а також післяжнивних залишків неохоронюваних посівів наркотиковмісних рослин, відходів виробництва, які містять наркотичні речовини, тощо. Отже, придбання зазначених предметів може бути як сплатним, так і безоплатним,

Зберігання представлене будь-якими умисними діями, пов'язаними з незаконним перебуванням наркотичних засобів або психотропних речовин у володінні винної особи.

Під незаконним збутом розуміються будь-які способи сплатного чи безоплатного розповсюдження наркотичних засобів або психотропних речовин серед невизначеного кола осіб (продаж, дарування, обмін, сплата боргу, позичання, за певних умов - введення наркотику чи психотропної речовини його володільцем іншій особі шляхом ін'єкцій, пригощання цигарками, які містять наркотик, тощо). Незаконний збут передбачає відчуження цих засобів чи речовин іншій особі, яка може розпоряджатися ними (або їх частиною) як своїм майном.

У кримінологічній науці проблема наркоманії розглядається у двох аспектах:

1) як «фонове» явище, елемент додаткового предмета кримінології;

2) як елемент Особливої частини кримінології, в якому висвітлюються основні кримінологічні параметри злочинності, безпосередньо пов’язаної з цим суспільно негативним явищем [4, с. 219].

Це пояснюється тим, що, з одного боку, вживання наркотичних засобів, їх аналогів чи одурманюючих речовин не знаходяться під кримінальною забороною, але містить у собі небезпеку спричинення таких змін в особистості людини, які ставлять під загрозу законні інтереси та блага інших осіб і держави.

Суспільно небезпечним, а отже й кримінально караним є також викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин, незаконне введення в організм іншої людини наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, схиляння до вживання таких засобів та речовин [6, с. 172]. Під загрозою кримінального покарання заборонено організацію або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або одурманюючих засобів.

Остання, четверта група злочинів, за вчинення яких призначаються громадські роботи, складає 4% від загального числа таких злочинів. Сюди входять:

1) необережні злочини проти життя та здоров’я особи;

2) крім хуліганства, всі злочини проти громадського порядку та моральності;

3) злочини проти громадської безпеки;

4) злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина;

5) злочини проти правосуддя;

6) злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян;

7) злочини у сфері службової діяльності тощо.

Характеризуючи злочини, по яких застосовуються громадські роботи, з точки зору співвідношення умисних та необережних злочинних діянь, можна сказати, що переважна більшість усіх зазначених злочинів носить умисний характер. Це означає, що при вчиненні злочину у особи наявне таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому вона усвідомлює суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Свідомість суспільно небезпечного характеру діяння містить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки злочину, в тому числі значущість об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості.

Передбачення означає, що у свідомості даної особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний характер. Особа має чітке уявлення про розвиток причинного зв'язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільно небезпечні наслідки.

Отже, кримінологічна характеристика злочинів, за які призначається покарання у виді громадських робіт включає в себе сукупність відомостей щодо злочинів, за які призначаються громадські роботи як вид покарання, інформацію про осіб, які вчиняють такі злочини, способів вчинення таких злочинів тощо.