Примусові заходи кримінально-правового впливу

Під заходами кримінально-правового впливу на злочини необхідно розуміти передбачені

Кримінальним кодексом (Загальною і Особливою частинами) засоби впливу на поведінку особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, що містить усі ознаки складу злочину.

Для застосування заходів кримінально-правового впливу на злочини необхідними є дві умови:

– факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом та

встановленого відповідним компетентним органом, яке містить усі ознаки складу злочину;

– вказівка на конкретний захід в кримінальному законодавстві, тобто його нормативне закріплення.

 

Види примусових заходів кримінально-правового впливу

Покарання

Покарання – це захід примусу, що застосовується від мені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Ознаки:

1) Головною ознакою кримінального покарання є те, що воно є заходом примусу.

2) Зазначений примус застосовується від імені держави та обов'язково за вироком суду.

3) Застосовується до особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Ст. 2 КК особа, не можу бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду

4) Покарання полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

5) в покаранні дістають вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця

6) особистий характер. Призначення покарання і його виконання можливі тільки стосовно самого винного.

7) будь-яке покарання тягне за собою судимість.

Мета покарання:

Ч.2 ст. 50 КК називає метою покарання:

1) кару як відплату за вчинене

2) виправлення засуджених

3) запобігання вчинення нових злочинів самим засудженим (спеціальне запобігання)

4) запобігання вчинення злочині з боку інших осіб. (загальне попередження)

Мета кари виражається тільки в призначенні та реалізації конкретної міри покарання до особи.

Мета виправлення припускає усунення суспільної небезпечності особи, тобто такий вплив покарання, в результаті якого засуджений під час і після його відбування не вчинить нового злочину

Мета спеціального запобігання полягає в такому впливі покарання на засудженого, що позбавляє його можливості знову вчиняти злочини.

Мета загального запобігання припускає такий вплив покарання, що забезпечує запобігання вчинення злочину з боку інших осіб.

Види покарання

За порядком призначення

1) Основні (громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі, позбавлення волі і т.д.)

2) Додаткові (позбавлення звання, рангу чину, конфіскація майна)

3) Покарання, що можуть бути і основними і додатковими (штраф, право обіймати певні посади)

 

Пробація та її аналоги

Суть пробації полягає у встановленні нагляду за засудженим з покладенням на нього певних зобов’язань й обмежень, без ізоляції його від суспільства (відвідувати центри пробації, періодично зустрічатися з наглядовим офіцером, брати участь у певних різновидах діяльності, дотримуватися законослухняної поведінки тощо).

Цю функцію виконує служба пробації, головна мета діяльності якої полягає в захисті суспільства, попередженні повторних злочинів, сприянні реінтеграції правопорушника в суспільство.

Своєрідним аналогом служби пробації в Україні є кримінально-виконавча інспекція, яка виконує покарання, не пов’язані з позбавленням волі

Однією з найважливіших функцій, яку виконує служба пробації, є досудова; вона здійснюється на

стадії розслідування злочину. У ході виконання досудової функції забезпечується збір інформації про правопорушника з метою надання допомоги суду у визначенні найбільш ефективного для даної особи виду покарання..

Другою основною функцією співробітників служби пробації є післясудова, виконання альтернативних видів покарань, нагляд за засудженою особою та її ресоціалізація на основі спеціальної програми, запропонованої в соціальній доповіді.

 

Примусові заходи медичного характеру. Примусове лікування.

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ОЧ КК, до спеціального лікувального закладу (ст. 92).

Підстави застосування:

- Вчинення суспільно небезпечного діяння (п.1 ст. 93)

- Наявність у особи психічного захворювання (п. 2, 3 ст. 93)

- Визнання судом особи такою, що становить небезпечність

Перелік примусових заходів:

- Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку

- Госпіталізація до психіатричного закладу зі звичайним наглядом

- Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом

- Госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом

Примусове лікування може бути застосоване судом незалежно від призначення покарання до осіб, що вчинили кримінальне правопорушення і страждають на захворювання, яке становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

Підстави застосування:

1) засудження особи за вчинений злочин до покарання

2) його наявності у нього хвороби, що містить небезпеку для здоров’я інших осіб (напр., туберкульоз)

 

Примусові заходи виховного впливу

Примусові заходи виховного характеру є заходом державного примусу, яка застосовується незалежно від бажання винного. Їх покладання, крім іншого, зумовлене необхідністю позбавлення неповнолітнього, який вчинив злочин, ілюзії про безкарність його дій та повне прощення вчиненого у зв’язку зі звільненням від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається із дотриманням комплексу умов, які стосуються особи винного, вчиненого ним злочину, прогнозу його подальшої поведінки.

Умовами такого звільнення є: (ч.1 ст. 97 КК)

- Неповнолітня особа

- Чинення вперше злочину невеликої тяжкості

- Можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання

 

Судимість

Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання.

Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного покарання. Тому такими, що не мають судимості, визнаються відповідно до ч. 3 ст. 88 КК:

а) особи, засуджені вироком суду без призначення покарання;

б) особи, звільнені від покарання;

в) особи, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких виключено законом.

Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. (ч. 2 ст. 88 КК)

Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Отже, судимість поширюється на: 1) строк відбування покарання; 2) і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання.

Погашення судимості — це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов

Закінчення передбачених ст. 89 КК строків і невчинення протягом цих строків нового злочину дають змогу вважати особу такою, що не має судимості.

Під зняттям судимості розуміється припинення судимості постановою суду

Для зняття судимості згідно зі ст. 91 КК необхідні такі умови: 1) відбуття особою покарання тільки у виді обмеження волі або позбавлення волі; 2) закінчення не менше половини строку погашення судимості, передбаченого в ст. 89 КК; 3) встановлення судом того, що особа зразковою

поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

 

Спеціальна конфіскація

Із статті Задої К.П.

Спеціальна конфіскація, як один із різновидів конфіскації майна у правовій системі України, повинна бути змодельована на рівні кримінального закону як окремий вид покарання, а не як вид заходу безпеки.

На нормативному рівні спеціальна конфіскація повинна бути змодельована як додаткове покарання, оскільки сама по собі вона не може забезпечити досягнення усіх цілей покарання, передбачених у частині другій ст. 50 КК, але в поєднанні з покаранням іншого виду може забезпечити їх реалізацію щодо конкретного засудженого.

Спеціальна конфіскація повинна застосовуватись судом залежно від обставин конкретної справи на підставі положень Загальної частини КК.

Спеціальна конфіскація застосовуватиметься до майна отриманого незаконним шляхом. Це можуть бути гроші, які направлялись на вчинення злочину або як матеріальна нагорода за його вчинення

На думку деяких вчених спеціальна конфіскація не є видом покарання.

Так, у ст. 81 КПК зазначено, що знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються, а гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в дохід держави.

Норми про спеціальну конфіскацію, тобто конфіскацію речей, що є предметом злочину або знаряддям чи засобом злочину, є і в КК. Скажімо, незаконна порубка лісу (ст. 246 КК) передбачає, крім основного покарання, конфіскацію незаконно, з допомогою якого проводилися дослідження, розвідування, розробка природних багатств та інші роботи на континентальному шельфі України.

Санкція статті КК може одночасно передбачати конфіскацію як вид покарання і спеціальну конфіскацію. Скажімо, за вчинення контрабанди (ч. 2 ст. 201 КК), крім основного покарання, передбачається й конфіскація предметів контрабанди та конфіскація майна