Розділ 3. Заходи попередження вчинення злочинів, за які передбачено застосування громадських робіт як виду покарання

 

Визначення злочинності як соціально негативного явища передбачає відповідну стратегію боротьби з нею, основним напрямом якої є вплив на причини злочинності.

Проблеми попередження злочинності багато років становлять інтерес для урядів усіх держав незалежно від їх устрою й широкого кола громадськості.

Якщо кримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу злочинця, то попереджувальні заходи спрямовані на усунення або нейтралізацію причин і умов злочинності. Тому попереджувальна діяльність за змістом, масштабами заходів і кількістю суб'єктів, що беруть у ній участь, є ширшою і багатшою, ніж практика застосування кримінального покарання.

Під попередженням злочинності розуміють систему заходів, що вживаються державними органами, громадськими організаціями, представниками влади та іншими особами, спрямованих на протидію процесам детермінації злочинності, що мають на меті ресоціалізацію потенційних злочинців, запобігання вчиненню нових злочинів [32, с. 142].

Попереджувальна діяльність надзвичайно різноманітна, що відображається передусім у спеціальній термінології. Крім категорії «попередження злочинів», що застосовується для визначення родового поняття, використовуються також «профілактика», «запобігання», «припинення». На жаль, дотепер у кримінологічній літературі відсутнє жодне концептуальне розуміння відповідних понять та їх співвідношення. Тривалі дискусії, безсумнівно, породжували і далі породжують відому плутанину, а в ряді випадків - істотні суперечності щодо розв'язання проблем попередження злочинів. Виходячи з цих міркувань, доцільно визначити такі дискусійні положення.

О.М. Джужа вказує, що профілактика не має на меті конкретний злочин, а забезпечується через попередження криміногенних ситуацій, їх усунення, ослаблення дії криміногенних факторів, захисту об'єктів від посягань тощо. В той час, запобігання злочинам спрямоване на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретної особи до початку посягання на стадіях виявлення наміру або готування до злочину [25, с. 178]. Припинення направлене на злочинну діяльність, що вже розпочалася та має не меті забезпечити ненастання її шкідливих наслідків.

Попередження злочинів - це найгуманніший засіб підтримання правопорядку, забезпечення безпеки охоронюваних правом цінностей. Здійснення його, поряд із захистом суспільства від злочинних посягань, береже також нестійких громадян від подальшого морального падіння, не даючи їм стати злочинцями, і тим самим позбавляє їх від кримінального покарання. Попередження злочинів є найефективнішим засобом боротьби зі злочинністю, оскільки кримінально-правові заходи мають обмежений характер.

Здійснення політики у сфері попередження злочинності повинно ґрунтуватися на певних принципах. До основних принципів попередження злочинності належать гуманізм, наукова обґрунтованість, законність і економічна доцільність.

Принцип гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, як правило, пов’язана із завданням конкретним особам позбавлень та правових обмежень і спрямована на попередження з боку конкретних осіб.

Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на її територіальні особливості, тощо [28, с. 186]. За допомогою таких досліджень конкретизуються завдання й об’єкти профілактики, основні напрями й засоби попереджувального впливу, коло суб’єктів. У цьому виявляється принцип наукової обґрунтованості.

Важливе значення для ефективної попереджувальної діяльності має принцип законності. Правові основи профілактики повинні регламентувати її основні напрями й форми, компетенцію суб'єктів, підстави для застосування заходів індивідуально-профілактичного впливу, а також передбачати гарантії захисту прав і законних інтересів осіб, стосовно яких вони здійснюються.

Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно враховувати майбутні витрати на плановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість [22, с. 77].

Головна мета попередження злочинності - утримання злочинності її на соціально толерантному рівні за допомогою усунення або нейтралізації породжують її причин.

За характером соціальної детермінації злочинності заходи профілактичного впливу поділяють на загальні та спеціальні (кримінологічні). Відмінність між ними полягає в тому, що загальні заходи спрямовані на позитивний розвиток соціально-економічної системи загалом і цим сприяють зниженню рівня злочинності, а спеціальні (кримінологічні) безпосередньо впливають на причини й умови наявного стану злочинності та її окремих видів з метою їх усунення, нейтралізації або обмеження.

Попередження злочинності є системою, що об’єднує об'єкти профілактики, основні рівні й форми профілактики, заходи попереджувального впливу, суб'єктів профілактики, які виконують цю роботу.

До об’єктів попередження злочинності належать процеси і явища різного порядку. По-перше, це економічні, політичні, психологічні та інші фактори, що зумовлюють стан і динаміку злочинності. Ступінь зв’язку цих факторів із злочинністю може бути різний. її пізнання за допомогою кримінологічного аналізу визначає масштаби профілактичної діяльності та її ефективність. По-друге, до об’єктів попереджувальної діяльності можна зарахувати діяльність людей, що повинна відповідати нормам права й соціальної взаємодії. Характер діяльності при цьому може бути різноманітний: професійний, адміністративний, технологічний тощо. І, по-третє, це особа злочинця [15, с. 172].

За конкретним змістом розрізняють такі заходи профілактики: економічні, соціальні, ідеологічні, технічні, організаційні, правові.

Економічні заходи попередження злочинності спрямовані на нейтралізацію криміногенних наслідків функціонування економічної сфери і мають велике значення як на макрорівні (наприклад, оздоровлення економіки країни загалом, економічний захист найменш забезпечених верств населення шляхом уведення науково обґрунтованого рівня прожиткового мінімуму), так і на мікро-рівні (наприклад, пільги і допомога конкретним особам, які перебувають у критичній ситуації).

Соціальні заходи профілактики позитивно впливають на різні соціальні інститути (сім’ю, колективи, громадські організації та ін.). Наприклад, значний профілактичний потенціал містять заходи, що сприяють створенню культу сім’ї, розвитку громадських засад місцевого самоврядування.

Ідеологічні заходи профілактики повинні:

1) формувати у членів суспільства моральну свідомість на основі суспільних цінностей;

2) обмежувати негативний вплив на поведінку осіб стандартів масової культури (обмеження часу показу фільмів з еротичним змістом і сценами насилля);

3) виправляти моральні деформації у осіб з негативною поведінкою за допомогою індивідуально-виховної роботи (психолого-педагогічні та право-обмежувальні заходи) [11, с. 84].

До технічних заходів профілактики належать різні технології, правила, засоби і пристосування, що перешкоджають суспільно небезпечним наслідкам у процесі соціальної діяльності людей, а також вчиненню злочинів та інших правопорушень (наприклад, технології, що виключають аварійність на виробництві; правила дорожнього руху; засоби охоронної та пожежної сигналізації).

Організаційні заходи попередження злочинності повинні сприяти нейтралізації або мінімізації криміногенних наслідків від непрофесійної організаційно-управлінської діяльності (наприклад, заходи удосконалення процесів керованої міграції населення; відпрацювання дієвого механізму забезпечення соціальної адаптації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі; формування критеріїв ефективності діяльності правоохоронних органів) [66, с. 93].

Правові заходи попередження злочинності за змістом поділяють на такі:

1) що сприяють нейтралізації умов, які полегшують вчинення злочинів (норми різних галузей законодавства, що обмежують дієздатність алкоголіків, позбавляють батьківських прав, регламентують порядок придбання і зберігання вогнепальної зброї та ін.);

2) що стимулюють до дій, які перешкоджають або припиняють вчинення злочинів (норми кримінального права про добровільну відмову від злочину, необхідну оборону, затримання злочинця);

3) що регламентують процес попередження злочинів.

В.Г. Павленко відокремлює ще один критерій класифікації заходів попередження злочинності - масштаб їх здійснення:

1) серед населення країни;

2) у межах певного відомства або стосовно певних прошарків населення (наприклад, серед неповнолітніх, безробітних; силами працівників органів внутрішніх справ, прокуратури, Державного департаменту України з питань виконання покарань);

3) у малих соціальних групах (на підприємствах, в установах, організаціях, сім’ях, неформальних групах);

4) стосовно окремих осіб [57, с. 548].

На думку більшості кримінологів, попередження злочинності більш ефективне, ніж інші методи боротьби зі злочинністю. Збиток, нанесений злочинністю суспільству, величезний. На «чорному рахунку» злочинності не тільки матеріальні втрати, але і життя, відібрані вбивцями, покалічені долі. Чим вище рівень злочинності, тим вище і пов'язані з нею непрямі витрати, пов'язані із забезпеченням діяльності правоохоронних органів, виключенням значної частини населення з процесу суспільного відтворення.

Попередження злочинності має своєю метою не допустити настання цієї шкоди. Запобіжні заходи, здійснювані на ранніх стадіях формування злочинної особистості, дозволяють «малою кров'ю» здійснити ресоціалізацію потенційного злочинця, повернути його до нормального життя в суспільстві.

Завдяки своєму спрямуванню на вирішення великомасштабних суспільних завдань, покращення життя в суспільстві заходи загально-соціальної профілактики послаблюють дію причин та умов злочинів, за вчинення яких застосовуються громадські роботи. При цьому стратегічними напрямами, за якими мають реалізовуватися відповідні запобіжні заходи, є:

1) підвищення матеріального добробуту населення, скорочення безробіття;

2) надання адресної соціальної допомоги найбільш вразливим категоріям населення;

3) покращення житлово-побутових умов громадян;

4) розвиток духовності, підвищення рівня правової культури населення, подолання негативного впливу засобів масової інформації;

5) організація змістовного дозвілля, доступність повноцінного відпочинку широким верствам населення;

6) удосконалення сімейного виховання;

7) покращення умов праці людей, стимулювання їх ділової активності та ініціативи;

8) здійснення заходів, спрямованих на стабілізацію сім’ї та ін. [61, с. 96].

Зменшення практичних можливостей вчинення насильницьких злочинів - це аспект кримінологічної профілактики, який передбачає вжиття заходів, що максимально ускладнювали б вчинення насильницьких злочинів у громадських місцях, на вулицях, у гуртожитках, домоволодіннях тощо. Для цього потрібне:

1) посилення патрулювання у населених пунктах, містах, мікрорайонах, селах, особливо у вечірні та нічні години;

2) припинення перебування в Україні осіб без певних занять із інших країн, використання для цього відповідних адміністративно-правових норм;

3) практикування комплексних оперативно-запобіжних заходів у тих населених пунктах, де спостерігається складна криміногенна обстановка;

4) посилення контролю за обігом зброї, боєприпасів, вибухових речовин, наркотиків, отрути;

5) підвищення рівня боротьби з пияцтвом, наркоманією, що є надійним способом запобігання злочинам проти життя і здоров’я особи.

Широке залучення громадян у сферу запобіжної діяльності передбачає розвиток правосвідомості і розуміння єдності суспільних і особистих інтересів. Для цього потрібна тривала та добре організована робота з поширення відповідних знань, створення нової системи громадських формувань, налагодження взаємодії та координації з державними суб’єктами запобігання насильницьким злочинам, інші заходи [75, с. 183].

В сфері вчинення злочинів проти власності окремо виділяють загально-соціальні та спеціально-кримінологічні заходи запобіганню вчинення злочинів.

Загально-соціальні заходи запобігання злочинам включають наступне:

1) проведення виваженої і послідовної кадрової політики, що сприятиме:

1.1) викоріненню в органах влади проявів корупції, розкрадань і привласнень бюджетних коштів, реалізації невідворотності покарання за подібні факти;

1.2) суворому дотриманню вимог професійної етики, створенню дійової системи громадського контролю за діяльністю органів влади, запровадженню публічної відповідальності за її результатами;

2) підвищення ефективності національної економіки, розробка і фінансове забезпечення соціально орієнтованого держбюджету, зведення до мінімуму безробіття, продумана пенсійна реформа, суттєві інвестиції в освіту, культуру, медицину, загальнонаціональна боротьба з бідністю та ін.;

3) розвиток малого і середнього бізнесу, муніципальної інфраструктури в регіонах, програм доступного і пільгового кредитування, забезпечення першим гарантованим робочим місцем випускників навчальних закладів;

4) подолання «руїни» на селі і в занедбаних виробничих містечках, створення робочих місць і привабливих побутових умов, щоб зупинити відтік молоді до перенаселених обласних центрів;

5) поліпшення морального мікроклімату в суспільстві, відновлення системи виховання підростаючого покоління, повернення довіри народу до владних і бізнес-структур, формування суспільної нетерпимості до будь-яких проявів злочинності [69, с. 83].

Спеціально-кримінологічна профілактика здійснюється у формі відомчих і міжвідомчих планів або програм підсилення боротьби зі злочинністю. У них передбачається система заходів, спрямованих на профілактику конкретних видів і груп злочинності, злочинності взагалі, на певній території (держава, регіон). Передбачувані програми заходів реалізуються за рахунок взаємодії і взаємоузгодженості діяльності окремих суб’єктів профілактики.

Спеціально-кримінологічні заходи запобігання передбачають:

1) завчасне виявлення та облік криміногенних осередків і окремих осіб, схильних до отримання майнових благ злочинним шляхом, проведення з ними профілактичної роботи заходами переконання і допомоги;

2) здійснення віктимологічної профілактики серед потенційних жертв майнових злочинів;

3) створення загальнонаціональної бази даних на професійних корисливих злочинців, рецидивістів, лідерів організованих злочинних груп;

4) зниження латентності і підвищення розкриваності злочинів даної категорії;

5) формування культури громадської безпеки населення (співпраця із правоохоронними органами, матеріальне стимулювання викриття злочинців, організація охорони під’їздів, участь у патрулюванні вулиць, місць громадського відпочинку, організація сусідського нагляду за житлом та ін.);

6) розробка і впровадження технічних заходів, що забезпечують персоніфікований доступ до майна, систему відео-спостереження, надійний технічний захист житла, відповідальне ставлення до зберігання майна та ін.;

7) забезпечення безпеки громадян з боку правоохоронних органів у громадських місцях, на автошляхах, за місцем проживання;

8) мінімізація готівкового розрахунку громадян за придбані товари надані послуги (перехід на карткову систему розрахунків) та ін.;

9) інноваційна техніко-криміналістична оснащеність правоохоронних органів у розслідуванні злочинів аналізованої категорії;

10) оперативне втручання відповідних силових підрозділів, спрямоване на припинення злочинного посягання, закріплення доказової бази, виявлення і затримання злочинців.

Запобігання вчиненню у сфері економіки злочинів, за які передбачено застосування громадських робіт як виду покарання являє собою узгоджену систему заходів політичного, економічного, соціального, організаційно-правового характеру, спрямованих на усунення передумов цих протиправних дій. Їх здійснення сприятиме економічному розвитку, підвищенню добробуту населення, а відтак і загальному соціальному прогресу.

Традиційно заходи запобігання злочинності поділяють на два види: загально-соціальні та спеціально-кримінологічні.

До загально-соціальних заходів запобігання злочинам у сфері економіки належать такі:

1) подолання бідності та безробіття населення країни;

2) зменшення 20-кратного розриву між рівнем життя багатих та бідних;

3) забезпечення вільного доступу громадян до приватизації, підприємництва;

4) зменшення податкового навантаження на суб’єктів підприємництва;

5) протидія монополізації економіки, поширення конкурентних засад щодо діяльності її суб’єктів;

6) поширення державного кредитування малого й середнього бізнесу;

7) залучення вітчизняних та закордонних інвестицій у країну;

8) нормотворчість, яка стимулює розвиток підприємництва;

9) забезпечення ефективного контролю державних рішень «четвертою владою» - пресою;

10) забезпечення видатків на наукові дослідження тіньової економіки та розроблення заходів протидії щодо неї;

11) забезпечення кримінологічної експертизи нормативних актів у сфері підприємництва;

12) виховання належної правосвідомості громадян, особливо - молодшої частини населення, формування так званого «середнього класу» [73, с. 298].

Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам у сфері економіки, за які передбачено застосування громадських робіт як виду покарання передбачають:

1) зменшення готівкових розрахунків у господарському та цивільному обороті;

2) зменшення переліку видів підприємницької діяльності, які ліцензуються;

3) реалізацію механізму повної чи часткової деприватизації, якщо приватизація здійснена з порушенням передбачених законом умов та порядку її проведення;

4) фінансовий моніторинг обігу грошової маси, приватизаційних паперів;

5) декларування доходів населення;

6) забезпечення відкритості державних закупівель, проведення їх на конкурентних засадах;

7) забезпечення механізму конкуренції та обліку при наданні юридичним та фізичним особам прав на земельні ділянки;

8) диверсифікація джерел надходження в Україну енергоносіїв та стратегічних промислових матеріалів;

9) поширення енергозберігаючих технологій у народному господарстві, використання альтернативних джерел енергії;

10) співпраця із закордонними правоохоронними органами, які спеціалізуються на запобіганні злочинам у сфері економіки тощо.

Я.Ю. Кондратьєв вказує, що заходи випередження злочинів у сфері економіки є такими:

1) створення служб, підрозділів на підприємствах, які б відповідали за їх економічну безпеку;

2) створення об’єднань товаровиробників за відомчою належністю, статутна діяльність яких була б спрямована на захист галузевого бізнесу.

3) заходи припинення злочинів у сфері економіки повинні здійснюватися в межах компетенції уповноважених суб’єктів: Державної служби боротьби з економічною злочинністю, Державної податкової адміністрації України, Державного контрольно-ревізійного управління, Національного банку, Державного митного комітету України та ін. [40, с. 219].

Суб’єктами діяльності з попередження злочинності є юридичні й фізичні особи, які здійснюють таку діяльність. До них належать органи виконавчої влади, адміністрація державних, колективних та приватних підприємств, установ, організацій, громадські організації й утворення, приватні особи, приватні розшукові та охоронні установи.

Суб’єктів попередження злочинності поділяють на три основні групи:

1) до першої групи належать суб'єкти загально-соціальної профілактики: державні, регіональні та місцеві органи влади й управління, а також громадські формування, які не виконують безпосередньо правоохоронних завдань (міністерства, департаменти, органи місцевого самоврядування, партії, профспілки, церква та ін.);

2) до другої групи належать суб'єкти спеціально-кримінологічної профілактики:

2.1) державні органи, що виконують правоохоронні функції (Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України);

2.2) державно-громадські органи, що виконують правоохоронні функції (служби у справах неповнолітніх, комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні комісії та ін.);

2.3) приватні й громадські структури та організації, що сприяють виконанню правоохоронних завдань (загони самооборони, добровільні народні дружини, товариські суди, приватні розшукові й охоронні підприємства).

3) третя група об’єднує суб'єктів, які здійснюють індивідуальну профілактику - працівники державних правоохоронних органів (дільничні інспектори міліції, оперуповноважені служб карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, кримінальної міліції у справах неповнолітніх та ін.) та інших державних установ і організацій (наприклад, спеціальних навчальних закладів для неповнолітніх правопорушників), а також окремі громадяни (громадські інспектори державної автоінспекції та ін.) [36, с. 401].

Спеціалізованими суб'єктами є державні правоохоронні органи, а також недержавні об'єднання і організації, створені для охорони правопорядку, приватних осіб та підприємств; спеціалізовані комісії і комітети, що створюються на різних рівнях виконавчої влади для планування, координації та здійснення спеціально-кримінологічного попередження злочинності (Координаційний комітет боротьби з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України, Національна координаційна рада боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, Координаційні комітети боротьби з організованою злочинністю та корупцією в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) [56, с. 98].

Органи місцевого самоврядування також створюють комісії, що виконують профілактичні функції - комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні та ін. До спеціалізованих громадських суб’єктів належать загони самооборони, добровільна народна дружина, товариські суди та інші громадські формування, основне завдання яких полягає в попередженні злочинності й охороні громадського порядку.

Отже, під попередженням вчинення злочинів, за які передбачено застосування покарання у виді громадських робіт це сукупність певних заходів, що вживаються державними органами, громадськими організаціями, представниками влади та іншими особами, які спрямовані на протидію розвитку процесу детермінації злочинності, що мають на меті ресоціалізацію потенційних злочинців, запобігання вчиненню нових злочинів. Загалом, усі заходи попередження вчинення злочинів, за які передбачене покарання у виді громадських робіт поділяються на загально-соціальні та спеціально-кримінологічні.

 

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 3

 

Заходи попередження вчинення злочинів, за які призначаються громадські роботи являють собою сукупність заходів, що вживаються державними органами, громадськими організаціями, представниками влади та іншими особами, які спрямовані на протидію процесам детермінації злочинності, що мають на меті ресоціалізацію потенційних злочинців, запобігання вчиненню нових злочинів.

Попередження вчинення злочинів реалізується на основі принципів гуманізму, законності, доцільності, обґрунтованості тощо.

Загалом, підсумовуючи викладений матеріал можна сказати, що усі заходи попередження вчинення злочинів, за які призначається покарання у вигляді громадських робіт, можна поділити на загальні, які спрямовані на розвиток соціально-економічної системи та спеціальні, що впливають на стан злочинності як в загальному, так і по відношенню до окремих її видів.

Таким чином, виділяють економічні, організаційні, ідеологічні, технічні та правові заходи попередження вчинення злочинів, за які призначається покарання у виді громадських робіт. Кожен з даних заходів спрямований на досягнення конкретної мети – запобігання вчиненню злочинів, а також створення оптимальних умов, в яких не виникатиме необхідності вчинення злочинних дій, за які призначатиметься покарання у вигляді громадських робіт.

 

 

ВИСНОВКИ

 

1. Поняття громадських робіт включає в себе виконання засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи призначаються у випадках заміни штрафу при неможливості його сплати; призначення більш м'якого покарання, ніж те, що передбачене у санкції відповідної статті Кримінального кодексу; заміни не відбутої частини покарання у виді обмеження або позбавлення волі більш м'яким покаранням; заміни більш м'яким покаранням обмеження або позбавлення волі звільненим від відбування покарання вагітним жінкам, і жінкам, які мають дітей віком до трьох років, після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті.

Основною підставою для притягнення засудженого до відбування громадських робіт є копія вироку (постанови, ухвали) суду та розпорядження про його виконання.

2. Засуджені особи, які відбувають покарання у виді громадських робіт, виконують обов'язки та користуються правами, установленими законодавством України, з обмеженнями, передбаченими для осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт. Громадські роботи відбуваються у вільний від роботи або навчання час за місцем проживання, яке може бути як постійним, так і тимчасовим. Виконують цей вид покарання підрозділи кримінально-виконавчої інспекції.

3. Під призначенням покарання розуміють певний етап (стадію) застосування кримінально-правових норм, який полягає в обранні судом відповідно до вимог Кримінального кодексу України конкретної міри покарання за вчинений злочин, і закріплення цього рішення в обвинувальному вироку суду. Призначаючи покарання, суд дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації. За загальним правилом, покарання у виді громадських робіт призначається судом у випадку, якщо воно прямо передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України та лише в межах, передбачених у такій санкції.

Серед підстав кримінальної відповідальності виділяють вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Складом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільне небезпечне діяння визнається злочином.

4. Громадські роботи призначаються: 1) повнолітнім особам – на строк від 60 до 240 годин; 2) особам у віці від 16 до 18 років – на строк від 30 до 120 годин. Громадські роботи відбувають: 1) повнолітні засуджені – не більш як 4 години на день; 2) засуджені у віці до 18 років – не більш як 2 години на день. Під час обрання міри покарання конкретній особі громадські роботи не можна розглядати як альтернативу покаранням, пов’язаним з ізоляцією від суспільства, така особа або потребує ізоляції, або ні. Під час призначення покарання у виді громадських робіт, суд враховує обставини, які пом’якшують чи обтяжують покарання.

5. Під ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт розуміють: 1) невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання; 2) притягнення до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, які були вчинені після письмового попередження; 3) невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважної причини; 4) допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця; 5) сп'яніння.

6. Загалом, громадські роботи призначаються за вчинення чотирьох груп злочинів, а саме: економічних, насильницьких, злочинів, які пов’язані із наркотичними засобами та необережних злочинів. Мною було проаналізовано контингент злочинців, яким за вчинення злочинів призначають покарання у виді громадських робіт. Так, в основному це молоді особи віком до 25 років, за соціальним становищем нижче середнього. На поведінку таких осіб впливають загально-соціальні та спеціальні фактори. Крім того, деякі науковці розділяють фактори впливу на поведінку осіб-злочинців на довгострокові та короткострокові. Окремо в дипломній роботі наведена характеристика факторів при вчиненні злочинів у сфері економічної діяльності, у сфері обігу наркотичних речовин тощо.

7. Попередження злочинів є найефективнішим засобом боротьби зі злочинністю, оскільки кримінально-правові заходи мають обмежений характер. За характером соціальної детермінації злочинності заходи профілактичного впливу поділяють на загальні та спеціальні (кримінологічні). Серед чинників, які впливають на вчинення злочинів, за які передбачається покарання у виді громадських робіт, виділяють: 1) вплив соціально-економічної кризи; 2) різке падіння рівня життя; 3) зміни законодавства; 4) наявність у депресивних регіонах традиції отримувати основний або додатковий дохід від вчинення корисливих злочинів тощо.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

Нормативно-правові акти:

 

1. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. – 2016. - № 13. - Ст.146

2. Кримінально-виконавчий Кодекс від 11.07.2003 № 1129-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2016. - № 4. - Ст.44

3. Про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань: Інструкція, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України від 19.12.2003 № 270/1560

 

Спеціальна література:

 

4. Аванесов Г.А. Криминология: учебник / Г.А. Аванесов. – М.: Образование, 2014. – 498 с.

5. Агапов А.Д. Криминология: Учебник для студ. вузов / А.Д. Агапов, Л.В. Баринова и др. / Под ред. Малкова В.Д. – М.: ЮСТИНЦ ИНФОРМ, 2006. – 524 с.

6. Александров Ю.В. Кримінологія: курс лекцій / Ю.В. Александров, А.П. Гель, Г.С. Семаков. – К.: МАУП, 2012. – 288 с.

7. Александров Ю.А. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій (Особлива частина) / Ю.А. Александров, А.П. Гаврилишин, В.М. Гринчак, О.М. Джужа, В.Г. Лихолоб. – К.: НАВСУ, 2010. – 136 с.

8. Алимов С.Б. Проблема воздействия «личность-ситуация» в свете задач криминологической классификации преступников / С.Б. Алимов. – К.: Атика, 2009. – 150 с.

9. Андрушко П.П. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) / За заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. - К.: Дакор, 2008. - 1428 с.

10. Аниканова Л.И. К истории применения общественных работ в Украине // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – Луганськ, 2005. – Вип. 4. – С. 51 – 57.

11. Антипов В.І. Щодо основних принципів визначення видів та розмірів покарань за Кримінальним кодексом України // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001р. – К.-Х.: Юрінком Інтер. – 2002. – С. 83-86.

12. Антонян Ю.М. Криминология. Избранные лекции / Ю.М. Антонян. – М.: Логос, 2004. – 448 с.

13. Антонян Ю.М. Причины преступного поведения / Ю.М. Антонян. – М.: Образование, 2008. – 208 с.

14. Бажанов М.І. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 496 с.

15. Богатирьов І.Г. Теорія і практика виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі: монографія / І.Г. Богатирьов. - К.: Атіка, 2005. - 312 с.

16. Боголюбова Т.А. Розслідування і попередження злочинів / Т.А. Боголюбова, К.А. Толпекін - К.: Вища освіта, 2008. - 210 с.

17. Брич Л.П. Кримінальне право України. Особлива частина / Л.П. Брич, В.О. Навроцький. - К.: Вища школа, 2010. - 570 с.

18. Вартилецька І.А Громадські роботи як вид покарання // Юридичний вісник України. – 2006. – № 42. – С. 4.

19. Вербенський М.Г. Покарання, не пов’язані з позбавленням волі: загальна характеристика і проблеми застосування // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001р. – К.-Х.: Юрінком Інтер. – 2002. – С. 86-89.

20. Вермеш М. Основные проблемы криминологии / М. Вермеш. - М.: Атика, 2008. – 180 с.

21. Волкотруб С.Г. Кримінальне право України: навч. посіб / С. Г. Волкотруб, О. М. Омельчук, В. М. Ярін та ін. - К.: Наукова думка, Прецедент, 2014. - 297 с.

22. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения / И.М. Гальперин. – М.: Юрид. лит., 2003. – 206 с.

23. Даньшин І.М. Кримінологія: Загальна та особлива частини / І.М.Даньшин, В.В.Голіна, О.Г.Кальман, О.В.Лисодєд. – Х.: Право, 2013. – 352 с.

24. Данъшин И.М. Введение в криминологическую науку / И.М. Даньшин. – Харьков: Ин Юре, 2008. – 140 с.

25. Джужа О.М. Кримінологія: навч.-метод. Посібник / О.М. Джужа, Е.М. Моісеєв, В.В. Василевич. – К: Атіка, 2013. – 400 с.

26. Долгова А.И. Криминология: учебник / Под ред. А.И.Долговой. – М.: Изд-во НОРМА, 2011. – 848 с.

27. Джужа О.М. Злочинність в Україні та країнах Європи: посібник / О.М. Джужа, В.В. Василевич, Н.В. Кулакова. - К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2007. - 248 с.

28. Дрьомін В.М. Кримінологія. Загальна частина: навч.-метод, посіб. / В.М. Дрьомін / В.М. Дрьомін, Н.А. Орловська, Ж.В. Мандриченко. – О.: Фенікс, 2009. – 552 с

29. Дрьомін В.М. Кримінологія: навч.-метод. посіб. / В.М. Дрьомін, В.О. Туляков, Н.А. Орловська. – О.: Юрид. л-ра 2003. – 172 с.

30. Закалюк А. Кримінологія: погляд на злочинність та проблеми її запобігання // Юридичний вісник України. – 2010. – 20-26 квітня. – С. 4-5.

31. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика. У 3-х кн. Кн. 1. Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки / А.П. Закалюк. – К.: Ін Юре, 2007. – 424 с.

32. Зелінський А.Ф. Кримінологія: навч. посібник / А.Ф. Зелінський. – Х.: Рубікон, 2010. – 240 с.

33. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении / А.Ф. Зелинский. – Х.: Изд-во при Харьк. ун-те, 2006. – 166 с.

34. Іванов Ю. Ф. Кримінологія: навч. посіб. / Ю. Ф. Іванов., О. М. Джужа. - К.: Паливода, 2006. - 264 с.

35. Камінов С.К. Кримінальне право України. Загальна частина / С.К.Камінов, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов - Харків: Юрінком Інтер-Право, 2011. - 320 с.

36. Кирись Б. Громадські роботи як вид покарання за кримінальним правом України // Вісник Львівського університету: Серія юридична. – Львів, 2004. – Вип. 39. – С. 399 – 406.

37. Клименко В.А. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів вищих навчальних закладів / В.А. Клименко, Ю.В. Александров. - К.: МАУП, 2014. - 328 c.

38. Коваленко О.И. Курс лекций по криминологии и профилактике преступности. / О.И. Коваленко, В.П. Филонов. – Донецк, 2005. – 591 с.

39. Колосова К. Система покарань у новому кримінальному кодексі України // Юридичний вісник України. – 2001. – № 26. – С. 23 – 24.

40. Кондратьєв Я.Ю. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Я. Ю. Кондратьєв. - К.: Правові джерела, 2012. - 432 с.

41. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України / М.Й. Коржанський - К.: Атіка, 2001. - 760 с.

42. Кудрявцев В.Н. Криминология / В. Н. Кудрявцева, В. К. Эминова. - М.: образование, 2005. – 190 с.

43. Кузнецова Н.Ф. Криминология: учебник / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. – М.: Изд-во БЕК, 2008. – 566 с.

44. Курило В.І. Кримінологія: загальна частина. Курс лекцій: навчальний посібник / В.І. Курило, О.Є. Михайлов, О.С. Яра. – К.: Кондор, 2006. – 192 с.

45. Лейкина Н.С. Криминология о преступнике / Н.С. Лейкина. – Л.: Знание, 2008. – 32с.

46. Лихолоб В.Г. Криминология: Учебник для учеб. заведений МВД Украины / Под ред. В. Г. Лихолоба, В. П. Филонова. - К.: Атика, 2007. – 430 с.

47. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика / О. Литвак. - К.: Атіка, 2007. – 170 с.

48. Маляренко В.Т. Практика судів України з кримінальних справ / В.Т. Маляренко, В.В. Сташист - Харків: Юрінком Інтер, 2009 - 450 с.